Микола
Сингаївський – український поет, прозаїк, публіцист і громадський діяч, який
зробив вагомий внесок у розвиток української літератури другої половини XX
століття. Його ім’я відоме широкому колу читачів завдяки багатогранній
творчості, широкому поетичному слову та любові до рідної землі.
Народився
М. Сингаївський 12 листопада 1936 року на Поліссі, у невеличкому селі Шатрище
Коростенського району Житомирської області в родині хліборобів. Його дитинство
минало серед мальовничої поліської природи. Змалку хлопець допомагав батькам по
господарству, працював на землі й добре знав нелегку хліборобську працю. Саме
дитячі спогади, краса рідного краю та народні пісні стали джерелом його
натхнення.
Ще
у шкільні роки Микола почав писати вірші та публікувати їх у періодичних
виданнях. Його перші поетичні спроби з’явилися на сторінках районної газети
«Радянське Полісся» та обласному виданні «Радянська Житомирщина».
Після
закінчення школи Микола деякий час працював на будівництві. У 1956 році вступив
до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний
факультет. Згодом продовжив освіту у Львівському університеті імені Івана Франка,
який закінчив у 1961 році. Ще будучи студентом М. Сингаївський здобував
журналістський досвід у редакціях різних газет. Після закінченні вишу працював
у виданнях «Молодь України» та «Київська правда», завідував відділом поезії
газети «Літературна Україна», відділом літератури та мистецтва журналу «Ранок».
Микола Сингаївський був заступником директора Бюро пропаганди художньої
літератури СПУ. Упродовж багатьох років очолював дитячий журнал «Піонерія»
(нині «Однокласник»), згодом працював завідувачем відділу культури газети
«Демократична Україна». В останні роки життя Микола Федорович обіймав посаду
заступника головного редактора газети «Обрій ПІБ».
Важливу
роль у творчому становленні Миколи Сингаївського відіграли знайомство та
спілкування з Максимом Рильським, чиї підтримка й поради надихали молодого
автора на подальшу літературну діяльність.
Вагомою
сторінкою літературної спадщини поета стала творчість для дітей, сповнена
любові до природи, рідного краю та навколишнього світу. Його вірші вирізняються
щирістю, мелодійністю, доступністю й водночас сповнені глибокого змісту та
повчальної мудрості.
Першою
сходинкою у творчому доробку М. Сингаївського для дітей стала збірка «Жива
криничка», яка побачила світ у 1958 році. Вона отримала схвальний відгук відомого
українського письменника Михайла Стельмаха. Згодом творча скарбниця письменника
поповнилася новими збірками для дітей, зокрема: «Колесо» (1966), «Метелик у
портфелі» (1967), «Перепілка щастя носить» (1968), «Мій календар» (1969),
«Журавлине літо» (1970), «Березничка» (1972), «Сонце для всіх» (1975), «Ми –
громадяни» (1976), «Я вже виросла» (1978), «Стежка до криниці» (1980), «Тепла
земля» (1982), «Краплі зорі» (1989) та інші.
Поряд
із творами для дітей важливе місце у творчості Миколи Сингаївського посідають
поезія та проза для дорослих. У них автор розкривав теми любові до Батьківщини,
рідного краю та родини, Його творчий доробок представлений такими збірками:
«Гроно» (1962), «Мої сторони світу» (1963), «Моя радіостанція» (1964), «З
березнем по землі», «Архипелаги», (1968), «Вогневиця», (1970), «Автограф»
(1972), «Покоління» (1975), «Заповітний хліб» (1982), «Листи до жайворонків»
(1996) та іншими. Окремі цикли поезій були перекладені польською, угорською,
чеською, іспанською та німецькою мовами,
Особливе
місце у творчості Миколи Сингаївського посідає пісенна спадщина. Завдяки
особливій мелодійності, глибині й емоційності його поетичне слово легко
поєдналося з музикою, подарувавши українській культурі цілу низку пісенних
шедеврів. Найвідоміша з них – пісня «Чорнобривці», створена у співпраці з
композитором Володимиром Верменичем. У 1957 році, ще під час навчання в
університеті, поет уперше відвідав Францію, де на одній із паризьких клумб
побачив рідні чорнобривці, що нагадали йому про домівку та матір. Саме ці
зворушливі спогади надихнули його на перші рядки майбутньої пісні, що стала
символом любові до матері, рідного краю та України. На вірші митця створено
чимало пісенних перлин, найвідоміші яких – «Безсмертник», «Полісяночка», «Сонце
в долонях», «Білі вітрила», «Цілує сонце рушники», «В краю дитинства»,
«Шепочуть мамині уста» та інші. Чимало його пісень увійшли до золотого фонду
української естради, стали по-справжньому народними й здобули любов слухачів
різних поколінь. Загалом пісенний доробок Миколи Сингаївського налічує понад
500 пісень.
Микола
Сингаївський – член Національної спілки письменників України з 1962 року. За
вагомий внесок в українську літературу поет був відзначений низкою престижних
премій. У 1968 році за поетичні збірки «З березнем по землі» та «Архипелаги»
отримав премію імені Олександра Бойченка, 1972 р. – лауреат Республіканської
премії імені Миколи Островського за збірки «Вогневиця» та «Поступ». У 1990 році
за поетичні збірки для дітей «Калиновий вітер». «Ластівоча весна» та «Маківка і
перчина» М. Сингаївський став лауреатом літературної премії імені Лесі
Українки. Його поезії увійшли до читанок, шкільних підручників і хрестоматій,
відкриваючи юним читачам світ поетичного слова.
Микола
Сингаївський широко відомий і як перекладач європейського рівня. Його поетичні
переклади зберегли художню виразність, щирість та мелодійність оригіналу,
відкриваючи українському читачеві найкращі зразки світової поезії. Поет
перекладав із болгарської, польської, французької та інших мов, якими досконало
володів. За подвижницьку перекладацьку працю його нагороджено Золотим Знаком
Спілки письменників Болгарії та Спілки перекладачів Болгарії. Вагомим внеском у
збагачення слов’янських літератур стало також укладання та переклад
письменником антології дитячої болгарської поезії «Болгарії сонячне гроно».
Знаковою подією став вихід у 2012 році авторської антології «Доля у спадок», до
якої увійшли вибрані поетичні переклади з літератур світу.
Протягом
багатьох років поет опікувався проведенням Всеукраїнського літературно-мистецького
свята «Просто на Покрову», очолював комітет із присудження літературної премії
імені Василя Юхимовича та обіймав посаду віцепрезидента Української асоціації
письменників художньо-соціальної літератури.
Помер
Микола Сингаївський 22 лютого 2013 року, похований на Берковецькому кладовищі в
Києві.