Осип Назарук: ідеолог і літератор

31 серпня виповниться 130 років від дня народження Осипа Назарука, чиє життя скидається на політичний детектив: яскравий громадсько – політичний діяч першої половини минулого сторіччя, активний учасник Української революції, талановитий публіцист, письменник, журналіст. Виставка – портрет “Осип Назарук: ідеолог і літератор” нагадає читачам про його життя і творчість, які і досі залишаються маловідомими.

1883 народився Осип Назарук, український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист. Доктор права (1912). Автор кількох тисяч статей у різних українських і зарубіжних періодичних виданнях. Провадив адвокатську практику у Львові від 1928. Був членом управи Союзу українських адвокатів. Член Української радикальної партії (УРП; 1905–1923), був членом її головної управи. Від травня 1915 секретарював при Загальній українській раді у Відні та був кореспондентом пресових органів Союзу визволення України: "Вісник Союзу визволення України", "Ukrainische Nachrichten", був уповноваженим для збору матеріалів про Українських січових стрільців. 6 червня 1919 очолив управу Пресового бюро при Начальній команді Української Галицької армії, відповідальний редактор часопису УГА "Стрілець". Уповноважений у справах преси і пропаганди при уряді ЗУНР, працював у редакції його органу – "Українському прапорі" та тижневику "Воля". У жовтні 1920 – член делегації ЗУНР під час польсько-рад. переговорів у Ризі (Латвія). У серпні 1922 виїхав до Канади як надзвичайний представник уряду ЗУНР. У Канаді став прихильником монархістсько-гетьманської ідеї під впливом листування з В.Липинським. Активно пропагував гетьман. ідеї, став одним з ідеологів січового руху в Америці, на 6-му Всесічовому з'їзді в Детройті (липень 1927) зробив програмну доповідь "Сучасне положення українців в Америці". Після повернення до Львова приєднався до Української християнської (з 1939 – катол.) організації (УХО). З 1 січня 1928 до серпня 1939 – головний редактор часопис УХО "Нова Зоря". Наприкінці 1938 відкрив у Львові власну адвокатську канцелярію.

У бібліотеці була оформлена виставка літератури.

День Незалежності України

День Незалежності України – головне державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.

Ця знаменна дата навіки ввійшла золотою сторінкою в історію нашої держави, започаткувала нову епоху в житті народу, законодавчо закріпила його вікові змагання за свободу та незалежність, демократичні прагнення до національного відродження, економічного зростання, культурного і духовного піднесення.

Бібліотека запрошує всіх бажаючих переглянути виставку літератури присвячену цій події.

Святкуймо і пам’ятаймо слова видатного українського політичного діяча, історика, публіциста Вячеслава (Вацлава) Липинського (1882-1931), палкого патріота України:

«Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».

Віримо в майбутнє України і бажаємо, щоб свято Незалежності принесло в українські родини щастя, добро, мир та любов. Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням єдності та порозуміння.

День державного Прапора

23 серпня – День державного Прапора – одного з трьох офіційних державних символів, що символізують суверенітет держави.

Національні символи в усі часи були відображенням духу нації, його своєрідним генетичним кодом. Прапор незалежної України має давню історію. Синьо-жовте поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах і клейнодах ще з часів Козаччини. Жовто-блакитний прапор був державним символом Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про Державний прапор України». Також у серпні 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ про встановлення Дня Державного Прапора України, який святкуватиметься щорічно 23 серпня. Значення синього та жовтого кольорів на прапорі традиційно трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці та достатку.

В усі віки і в усіх народів державний прапор був однією з найвищих і найшановніших  святинь. Прапор символізував єдність земель і племен; прапор сконсолідував міста і краї в державу, а духовно й історично близькі етноси – в націю. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї батьківщини, прапор символізував стабільність держави й урочистість тих чи інших всенародних подій, свят, ритуалів.

Сьогодні в час воєнної загрози ми, українці, як ніколи раніше шануємо своє синьо-жовте знамено. Адже з ним ішли на смерть Герої Небесної Сотні; його з честю несуть наші  воїни-захисники, які нині на Сході України  відстоюють право  кожного українця жити під мирним небом на своїй землі і розмовляти рідною мовою.

З нагоди Дня державного Прапора України бібліотека презентує книжкову виставку: «Символи державності та єдності нації». На виставці представлені книги та публікації в періодичних виданнях.

ТАРАС МЕЛЬНИЧУК: „ЖИВУ ТОБОЮ, УКРАЇНО!”

Під такою назвою у бібліотеці функціонує книжкова виставка, присвячена 80-ій річниці від дня народження поета-дисидента, лауреата Шевченківської премії, нашого краянина Тараса Мельничука.

Тарас Мельничук – поет, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, лауреат премії ім. В.Сосюри, політв’язень, людина патріотичного духу, твердої гуцульської вдачі.

Народився Тарас Мельничук 20 серпня 1938 року в селі Уторопи Косівського району. Навчався в Уторопській семирічці і Яблунівській середній школі, в Чернівецькому університеті, Московському літературному інституті (обидва не закінчив через переслідування). За поетичну творчість був двічі ув'язнений - у 1972 та 1978 роках, сім років перебував у концтаборі та в'язниці.

Тарас Мельничук – автор талановитих поетичних книжок „Несімо любов планеті” (Ужгород, 1967), „Із-за ґрат” (Торонто, 1982), „Князь роси” (Київ, 1990), „Строфи з Голгофи” (1990), „Чага” (Коломия, 1994), своєрідних добірок віршів у журналах, альманахах, колективних збірках, газетах.

У 1990 році прийнятий до Спілки письменників, відзначений премією ім. В. Сосюри. За книжку „Князь роси" 1992 року удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка.

Останні роки проживав у Коломиї. Відійшов у вічність 29 березня 1995 року. Похований в Уторопах біля згарища рідної хати, яку спалили у 1990 році.

На книжковій виставці „Тарас Мельничук: „Живу тобою, Україно!" представлений творчий доробок майстра слова.

Всіх зацікавлених щиро запрошуємо до нашої бібліотеки.

Яблучний спас

19 серпня християни святкують Преображення Господнє. Його ще називають Яблучним Спасом, у цей день прийнято святити груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся жита й пшениці. Раніше до Другого Спаса правовірні селяни не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Після церкви родина врочисто сідала за стіл: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином – «щоб садовина родила».
 Багато людей вірять, що в Преображення Господнє яблука стають магічними і якщо з'їсти в цей день плід, а перед цим загадати бажання, то воно обов'язково збудеться.

Свято Преображення Господнього існувало вже в IV ст., про що свідчать повчання і слова Єфрема Сіріна й Івана Золотоустого. Мати Костянтина Великого, свята рівноапостольна Єлена, побудувала на горі Фавор храм на честь Преображення, зруйнований у XII ст. Салах-ад-діном. Піснеспіви на честь свята були написані Іоанном Дамаскином і Космою Маюмським (VIII ст.). Від VI ст. це свято урочисто святкується у Східній Церкві під назвою “Господнього Преображення”.

Первісно празник Преображення святковано в місяці лютому. Одначе тому, що цей радісний празник звичайно випадав у часі Великого Посту, а це було незгідне з духом посту й покути, то його перенесено на день 6 серпня (19 серпня за новим стилем). На Заході свято ще в XII ст. не було загальним; його заснував у 1457 папа Калліст III, установивши тоді ж богослужбовий чин.

Традиції святкування

Народними назвами цього свята є Спас, Другий Спас або Яблучний Спас. Крім яблук, у цей день на церковну паперть приносять й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Все це священик повинен після обідні благословити і прочитати над ним молитву, за що вдячні прихожани наділяють його так званими начатками – потроху від кожного сорту з принесених плодів. Освячення у цей день винограду і різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.

У давнину в день Преображення Господнього існував звичай наділяти плодами бідних та вбогих; звичаю цього дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, таку людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися. Звичай наділяти бідних плодами садів та городів був колись мірою християнської моралі.

Колись до цього часу правовірні селяни не їли садовини, бо це вважалося за великий гріх. Якщо ж все-таки хто-небудь не втримається і з’їсть яблучко до Спаса, відспокутувати цей гріх можна було тільки тим, що сорок днів після Спаса не їсти жодного яблука. Особливо суворо дотримувалися цього правила ті, у кого вмерли діти-немовлята. Існувало повір’я, що «на тому світі» ростуть срібні дерева з золотими яблучками. Золоте яблучко дають лише тим дітям, чиї батьки дотримувалися звичая не їсти яблук до Другого Спаса.

Другий Спас – це день поминання померлих родичів. За народним віруванням, це третій вихід померлих на світ у весняно-літньому сезоні: (перший – у Страсний Четвер, другий — на Зелені Свята).

Для господарів свято символізує закінчення жнив та завершення літа. Цього дня примічали погоду. Якщо день сонячний та безхмарний – осінь буде сухою. Якщо дощовий — мокрою. Ясний день віщує морозну і заметільну зиму. Яка погода на Спаса – такою буде і Покрова (14 жовтня). У деяких місцях України в цей час могли вже починатися приморозки, тому й кажуть: “Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!”.

За народним звичаєм до Спаса не їли яблук. Зі святом Спаса пов’язані різні обжинкові обряди (див. Обжинки): святять у церкві обжинкові вінки, з незжатих на ниві кількох стеблинок жита зав’язують “Спасову бороду”.
До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому – ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за Іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городі, а сухі квіти на Благовіщення вплітали до своїх кіс, – “щоб не випадало з голови волосся”. На Спас поминають померлих.

Святкування Преображення триває 9 днів, з 5 (18) по 13 (26) серпня. У це свято за древнім церковним звичаєм відбувається освячення перших плодів (злаки, виноград чи яблука). Тому в народі цей день називають другим, або яблучним спасом. Свято Преображення обрано для благословення плодів, бо в Єрусалимі (звідки запозичено наш Устав) саме в ту пору дозрівав виноград, який, власне, і прийнято освячувати в цей день. Церква, благословляючи принесені плоди, утверджує думку про те, що в ній, як у суспільстві священному, все – від людини до рослини – повинно бути присвячене Богу як Його творіння.

За народними прикметами, Яблучний Спас означає настання осені і перетворення природи. Прийнято вважати, що ночі після Спаса стають набагато холоднішими. У народі ка­жуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про за­пас!»

Народні прикмети:

·       До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.

·       Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами.

·       Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя, це віщує ранню осінь.

·       Якщо на Спаса нема дощу, то буде гарна суха осінь. Дощів не багато буде.

·       Якщо на Спаса йде дощ, січень наступного року буде сніжний, якщо спекотно - січень морозяний.

·       Якщо антонівка вродила - наступного року хліб уродить.

·       Пройшов Спас - пішло літо від нас.

Дорогі мої читачі!

З Яблучним Спасом вітати Вас хочу,
Хай сонця промінчик в оселю ввійде!
Хай родяться яблука кожного літа,
А лихо й біда Вашу хату мине! 

Медовий спас

І за церковним, і за народним календарем 14 серпня - свято Першого Спаса, Спаса на воді, медовий Спас. Цього дня святкується також день семи Святих мучеників Макавеїв, або, як кажуть в народі, "Маковія".

Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак. На Маковея кожний мав букет квітів, в якому обов'язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається "маковійчик". Після освячення букет квітів та голівки маку кладуть за образи і зберігають до весни. Весною мак розсівають по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітають дівчатам у волосся, щоб не випадало.

На Маковея освячують криниці, джерела, тому іноді це свято називали Спасом на воді. А вода цього дня набувала цілющих властивостей.

Медовим це свято називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковея можна було розговлятися.

Діти дуже люблять обрядову страву цього дня. А страва ця - "шуліка". Готується вона так: господині випікають солодкі коржі, кришать їх на дрібні шматочки, а потім заливають медом і посипають маком. Надзвичайно смачно!

Казки  Сухомлинського