Народився Григорій Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 р. у козацькій родині в містечку Чорнухи на Полтавщині. Зростав і виховувався серед селян, у типовій українській родині на засадах народних чеснот і норм християнської моралі та етики, які завжди звертались до внутрішнього світу людини, вчили жити на основі любові й добра. Вже в ранньому дитинстві почала формуватися духовна постать Г. Сковороди під враженням чарівної української природи, яку він надзвичайно любив. Визначну роль у вихованні Григорія відіграла родина й рідна школа.

Упродовж 1734–1753 років він здобув ґрунтовні знання з гуманітарних наук у Києво-Могилянській академії, хоч повного академічного курсу не закінчив. У 1742–1944 рр. був співаком придворної хорової капели цариці Єлизавети, отримав добру, як на той час, музичну освіту, звання регента. У 1744 р. повернувшись до Києва, поновив навчання в Києво-Могилянської академії в класі філософії. А вже в 1745 р. вирушив до Угорщини, завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського, де пробув п’ять років. Мандруючи країнами Європи Г. Сковорода вдосконалював свої знання, цікавився народним життям, звичаями, мистецтвом, віруванням. І все це згодом відображалося у його творах.

Викладаючи в Харківському колегіумі піїтику, синтаксис, грецьку мову, Г. Сковорода захопився античною літературою. Тоді він почав писати «Байки харківські». Згодом залишивши роботу в Харківському колегіумі останні 25 років життя подорожував українськими і російськими землями.

Помер Григорій Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. у селі Іванівка (нині – Сковородинівка) на Харківщині.