2 лютого, на сороковий день після Різдва Христового, православні віруючі відзначають велике християнське свято, яке символізує зустріч Бога з людством – Стрітення Господнє або принесення до Єрусалимського храму Господа нашого Ісуса Христа.

У народі «Стрітення» вважається святом зустрічі зими із весною. За переказами саме цього дня змагаються зима з весною. Хто з них переможе, той і буде до кінця місяця господарем. Якщо зима переможе, то довго ще буде холодно, а якщо Весна візьме гору, то поверне на тепло.

У церквах на Стрітення освячують воду та свічки, які вважаються цілющими та служать сімейними оберегами. З метою популяризації звичаїв та традицій українців, бібліотекар провела  бібліотечну годину «Стрітення Господнє: від біблійної традиції до народних вірувань», а також підготувала книжкову виставку «Перший подих весни», яка знайомить з історією, традиціями та народними віруваннями, пов’язаними зі Стрітенням.

2 лютого виповнюється 125 років від народження своєрідного і талановитого майстра слова Валер’яна Підмогильного.

Валер’ян Підмогильний – один із найяскравіших прозаїків 1920-х рр., один із найпотужніших українських модерністів ХХ ст., представник неореалістичної течії. Його твори засвідчують спроможність української літератури бути самодостатнім мистецьким явищем у світовому контексті.

У 1930 рр. письменника репресували, а його твори вилучили з літературного процесу аж до 1988 р., коли вперше було опубліковано «Повість без назви…», а услід – перевидано роман «Місто» й кілька оповідань. Лише відтоді твори В. Підмогильного критика почала розглядати як повноцінне явище українського літературного процесу ХХ ст. Нині він є одним із найпопулярніших українських класиків, його творчість вивчають у середніх і вищих навчальних закладах, нею постійно цікавляться сучасні дослідники.

Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю й тверезістю бачення. Менше за всіх інших він упадав у лірику. Він був одним, може єдиним справді великим українським прозаїком, не в тому сенсі, що не писав віршів, а тому сенсі, що його проза була справді прозою.

Його творчий шлях тривав лише 15 років (водночас зі співробітництвом у журналах та видавництвах). На тридцять четвертому році життя письменник був грубо й безпідставно вилучений з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилося кілька збірок оповідань і повістей, романи «Місто» й «Невеличка драма», ціла бібліотека перекладів французької класичної прози (О. де Бальзак(15 т.), Вольтер, В. Гюго, Д. Дідро, А. Доде, П. Меріме, Гі де Мопассан(10 томів), А. Франс(25 т)), про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література…»

Сьогодні ім’я цього талановитого митця стає відоме й молодшим читачам: його твори не лише вийшли у видавництвах «Молодь» та «Веселка», а й введені до обов’язкової програми середніх шкіл і гуманітарних факультетів вузів. Це не надмірність, не своєрідна данина за довготривале замовчування. Книги В. Підмогильного викликають і нині зацікавленість не як історичної реліквії, а як глибокі психологічно-філософські роздуми про людину й навколишній світ.

8 грудня 1934 року письменник був безпідставно заарештований у Харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору.

3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Валер’яном Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії розстріляні Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.

Є відомості, що в ув’язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно втрачені.

Дружина Підмогильного після розстрілу чоловіка поневірялася по чужиш квартирах і намагалася перевидати його твори, через скрутне матеріальне положення. Син Роман помер через тяжку хворобу серця.

Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року. На Байковому кладовищі Києва є могила сім’ї Підмогильних .

30 січня – Свято Трьох Святих: історія, традиції та прикмети

30 січня православний світ вшановує Свято Трьох Святих – день пам’яті Василя Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова.

Історія свята

Колись серед вірян виникла суперечка, хто з трьох святих є найважливішим і заслуговує звання першого Батька Церкви.

Щоб припинити розбрат, святі явилися уві сні митрополиту та сказали, що вони рівні перед Богом. Після цього було встановлено спільне свято, яке вшановує всіх трьох.

 Традиції у цей день

Святковий стіл

·        Готують страви з дичини, часто з начинками.

·        Прийнято накривати великий стіл та запрошувати гостей.

·        Полювання в цей день заборонене, бо дикі звірі стають агресивними.

 Ритуал з взуттям

Люди виставляють старе взуття за поріг, щоб у домі панували мир та злагода.

 Що не можна робити?

·        Займатися рукоділлям (шити, в’язати, вишивати, прясти).

·        Планується три етапи: які міста хоче ..

·        Все впирається в один пункт: путін ..

·        Не викидайте апельсинову шкірку: ..

·        Прати та займатися важкою домашньою роботою.

·        Гніватися, ревнувати та сваритися – вважається, що це приверне негаразди.

·        Навпаки, потрібно миритися, якщо сталася сварка.

 День для планування майбутнього

Цей день сприятливий для постановки цілей, але важливо робити це правильно:

✔ Не плануйте грандіозних змін одразу – кожна мета має складатися з кількох етапів.

✔ Поєднуйте серйозні завдання з приємними (наприклад, заплануйте відпочинок чи покупку бажаної речі).

✔ Не ставте цілі, які залежать від інших людей, щоб уникнути розчарування.

✔ Не змінюйте все водночас – починайте з одного кроку, а потім переходьте до наступного.

 Народні прикмети на 30 січня

Якщо дме сильний вітер – рік буде похмурим і вологим.

Сонце ховається за хмари – варто чекати хуртовини.

 Свято Трьох Святих – це день гармонії, примирення та усвідомлених рішень. Воно вчить доброти, рівності та мудрості. У цей день важливо аналізувати своє життя, вибудовувати плани та уникати сварок.

…Чужинче, йди і Україні
Скажи, що звершений наказ.
Хай не сумує! На руїні
Збудуємо нові твердині
І в бій підемо другий раз!
Скажи, що шлях покажуть Крути,
Що замість терня ореол,
Що Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світу це новий престол!
Володимир Янів, 1932

 29 січня – День пам’яті героїв Крут. Український народ щорічно вшановує пам’ять молодих борців за волю, полеглих в боях під залізничною станцією Крути. Ця битва стала національним символом для десятків поколінь борців за свободу і незалежність. Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.

З метою вшанування пам’яті полеглих воїнів в бібліотеці ліцею підготовлено книжкову виставку “Крути: подвиг і трагедія”. Тут вміщені книги і статті з періодичних видань про події 1918 року. Подвиг героїв Крут засвідчив наше бажання жити у своїй вільній Українській державі, готовність її захищати навіть ціною власних життів. І не поразкою запам’ятається ця трагічна подія, а відчайдушним прагненням перемоги, яку виборюємо і зараз.

 Голокост… Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років, і що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в нацистсько–фашистській Німеччині. Це трагедія Бабиного Яру, це сотні тисяч замучених і замордованих людських доль… За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни стали 6 мільйонів євреїв, з яких близько 1,5 мільйона були з території сучасної України.

І людство немає права забути про це, аби ніколи таке не повторилося. Адже подібним злочинам немає виправдання і терміну дії. За резолюцією ООН 27 січня щорічно відзначається як Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році було звільнено нацистський табір смерті Аушвіц.

Відходять у небуття покоління, які пережили страхіття масових знищень, жахливу трагедію людства – Голокост. Але пам’ять залишається в документальному і художньому слові.

Саме про ці жахливі події в історії розповідає виставка «Голокост. Голоси пам’яті», яка розміщена в читальному залі відділу обслуговування учнів 5-9 класів Чернігівської обласної бібліотеки для дітей. В книгах, представлених на даній виставці, описано жахи цих трагедій, які досі залишають гіркий слід у людській пам’яті.

Пам’ятаймо уроки історії заради майбутнього.

24 січня відзначаємо  250 років від дня народження відомого німецького письменника, композитора і художника Ернста Теодора Амадея Гофмана, який народився в східно – прусському місті Кенігсберг у бюргерській родин і(у 30 років, він змінив ім’я «Вільгельм» на «Амадей», оскільки був великим шанувальником Моцарта). Представники цієї родини в кількох поколіннях займалися юриспруденцією, і кар’єра юриста була визначена у майбутньому письменникові, хоч він і не виявляв до неї ніякого інтересу. Вже в дитинстві він цікавився мистецтвом – музика,малювання,театр. Найбільшим, найважливішим з усіх видів мистецтва юний Гофман вважав, як і слід романтикові, музику, їй віддав багато творчих зусиль і таланту.  В 12 років він уже вмів грати на органі, скрипці, гітарі та арфі. Протягом декількох років він написав чимало музичних творів, серед яких-опери «Аврора» і «Ундіна», балет «Арлекін» і сонати для фортепіано. Ернст Гофман – це перший музичний критик в Німеччині, рецензії та статті якого друкувались в журналах та газетах.  У Варшаві він створює  свій власний оркестр і стає його дирижером. Пише критичні статті про музичні твори Бетховена.

До літературної діяльності він звернувся, коли йому було вже понад тридцять років, але саме вона зробила його одним з найвідоміших німців XIX ст..  У 1809 р. Ернст Гофман опублікував новелу «Кавалер Глюк», яка стала першим твором у його творчій біографії. Після цього він написав ще чимало новел, які пізніше були об’єднані в збірник «Фантазії в манері Калло.

За своє життя Гофман написав десятки казок, повістей і романів ( «Еліксири сатани», «Повелитель бліх», «Життєві переконання кота Мурра», «Лускунчик і Мишачий король», «Серапионовы братья» та ін.)

Майже все життя він провів в голоді і холоді. Дійсно, щасливим та безтурботним його життя не можна назвати. Гофман пристрастився до алкоголю, який вживав кожного дня.

В останні роки життя Гофман страждав від паралічу, свої останні твори диктував санітарові. Йому було всього 46 років, коли він помер. Поховали його в Берліні на Єрусалимському кладовищі.

Після смерті письменника його дружині дісталися нескінченні борги, 19 оригіналів його музичних творів, що їх вона подарувала прусському королю, і безсмертні художні твори, що сьогодні входять до золотого фонду світової літератури. Багато  з них були ілюстровані самим автором.

Про щедрий талант та дивовижну  фантазію Ернеста Гофмана ви зможете дізнатись прочитавши  книги, які є в  нашій бібліотеці.

 Немає мужності другої,
Як не боятися життя.
П.Г. Тичина

Український поет, публіцист, перекладач, державний та громадський діяч Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Пройшовши проби голо­су, у 1900 році став співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі. У 1907-1913 рр. – студент Чернігівської духовної семінарії. Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працю­вав редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.). У 1917 році став членом редколегії газети «Рада».

Великий вплив на поета-початківця мала зустріч з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував і саме на них він почав читати свої вірші. Михайло Коцюбинський був першим, хто помітив талант юнака. У 1912 році в першому номері журналу «Літературно-науковий вісник» уперше надруковано вірш Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить». У 1918 році закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (фактично вийшла в  1919). У 1920 році виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг». У 1923 році поет пере­їздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях», входить до літературної організації «Гарт», а з 1927 року – до ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури»). Наступного року вихо­дить збірка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах Павла Григоровича Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, сто­їть великий біль справжнього митця. До передвоєнних збірок поета належать: «Чернігів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором Павла Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом усього життя.

Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.).  Павло Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою і турецькою мовами.

Помер Павло Григорович Тичина 16 вересня 1967 року.

 

Молюсь за тебе,Україно.

Молюсь за тебе кожен час.

Бо ти у нас одна - єдина,

Писав в своїх віршах Тарас...

22 січня бібліотека ліцею разом з усією державою відзначає особливу дату в історії України. У цей день відзначаємо два важливих свята: проголошення Української Народної Республіки та Акт Об'єднання українських земель. 22 січня, українці проголосили незалежність своєї держави і створили Українську Народну Республіку, а рівно через рік відбувся Акт злуки УНР і ЗУНР.

У багатовіковій історії українського народу цій події належить визначне місце. Вона не лише продемонструвала всьому світу заповітне прагнення українців жити в єдиній, соборній, суверенній державі, а й започаткувала новий етап боротьби за здійснення цього великого ідеалу.

Акт Злуки сприяв розвитку національної свідомості, формуванню української нації, закликав до боротьби всіх поколінь українців за суверенну соборну Українську державу. Це був один з найпрекрасніших моментів нашої історії. Великі жертви відданні за волю і незалежність навчили українців мріяти і боротися за єдину соборну, вільну і незалежну Україну.

З нагоди Дня Соборності України в бібліотеці організовано постійно діючу книжкову виставку «Моя Батьківщина – Україна!». Книги, представлені на ній, пронизані почуттями патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни та активної громадянської позиції. Вони розповідають про історію та культуру України, становлення української державності. Про нелегкий шлях споконвічної та новітньої боротьби українського народу за соборність і незалежність Батьківщини.

Виставка відкриває глядачам найяскравіші сторінки історії України, надає можливість поглибити свої знання з історії козацького руху та історії української культури, даруючи натхнення та віру в славне майбутнє нашого козацького краю.

Мета книжкової виставки «Моя Батьківщина – України!» – нагадати сьогодні, коли ворог віроломно напав на нашу державу, хто ми є, що наше призначення – самовіддано служити рідній Україні та українському народові, захищати свою державу та допомагати Збройним Силам України. У ці складні часи тільки згуртованість і єдність всіх українців зможе зупинити агресора і повернути мир у нашу країну. Адже ми неодноразово показували, як вміємо єднатися задля національної ідеї і доводили це у складні часи історії України. Українці в усі часи були взірцем незламної волі, сили духу, любові до Батьківщини.

 

 

Не можна довірятися ілюзіям – за них завжди доводиться

розплачуватися, і тільки дійсність завжди каже правду

12 січня виповнюється 150 років від дня народження Джека Лондона - відомого американського письменника, громадського діяча, найбільш відомого як автора пригодницьких оповідань та романів.

За неповних 20 років літературної діяльності Джек Лондон написав понад 200 оповідань, 20 романів і 3 п'єси. Тематика його творів не менш різноманітна, ніж його  життя. Стиль прози  письменника ясний і в той же час образний – істотно вплинув на багатьох письменників ХХ століття, зокрема на Хемінгуея, Оруела, Мейлера, Керуака.

З цієї нагоди, для відвідувачів бібліотеки , що в захваті від творчості Д.Лондона, представлена книжкова виставка «Мандрівка у світ Північних оповідань» з відомими творами «Жага до життя», «Мартін Іден», «Біле ікло», «Серця трьох», «Північні оповідання» та ін., статті про його життя та творчість, розробки уроків.

Ось і третій празник прийшов до нас у гості!

Водохреще - традиційна назва святкувань, що проходять у день Богоявлення та Хрещення Господнього.

Хрещення Господнє - хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа на річці Йордані на старовинній паломницькій переправі  "Віфавара", а також велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке християни відзначають 6 січня щороку. Це збігається зі святом Богоявлення, однак ці свята слід розрізняти, хоча дві події двох свят відбувалися на одному місці з тими ж самими особами.

Богоявлення - подія під час хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, у якій Христос об'являє себе людям як Месію і Спасителя.

Коли сину Єлизавети та Захарія Івану (Іоанну) виповнилося тридцять років, він поселився в пустелі і почав проповідувати. У своїх проповідях закликав Іоанн людей до покаяння, розказував про майбутнє пришестя Христа. Багато людей прислухалися до його порад, спокутували свої гріхи і наверталися до Бога. Їх проводив Іоанн до річки Йордан і омивав водою (хрестив) на знак того, що Бог прощав їм гріхи їхні.

Коли Ісусу виповнилося тридцять років, прийшов і він на річку Йордан хреститися. Зайшов Ісус у воду, звернувся з молитвою до Бога. Тоді й зійшов на нього Дух Святий у вигляді голуба, а з неба долинув голос: "Це син мій єдинородний, в якому моє благословіння". Так під час хрещення Ісуса сталося Богоявлення, явилась світу Пресвята Трійця (Бог промовляв з небес про Сина, Син хрестився і Дух Святий зійшов на нього у вигляді голуба). З того часу святкується цього дня Богоявлення Господнє.

Що не можна робити

·        Заборонено фізичну роботу та домашні справи, особливо прання та полоскання

·        Під забороною сварки та конфлікти, у цей день потрібно шукати миру і в душі і з близькими

·        Не можна плакати – наші пращури вірили, що той, хто плаче у день Хрещення, литиме сльози весь рік

·        У жодному разі у свято не можна оскверняти душу скаргами, плітками і наклепом

 

Прикмети на Хрещення Господнє

·        Стоїть сонячна морозна погода – літо буде спекотним та врожайним

·        Хрещенські морози міцніші, ніж Різдвяні та Стрітенські  – до врожайного року

·        Завірюха на Водохреща – до хорошого роїння бджіл, а також це означає, що хуртовина буде і на Масляну

·        Грати весілля на Хрещення – до довгого та щасливого спільного життя

·        Прийняти таїнство хрещення 19 грудня – до благополучного та довгого життя

·        Починати добрі справи на Водохреща – вони не лише будуть успішними, але добро повернеться сторицею

·        Ті, хто молиться в хрещенську ніч, будуть почуті – небеса відкриті до прохань людей

 

Новий рік – свято, яке об’єднує всю планету. День зміни року відмічають майже усі народи, не завжди у звичний нам час, але в усіх календарях є така дата. Кожен народ має свої традиції і звички. Хтось не уявляє свята без ялинки і мандаринів, інші готують непотріб, щоб у святкову північ вкинутий його з вікон, щасливі мандрівники їдуть на східні острови щоб раніш за всіх мешканців планети зустріти омріяні хвилини Нового року.

Новий рік завжди пов’язаний з новими надіями. Тож нехай прийдешній рік виправдає всі наші сподівання, стане  роком миру й перемоги, радісним і щасливим для кожного! Хай Різдвяна зоря осяє нашу майбутню дорогу і зміцнить нашу віру в те, що людина може творити свою долю й перемагати! Хай рік, що стає на обрії, збереже і примножить все найкраще – наше вміння вчитися, працювати й творити, бути сильними в єднанні, удосконалюватись, дружити й любити! Бажаємо вам, друзі, здоров’я, творчого натхнення, оптимізму і сповнення всіх заповітних мрій!

Ще одна новорічна традиція – очікування казкових героїв, які, за повір’ям приносять подарунки, дарують людям свято або навіть карають завинивши дітлахів.

31 грудня, у переддень Нового Року, відзначається Свято Маланки (Меланки), або преподобної Меланії римлянки, звідки й походить назва свята.

Щедрим він називається завдяки головній страві новорічного столу – щедрій куті та великій кількості м’ясних страв. Наші пращури вважали, що щедрий новорічний стіл забезпечить їм достаток та благополуччя на весь рік.

Однак, свято Маланки своїм корінням сягає ще дохристиянських часів. Дівчата цього вечора не тільки щедрують, але й ворожать. З часом язичницькі обряди доповнили християнськими рисами.

На відміну від Нового року святкування Маланки та Василя славиться своїми народними обрядами, повір’ями та багатою історією. За давніми повір’ями, за святковим столом обов’язково має зібратися вся родина. За традицією всі мають бути одягнені в чистий одяг, попросити пробачення одне в одного та у сусідів, щоб провести весь рік у мирі та злагоді.

Щедрий вечір

Щедрування – це давній український новорічний звичай, під час якого, зазвичай, жінки та дівчата обходять своїх сусідів та знайомих, щоб щедрівками прославити господарів та побажати їм здоров’я та достатку. За традицією, щедрувати треба починати після заходу Сонця, тобто тоді, коли, за повір’ями, у світ вилазить усяка нечиста сила.

Одним із найвеселіших обрядів щедрування на Маланку передбачає давню традицію переодягання у різних тварин та фольклорних персонажів. У давнину святкове перевдягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але згодом цей звичай перетворився на просто веселу розвагу, особливо для молоді. Як правило, у перевдяганні беруть участь групи юнаків. З колективу вони обирають одного хлопця, який має переодягтися у жіночий одяг та зіграти роль Маланки. Цей образ символізує безпорадну господиню, що недбало ставиться до своїх домашніх обов’язків: б’є посуд, миє підлогу глиною, підмітає сміття від порога до середини будинку тощо. Інші хлопці перевдягаються в костюми з масками традиційних компаньйонів Маланки – Діда-Луни, Орача, Сівача, Ведмедя, Кози, Журавля, Цигана з Циганкою та Рогатого Чорта. У такій компанії вони ходять від будинку до будинку, висловлюють добрі побажання господарям, веселять їх піснями, танцями та жартівливими сценками. У народі цей звичай називається «водити Маланку».

А в деяких сільських регіонах України трапляється інша, набагато давніша варіація цього обряду: хлопець перевдягається в Козу-Маланку, і відвідавши будинок у супроводі щедрувальників, намагається буцнути господарів своїми рогами. За традицією, норовливу Козу треба вбити, а потім оживити веселими щедрівками та жартами.

Закінчивши ритуальний обхід, переодягнені у фольклорних персонажів юнаки, о 5-6 годині ранку, але обов’язково до світанку, зазвичай йдуть на роздоріжжя курити дідуха і стрибати через багаття. Цей обряд повинен очистити їхній дух від спілкування з нечистою силою минулої ночі.

Ворожіння на Маланки

Дівчата в цю ніч, не дивлячись на заборони церкви, ворожили. Наші предки вірили, що ворожіння у Щедрий вечір є особливо точними.

Так, дівчата ввечері виходили на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою, таким і буде суджений: якщо собака – злим і сердитим, якщо кіт – тихим і спокійним, якщо миша – хитрим та проворним, якщо жаба – неохайним та балакучим, якщо білка – ощадливим та завзятим, якщо корова – багатим та добрим тощо.

Також біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо зерно на місці, то сімейне життя буде щасливим, а якщо кількох зерен не вистачає, то навпаки.

Ще одна ворожба – кладуть під подушку гребінець і перед сном промовляють: «Наречений –ряджений, розчеши мені голову!». Хто присниться, той і суджений.

Перед сном кладуть у миску з водою кілька гілочок з віника і кажуть: «Наречений-ряджений перевези через місток». Якщо вранці гілочка прилипне до країв миски, то дівчина вийде заміж за того, хто приснився.

Маланка: прикмети та повір’я

З Маланкою та святом Василя, як і з багатьма іншими українськими народними святами, пов’язано багато повір’їв та прикмет. Ось деякі з них:

на Маланку не можна позичати гроші, інакше протягом усього року будуть проблеми з власними боргами;

на Маланку не можна сваритися і лаятися, у сім’ї має панувати мир та гармонія;

якщо добре і щедро приймати щедрівниць, то рік у сім’ї буде щасливим, а якщо замкнути перед ними двері – навпаки;

дитина, народжена на Маланку, здатна передбачати майбутнє;

новорічна ніч – чарівна, тому варто загадати будь-яке бажання, і воно обов’язково здійсниться;

якщо на Маланку сонце зійде високо, протягом усього року буде хороший врожай;

якщо на Маланку іній рясно покриває всі дерева, слід очікувати гарного врожаю меду та зерна.

Ні́на Воскресе́нська (нар. 1960, Київ) — українська дитяча письменниця.

Працювала інженером, програмістом, журналістом, редактором, верстальником, лаборантом у хімічному кабінеті та навіть бетонником третього розряду. Дипломант Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова-2004» за повість «Володар Країни мрій», 2-ге місце на Всеукраїнському конкурсі творів для дітей «Золотий лелека» (2007 рік) за твір «Руда ворона», 1-е місце на IV Міжнародному конкурсі «Корнейчуковская премия» у номінації твори для дітей молодшого віку за повість «Інше життя Кассандри Котової» (2016 рік), диплом за своєрідність поетичного мислення VII міжнародного літературного конкурсу творів для дітей та юнацтва «Корнійчуковська премія» за збірку віршів «Кото сапіенси та інші розумні істоти» (2019 р.). Твори друкувалися в дитячих журналах «Професор Крейд», «Пізнайко».