«Співець долі народної»

… я мрію так життя прожити,
Щоб кров і піт віддать землі своїй,
Щоб у плодах мої хилились віти,
Щоб розроставсь в глибинах корінь мій».
(М.Стельмах).

Михайло Стельмах – один із найяскравіших знавців багатств української мови. Жанровий і тематичний діапазон його творчості досить широкий, художня палітра різнобарвна і приваблива. Михайло Панасович Стельмах – український поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і сценарист. Своїми поезіями, оповіданнями, повістями й романами він підніс рідне слово до високих вершин в українському письменстві ХХ століття. Завдяки цьому митець відбив глибинні площини народного життя, визначальні ознаки української ментальності,змалював типові народні характери. У цьому світі йде гостра боротьба правди й кривди, утверджується добро й заперечується зло. Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після Великої Вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навики фольклориста на посаді наукового співробітника в Інституті фольклору та етнографії АН УРСР. Перша збірка поезій «Добрий ранок» виходить під редакцією А. Малишка 1941 року. За все своє життя автор написав 7 поетичних збірок, понад 12 прозових творів, та безліч казок для дітей. З нагоди 110-річчя Михайла Стельмаха в бібліотеці організовано виставку-портрет «Співець долі народної», на якій висвітлені життєвий шлях письменника, фото з його відомим сином Ярославом Стельмахом, твори автора та документальні матеріали про нього. Запрошуємо всіх зацікавлених відвідати нашу бібліотеку і ознайомитись з матеріалами виставки.

 

 

День слов’янської писемності і культури

24 травня всі слов’янські країни відзначають День слов’янської писемності і культури, свято, яке повертає нас до спільних витоків мови та культурних надбань, духовно поєднує всі слов’янські народи.
В цей день вшановуємо пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів та проповідників християнства, творців слов’янської абетки, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, перших перекладачів та проповідників християнства, творців слов’янської абетки.

Кирилиця є вдосконаленою системою письма, названою на честь Кирила. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Ця слов’янська абетка вживалася упродовж сотень років і стала основою сучасної абетки багатьох слов’янських народів. Імена Кирила й Мефодія навічно записані в історію слов’ян.

Сьогодні, у  ХХІ столітті, в повсякденному спілкуванні дуже важливо зберегти чистоту і культуру мови, вдосконалювати вже набуте. Адже любов до власної історії, примноження культурної спадщини свого народу є основами морального та духовного розвитку суспільства.

Вшановуючи, пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, в бібліотеці оформлено книжкову виставку «Свято всіх слов’ян». Запрошуємо усіх бажаючих до цікавого та змістовного перегляду.

 

День Європи в Україні

Традиційно в третю суботу травня в Україні відзначають День Європи відповідно до Указу Президента №339/2003 від 19 квітня 2003 року.

Цьогоріч День Європи припадає на 21 травня. У 2022 році цей день набуває особливого значення, адже наша країна знаходиться у стані війни з російською федерацією, боронить свою незалежність, захищає європейські цінності та мир всієї Європи.

Сьогодні Європейський Союз стоїть пліч-о-пліч з Україною, надаючи всебічну підтримку Україні та українцям від військової до гуманітарної. Мільйони громадян знайшли прихисток від війни у країнах ЄС.

Вітаємо всіх з Днем Європи та запрошуємо переглянути тематичну виставку, яка демонструється в бібліотеці.

День Європи – чудовий привід висловити підтримку Європейському Союзу та сформувати позитивну думку у населення щодо вступу України до ЄС.

 

Вишиванка – символ України,

дзеркало народної душі

   Бережи українське – носи вишиванку

/Ліна Костенко/

 Українська вишиванка – це те, без чого важко уявити українську культуру, побут і історію... Кольоровими нитками вона вплетена у наші традиції. І найважливіше те, що українська вишиванка, маючи вікову історію, не втратила своєї популярності і до сьогодні.
   У третій четвер травня в Україні відзначають досить молоде свято – День вишиванки. Наші предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов'язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок нашим нащадкам. Народна вишивка – це труд і талант багатьох поколінь. Цей вид мистецтва виник дуже давно – корені його сягають у глибину віків.
   Зараз особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій, і як радісно усвідомлювати. що вони сьогодні оновлюються. Оживають, і мабуть, чим більше ми будемо їх знати і цінувати, тим більше життя наше буде духовно багатшим.

Українська вишивка бере свій початок у період трипільської культури, епохи пізнього неоліту. На території сучасної Черкащини, археологи мають знахідку, датовану VI ст. нашої ери: зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. А також ще Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України.
Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Колірна гамма та особливості орнаменту вишивки залежали від місцевості, від звичаїв і культурних цінностей.
   Згадки про вишитий одяг є у багатьох письмових джерелах, насамперед у «Слові о полку Ігоревім», в Іпатіївському літописі та інших пам’ятках. Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу. Тому й не дивно, що на той час, вишивка вважалася однією з найбільш шанованих професій. Першу школу вишивки в Київській Русі створено в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчата опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом. І навіть, маючи широкий  вплив з боку інших народів на культуру стародавньої Русі,  вишивка залишилася практично недоторканою, зберігаючи традиції та свою унікальність.
   Тому варто схилитися перед цим феноменом, що пройшов через стільки століть і повернувся до сучасних жителів нашої Неньки.
   Останнім часом українські вишиванки та вишиті речі стають популярнішими за будь-який модний бренд. Ця тенденція охоплює вже не тільки нашу країну, а й сягає далеко за її межами. Українські та іноземні селебрітіз, світові будинки моди (Valentino, D&G та інші) зробили свій вибір на користь українського етнічного одягу, а популярність та актуальність вишиванки була підтверджена авторитетним модним американським журналом Vogue.
   З давніх-давен і до сьогодні українці можуть похвалитися більше, ніж сотнею технік виконання вишивки! Таке різноманіття свідчить як про любов пращурів до краси та їх винахідливість, так і про незамінність вишитого одягу на всій території України. Найбільш популярні прийоми: вишивка хрестом та гладдю, бігунок, мережка та ін.
   З набуттям незалежності України, інтерес до національної творчості багаторазово зріс, а також збільшилася кількість приватних шкіл вишивки. Все більше можна спостерігати різноманіття вишивки на виставках, народних ярмарках, в магазинах. Надзвичайно тішить, що з кожним роком українські традиції не просто відроджуються, а й стають невід’ємною частиною нашого життя. А такий прекрасний елемент, як вишиванка, все більш затребуваний у гардеробі сучасної людини.

Для українця вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.
   Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

 

Міжнародний день музеїв

У  травневі дні (18 травня) ми відзначаємо Міжнародний день музеїв.

Міжнародний день музеїв з’явився в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні ICOM (International Council of Museums – Міжнародна рада музеїв) була прийнята пропозиція радянської організації про встановлення цього свята. І з 1978 року цей день відзначається щорічно більш ніж у 150 країнах.

За словами Жака Перо, президента ICOM, «музеї повинні зайняти місце в серці суспільства і бути відкритими громадськості. Розвиток наших установ залежить у великій мірі від допомоги громадськості, і ми повинні запропонувати їй можливість підтримати наші цілі і взяти участь в нашій роботі. Таким чином, необхідно, щоб музеї та суспільство працювали разом, у дусі творчості та інновацій ».

Цей день має загальнонаціональну вагу. Адже здатність зберігати і примножувати свою культурну спадщину свідчить про розвиненість будь-якої нації.

Музеї – це духовні храми історії та культури, правдивий портрет вікової мудрості. Завдяки музейним колекціям сучасники мають унікальну можливість почути величну мову різних епох, любов до рідної землі і до прекрасного. Проте, далеко не в кожного з нас є можливість подорожувати.

Україна по праву пишається своїми музеями. Понад 390 музейних закладів щодня відкривають двері для відвідувачів. Завдяки подвижницькій, натхненній праці музейних працівників вдалося зберегти справжні культурні святині.

До Міжнародного дня музеїв оформлено книжково-ілюстративну виставку «Лицарі барвистої палітри». На ній представлено літературу, яка допоможе відвідувачам бібліотеки, не покидаючи її стін, здійснити цікаві подорожі залами світових музеїв.