З Новим 2019 роком!

Доброго дня, книголюбна родино,

з Роком Новим я вітаю Вас!

Бажаю, щоб новий рік був наповнений яскравими фарбами, приємними враженнями і радісними подіями.

Нехай рідні люди дарують радість, а невдачі обходять стороною.

Нехай збудуться найзаповітніші бажання. Бажаю всім у новому році бути здоровими, щасливими, успішними!

Новий рік

Закінчується 2018 рік, а разом з ним і перший семестр навчального року.  І з 29 грудня учні шкіл підуть відпочивати. Але в жодній школі перший семестр не закінчується аби як. Всі учні чекають цього дня весь перший семестр, коли  відбудеться казково-чарівний новорічний бал-маскарад. Кожна дитина одіне свій новорічний костюм.

Учні порадували своїх батьків, всіх присутніх веселими сценками, конкурсами, піснями, танцями. До дітей на свято завітав також казковий Морозець і Різдвяна Зірка, які привітали всіх присутніх з прийдешнім Новим роком і Різдвом Христовим. Побажали міцного здоров’я, радості, миру.

Тож вірмо в новорічну казку і вона обов’язково збудеться!

Адам Міцкевич – світоч польської літератури

24 грудня минає 220 років від дня народження Адама Міцкевича – найвизначнішого польського поета-романтика, провідного представника європейського романтизму, справжнього титана духу, який залишив чималий творчий спадок, цікавий як своєю художньою формою, майстерністю та довершеністю, так і тією надзвичайно вагомою суспільною проблематикою,  яку він порушує.

Адам Міцкевич понад 9 місяців перебував в Україні, про яку писав: «Країна розкоші прослалась наді мною, вгорі – блакить ясна, тут – лиця чарівні», а Іван Франко назвав його «найбільшим поетом польської нації і одним із найгеніальніших людей, яких видало людство».

Але не всім було відомо, що все своє життя Міцкевич згадував Україну, був закоханий в українську мову, часто повторював, що «українські простори є столицею ліричної поезії».

Посвята в П'ЯТИКЛАСНИКИ

Так було і так буде. На зміну старшому поколінню приходить юнь. Завершивши початкову школу, п’ятикласники стали на сходинку середньої школи. Перші враження, перші знайомства, перші досягнення на новій стежині. Протягом першого семестру п’ятикласники звикали до переходів з кабінету в кабінет, орієнтувались самостійно у шкільних лабіринтах, а ще призвичаювались до вимог нового класного керівника, вивчали прізвища та імена нових вчителів, запам’ятовували: куди знову зникла спортивна форма…

Про це розповіли п’ятикласники на своєму святі «Посвята в п’ятикласники». На якому пісні співали, жартували, танцювали, ігри грали, а на завершення ще й отримали «Посвідчення п’ятикласника».

Життя, справді, часто дарує нам яскраві та непередбачувані моменти. Таким емоційним та незабутнім моментом у нелегкому шкільному житті учнів 5-Б класу стала незвичайна подія 22 грудня, яку вони зберігатимуть в пам’яті як символ дружби та взаємодопомоги. У нас в школі відбулася «Посвята в п’ятикласники». Щоб носити почесне звання п’ятикласника учні пройшли деякі випробування, і довели, що вони гідні цього звання. Клас показав згуртованість, дружні відносини та щире вболівання за свою команду. Не тільки учні і батьки брали участь у таких конкурсах: «Риболов», «Шпаргалка», «Подарунки для батьків», «Чи ми спритні», «Гонки», «Міні - футбол», «Кухар», «Зачіска», «Прищіпка». Конкурси засвідчили, що клас, без винятку, надзвичайно активний, творчий, енергійний. Кульмінацією свята стала клятва п'ятикласників: добре вчитися, брати активну участь у громадському житті, оголосити війну лінощам та скрізь і всюди допомагати вчителям, берегти і примножувати славу рідної школи, адже відтепер вони –  старшокласники! На святі панувала приємна атмосфера родинного тепла, добра, затишку, адже на ньому були присутні і батьки, і педагоги, і діти - члени великої шкільної родини!

Але тепер, прийнявши бойове хрещення, все це здається дрібницею. «Посвята в п’ятикласники» надовго залишиться в пам’яті школярів.

«Незабутні імена» - 185 років від дня народження Марко Вовчок (1833-1907)

Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.       

На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як автор збірки “Народні оповідання” потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, а також П. Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори. 

Під час перебування в 1859 — 1867 рр. за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція) Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. При сприянні І. Тургенева відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном.       

Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марка Вовчка відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для “Колокола” матеріали політично-викривального характеру.       

Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями “Отечественных записок” М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.        Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою “Народні оповідання” (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка “Рассказы из народного русского быта”, 1859), повість “Інститутка”, що її письменниця почала 1858р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Незважаючи на те що до першої збірки “Народних оповідань” увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання “Сестра”, “Козачка, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська воля”, “Викуп”), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках “Народних оповідань”, а також у “Рассказах из народного русского быта”, “Інститутці”.       

У перші роки проживання за кордоном закінчені оповідання “Ледащиця”, “Пройдисвіт”, написане оповідання “Два сини” (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті (“Три долі”) й оповідання (“Павло Чорнокрил”, “Не до пари”), історичної повісті та оповідання для дітей (“Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся”), створює жанр соціально-побутової казки (“Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), Частина цих творів увійшла до другої збірки “Народних оповідань” (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: “Жили да были три сестры”, “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой городок”. Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому “Журналі виховання і розваги” П.-Ж. Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця створює художні нариси, об'єднані назвами “Листи з Парижа” (львівський журнал “Мета”, 1863) і “Отрывки писем из Парижа” (“Санкт-Петербургские ведомости”, 1864 — 1866).       

У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Нею створено або завершено російські романи “Живая душа”, “Записки причетника”, “В глуши”, а також повісті “Теплое гнездышко”, “Сельская идиллия” (опубліковані в “Отечественных записках”), перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п'ятнадцять романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл “Мрачные картины”), редактор петербурзького журналу “Переводы лучших иностранных писателей” (до участі в журналі вона залучає багато жінок-перекладачок).       

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання (“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”), психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальної казки (“Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), художнього нарису (“Листи з Парижа”).       

Історичні повісти та оповідання для дітей “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся” ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість “Маруся”, наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 рр.       

У немирівський період, у час великого творчого піднесення, Марко Вовчок поряд з українськими творами пише оповідання російською мовою — “Надежа”, “Маша”, “Катерина”, “Саша”, “Купеческая дочка”, “Игрушечка”, які ввійшли до збірки “Рассказы из народного русского быта”. У творчості російською мовою Марко Вовчок виявила себе майстром і великих прозових жанрів, автором проблемних романів та повістей (“Червонный король” (1860), “Тюлевая баба” (1861), “Жили да были три сестры” (пізніша назва — “Три сестры”, 1861), “Глухой городок” (1862), “Живая душа” (1868), “Записки причетника” (1869 — 1870), “Теплое гнездышко” (1873), “В глуши” (1875), “Отдых в деревне” (1876 — 1899)).  

З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 60 — 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Бібліотека школи презентує виставку «Незабутні імена» до 185 річчя від дня народження Марка Вовчка. Мета даної виставки ознайомити користувачів з життєвим та творчим шляхом письменниці.

Адже її закоханість у живу українську бесіду, народну казку, історичні перекази, легенди, українську історію проходить крізь усю її творчість. Запрошуємо всіх бажаючих завітати до бібліотеки та ознайомитись з матеріалами книжкової виставки.

80 років з дня народження

Миколи Яновського

Микола Яновський – письменник, новеліст, журналіст. Народився 19 грудня 1938 р. у с. Брустури Косівського району. Середню освіту здобував на рідній Косівщині, згодом закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Тривалий час працював журналістом у районних газетах, в обласній молодіжні „Комсомольський прапор". Був кореспондентом Івано-Франківського комітету з радіомовлення і телебачення, редактором обласного науково-методичного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи.

  В 1972 році вийшла в світ книга Миколи Яновського „Там, де хмари ночують". Автор стає членом Національної спілки письменників України. Згодом закінчує літературний інститут в Москві. З часом виходять книжка повістей і оповідань „Весільної грали музики", художньо-документальні розповіді про народних митців Прикарпаття „Срібна пряжка", збірка „Гірське серце". Саме вона, на думку літературознавців, вважається найкращою в творчості письменника. До неї увійшли однойменна повість і низка оповідань, дія яких відбувається в Карпатських лісах і гірських селищах Гуцульщини.

  Із 1992 року Микола Яновський був завідувачем відділом критики і публіцистики Всеукраїнського літературно-художнього і громадсько-політичного журналу „Перевал” в м. Івано-Франківську.

  Микола Яновський наполегливо вивчав культуру рідного краю. На Прикарпатті не було такого закутка, де б не ступала його нога. Розмовляв із лісорубами, бувалими людьми, учасниками Першої світової війни, національно-визвольних змагань.

  Із кожної поїздки письменник привозив незабутні враження від зустрічей з людьми. Його душа виповнювалася мудрістю і любов’ю.

  Микола Яновський як людина неповторного творчого таланту, вродженої інтелігентності, патріотичного духу, – вартий справжнього пошанування нашими сучасниками і нащадками. Як творець художнього слова, він зробив свій гідний внесок у довічне процвітання самобутньої української мови.

12 грудня 2000 р. у м. Івано-Франківську письменника із звірячою жорстокістю вбито трьома молодиками-змовниками.

  У своїй творчості Микола Яновський прибічник реалістичного письма. Його твори утверджують людську гідність, кличуть цінувати на світі справжнє. Його стиль суворий, мова барвиста і стисла. Після проголошення суверенності України письменник прийшов працювати в літературно-художній журнал „Перевал". За опубліковані тут новели „Далеке сяйво", „Срібляста куля", „Міна" та інші автор стає в 1999 році лауреатом обласної премії ім. В. Стефаника.

Елеонор Портер

Книги, які допомагають жити

    

Народилася майбутня письменниця 19 грудня 1868 в містечку Літтлтон, штат Нью-Гемпшир в родині багатого аптекаря. З дитинства Елеонор виховувалася в пуританському дусі і співала в церковному хорі. Вона була досить хворобливою дитиною, тому вчителі в початкових класах приходили до неї додому. Завдяки своїм вокальним даним дівчина стала випускницею найстарішого музичного навчального закладу США – Консерваторії Нової Англії. У 1892 році Елеонор вийшла заміж за Джона Лаймана Портера, бізнесмена з Вермонта, після 10 років жвавого листування. Елеонор Портер не могла мати дітей, тому знайшла розраду в написанні історій для дітей та допомоги сирітським притулкам. Перші оповідання були опубліковані в жіночому журналі «Домашній співрозмовник» і нью-йоркському тижневику. У 1907 році було опубліковано її першу повість під назвою «Проти течії: історія Маргарет». Найзнаменитіша повість Еленор Портер – «Полліанна». На Бродвеї було поставлено однойменну п’єсу, яка пройшла з великим успіхом. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд, за право екранізувати роман заплатила його авторці чималу на той час суму. Роман «Полліанна» захопив читачів настільки, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів з проханнями розповісти, що сталося з головною героїнею роману далі. Примірник роману «Поліанна» Елеонор Портер подарувала своїй бабусі Меріон на знак великої пошани і вдячності за ті поради, які письменниця отримала від неї у дитинстві. Цей примірник тепер дбайливо зберігається в одній із найбільших бібліотек світу – Бібліотеці Конгресу США. До числа найбільш популярних творів відносять – «Просто Девід» 1916 року, «Шлях до згоди» 1917 року, «Про гроші, гроші» 1918 року, «Світанок» 1919 і «Мері-Мерайя» 1920 року. Померла письменниця 21 травня 1920 року. У «Нью-Йорк таймс» був написаний некролог під коротким заголовком «Померла автор Поліанни».

Свято Миколая

19 грудня День Святого Миколая Чудотворця. Святий Миколай - другий після Бога заступник на землі, це духовна істота, яка відвідує тих людей, які потребують його допомоги, покровитель усіх бідних і знедолених, землеробства і тваринництва, земних вод.

Хто не знає про Святого Миколая? Малий і старий знає про нього! Щороку він приходить у кожну господу з миром і дарунками.  Для маленьких стає чарівною казкою, коли невидимо з’являється вночі і кладе під подушку такі бажані гостинці. Виростають діти – і добра казка зникає, а Миколай залишається.

 З метою розширення знань учнів про традиції українського народу, про доброчинні справи Святого Миколая, сприяння розвитку творчих здібностей дітей та виховання в учнів любові до ближнього, почуття доброти та милосердя 18 грудня напередодні свята учні 4 класу разом з класним керівником Плиткою Г.В. організували та провели свято Миколая «Святий Миколай, здоров’я нам дай!».  До дітей на свято завітали батьки і отець Василь настоятель церкви Петра і Павла, який завершив свято своїм виступом та благословенням і подарував  дітям солодкі подарунки. Всі присутні отримали солодкі подарунки від Миколая.

Наслідуємо добро і вчинки Миколая! Нехай це свято стане для нас святом Милосердя, святом Доброти, Прощення, Любові до ближніх.

125-річчя Миколи Хвильового

13 грудня 2018 р. минає 125 років від дня народження Миколи Григоровича Хвильового (Фітільов). Відзначає цю дату наша бібліотека книжково-ілюстративною виставкою. Книжкова виставка присвячена життю й творчості цій самовідданій, героїчній людині, яка усе своє життя присвятила Україні. «Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?» (М. Хвильовий)

У нову українську літературу Микола Хвильовий ввійшов як письменник, що мав самобутній талант і подарував українському читачеві багато чудових творів. Микола Хвильовий був активним учасником великої літературної дискусії 1925-1928 років в Україні, - серед тих, хто обстоював ідею зв’язку України з Європою і закликав позбутися психологічної залежності від Москви. Виставка стане у пригоді широкому загалу користувачів та усім, хто цікавиться творчістю М.Г. Хвильового.

Андріївські вечорниці

З давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами та обрядами. Одним із свят, яке завжди відзначали наші діди та прадіди, було велике зимове свято – день Андрія.

Споконвіку в Україні на Андрія проводять святкові вечорниці з різноманітними розвагами: піснями, танцями, «Кусанням Калити», святковою вечерею та дівочими ворожіннями.