День Святого Миколая

Від серця і до серця збудуємо місток.

Ми доброти попросим малесенький шматок.

Усім за ці щедроти сторицею віддасться,

Бо вміти дарувати - найвище  в світі щастя

День Святого Миколая – особливе свято. Всі його чекають з нетерпінням, щоб попросити здійснення своїх найзаповітніших мрій, бо кожен знає, що він за свого життя був добродієм для християн, отож і сьогодні він може подати нам руку в біді, або в радощах. З особливим нетерпінням чекають на день пам'яті цього доброго святителя діти, бо для них, насамперед – це свято веселощів та подарунків.

18 грудня до учнів нашої школи завітав Святий Миколай, який є взірцем працьовитості, скромності, чесності, доброти та милосердя. Учні 1 – 4 класів підготували театралізоване дійство «Забілів снігами гай – іде Святий Миколай.» Діти розповідали вірші, співали пісень. Радість, усмішка та щирість в дитячих очах ще раз переконали усіх присутніх на святі, якою великою справою є творити добро, дарувати один одному любов та доброту. Від свого покровителя учні отримали подарунки, від яких на обличчях з’явилася щаслива усмішка, дитяча радість.

Свято вдалося на славу, а щасливі дітки побігли до своїх класів, аби знову поринути в світ знань.

До свята в бібліотеці була оформлена книжкова виставка «Йде з гостинцями, дарами Преподобний Миколай».

В серці кожної дитини живуть мрії, і діти вірять, що вони збуваються, коли приходе Святий Миколай. Хай кожне зимове свято приносить дітям радість, задоволення, пізнання нового. Бажаємо усім читачам та їх родинам веселих свят, щастя, миру і здоров’я!

Драматург Михайло Старицький

Михайло Старицький – український письменник, режисер, актор, громадсько-культурний діяч. 14 грудня виповнюється 180 років від дня його народження. Бібліотека запрошує користувачів бібліотеки ознайомитися з книжковою виставкою, організованою з цієї нагоди – «Багатогранність таланту».
Михайло Старицький увійшов в історію літератури як блискучий знавець театральної справи, талановитий поет, прозаїк, видатний драматург і режисер. Він був організатором театральної справи в Україні, режисером і антрепренером, видавцем, перекладачем – одним із тих невтомних трудівників, чиєю працею живиться кожна національна культура.
У доробку письменника – поетичні твори, роман-хроніка «Богдан Хмельницький», історичні романи «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк», повісті, оповідання, понад 200 перекладів із російських та європейських літератур. Вершиною його творчості є твори для театру, що становлять золотий фонд національної драматургії.

 

 

10 грудня - Міжнародний день прав людини

  «Знання права заслуговує

найбільшої поваги»

Давньоримський юрист Ульпіан

 10 грудня в світі відзначається Міжнародний день прав людини, що був заснований на засіданні Генеральної Асамблеї ООН  4 грудня 1950 році. Двома роками раніше ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини, яка стала першим міжнародним документом, в якому були чітко сформульовані положення про права людини.

Зокрема, засновники цього свята висловлювалися за розширення прав людини, активну пропаганду ідей рівноправності, соціальної відповідальності та взаємодопомоги. У цей день, зазвичай, згадують про механізми досягнення безпеки в суспільстві й зусиллях світового співтовариства щодо виховання підростаючих поколінь у дусі дотримання прав людини.

Головна мета свята — торжество в усьому світі понять свободи, безпеки й чесності людей по відношенню одне до одного.

Крім того, в Україні щороку проводиться Всеукраїнський тиждень права, на честь проголошення у 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини, який має на меті запровадження високих правових стандартів, підвищення рівня правової освіти та правової культури громадян на шляху створення сильної демократичної та правової держави.

Права людини є найважливішим питанням внутрішньої та зовнішньої політики всіх світових держав. Забезпечення прав і свобод людини, їх практична реалізація є критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

У бібліотеці до Міжнародного дня прав людини було оформлено тематичну книжкову виставку «є право – є надія». Вчитель правознавства Рильчук С.Г. провела круглий стіл «Закони, за якими вчимося, працюємо, живемо» з учнями 9-11класів.

День апостола Андрія Первозванного

13 грудня православні християни відзначають свято на честь святого апостола Андрія Первозванного. Водночас день Андрія був в народі великим зимовим молодіжним святом. На Андрія дівчата зазвичай ворожили.

Андрій − один із дванадцяти апостолів, який перший був покликаний Христом в його апостоли, тому в православній традиції й називається Первозваним.

За церковними легендами, святий Андрій Первозванний під час своєї останньої місійної подорожі проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів встановив хрест.

Літописець Нестор оповідає: ”Бачите гори ці, − сказав апостол своїм учням, − на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.” Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості цього літописного оповідання, яке схоже на пізнішу вставку до літопису.

Але літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, і має реальну історичну основу. Важливі свідчення на його користь зібрані Грецькою Церквою, яка вела суперництво за авторитет з Римською.

На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника − апостола Андрія.

Ці дослідження свідчать, що апостол Андрій також проповідував Євангеліє в далекій варварській Скіфії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році).

Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне узбережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у тих краях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про апостола Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував цей апостол.

До того, як церква почала відзначати Андрія, наші предки здавна цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування.

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.

Згодом вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали свою магічну функцію і перетворилися на своєрідну забаву і привід, щоб зібратися неодруженій молоді.

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії приурочених до дня Андрія, було “засівання конопель”. Пізно ввечорі, коли темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо). Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:

Андрію, Андрію!

Конопельку сію;

Спідницею волочу, −

Заміж вийти хочу.

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – добрий знак.

У засіванні конопель до початку XX ст. зберігалися деякі архаїчні риси. Так, у багатьох місцевостях дівчата сіяли коноплі роздягненими. За народним віруванням, голе тіло − важливий засіб чарівництва (згадаймо народне трактування демонологічних образів мавок і відьом).

У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, узнати професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила люстерко. Коли все готове, впускала півня: якщо півень нап’ється води, чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде паничем або ледарем.

Бігали дівчата також до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого, – хліборобом.

Особливе місце на Андрія займає обрядова гра “Калита”, в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли Калиту − великий круглий корж із білого борошна. Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку. В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що Калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см товщини.

Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху Калету намащували медом. Для виготовлення Калети брали “непочату воду” або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь разом, Калету за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Після Калети брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить − ожениться і буде щасливим.

На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх “ритуальними бешкетуваннями”, що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу. Отже вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

 120 років від дня народження Катерини Білокур

Якби ми мали художницю такого рівня майстерності,  

то змусили б заговорити про неї цілий світ!

Пабло Пікассо

7 грудня виповнюється 120 років від дня народження видатної української художниці Катерини Білокур.

Народилася Катерина Василівна в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині село в Яготинському р-ні Київської обл.) в бідній селянській родині. Читати, писати й малювати навчилася самотужки. Доля не послала Катерині ні мистецьких шкіл, ні професійних наставників. Починала малювати на шматку домотканого полотна, фанері вуглиною або саморобним пензликом. Пізніше навчилася грунтувати полотно, розводити фарби.

Двічі намагалася вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але, не маючи документів про базову шкільну освіту, фахової освіти так і не отримала.

Малювала здебільшого квіти, а також портрети рідних й близьких людей. Ранні роботи Катерини Білокур, виконані вуглем і рослинними фарбами власного приготування, не збереглися. Із ранніх творів, виконаних олійними фарбами на фанері, відомі «Портрет Олі Білокур» (1928) та «Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач» (1932).

Художня манера Білокур сформувалася на початку 30-х років минулого століття.

Перші значні роботи, які засвідчили високе обдарування художниці, були створені в другій половині 30-х рр. Серед них: «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Портрет племінниць» (1937-1939).

Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, творами художниці зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. В 1940 році її картини експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у Києві, а у 1941 році відбулася персональна виставка Катерини Білокур у Полтаві, яка мала величезний успіх. Однак більшість творів тогочасного періоду було втрачено під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-45 рр.

У роки окупації майстриня майже не малювала, і все ж, у 1942-1943 – створює одну з кращих композицій «Квіти на блакитному тлі», яку дарує Київському музею Тараса Шевченка.

Твори післявоєнних років - вершина художньої творчості К. Білокур. В цей період вона створює одні з найкращих своїх робіт - "Буйна" (1944-47), "Декоративні квіти" (1945), "Привіт урожаю" (1946) і славнозвісне полотно "Цар-колос" (1949).

50-ті роки ХХ ст. – найбільш плідний період творчості Катерини Білокур. Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках. Так, у 1954 році в Парижі на міжнародній виставці були представлені її картини "Цар-колос", "Берізка" і "Колгоспне поле", які високо оцінив Пабло Пікассо.

1956 року Катерині Білокур було присвоєно звання народного художника України.

В останні роки життя художниця створила картини: "Півонії" (1959), "Букет квітів" (1959), "Квіти і овочі" (1959), "Натюрморт" (1960).

Померла Катерина Білокур 9 червня 1961 року.

Творчість художниці як надбання української культури ХХ століття, вже давно стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. Її образ увінчано в скульптурі, живописі, літературних  та музичних творах, художніх та документальних фільмах.

1977 року в селі Богданівці було відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам'ятник. У Яготинському історико-краєзнавчому музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий "білокурівський" зал, в якому зібрано найкращі її творіння.

1989 року була заснована премія імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва.

Композитор Леся Дичко 1983 року створила балет "Катерина Білокур", поставлено однойменний телеспектакль (1980), відзнято документальні фільми - "Чарівний світ Катерини Білокур" (1986), "Катерина Білокур. Послання" (2002) та художній фільм "Буйна" (1989).

1995 року в опрацюванні Миколи Кагарлицького було видано збірку листів художниці, які засвідчують її великий письменницький талант.

З нагоди 120-річчя від дня народження Катерини Білокур в бібліотеці  створено книжкову виставку.

Представлені видання знайомлять з живописними і графічними роботами мисткині, що зберігаються у вітчизняних музеях, а також презентують документи, фото та ескізи не представлені в музейних експозиціях.

Спогади сучасників, розвідки, архівні матеріали, а також статті з періодичних видань знайомлять з життєвим і творчим шляхом видатної художниці та визначають її місце у вітчизняній культурі.

 

65 років з дня народження

Михайла Андрусяка

“Ми сміливі воїни суворі 

Наш батько гнів, а мати месть - 

Брати ми грому і просторів 

Борці за волю, славу й честь…” 

Марко Боєслав (М.Дяченко) 

Прозаїк, журналіст, перекладач. Народився: 5.XII 1955, с. Вербівка Городенківського району Івано-Франківської області. Закінчив 1985 Київський університет. Служив у війську, працював двірником, сторожем, вантажником, теслярем-бетонником, учителем німецької та англійської мов у навчальних закладах Коломийського та Косівського районів, тренером, перекладачем, журналістом, видавцем. З 1993 ‑ голова правління ВАТ «Коломийська друкарня ім.Шухевича».
Автор книг прози: «Студені милі», «Ув’язнена скрипка», «Ґрані болю», «Біла душа»,«Христос воскрес», «Сумління», трилогії ‑ «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів»; документ, повісті «Криваві роси сорокових». Перекладає з німецької, редактор та упорядник багатьох книг.
МихайлоАндрусяк нагороджений просвітянськими медалями і відзнаками. Лауреат премій ім.В.Стефаника, ім.Т.Мельничука, ім.Л.Мартовича. Шевченківська премія 2010 за документально-художню трилогію «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів».
Твори Михайла Андрусяка — це правдиві розповіді про тe, як жили і вмирали за незалежність України герої без почестей і відзнак. Його художньо-документальні повісті змушують кожного українця збагнути та усвідомити свій історичний обов’язок перед рідним народом, бо відродження нашої всеукраїнської духовності залежить нині від кожного з нас.
Книжкова виставка сприяє популяризації творчості М.Андрусяка, формуванню світогляду і духовного розвитку молоді, а також всім хто цікавиться маловідомими сторінками історії рідного краю.
Запрошуємо усіх любителів історичного роману до ближчого знайомства з автором через його творчість.

Збройні сили України – слава, гордість, міць країни

Будь не тільки сином свого батька –

будь і сином свого народу.

                                                Народна мудрість

Щорічно 6 грудня в день ухвалення в 1991 році закону України «Про Збройні сили України»  відзначається День Збройних сил України. Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у кривавих війнах та конфліктах від Київської Русі і до нашого часу.

Із нагоди свята в бібліотеці відкрита книжково-ілюстративна виставка, присвячена мужнім захисникам Батьківщини. Метою книжкової виставки було висвітлення історичного шляху становлення та розвитку Збройних Сил України.На виставці розміщені матеріали, які гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. З історією української зброї, війн та збройних конфліктів, військовою символікою держави та становленням Збройних сил знайомлять читачів бібліотеки книги, розміщені на виставці.

Україна – це та земля, де ми народилися й живемо, звідти пішли наші батьки, діди та прадіди. Ми пишаємося славетними земляками, що присвятили свої життя боротьбі за свободу та незалежність нашої Батьківщини, пишаємося нашими збройними силами!

 

СНІД: хто попереджений, той захищений

У 2018 році в Україні було зареєстровано 14797 нових випадків ВІЛ-інфекції (з них 1975 дітей до 14 років). Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 330415 нових випадків ВІЛ-інфекції.Від СНІДу в Україні померло 47646 людей.
Всесвітній день боротьби зі СНІДом уперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн пролунав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІДу. З того часу вся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя людей несе ця глобальна проблема. Символом боротьби зі СНІДОМ є червона стрічка, жодна акція не обходиться зараз без неї. Ця стрічка як символ розуміння СНІДу була задумана весною 1991 року.
1 грудня в школі проходили інформаційно-профілактичні заходи «Хто попереджений – той захищений» до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом, спрямовані на підвищення рівня обізнаності учнівської молоді про смертельно небезпечну хворобу.
Учні активно долучилися до підготовки заходів: виготовили та вручили символічні червоні стрічки та інформаційні листівки, взяли участь в анкетуванні «Що ми знаємо про СНІД».
Бібліотекар Шпитчук О.М. представили книжкову виставку «СНІД: чума ХХІ століття».
Проведені заходи сприяли моральному вихованню молоді, формуванню уявлення про небезпеку ВІЛ/СНІДу, розумінню необхідності дотримання правил культури стосунків юнаків і дівчат. Учні ще раз усвідомили, що основним засобом убезпечити себе та попередити поширення ВІЛ-інфекції є дотримання здорового способу життя і відмова від ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки.
Захисти себе і того, кого ти любиш!

Пора року — ЗИМА

Дорогі друзі! Ось і закінчилася осінь, а за нею прийшла прекрасна пора року - зима! А незабаром і чудові зимові довгоочікувані свята.
Зима це казкова пора року, яка дарує нам безліч свят, подарунків, ігор, забав та можливість більше спілкуватися з рідними і весело проводити час разом. Цю пору року найчастіше називають казковою. Саме в зимові свята промовляють своїми чарівними вогниками до почуття прекрасного та затишних спогадів дитинства.
Зима-чарівниця вкрила білим килимом землю, посріблила дивовижними візерунками дерева. Пухнастими дзвінкими сніжинками переливається повітря, насичене ароматом хвої та мандарин. Радісні, заклопотані обличчя дорослих та дітей свідчать про прихід грудневих свят та наближення Нового року. Завітали свята і в бібліотеку.
Запрошуємо наших читачів відчути цей подих свят та переглянути виставки, присвячені зимовому циклу звичаїв та традицій нашого народу. Кольорові ілюстрації картин виставкової експозиції «Ой зима, зима, зима! Веселіш пори нема!» переконують, що зимі раді, як діти, так і дорослі: розваг вистачає для всіх.

90 років від дня народження

Романа Федоріва

У бібліотеці школи організована книжкова виставка «Роман Федорів. Талант як міра ваги» з нагоди 90-річчя від дня народження відомого українського письменника, редактора, лауреата Національної премії України ім.Тараса Шевченка Романа Федоріва.

На книжковій виставці користувачі можуть ознайомитись з його біографією та творчістю, літературно-критичними статтями, світлинами.

Роман Федорів народився 1 грудня 1930 року в с. Братківцях Тисменицького району в селянській родині. Навчався в Станіславському педагогічному училищі, а пізніше – на факультеті журналістики Львівського державного університету ім.Івана Франка. Працював кореспондентом обласних і республіканських газет. З 1967 року і до своєї смерті він був постійним редактором журналу «Дзвін» (колишній «Жовтень») у Львові, а на початку 90-х років доклав чимало зусиль до відновлення довоєнного українського видавництва «Червона калина» та часопису «Літопис Червоної калини». Роман Федорів є автором 30-ти книг, переважно на історичну тематику- «Отчий світильник», «Жбан вина», «Кам»яне поле», «Жорна», «Ворожба людська» , «Скрипка, що грає тисячу літ» та ін.

Роман «Єрусалим на горах «(1973) відзначений Національною премією України ім.Тараса Шевченка та премією Всесвітньої української фундації Антоновичів(1996).

Помер Роман Федорів 14 березня 2001 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.