Міхаель Андреас Гельмут Енде (12 листопада 1929 р. – 28 серпня 1995 р.), німецький письменник, автор понад 30 книг, більшість з яких – для дітей, народився у містечку Гарміш-Партенкірхен у сім’ї художника-сюрреаліста Едгара Енде, виріс у Мюнхені.

У 1936 р. його батько підпадає під заборону творити як «художник дегенеративного напряму мистецтва». Матері Луїзі вдається закінчити курси з основ лікувальної гімнастики, що згодом допомагає їй утримувати сім’ю. Однак у сім’ї постійно спалахують конфлікти між батьками, і Міхаель це дуже важко переносить. Школа ще дужче гнітить хлопчика: він відчуває відразу до навчання, вчителів, які насаджують дидактичні методи виховання. Розраду знаходить у друзях: один із них, Віллі, син купця, став прототипом Бастіана у «Нескінченній історії».

Після закінчення початкової школи з 1940 р. навчається в гуманітарній гімназії Максиміліана в Мюнхені (1996 р. вона була перейменована на «Гімназію ім. Міхаеля Енде»), де йому знову ж таки не щастить із навчанням: його залишають на другий рік. Але у 1943 р. учнів евакуювали через бомбардування і відправили до місця для переховування дітей. Там він ближче познайомився і навіть зав’язав дружбу зі своїм однокласником, відмінником Матіасом (хоча навчаючись разом у гімназії, хлопці один одного дуже недолюблювали), який захоплюється читанням Шіллера, Новаліса і Гьольдерліна; класичною музикою, мистецтвом і театром.

Під впливом нового друга Міхаель починає писати вірші. Його перший вірш – «Молитва Апокаліпсису», у якому відображені жахи війни. У 1945 р. юнак отримує припис про його призов до армії. Відтак дезертирує і долучається до організації «За свободу Баварії». Згодом знову зустрічається з другом Матіасом, співає в хорі. Коло друзів-інтелектуалів зростає. 1947-1948 закінчує школу Вальдорф у Штудгарті. У сімнадцять років здобуває стипендію на навчання в театральній школі (1948-1950). Разом з друзями відвідує бібліотеки, знайомиться з творами французьких екзистенціалістів.

На всю подальшу письменницьку творчість Міхаеля Енде мали великий вплив картини батька-сюрреаліста, літературні читання в товаристві Матіаса, а також вчення екзистеціоналіста Жана Поля Сартра.

Газети починають публікувати вірші Міхаеля; він сам грає у театрі, сам пише п’єси. У 1951 р. йому вручають диплом актора сцени. Але невдовзі юнак залишає театральну діяльність, щоб цілковито присвятити себе літературі. Працює кінокритиком на баварському радіо.

І ось одного разу, подорожуючи по Італії на замовлення радіо, він якось ввечері натрапляє на молодече товариство, що сидить на площі королівського замку і слухає історії, які переповідає один чоловік з книжки Олександра Дюма. Ця подія, а також зустріч із однокласником, який попросив написати кілька слів до дитячої книжки з малюнками, стали визначальними для Міхаеля Енде як дитячого письменника – з-під його пера замість «кількох слів» вийшов перший роман для дітей про Джиммі-Ґудзика на 500 сторінок (опублікований у 1960 р.): «Є щось таке як перша любов. Вона завжди є якимось особливим переживанням. Маємо пізніше, можливо, важливіші, або більш доленосні любові, але перша любов таїть якесь чудо, яке більше не повториться. Ось так у мене з «Джимом-Ґудзиком». Це була моя перша книга і мій перший успіх. Я тоді писав цю історію не переслідуючи певної мети. Я нічого собі тим не обіцяв, я писав книгу просто для себе» (Zeitmagazin, November 1994).

Енде стає успішним всесвітньовідомим (завдяки численним перекладам англійською, японською, італійською та багатьма іншими мовами світу) дитячим письменником, неодноразово нагороджений найвищими преміями за різні твори, серед яких особливе місце посідають «Момо» (1972) та «Нескінченна історія» (1979).

Письменник одружувався двічі. А 28 серпня 1994 р., через важку хворобу видатний письменник, відомий на весь світ класик літератури для дітей помер у Штудгарті. Як і заповідав сам автор, на його похороні звучала музика Моцарта, Глюка, а хор Державного театру виконав заключний акт з опери «Goggolori», до якої він написав і лібретто, і музику.