Тризуб – це відголос історії нашої нації та символ боротьби за суверенітет нашої Держави. Кожен свідомий українець схиляє голову перед гербом своєї країни. Тим самим він схиляє голову перед своїми пращурами, які брали участь в розбудові нашої країни та відстоювали її самобутність і незалежність.

Український тризуб – це символ національної гордості та незламної волі! Як і наша держава, він має тисячолітню історію і несе в собі величезний пласт вікових традицій та культури, які ми віддавна захищаємо від окупантів.

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб як Малий Герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного Герба України. Ним став золотий тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань XX століття. Державний герб України символізує мир і творчу працю, спорідненість поколінь, він є продовженням глибинних історичних традицій українського народу.

Вперше про тризуб як про офіційний Державний герб України заговорили в 1918 р. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918 р. тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР. Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливовими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Автором проекту тодішнього герба став Василь Кричевський.

ГЕРБ

Наш герб — тризуб,
Це ВОЛЯ, СЛАВА й СИЛА;
Наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, МИ Є,
МИ ЗАВЖДИ БУДЕМ,
Добро і пісню несемо
Ми людям. 

 

17 лютого у світі відзначають День спонтанного прояву доброти (Random Acts of Kindness Day).

Головна мета цього дня — нагадати: навіть маленький добрий вчинок може змінити настрій, день або навіть життя людини.

Чому це важливо?

 З точки зору психології, добрі вчинки:

 • знижують рівень стресу

 • підвищують рівень «гормонів щастя»

 • зміцнюють самооцінку

 • формують відчуття значущості

 • покращують атмосферу в колективі

 Коли людина робить добро, активізуються центри задоволення в мозку. Тому доброта корисна не лише для інших, а й для нас самих.

 Поради психолога: як проявити доброту спонтанно

1. Почніть з простого

 • посміхніться

 • подякуйте

 • скажіть щирий комплімент

 

2. Підтримайте того, хто мовчить

 Іноді достатньо запитати:

«Ти як?»

3. Не проходьте повз

Допомогти донести речі, пояснити завдання, підтримати друга — це теж великі вчинки.

4. Доброта онлайн

 • не поширювати образи

 • підтримати позитивний коментар

 • не брати участь у булінгу

5. Доброта до себе

 • не критикувати себе за помилки

 • дозволяти відпочинок

 • визнавати свої досягнення

Важливо пам’ятати

Доброта — це не слабкість.

Це сила, яка створює безпечне середовище.

 Особливо в підлітковому віці підтримка та прийняття допомагають формувати здорову самооцінку та довіру до світу.

Завершальна думка

Іноді для когось твоя посмішка — це єдине світло за день.

 

Сьогодні ми відзначаємо День єднання!

Він нагадує нам, що сила нашої нації — у єдності, підтримці одне одного та віру у спільне майбутнє.

Нехай кожен наш вчинок, кожне слово і кожна усмішка будуть маленьким кроком до великої єдності.

16 лютого в Україні - ДЕНЬ ЄДНАННЯ!!! Він був запроваджений Президентом України у 2022 році, напередодні широкомасштабного вторгнення росії в Україну.

Вже два роки ми даємо відсіч російським окупантам і демонструємо світові свою згуртованість та єдність. Всі разом, щодня, кожен на своєму фронті, ми робимо спільну справу, наближаючи Перемогу. Лише тоді, коли ми разом, ми є великою, непереможною силою.

Українська книга також зміцнює єдність народу.

В бібліотеці ліцею презентується книжкова виставка "Єднання українських сердець" на якій представлені книги, які розповідають про найважливіші події нашої держави, про особливості державного устрою та символіку України. Проведений бібліотечний урок «Ми-разом! Ми-єдині! І в цьому наша сила!Ми — єдина країна!» з учнями 3 класу. Учасники дізналися про історію заснування свята та його значення для згуртування українського суспільства.

Під час зустрічі відвідувачі переглянули тематичну книжкову виставку, взяли участь у відгадуванні анаграм, розмальовуванні малюнків до дня єднання. Захід нагадав кожному, що наша міцність — у солідарності та любові до Батьківщини.

Незважаючи на всі виклики, ми залишаємося згуртованими. Дякуємо всім, хто долучився! Разом ми — сила!

В ЄДНАННІ - СИЛА!!!

Ми сильні!!!

Ми незламні!!!

Ми разом!!!

Разом - до Перемоги!!!

Слава Україні!!!

 

 

Афганістан...Промовляючи це слово, болить душа, і крається серце, коли на пам’ять спадають ті страшні події. Це була страшна війна, на якій сини України виконували свій інтернаціональний обов'язок . 15 лютого минає 37 років з дня виведення радянських військ з Афганістану. Ця війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих наших земляків, воїнів – інтернаціоналістів, які не повернулися живими до батьківських осель.

Віддаючи данину пам’яті героям афганської війни бібліотекар ліцею оформила книжкову виставку «Гіркої пам’яті ковток». До уваги відвідувачів бібліотеки представлено книги про війну в Афганістані, фотографії учасників бойових дій – наших земляків, що загинули на Афганській землі.

  Нехай вічний вогонь пам’яті не згасне над загиблими воїнами-інтернаціоналістами. Він попереджує, він закликає: не місце війнам в житті людей! Хай чорну війну навічно переможе світлий, чистий, ясний мир! Адже щоб мати майбутнє, треба пам’ятати та шанувати своє минуле, бо пам’ять єднає покоління.

 

Лесь Мартович - український письменник-новеліст, представник «Покутської трійці», майстер соціально-психологічної прози.

Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько, самоук, зумів піднятися з наймита до поважного громадянина, користувався авторитетом серед односельчан. Родина була заможною, мала землю, сад і пасіку.

Навчався у Коломийській гімназії (з 1882 р.), де товаришував із Василем Стефаником і Марком Черемшиною. У 1892 році вступив на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив лише 1909 року через матеріальні труднощі. Під час навчання активно займався громадською діяльністю: працював у нелегальних гуртках, організовував читальні, проводив культурно-освітню роботу серед селян, збирав фольклор. Був редактором газет «Хлібороб» (1893 р.) та «Громадський голос» (1897–1898 рр.), який раніше редагував Іван Франко.

Працював у Львові, Дрогобичі, Городку, Стрию. З 1905 року тяжко хворів. Помер 11 січня 1916 року в селі Зубейки (нині Львівська область). Похований у селі Монастирок.

Мартович написав 27 оповідань, за життя автора світ побачило лише 5 книжок-збірок. Писати почав ще в гімназії. Перше оповідання «Не-читальник» (1889 р.) стало його літературним дебютом.

Разом із Василем Стефаником і Марком Черемшиною входив до так званої «Покутської трійці» — письменників, які правдиво й глибоко змальовували життя галицького села.

Тематика його творів — життя покутського селянства, соціальна несправедливість, злидні, моральні конфлікти. Письменник відходив від народницької ідеалізації селян, показуючи глибокі соціально-економічні причини людських трагедій (оповідання «Мужицька смерть»).

Важливою рисою стилю Мартовича є поєднання трагічного і комічного. Його гумор часто переходить у гостру сатиру, а співчуття до героїв поєднується з іронією. Писав покутською говіркою, що надавало його творам особливої виразності й правдивості.

Особливе місце посідає повість «Забобон» — глибокий соціально-психологічний твір, у якому автор майстерно відтворив селянську психологію та силу народних вірувань.

Найвідоміші твори: «Не-читальник», «Мужицька смерть», «Хитрий Панько», «Стрибожий дарунок», «Винайдений рукопис про руський край», «Грішниця», «Квіт на п’ятку», «Війт», «Народна ноша», «Забобон».

Лесь Мартович — один із найтонших аналітиків селянської душі в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття. Його проза вирізняється психологічною глибиною, соціальною гостротою та майстерним поєднанням трагічного й сатиричного. Його твори залишаються важливим свідченням життя галицького села та значущою сторінкою української класичної новелістики.

 

10 лютого 2026 року у світі відзначається День безпечного інтернету (Safer Internet Day). Ця подія покликана привернути увагу суспільства як до негативних аспектів використання Інтернету, так і до позитивних ініціатив і проєктів, спрямованих на підвищення освіченості суспільства у використанні інформаційних технологій.

Інтернет став універсальною платформою для сучасного життя, що об’єднує людей та можливості по всьому світу й використовується у нашому житті від соціальних мереж – до онлайн-банкінгу. Інтернет потрібен для миттєвого доступу до інформації (новини, навчання, пошук), комунікації (месенджери, соцмережі, відеодзвінки), роботи (віддалена робота, бізнес), електронної комерції (покупки, оплата послуг), розваг (фільми, музика, ігри) та управління (розумний дім). Саме тому дуже важливо знати якомога більше про безпеку у Всесвітній мережі, ставитися до неї відповідально і не здійснювати бездумних дій.

День безпечного Інтернету надає унікальну можливість для проведення заходів з онлайн-безпеки разом з усім світом. У 2026 році він проходить під гаслом «Разом проти шахрайства в інтернеті». 

 

 

Сьогодні Всесвітній день читання вголос – свято, що об’єднує людей навколо сили слова та читання. Це чудова нагода взяти до рук улюблену книгу та прочитати її вголос – для себе, родини чи друзів.

Всесвітній день читання вголос – свято, яке відзначається щороку за ініціативи міжнародного проєкту “LitWorld”, який запровадив цей день у 2010 році. Щорічно у першу середу лютого світ відзначає цікаве й доволі молоде свято – Всесвітній день читання вголос. Цю подію започаткував міжнародний освітній проєкт «LitWorld» у 2010 році. У 2026 році Всесвітній день читання вголос відзначається 4 лютого. Цю ініціативу вже підхопили мешканці 173 країн.  Мета свята – заохотити людей (зокрема молодь) до читання та вивчення літератури, її обговорення.

 

2 лютого, на сороковий день після Різдва Христового, православні віруючі відзначають велике християнське свято, яке символізує зустріч Бога з людством – Стрітення Господнє або принесення до Єрусалимського храму Господа нашого Ісуса Христа.

У народі «Стрітення» вважається святом зустрічі зими із весною. За переказами саме цього дня змагаються зима з весною. Хто з них переможе, той і буде до кінця місяця господарем. Якщо зима переможе, то довго ще буде холодно, а якщо Весна візьме гору, то поверне на тепло.

У церквах на Стрітення освячують воду та свічки, які вважаються цілющими та служать сімейними оберегами. З метою популяризації звичаїв та традицій українців, бібліотекар провела  бібліотечну годину «Стрітення Господнє: від біблійної традиції до народних вірувань», а також підготувала книжкову виставку «Перший подих весни», яка знайомить з історією, традиціями та народними віруваннями, пов’язаними зі Стрітенням.

 

2 лютого виповнюється 125 років від народження своєрідного і талановитого майстра слова Валер’яна Підмогильного.

Валер’ян Підмогильний – один із найяскравіших прозаїків 1920-х рр., один із найпотужніших українських модерністів ХХ ст., представник неореалістичної течії. Його твори засвідчують спроможність української літератури бути самодостатнім мистецьким явищем у світовому контексті.

У 1930 рр. письменника репресували, а його твори вилучили з літературного процесу аж до 1988 р., коли вперше було опубліковано «Повість без назви…», а услід – перевидано роман «Місто» й кілька оповідань. Лише відтоді твори В. Підмогильного критика почала розглядати як повноцінне явище українського літературного процесу ХХ ст. Нині він є одним із найпопулярніших українських класиків, його творчість вивчають у середніх і вищих навчальних закладах, нею постійно цікавляться сучасні дослідники.

Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю й тверезістю бачення. Менше за всіх інших він упадав у лірику. Він був одним, може єдиним справді великим українським прозаїком, не в тому сенсі, що не писав віршів, а тому сенсі, що його проза була справді прозою.

Його творчий шлях тривав лише 15 років (водночас зі співробітництвом у журналах та видавництвах). На тридцять четвертому році життя письменник був грубо й безпідставно вилучений з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилося кілька збірок оповідань і повістей, романи «Місто» й «Невеличка драма», ціла бібліотека перекладів французької класичної прози (О. де Бальзак(15 т.), Вольтер, В. Гюго, Д. Дідро, А. Доде, П. Меріме, Гі де Мопассан(10 томів), А. Франс(25 т)), про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література…»

Сьогодні ім’я цього талановитого митця стає відоме й молодшим читачам: його твори не лише вийшли у видавництвах «Молодь» та «Веселка», а й введені до обов’язкової програми середніх шкіл і гуманітарних факультетів вузів. Це не надмірність, не своєрідна данина за довготривале замовчування. Книги В. Підмогильного викликають і нині зацікавленість не як історичної реліквії, а як глибокі психологічно-філософські роздуми про людину й навколишній світ.

8 грудня 1934 року письменник був безпідставно заарештований у Харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору.

3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Валер’яном Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії розстріляні Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.

Є відомості, що в ув’язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно втрачені.

Дружина Підмогильного після розстрілу чоловіка поневірялася по чужиш квартирах і намагалася перевидати його твори, через скрутне матеріальне положення. Син Роман помер через тяжку хворобу серця.

Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року. На Байковому кладовищі Києва є могила сім’ї Підмогильних .

 

30 січня – Свято Трьох Святих: історія, традиції та прикмети

30 січня православний світ вшановує Свято Трьох Святих – день пам’яті Василя Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова.

Історія свята

Колись серед вірян виникла суперечка, хто з трьох святих є найважливішим і заслуговує звання першого Батька Церкви.

Щоб припинити розбрат, святі явилися уві сні митрополиту та сказали, що вони рівні перед Богом. Після цього було встановлено спільне свято, яке вшановує всіх трьох.

 Традиції у цей день

Святковий стіл

·        Готують страви з дичини, часто з начинками.

·        Прийнято накривати великий стіл та запрошувати гостей.

·        Полювання в цей день заборонене, бо дикі звірі стають агресивними.

 Ритуал з взуттям

Люди виставляють старе взуття за поріг, щоб у домі панували мир та злагода.

 Що не можна робити?

·        Займатися рукоділлям (шити, в’язати, вишивати, прясти).

·        Планується три етапи: які міста хоче ..

·        Все впирається в один пункт: путін ..

·        Не викидайте апельсинову шкірку: ..

·        Прати та займатися важкою домашньою роботою.

·        Гніватися, ревнувати та сваритися – вважається, що це приверне негаразди.

·        Навпаки, потрібно миритися, якщо сталася сварка.

 День для планування майбутнього

Цей день сприятливий для постановки цілей, але важливо робити це правильно:

✔ Не плануйте грандіозних змін одразу – кожна мета має складатися з кількох етапів.

✔ Поєднуйте серйозні завдання з приємними (наприклад, заплануйте відпочинок чи покупку бажаної речі).

✔ Не ставте цілі, які залежать від інших людей, щоб уникнути розчарування.

✔ Не змінюйте все водночас – починайте з одного кроку, а потім переходьте до наступного.

 Народні прикмети на 30 січня

Якщо дме сильний вітер – рік буде похмурим і вологим.

Сонце ховається за хмари – варто чекати хуртовини.

 Свято Трьох Святих – це день гармонії, примирення та усвідомлених рішень. Воно вчить доброти, рівності та мудрості. У цей день важливо аналізувати своє життя, вибудовувати плани та уникати сварок.