Подарунок за призове місце 

конкурсу "Шкільна бібліотека - 2020"

 День Соборності

Яка ж вдалась сьогодні днина,

Що хочеться співать пісень!

Моя соборна Україна

Знов зустрічає новий день!

22 січня в Україні відзначається величне національне свято – День Соборності України. День Соборності відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року.

У бібліотеці підготовлено книжкову виставку під назвою «Під стягом Соборності і Незалежності», на якій представлена література,  що висвітлює найважливіші події в історії України – передумови й причини об’єднавчого процесу, тернистий шлях України до соборності, ідеї побудови української, самостійної, соборної Держави. Виставка знайомить з літературою,  яка розповідає про досягнення українського народу, про здобуті ордени доблесних воїнів, про мужній дух українського народу, знайомить читачів з  діячами, які боролись за об’єднання всіх демократичних сил  словом і багнетом, намагаючись відродити незалежну, соборну, українську державу. 

До 130–річчя від дня народження П. Г. Тичини (1891–1967), українського поета, державного та громадського діяча

Я завше там, де труд, де людно,

                      де разом: думка й почуття.

                     Без чистоти творити трудно,

                     без творчості – нема життя!

                                           Павло Тичина

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 р. у родині сільського дяка на Чернігівщині.

З дитячих років майбутній поет виявив хист до музики, малювання та віршування. За порадою вчительки Серафими Морачевської у 1900 році батьки віддали 9-річного хлопця в монастирський хор при Троїцькому монастирі у Чернігові. Майбутній поет навчався в Чернігівському духовному училищі, а згодом – в Чернігівській духовній семінарії.

Перші вірші Павло Тичина пише  у 1906 році під впливом поезій Олександра Олеся та Миколи Вороного. Знайомство з Михайлом Коцюбинським остаточно вплинуло на формування Тичини-поета.

1912 року в журналі «Літературно-науковий вісник» було уперше надруковано твір Тичини – вірш «Ви знаєте, як липа шелестить». 1913 року Павло Тичина у газеті «Рада» та в журналі «Світло» опублікував оповідання «Спокуса», «Богословіє» та «На ріках вавілонських».

У 1913—1917 роках, навчаючись у Київському комерційному інституті, молодий поет працював у газеті «Рада», в редакції журналу «Світло», був помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського, подорожував із капелою К. Стеценка «Думка», організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича) та виступав з ним до 1923 року.

Вихід у світ збірки віршів «Сонячні кларнети» 1918 року став подією величезної ваги в новітній українській літературі. Книга відразу поставила 27-річного поета Павла Григоровича Тичину поруч із першорядними митцями українського відродження.

В першій половині 20-х років XX століття Україна стає членом СРСР, а Тичина — провідним українським радянським поетом. Збірки поезій  «Плуг» (1920) та «Вітер з України» (1924) принесли йому славу «співця нового дня». Поет працює в журналі «Мистецтво», у видавництві «Всевидав», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка.

У 1923 році П. Тичина переїздить до столиці України – Харкова, працює в журналі «Червоний шлях», вивчає східні мови та стає діячем щойно заснованої Асоціації сходознавства. З 1929 р. Павло Григорович Тичина — дійсний член Академії наук Української РСР.

 У Харкові поет багато пише та стає членом літературної організації ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури), за приналежність до якої його обвинувачували в «буржуазному націоналізмі».

У 1934 році Павло Григорович повертається до Києва – нової столиці України. У 1936-1939 та 1940 –1943 роках він очолює Інститут літератури АН УРСР. В умовах антиукраїнського терору поет починає створювати поезію в стилі «партійно витриманих» книжок (збірки «Чернігів», «Партія веде», «Перемагать і жить!», «І рости, і діяти», «Зростай, пречудовий світе»  та інші). Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941– 1945 рр. посилила «партійну витриманість» поезій Тичини («Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить!», «День настане» та інші).

Попри працю на державних посадах (1943 – 1948 рр.– міністр освіти УРСР, 1953 – 1959 рр. – голова Верховної Ради УРСР), яка забирала багато часу,  П. Г. Тичина не полишає поетичної творчості. У світ виходить  низка  збірок повоєнного часу: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти», «Могутність нам дана», «На Переяславській Раді», «Ми свідомість людства», «Зростай, пречудовий світе», «Тополі арфи гнуть», «Срібної ночі», «Вірші» та інші.

Павло Григорович. Тичина – лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962), Герой Соціалістичної Праці (1967), член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Творча спадщина митця крім великої кількості поетичних збірок налічує п'ятнадцять великих поем. Павло Григрович Тичина самотужки опанував більше десяти іноземних мов і робив численні переклади (О. Пушкін, О. Блок, Янка Купала, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов, ін.).

Поет не відгукнувся на літературне відродження середини XX століття і навіть виступив з осудом шістдесятників. З часом його поезія почала звучати явним анахронізмом.

Незважаючи на згубний для творця вплив тоталітарної системи, Павло Григорович Тичина в галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях виявив себе одним із найосвіченіших українських радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис.

П.Г. Тичина - знакова постать, митець епохальних протиріч, ліричний талант світового масштабу, затиснутий догмами радянської доби. Світ поезій Тичини - це неповторний світ класика, великі мовні коштовності, вірші кобзаря і філософська медитація…

Павло Григорович Тичина належав до найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала не лише літературу, а й інші види мистецтва. Він був неперевершеним перекладачем із 40 мов світу. Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком, зводили характер його поезії до справді притаманної йому панмузичності. Та ось як сказав про генія визначний історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов: «Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи… Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате надбання попередніх поколінь. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю…Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа…»

Ернст Гофман, німецький прозаїк, композитор і художник

ЕРНСТ ТЕОДОР ВІЛЬГЕЛЬМ АМАДЕЙ ГОФМАН

(1776-1822)

24 січня - 245 років від дня народження Ернста-Теодора-Амадея Гофмана (1776-1822), німецького письменника-романтика, музичного критика, диригента, композитора, художника-декоратора.

Майбутній представник літературного романтизму Ернст Гофман народився у Кенігсберзі у сім’ї чиновників, але батьки розлучилися і з трирічного віку дитину виховував дядько – юрист за професією. Це мало вплив на Ернста; у 1800 році він закінчив курс юридичних наук у Кенігсберзькому університеті і пов’язав своє життя з державною службою. У вільний час займався музикою й малюванням.

Він став одним з основоположників романтичної естетики, представляв музику, як «невідоме царство», що розкриває людині сенс його почуттів і пристрастей. Гофману належить романтична опера «Ундина» (1813), симфонії, хори, камерні твори та інше.

Як літератор - Гофман класичний романтик.

З 22 по 25 січня в бібліотеці організовано виставку – персоналію, присвячену Ернсту Гофману «Людина, яка сміло з’єднала фантастичне з реальним».

У його новелах, повістях «Золотий горщик» (1814), «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» (1819), романі «Еліксир диявола» (1816) - світ представлений видимим в двох планах: реальному і фантастичному, причому, фантастичний постійно вторгається в реальний (феї п’ють каву, чаклунки торгують пиріжками і т. п.). Письменника вабила царина таємничого, позамежного: марення, галюцинації, несвідомий жах – його улюблені мотиви.

 Свято Водохреща

Вода завжди мала велике сакральне значення, в тому числі, і в юдейській релігійній практиці. В старозавітні часи ритуальне омовіння було невід’ємною складовою підготовки до жертвоприношення.

Новим змістом наповнив це омовіння святий Іоанн Предтеча, коли розпочав практику сповіді гріхів з одночасним зануренням у воду – на знак очищення від духовного бруду. Саме по собі слово «хрещення» слов’янською й означає «занурення у воду», «омовіння».

Починаючи від Іоанна Предтечі хрещення остаточно пов’язується з покаянням, тобто зі свідомим наміром змінити себе, очистившись від гріха. Христос, прийшовши на Йордан, благословляє цю духовну практику, наголошуючи в подальшій проповіді, що хрещення є необхідною складовою спасіння у Вічності.

19 січня українці святкують Хрещення господнє, яке є завершальним великим святом різдвяно-новорічного циклу. Саме в цей день, згідно з євангельської історії, хрестили Ісуса Христа в річці Йордан, де на нього зійшов Святий Дух у вигляді голуба.

Згідно з євангельським оповіданням, до Іоанна Хрестителя, який був біля річки Йордан, прийшов 30-річний Ісус Христос для того, щоб прийняти хрещення. Під час хрещення «відкрилося небо, і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба, який казав: Ти Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління!».

Слово «хрещаю», «хрещу» в перекладі з грецької означає «занурюю у воду». У Старому Завіті вода означає початок життя. Саме з води, заплідненої животворящим Духом, з’являть всі живі істоти. В пам’ять про те, що Спаситель своїм хрещенням освятив воду, вода напередодні свята освячується в храмах, в саме ж свято Богоявлення — в річках або інших місцях, звідки набирають воду. З давніх часів стало відомо про чудесні властивості води, яка була набрана у цей день. Перші згадки про особливе шанування води з’явилися в одній з проповідей святого Йоана Золотоустого (387 рік). «У це свято всі, почерпнувши води, приносять її додому і зберігають весь рік, так як сьогодні освячені води; і відбувається явне знамення: ця вода в суті своїй не псується з часом, але, почерпнута сьогодні, вона цілий рік, а часто два і три роки, залишається неушкодженою і свіжою», – йдеться у ній.

 Традиційно в день Богоявлення відбувається водосвяття.

Святять воду двічі – напередодні свята і безпосередньо у сам святий день. 19 січня, на Водохреща, в будь-якому місцевому водоймищі роблять ополонку у вигляді хреста або кола, неподалік від якої встановлюють аналой і дерев’яний хрест з крижаним голубом, який символізує Святий Дух. Після літургії люди відправляються до ополонки, священик служить молебень, після чого тричі опускає в ополонку хрест, просячи на воду Боже благословення. Потім починаються водохресні купання.

Набрану на Водохреща воду з освячених джерел зберігають цілий рік – до наступного свята Водохреща. При необхідності її слід пити на голодний шлунок. Незважаючи на те, що у свято Водохреща Господнього немає посту, день напередодні – Святвечір, необхідно провести дотримуючись суворого посту.

 За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.

Раніше вірили, що опівночі перед Водохрещем вода в ріках хвилюється. Дехто посеред ночі йшов з дому, щоб подивитись на це явище. А ще краще було набрати цієї води й заховати за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Утім, більшість українців чекала ранку 19-го січня, аби всім селом вирушити до річки на освячення. Свячену воду давали випити кожному члену родини, рекомендували до цього нічого не їсти.

Дівчата наливали воду у миску, кидали туди намисто або кетяг калини і вмивались – це мало посилити їхню вроду. Обов’язково давали й худобі, щоб хвороб не боялась.

Далі освячували хату – брали декілька стебел з дідуха та окроплювали всі кімнати — тоді нещастя оминатимуть. Тим часом один із членів родини малював крейдою хрести на дверях та вікнах. А на західній Україні хрести виписували розведеним на посвяченій воді тістом.

18 січня напередодні Водохреща за православним обрядом святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Також його називають Водохресний святвечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

 Джек Лондон

Джон Ґрифіт Чейні народився 12 січня 1876 р. в Сан-Франциско. Коли йому був майже рік, його мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона, який усиновив її сина, і майбутній письменник отримав його прізвище. Рано почав працювати, ще в школі він підробляв продажем газет. А коли закінчив школу, пішов працювати на консервну фабрику.

У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів. Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар’єри.

У 1897 році Лондон разом зі своїм 62-річним швагром подалися на Клондайк шукати золота. Саме про це Джек Лондон написав багато оповідань.

За все життя Лондон видав 16 збірок. Першими, котрі принесли йому популярність, були: «Син вовка» (1900), «Бог його батьків» (1901), «Діти морозу» (1902), «Чоловіча вірність» (1904), «Місячний пік» (1996) . Перші романи — «Дочка снігів» (1902), «Морський вовк » (1904) , «Гра» (1905) також були сприятливо сприйняті читачами. Одними з найвідоміших романів стали «Біле ікло» (1906), «Серця трьох», «Мартін Іден». Вісім його романів були успішно екранізовані. В 1907–1909 роках здійснив плавання на яхті «Снарк».

Історія подорожі викладена в автобіографічному нарисі «Подорож на яхті „Снарк“ (1911 р.). З липня по вересень 1911 року Джек Лондон також здійснив кінні подорожі Каліфорнією та сусідніми штатами, які описав в оповіді «Четвіркою коней на північ від заливу».

Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.

 ОСНОВНІ ТВОРИ:

"Син вовка" (1900), "Бог його батьків" (1901), "Дочка снігів" (1902), "Поклик предків" (1903), "Біле ікло" (1906), "Морський вовк" (1904), "Мартін Іден" (1909), "Місячна долина" (1913), "Джеррі-островитянин" (1917), "Майкл, брат Джеррі" (1917).

Запрошуємо всіх відвідати книжкову виставку "Джек Лондон – співець сильних та благородних почуттів, яскравих вражень" в нашій бібліотеці.

 Різдво Христове

Хай Різдвяна добра казка

Подарує тепло й ласку,

Хай Різдвяні світлі зорі

Знищать смуток весь і горе!

Щастя, радість і добро

Хай несе до Вас Різдво!

Різдво Христове  — у християнстві день народження Ісуса Христа у Віфлеємі від Діви Марії. Згадується у Новому Заповіті. Одна з найбільших урочистостей, що відзначається усіма християнськими церквами (католицькими, православними і протестантами), а також низкою держав та організацій світу. Завершує різдвяний піст — Адвент, час очікування на прихід Ісуса. Святкується 25 грудня церквами, що відзначають нерухомі свята за григоріанським і новоюліанським календарем та 7 січня — за юліанським календарем. Кульмінація свята — урочиста літургія, що правиться на Святий Вечір; у східній традицій правиться літургія Василія Великого. Після служби християни збираються родиною на святу вечерю. Атрибути свята — вертеп, вистави, ярмарок, пісні, колядки, різдвяні вінки та ялинки тощо. В Україні святкується з середньовіччя; обидві дати є святковими вихідними днями. Період різдвяних свят триває до 6 січня за григоріанським календарем, і до 19 січня — за юліанським. У цей період християни та усі люди доброї волі покликані чинити справи милосердя.

Давні різдвяні традиції відроджуються сьогодні. У бага­тьох місцевостях України, у багатьох родинах урочисто відзначається Різдво, відбуваються колядування і щедрування. Тож хай різдвяні свята проходять в українських домівках весело і з любов’ю.

Від хати до хати починали ходити хлопчачі колядницькі. ватаги. Колядники вістять нам тайну Різдва світу і Господа, славлять народження Бога. Колядки - це величальні пісні для усієї родини та кожного її члена, прохання для них щасливої долі, добробуту й усіляких гараздів.

Ми прийшли вас привітати
І про свято розказати,
Про святе Різдво Господнє
Проспівати вам сьогодні.
Пісня лунає по всій Україні,
Христос народився - весь народ радіє.
Тепер вам бажаєм, любі господарі,
Щоб щастя й здоров'я
Бог дав вам у парі!
Сини, як той місяць,
А дочки, як зорі,
Достатньо в оборі
І повно в коморі,
Нехай вас минає журба,
Всякий біль,
Не жалійте внеску
На народну ціль!
Щастя бажаєм вам, господарі,
Щастя й здоров'я від Бога у дарі!
Хай у вас достаток завжди гостює,
Хліба ніколи хай не бракує,
Хай ваші діти в будні й неділі
Будуть веселі, здорові, щасливі!
Щасливого Різдва
І на весь рік добра!

 

Нові надходження до бібліотеки 

Хай Новий Рік, Різдво Христове, вам подарують дні казкові

День за днем, година за годиною наближається до нас Новий 2021 рік! Серед барвистого розмаїття свят найулюбленішими є різдвяно-новорічні. Їх можна вважати справжньою окрасою у вінку свят народу України. Цих свят з нетерпінням  очікують як діти, так і дорослі .

Тож і  наша бібліотека причепурилася, даруючи своїм користувачам святковий позитивно-оптимістичний настрій. Так, бібліотекар для   користувачів бібліотеки оформила книжкову виставку інсталяцію «Хай Новий Рік, Різдво Христове, вам подарують дні казкові». На виставці представлена різноманітна література   про звичаї та традиції святкування Нового року та Різдва Христового в Україні, тексти колядок та щедрівок, художні твори   відомих класиків літератури. Виставка зацікавить незвичайними рецептами новорічних та різдвяних страв, допоможе прибрати оселю власноруч створеними прикрасами.

Тож завітайте до бібліотеки, на Вас чекає захоплююча подорож в зимові казки та новорічні історії на нашій святковій виставці-інсталяції.

Вічна мандрівниця Оксана Сенатович

Оксана Павлівна Сенатович народилася 2 січня 1941 року у славному галицькому місті Бережани Тернопільської області. Батьки майбутньої письменниці, Павло Зенонович Сенатович і Марта Сигізмундівна Орнатовська, були сільськими вчителями, тож змалечку прищепили донечці любов до рідного слова. Маленька Саня (так пестливо батьки називали свою одиначку) ще в початкових класах загальноосвітньої школи знала напам’ять силу-силенну віршів, а сама почала віршувати вже у середніх класах. До закінчення школи, з відмінним атестатом і золотою медаллю, Оксана вже мала чималий поетичний доробок, який складався із доброго десятка грубих зошитів, всуціль помережаних віршами. Навчаючись у Львівському політехнічному інституті, поетеса дебютувала добіркою віршів у збірнику «Яблуневий цвіт» (1961). Також відвідувала літературну студію при інституті, керівником якої був Микола Петренко. Одного разу  на чергове засідання літстудійців завітав друг керівника студії Володимир Лучук, де познайомився з цікавою дівчиною із полум'яною душею, яка згодом стала його дружиною.

Відтоді біографія Оксани Павлівни нерозривно пов’язана зі Львовом. Вона працювала інженером на заводі, в науково-дослідному інституті легкої промисловості, була на профспілковій роботі в Будинку технічної творчості молоді та юнацтва, за що її нагородили медаллю імені А. Макаренка. Колишня випускниця технічного вузу стала професійним літератором, поетом та перекладачем.

У 1968 р. вийшла друком перша поетична книжка Оксани Сенатович - «Стебло», за нею - «Діапазон весни», «Голубий голос», «Чоловік з трояндою». Це, так би мовити, «дорослі» збірки,  які засвідчують те, що поетична творчість Оксани Сенатович вирізняється самобутнім ліричним голосом з іронічними нотками і специфікою тематики.

Проте, найяскравіше розвинувся талант письменниці у поезії для дітей. Перший її вірш для дітей «Дорога» був надрукований у «Барвінку» ще в 1969 році й відразу сподобався широкій аудиторії. Він поповнив усі збірки, читанки, перекладався різними мовами. Потім побачили світ збірки: «Червоні лелеки» (1970), «Вісім сотень колобків» (1972), «Вчиться вересень читати» (1977), «Сніговик» (1981), «Живемо в одному домі» (1983), «Шпаки на колесах» (1989), «Соловейку, тьох-мажор!» (1990), «У краєзнавчому музеї: Азбука для Левка» (1992).

У 1991 році до півстолітнього ювілею Оксани Сенатович вийшла збірка вибраного під уже відомою назвою «Вчиться вересень читати», куди увійшов також оновлений варіант повісті «Не виростуть хлопці без дощу». У 1976 році Оксана Павлівна Сенатович стала членом Спілки письменників України.

В останній рік свого земного життя вона написала ще дві повісті для дітей. Перша - «Пані Будьласка і вуйко Пампулько» була надрукована у журналі «Соняшник» у 2000 р., а 2007 р. вийшла окремим виданням. Фрагменти іншої повісті «Про Люлька Смока і Котів - місто чудес(не)» були надруковані  в газеті «Діти Марії» (головним редактором Оксана Павлівна тут працювала з 1993 по 1997 рр.), а повністю - у журналі «Педагогічна думка» (2007, № 1).

Оксана Павлівна перекладала з багатьох слов’янських мов. Окремим виданням вийшла збірка перекладів віршів сербського поета Йована Йовановича-Змая «Малий велетень» (1986). Ще на початку дев’яностих років була готова до друку антологія сербської поезії для дітей «Кошеня в кишені» у переспівах Оксани Сенатович, але до цього часу вона так і не надрукована.

За свій літературний доробок для дітей Оксана Сенатович стала першим лауреатом премії імені Олени Пчілки (1992), а в 1995 р. - лауреатом Тернопільської обласної літературно-мистецької премії імені Іванни Блажкевич за збірку поезії для дітей «Вчиться вересень читати», поему «Сад Іванни Блажкевич» та спогади про І. Блажкевич.

Окремі твори письменниці перекладено понад десятьма мовами. Оригінальний доробок Оксани Сенатович заслужено увійшов до золотого фонду української літератури для дітей.

Двоє синів Оксани Павлівни - Тарас та Іван - нині також займаються літературною творчістю.

Важко знайти такий збірник, читанку чи хрестоматію із творами української літератури для дітей, де б не було віршів  Оксани Сенатович. Вони особливо добрі і щирі, саме такі, які може розповідати любляча матуся. В них поетеса сміливо говорить з дітьми про серйозні речі, з мудрими і щирими словами звертається до найменшого читача. Є у її віршах також елементи гри, і тому вони так легко запам`ятовуються.

Померла письменниця 31 березня 1997 року у Львові. Похована на Личаківському цвинтарі поруч зі своїм чоловіком, поетом Володимиром Лучуком (1934 - 1992).

Оксана Павлівна вважала себе вічною мандрівницею, хоча насправді мандрувала небагато. Своїми подорожами вона ділилася з малечею рядками поезії: „…як у світ виходять вікна, як заходять двері в хату - так мені з моїм дитинством: ні ввійти, ні вийти з нього".

Костянтин Дмитрович Ушинський

3 січня виповнюється 15о років від дня смерті Костянтина Дмитровича Ушинського, видатного педагога, засновника наукової педагогіки і народної школи, автора праць з теорії та історії педагогіки.

Костянтин Ушинський відноситься до плеяди славетних українських педагогів і належить Україні, з якою завжди був кровно та духовно позв’язаний. Його ім’я настільки ввійшло у вітчизняний історико-педагогічний контекст, що сьогодні неможливо собі уявити історію педагогічної науки без цієї постаті.

Крім педагогічної діяльності, Костянтин Ушинський займався також і правознавством. Він відстоював ідеї природного права, зобов’язаного впливати на характер регулювання суспільних відносин на державному рівні.

Своєю Батькивщіною Костянтин Ушинський завжди вважав Україну. Він писав: «Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі».

До дня смерті Костянтина Ушинського в бібліотеці підготовлено книжкову виставку «Костянтин Ушинський – корифей вітчизняної педагогічної науки, видатний педагог - демократ».