Це не просто професія, багато хто і цілком справедливо називають це мистецтвом. Перші кухарі з’явилися на землі без сумнівів з появою самого людства, інакше як можна пояснити, що ми все ще не померли з голоду. Більш того - прийом їжі для багатьох з нас досить приємне заняття. З’їсти що-небудь смачненьке, це те саме маленьке свято, яке кожен з нас може влаштувати собі, і не останнє місце в цьому займає кухарське мистецтво.

Професійне свято кулінарів і кухарів порівняно молода подія. Міжнародна день кухарів був заснований лише в 2004-му році. Це відбулося з ініціативи та за активної участі Всесвітньої асоціації кулінарних співтовариств, в яку за даними проекту DilovaMova.com, тоді входило вже близько 8-ми мільйонів представників цієї прекрасної кухарський професії з безлічі країн світу.

Приготування їжі це унікальний процес - скаже будь який кухар. Рецепт є лише якоюсь загальною картою приготування страви. Смак, вірніше баланс смаків, тонкощі і момент, в який необхідно виробляти ті чи інші дії з продуктами і приправами - це ціла симфонія. Професійний кухар, як диригент, успіх якого залежить не тільки від його знань і досвіду, але і від особливого таланту і чуття. Не багато можуть похвалитися цими необхідними якостями, проте багатьом з нас доводилося готувати самостійно і бачити різницю між роботою фахівця.

Робота кухаря вимагає від людини не тільки гарного терпіння. Крім цього необхідно гарне здоров’я, гарна освіта і навички. Оволодіти цим мистецтвом самостійно практично не можливо - завжди потрібен приклад і рада людини, яка вміє готувати. Можна сказати, що це вміння передається з покоління в покоління. Багатовіковий, тисячолітній досвід і практика в приготуванні їжі зробили це мистецтво надзвичайно віртуозним.

Кропітка і душевна робота наших кухарів помітна і затребувана по всьому світу. У багатьох з нас ця професія найчастіше асоціюється з ресторанним бізнесом, адже саме там зосереджено висока майстерність і вміння найкращих представників цієї професії. Це звичайно спірне питання. І кожна точка громадського харчування в праві претендувати на те, що саме вона є володарем роботи самого вмілого і найталановитішого кухаря. У цьому легко переконатися, достатньо лише спробувати пропоновану їжу і все стає зрозуміло.

До цього свята в бібліотеці підготовлено книжково - ілюстративну виставку «Кулінарні шедеври». На виставці представлена література, яка відображає те найкраще, що надбано у галузі кулінарного мистецтва, наведена рецептура і технології приготування багатьох страв, кулінарних виробів, напоїв, придуманих і розроблених як майстрами-поварами, так і господинями, які щодня дарують радість трапези своїй сім'ї.

У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу всіх кухарів і кулінарів! Бажаємо вам успішних шедеврів і заслуженою подяки ваших клієнтів! Здоров’я вам і приємного апетиту всім вашим шанувальникам! Зі святом кухаря вас!

 

Я абсолютний оптиміст. Вірю у свій народ.

Інакше навіщо жити на білому світі?

Іван Драч

17 жовтня 2026 року виповнюється 90 років від дня народження Івана Федоровича Драча – видатного українського поета, перекладача, кінодраматурга, літературного критика, публіциста та громадсько-політичного діяча, одного з найяскравіших представників покоління українських шістдесятників.

Його ім’я посідає особливе місце в історії української літератури другої половини XX століття. Він належав до тих митців, які прагнули оновити національну культуру, розширити можливості поетичного слова, заглибитися у складний внутрішній світ людини та осмислити найважливіші проблеми свого часу.

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці на Київщині. Дитинство майбутнього письменника минало серед українських сільських краєвидів, народних традицій і звичаїв.

Саме зв’язок із рідною землею, її природою, людьми та духовною спадщиною згодом став одним із важливих джерел його творчості. Відчуття причетності до долі свого народу, інтерес до історії та прагнення зрозуміти людину в усій складності її переживань простежуються в багатьох його поезіях.

Перші поетичні спроби Івана Драча припали на юнацькі роки. Його вірші почали з’являтися в періодичній пресі, а літературний дебют поступово привернув увагу читачів і критиків. Особливе значення мала перша збірка поезій «Соняшник», що вийшла 1962 року. Вона стала однією з помітних подій українського літературного життя й засвідчила появу автора з оригінальним баченням світу. Уже в ранніх творах поет відійшов від звичних способів художнього висловлювання, запропонувавши читачеві несподівані образи, складні асоціації та сміливі метафори.

У наступні десятиліття письменник створив значну кількість поетичних збірок, драматичних поем, есеїв і літературно-критичних праць. Серед найвідоміших видань – «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Сонячний фенікс» (1978), «Американський зошит» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988), «Лист до калини» (1990), «Вогонь із попелу» (1995) та інші. Кожна з цих книжок відображає певний етап творчого розвитку автора, його художні пошуки, переживання та осмислення подій свого часу.

Поряд із літературною творчістю значне місце в житті Івана Драча посідала громадська діяльність. Наприкінці 1980-х років, коли в Україні активізувалися демократичні рухи та посилилося прагнення до національного відродження, письменник долучився до суспільних змін. Він став одним з ініціаторів створення Народного руху України – громадсько-політичної організації, яка відіграла важливу роль у процесах, що передували проголошенню незалежності України. У 1989–1992 роках Іван Драч очолював Народний рух України, а згодом продовжував брати участь у громадському та політичному житті держави. Він був народним депутатом України, працював у сфері державної інформаційної політики, очолював Конгрес української інтелігенції та долучався до діяльності організацій, спрямованих на розвиток української культури й підтримку зв’язків із закордонними українцями. У своїй громадській діяльності письменник приділяв увагу питанням національної самосвідомості, мови, культурної спадщини та ролі інтелігенції в суспільстві. Його життєвий шлях демонструє прагнення поєднувати творчість із відповідальністю перед народом і державою.

Заслуги Івана Драча були відзначені численними нагородами. У 1976 році він став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за збірку «Корінь і крона», а 1983 року отримав Державну премію СРСР за збірку «Зеленые врата». У 1996, 2001 та 2011 роках був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V, IV та ІІІ ступеня. 19 серпня 2006 року Іванові Драчу присвоєно звання Героя України за самовіддане служіння українському народові, утілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи й демократії.

Іван Драч помер 19 червня 2018 року. Його поховали в рідному селі Теліжинці на Київщині – землі, з якою були пов’язані його дитинство, спогади й духовні витоки. Відхід письменника став втратою для української культури, проте його твори продовжують жити, залишаючись предметом читацького інтересу, літературознавчих досліджень і культурних дискусій.

Іван Драч - видатний український поет, перекладач, драматург, кіносценарист і активний громадський діяч, який займає особливе місце в історії української літератури XX століття. Його творчість вражає глибиною думок, сміливими метафорами та філософськими роздумами, а також щирою любов’ю до рідної країни. У межах виставки бібліотекарка ознайомила читачів із життям і творчістю митця, підкресливши різноманітність його літературної спадщини.

Найзначніші твори автора

Серед найважливіших здобутків Івана Драча варто виділити:

    поетичні збірки «Соняшник» та «Балади буднів»;

    знамениту поему «Чорнобильська мадонна», у якій поет осмислив трагедію Чорнобиля;

    сценарій до фільму «Криниця для спраглих», знятого режисером Юрієм Іллєнком у 1965 році.

У фільмі «Криниця для спраглих» через долю літнього селянина розкриваються важливі теми самотності, пам’яті, родинних цінностей та занепаду традиційного сільського життя.

Запрошуємо всіх охочих відвідати книжкову виставку «Дивовижний синтез поета Івана Драча», щоб дізнатися більше про непересічний талант цього митця та знайти натхнення у його поетичних рядках. Справжня література залишається актуальною крізь роки.

Сьогодні, 16 жовтня – Всесвітній день здорового харчування, який святкують понад 50 країн. Найголовніший меседж – це привернення уваги населення до проблем харчування. Адже у ХХІ столітті близько 80% захворювань пов’язані саме з їжею, яку ми споживаємо.

Мета проведення Всесвітнього дня здорового харчування: підвищити інформованість населення про необхідність правильної організації здорового харчування. Багато людей в силу різних причин нехтують здоровим харчуванням. А даремно… На сьогодні науково доведено зв’язок між харчуванням та розвитком основних хронічних неінфекційних захворювань, в тому числі серцево-судинних і деяких онкологічних, які є двома провідними причинами передчасної смертності в світі і в Україні.

Ключові принципи здорового харчування:

Баланс та різноманіття: включайте в щоденний раціон цільнозернові продукти, бобові, достатню кількість свіжих овочів, фруктів та ягід.

Правило тарілки: половину раціону мають складати овочі та фрукти, чверть — білки (м'ясо, риба, яйця, горіхи), і ще чверть — складні вуглеводи.

Здоровий білок: віддавайте перевагу нежирним сортам м'яса (птиця) та рибі, мінімізуйте споживання ковбас, сосисок та копченостей.

Здорові жири: використовуйте олію (оливкову, соняшникову), додавайте в страви горіхи та насіння, уникайте трансжирів (маргарину, випічки з магазину).

Контроль цукру та солі: зменшуйте кількість доданого цукру в напоях та їжі, а також обмежте споживання солі (не більше 5 грамів на день).

Водний баланс: пийте чисту воду за відчуттям спраги та підтримуйте нормальний рівень гідратації організму.

А ви знали, що звичайна тарілка свіжих овочів — це справжній еліксир молодості, енергії та гарного настрою?

Свіжі овочі — це не просто частина раціону. Це живі вітаміни, мікроелементи, антиоксиданти та клітковина, які щодня дарують нам силу, зміцнюють імунітет та допомагають залишатися у формі.

Турбота про себе починається з правильного вибору на тарілці. Дозвольте природі подбати про ваше самопочуття!

Хліб один з найпопулярніших продуктів у світі, без якого не обходиться жоден день нашого життя. Тому не дивно, що у нього є і своє свято - Всесвітній день хліба, яке відзначається щорічно 16 жовтня.

Свято було засновано у 2006 році з ініціативи Міжнародного союзу пекарів і пекарів-кондитерів. А вибір дати обумовлений тим, що 16 жовтня 1945 року була створена Продовольча та сільськогосподарська організація ООН, яка займалася вирішенням проблем у розвитку сільського господарства та його виробництва.

Сьогодні, як і в усі часи, в будь-якій країні світу хліб та хлібобулочні вироби користуються незмінною любов’ю. Люди різних національностей завжди дбайливо ставилися до хліба. Йому відводилося найпочесніше місце на столі, він був і залишається символом життя.

Історія хліба налічує кілька тисячоліть. Згідно з науковими дослідженнями, перші хлібні вироби виникли близько 8 тисяч років тому. Зовні вони виглядали як коржі, та готувалися з крупи і води та випікалися на розпеченому камінні. А ще вважається, що перший дріжджовий хліб навчилися робити в Єгипті.

Причому в старовину білий хліб вживали в основному багатії, а чорний та сірий (через колір) хліб вважався їжею бідноти. Лише в 20 столітті, люди дізнались про користь та поживність житнього та зернового хліба, і він став користуватися більшою популярністю.

У світі існують сотні й тисячі рецептів хліба з різною щільністю, смаком, формою, розмірами. Хліб їдять майже в усіх країнах світу. Навіть у тих місцях, де пшениця не росте - борошно роблять з інших інгредієнтів, наприклад кукурудзи, жита або рису, а далі використовують його для виготовлення простих і поживних страв, які еквівалентні хлібові.

Хліб - це не лише страва, а й символ. В Україні здавна кожна важлива подія, кожне свято, кожен день протягом життя людини не відбувався без хліба. Жито насипали новонародженому до колиски, з хлібом ішли свататись, хлібом благословляли молоде подружжя до шлюбу, з хлібом проводили в останню дорогу… Навіть в часи технічного прогресу важко уявити весілля без короваю та “шишок”, Великдень - без пасок і бабок, Маковія - без коржів з маком, а свято Андрія - без калити.

Не дарма, з давніх-давен у слов’ян, зокрема й в Україні, існував особливий звичай: люди, котрі переломили між собою хліб, ставали друзями на ціле життя! Адже хліб - це справжній посол миру та дружби поміж народами, таким він здавна був і залишається таким сьогодні. Пропонуємо віртуальні виставку «Хліб як молитва, хліб як життя», яка розповість про історію виникнення хліба, випікання його і види хліба і традиції пов’язанні з цим.

13 жовтня - день народження Крістіне Нестлінгер! Сьогодні згадуємо одну з найвідоміших австрійських письменниць, яка подарувала дітям і підліткам безліч добрих, веселих і незвичайних історій. 

Австрійську письменницю Крістіне Нестлінгер вважають однією з найпопулярніших авторок у сучасній Європі. Творча спадщина мисткині надзвичайно багата: проза, вірші, п'єси, сценарії радіо - й телеспектаклів тощо. Відкритість письменниці, тонке розуміння нею людської психології, оптимізм і вміння дивитися на все з гумором забезпечують успіх її книжок насамперед серед дітей і підлітків у всьому світі.

Крістіне Нестлінгер народилася 13 жовтня 1936 р. у м. Відні (Австрія). Її батько був годинниковим майстром, а мати - вихователькою в дитячому садку. Дівчинка навчалася в гімназії в гуманітарному класі, де на все життя полюбила літературу. Після закінчення гімназії Крістіне вирішила стати художницею й вступила до Академії мистецтв у Відні, займалася графікою та ілюструвала книжки для дорослих. Коли народилися її доньки, вона повністю присвятила себе їхньому вихованню. Саме для них вигадала Фредеріку - неслухняну дівчинку з малиновим волоссям, з якою постійно траплялися різні історії. Крістіне Нестлінгер спочатку створила серію малюнків, а пізніше записала історії, що розповідала дітям. Так виникла книжка "Рудоволоса Фредеріка", яка була опублікована 1970 р. й одразу сподобалася читачам. За неї авторка отримала високу винагороду Європи - Літературну премію Фрідріха Бедекера.

Молода авторка наполегливо працювала. І невдовзі одна за одною з'являються її нові книжки: "Діти з дитячого підземелля", "Троє поштових грабіжників" (1971), "Геть огіркового короля", "Чоловік для мами" (1972), "Чорний пан і великий собака", "Лети, колорадський жук!", "Маленький пан береться за справу" (1973), "Конрад, або Дитина з бляшанки" (1975). Кожна з них викликала широкий резонанс у читацькому колі: одні вважали їх занадто бунтарськими, не педагогічними, навіть шкідливими для дітей, а інші — чесними, відкритими, актуальними. Однак усі погоджувалися, що письменниця висвітлює реальні проблеми дітей і дорослих, що виникають у сучасному житті, і шукає вирішення складних питань. На прикладах історій персонажів (як позитивних, так і негативних) К. Нестлінгер розкриває теми дитячої самотності ("Дитина за обміном"), пошуку власного "Я" ("Маргаритко, моя квітко"), підліткової кризи ("Ільзе Янда, 14"), шукаючи витоки проблем дітей і підлітків насамперед у сімейних стосунках.

За роки творчості К. Нестлінгер отримала понад 30 літературних премій, як австрійських, так і міжнародних. Найвизначнішими серед них є Міжнародна премія імені Г. К. Андерсена (1984), Премія пам'яті Астрід Ліндгрен (2003).

 Книги Нестлінґер дозволять дітям відчути, що вони не самотні у своїй незвичності та що доброта може бути навіть у найтемніших місцинах.

 Творча спадщина письменниці надзвичайно багата: повісті, романи, вірші, п’єси та сценарії. Її книжки вирізняються щирістю, тонким розумінням дитячої психології, оптимізмом і добрим гумором.

 У своїх творах Крістіне Нестлінґер порушувала важливі теми дитинства, дружби, родинних стосунків, дорослішання та пошуку себе. Саме тому її книги знаходять відгук у серцях юних читачів у всьому світі.

Запрошуємо до бібліотеки - відкривати для себе світ Крістіне Нестлінгер і знаходити серед її книжок свою улюблену історію!

Читайте, мрійте, фантазуйте! 

До Дня художника представляємо книжкову виставку «Бачити серцем: Мистецтво як дзеркало епохи».

Мистецтво — це особлива мова, якою художники розповідають про свій час, передають почуття, відображають історичні події та відкривають глядачам красу навколишнього світу. У картинах оживають епохи, звучать людські історії та знаходять відображення душа й характер народу.

Запрошуємо всіх охочих познайомитися з виданнями про видатних українських митців, їхню творчість і неповторний світ образотворчого мистецтва. 

Адже бачити серцем означає відчувати глибше, помічати більше й відкривати красу навіть у найменших деталях.

Іван Кочерга - видатний український драматург, один із найвизначніших майстрів української драматургії XX століття. Його творчість поєднує історичну правду, романтизм, глибокий психологізм і філософські роздуми про свободу, справедливість та людську гідність.

Іван Антонович Кочерга народився 6 жовтня 1881 року в невеликому містечку Носівка на Чернігівщині. Його батько працював залізничним службовцем. Через професійні обов’язки батька родина була змушена постійно переїжджати з місця на місце. Це «залізничне» дитинство, постійний рух і калейдоскоп нових краєвидів сформували в юного Івана особливе сприйняття простору й часу - мотивів, які згодом стануть центральними у його творчості.

Середню освіту майбутній драматург здобув у Чернігівській гімназії, яку закінчив у 1899 році. Чернігів того часу був містом із глибокими культурними традиціями, де витала атмосфера української минувшини. Саме тут у хлопця прокинувся інтерес до театру, літератури та іноземних мов.

Проте, підкоряючись волі батьків та практичним міркуванням, Іван вступає на юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира в Києві. Роки навчання в Києві (1899-1903) розширили його кругозір. Крім юриспруденції, він активно відвідував лекції з історії та філософії, захоплювався класичною музикою та світовим театром.

Отримавши диплом юриста, І. Кочерга у 1904 році повертається до Чернігова. Тут він влаштовується на службу в державну контрольну палату. Робота чиновника була монотонною й далекою від мистецтва, проте вона давала фінансову стабільність і залишала вільні вечори для літературної праці.

У Чернігові Іван зближується з місцевою інтелігенцією, зокрема з родиною видатного українського письменника Михайла Коцюбинського. Атмосфера «літературних субот» у будинку М. Коцюбинського мала колосальний вплив на молодого автора, загартувавши його художній смак і підштовхнувши до серйозної творчості.

Спочатку І. Кочерга писав російською мовою. Його перша п’єса «Пісня в келиху» (написана у 1910 році) була романтичною казкою про кохання. У 1918 році її поставив у Харкові видатний режисер Микола Синельников, і вистава мала помітний успіх.

Жовтневий переворот 1917 року та подальша зміна політичних режимів принесли чимало випробувань. Руйнувався старий світ, і Кочерга болісно шукав своє місце в новій реальності. Саме в цей період зламу він робить свій найважливіший світоглядний вибір - повністю переходить на українську мову у своїй творчості, відчувши її неймовірний поетичний та філософський потенціал.

У 1928 році Іван Кочерга переїздить до Житомира. Це місто стає для нього справжнім творчим затишком. Тут він працює літредактором у газеті «Робітник», співпрацює з місцевим театром, виступає як театральний критик і рецензент. Саме в Житомирі Іван Кочерга пише свої найкращі, знакові твори: комедію-феєрію «Марко в пеклі» (1928), історичну драму «Пісня про свічку» (1930) та філософську п’єсу «Майстри часу» (1933).

У 1934 році, на хвилі визнання, письменник переїжджає до Києва. Його обирають до правління Спілки письменників України. Проте атмосфера в столиці ставала все більш гнітючою: починалися сталінські репресії, які знищили багатьох друзів і колег Кочерги (зокрема, Леся Курбаса та Миколу Куліша). Письменнику доводилося балансувати на межі між власними естетичними ідеалами та вимогами радянської цензури, аби просто вижити й зберегти можливість писати.

Під час Другої світової війни Іван Кочерга перебував в евакуації в Уфі. Там він працював редактором газети «Література і мистецтво», писав патріотичні публіцистичні статті та створював свій найвеличніший історичний твір ‑ драматичну поему «Ярослав Мудрий» (1944).

Після повернення до Києва у 1944 році письменник продовжував працювати, попри слабке здоров’я та прогресуючу глухоту. У 1950 році за п’єсу «Ярослав Мудрий» він отримав Сталінську премію, що забезпечило йому фінансову стабільність і відносний спокій на схилі віку.

Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952 року в Києві. Його поховали на Байковому кладовищі, залишивши нащадкам багату й оригінальну літературну спадщину.

Запрошуємо читачів завітати до бібліотеки для ближчого знайомства з творчим набутком письменника, представленим на книжковій виставці: «Іван Кочерга: творець історичної драми».

Всесвітній день захисту тварин - міжнародний день, спрямований на привернення уваги людства до прав тварин та їхнього добробуту, що відзначають щороку 4 жовтня.

Вперше проведений у 1925 р. з ініціативи німецького письменника та зоозахисника Г. Ціммерманна. Він активно поширював свою ідею, і 1931 року Міжнародний конгрес прихильників руху захисту прав тварин, який відбувався у Флоренції (Італія), одноголосно ухвалив пропозицію оголосити 4 жовтня Всесвітнім днем захисту тварин.

Дата обрана невипадково — цього дня вшановують пам'ять святого Франциска Ассизького, який вважався покровителем тварин і природи.

Метою цього дня є поширення ідеї гуманного ставлення до всіх живих істот, захист прав тварин, а також збереження біорізноманіття планети. У багатьох країнах проводяться акції, освітні заходи, виставки та волонтерські ініціативи, спрямовані на допомогу безпритульним та диким тваринам.

В Україні також щороку відбуваються просвітницькі кампанії, прибирання територій, благодійні збори для притулків, а також уроки доброти у школах. Це свято нагадує людям, що відповідальність за збереження тваринного світу лежить саме на нас.

Всесвітній день захисту тварин закликає до милосердя, відповідального ставлення до домашніх улюбленців і турботи про диких тварин, які потребують нашої допомоги та захисту.

Як ставляться до тварин у світі:

В багатьох країнах світу тварин давно вважають повноправними членами суспільства: вони мають свої права, медичне обслуговування, щоденне "меню" тощо. При цьому варто зазначити, що в деяких країнах закони на захист тварин є набагато суворішими за українські, особливо в частині штрафів. Наприклад, в Австрії злочином вважають утримання курчат у тісних клітках, обрізання собакам хвоста і вух, зв'язування худоби тугими мотузками. Крім того, у країні категорично заборонено використовувати левів та інших диких тварин у цирках, тримати щенят і кошенят у вітринах зоомагазинів тощо.   В Італії, згідно із законом, кожного, хто залишить кішку або собаку, буде притягнуто до кримінальної відповідальності. У Гонконзі (Китай) людину, яка жорстоко поводиться із власним вихованцем штрафують. У Швейцарії, наприклад, домашнім тваринам надали особливий статус — їх більше не прирівнюють до речей. Це означає, що під час судових розглядів інтереси "вихованців" будуть враховувати, наприклад, при розділі майна за судом при розлученні власників тварини.

Якщо досі собаку або кішку просто оцінювали за їхньою ринковою вартістю, то тепер суддя має право віддати їх до того з колишнього подружжя, з ким, на його думку, тварині буде краще. Також важливо, що у випадку якщо господар виявився боржником, його вихованців забороняється конфісковувати  для сплати боргу. Швейцарці вважають, що тварина не має відповідати за вчинки свого господаря. Правда, не зрозуміло при цьому, чим господар буде годувати свого улюбленця, якщо сам без грошей. Крім того, у швейцарському суді триває вирішення ще одного "тваринного" питання. Якщо чотирилапий друг травмувався з чиєїсь вини, суддя може зобов'язати винуватця оплатити лікування тварини у ветеринара — незалежно від його вартості й вартості самого потерпілого. Як багато хто знає, в Індії корову вважають священною, але й низка інших тварин має право недоторканності.

 «Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи».

Іван Багряний

Є письменники, яких читаєш — і просто дізнаєшся про певну історичну епоху. А є такі, після чиїх книжок починаєш по-іншому дивитися на людину, її вибір і силу духу. Саме таким є Іван Багряний — письменник, публіцист, художник, громадський і політичний діяч, для якого свобода була не абстрактним словом, а життєвою потребою.

Іван Багряний (справжнє ім’я - Іван Павлович Лозов’яга) - видатний український письменник, поет, прозаїк, публіцист і громадсько-політичний діяч.

Народився 2 жовтня 1906 року в місті Охтирка на Сумщині. Навчався в Київському художньому інституті, належав до літературного об’єднання "МАРС".

Його творчість від самого початку була пройнята любов’ю до України, прагненням свободи та неприйняттям тоталітарного режиму. За свої переконання письменник зазнав переслідувань і арештів. Він пройшов через ув’язнення, заслання та важкі випробування, які згодом знайшли відображення у його творчості.

Пережите в радянських тюрмах Багряний відтворив в автобіографічному романі "Сад Гетсиманський" - одному з найсильніших творів української літератури про репресивну систему. Під час Другої світової війни письменник продовжував боротьбу за українську державність, а після війни опинився в еміграції.

У Німеччині він активно працював як письменник, публіцист і політичний діяч, редагував газету "Українські вісті", брав участь у створенні Української революційно-демократичної партії.

Літературна спадщина Івана Багряного - це твори про свободу, людську гідність, незламність особистості та любов до України. Особливе місце в ній посідають романи "Тигролови" та "Сад Гетсиманський". Поетична та публіцистична спадщина Багряного також є важливою частиною української літератури ХХ століття.

Його творчість стала голосом людини, яка не погоджується жити в неволі та відстоює право на свободу.

Іван Багряний помер 25 серпня 1963 року в Новому Ульмі, Німеччина. У 1992 році письменникові посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка.

Іван Багряний – незламний борець з жагою до життя та перемог. Його непохитна відданість ідеалам, неабиякий інтелект, яскрава творчість, життєві перипетії і мандрівки зробили його одним із найяскравіших героїв в українській історії ХХ століття.

Творчість Івана Багряного довела, що сповнене небезпек, трагедій і зрад життя письменника не знищило в ньому віри в перемогу. І радісно, що його народ має можливість читати твори, дізнаватися з них про гіркі сторінки української історії.

До 120-ї річниці від дня народження поета, прозаїка Івана Багряного в  бібліотеці ліцею оформлено ювілейну  викладку «Іван Багряний: «Ми є. Були і будем Ми! Й Вітчизна наша з нами».

1 жовтня Україна відзначає головні свята держави – День захисників та захисниць України. Цього дня ми вшановуємо захисників нашої держави – наших сучасників, які боронять незалежність України під час російської агресії, та згадати про українців, які жертвували своїм життям заради Батьківщини від часів козаччини до років визвольного руху в двадцятому столітті.

1 жовтня українці відзначають День захисників і захисниць. Для нас цей день – можливість вшанувати воїнів, які захищають незалежність та суверенітет України. У День захисників і захисниць заведено згадувати не лише героїв сьогодення, які щодня боронять кордони нашої держави від країни-агресора, але й наших предків козаків, які виборювали право за незалежність.

Ми щиро вдячні кожному, хто боронить нашу землю. Дякуємо вам за вашу сміливість, самопожертву та незламність. Ви – наша гордість, наша сила і натхнення

У воєнний час це безсумнівно найважливіше свято в році, адже тільки завдяки військовим, медикам і волонтерам Україна зберегла свою незалежність. Саме цим людям ми вдячні за те, що маємо можливість жити, любити та вірити у щасливе майбутнє нашої країни.

Тож, відзначити цей день найкраще підтримкою Збройних Сил України. Зробіть щедрий донат, допоможіть ветерану війни, відвідайте та надайте підтримку пораненим захисникам, вшануйте сім’ї загиблих захисників.

Українські захисники та захисниці є героями для всієї України, і саме завдяки їм Україна була, є і буде!

Слава Героям!!! Дякуємо!!!

В нашій бібліотеці діє книжкова виставка «Українці - історія нескорених», запрошуємо до перегляду, а також дітки сьогодні намалювали малюнки для наших захисників.

Ми щиро вдячні кожному, хто боронить нашу землю. Дякуємо вам за вашу сміливість, самопожертву та незламність. Ви – наша гордість, наша сила і натхнення.

Українське козацтво – феноменальне явище у світовій історії. Подібних аналогів в інших народів ніде у світі не було і немає. Упродовж століть козаки були наймогутнішою військовою, а також духовною силою, яка боролася звитяжно із загарбницькою політикою сусідніх держав. В минулому Україну називали «козацька земля» або «козацька нація».

Цікаво, що термін «козак» має тюркське походження. Вперше його фіксує «Початкова монгольська хроніка» в 1240 році.

Протягом століть козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й погляди інших країн, були в почестях у військах інших країн. Про славетні походи козаків й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу.

У Запорізьких козаків до Покрови було особливо шанобливе ставлення. На Січі це свято було храмовим. Богородиця була їх заступницею. Вона оберігала їх під час виснажливих походів. Також образ Покрови був зображений на натільних козацьких хрестах. Покровська церква була священною, від її порогу вирушали козаки у далекі походи, і до неї з вдячністю за щасливе повернення верталися з виснажливих походів.

За свідченнями Дмитра Яворницького, дослідника запорозького козацтва, за час існування Запорозької Січі було збудовано 13 церков Покрови Богородиці. За його словами, День Покрови Пресвятої Богородиці мав для козаків неабияке значення. Під Покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі.

До Дня Українського козацтва в бібліотеці ліцею підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить видання про історію виникнення козацтва в Україні, героїчну звитягу козаків, їх походи, звичаї, традиції та легенди.

1 жовтня – на свято Покрови – в Україні традиційно вшановують пам’ять вояків УПА

УПА – це широкомасштабний партизанський рух опору, який був добре організованим, мобільним, скоординованим. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. УПА володіла мережею підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священик, котрий виконував функції капелана. Було організовано підпільні шпиталі УПА на зразок польових шпиталів регулярної армії. Діяла Санітарна служба УПА й у випадку нестачі фахових медиків користувалася допомогою лікарів, які практикували в близьких населених пунктах.

Медично-санітарна служба відіграє важливу роль в кожній армії. Добре зорганізована санітарна ділянка важлива не тільки тим, що несе медичну допомогу пораненим та хворим, дбає про загальний стан здоров’я вояків, має нагляд над харчуванням, старається запобігати хворобам, передусім інфекційним, але важлива тим, що її справна діяльність впливає у великій мірі й на моральний стан армії. Свідомість вояка, що на випадок поранення чи захворювання він отримає належну медичну допомогу, збільшує його почуття індивідуальної безпеки і зміцнює його боєздатність.

Українська Повстанська Армія виникла як форма протесту і захисту українського народу проти гітлерівської окупації, її бійці відіграли певну роль у порятунку народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини, внесли свою долю у розгром нацизму. Після закінчення другої світової війни УПА вступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським режимом. Ця боротьба була надзвичайно виснажливою, важкою і кривавою. У глибинній пам’яті народу учасники українського партизанського руху 40-50 рр., незважаючи на всі інсинуації комуністичної пропаганди, залишилися героями, захисниками Батьківщини.

До 84-річчя створення Української Повстанської Армії в бібліотеці ліцею підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить документи, матеріали архівів, спогади учасників національно-визвольної боротьби.

Свята Заступнице! Пречиста Діво!

Ти оповий нас Покровом білим,

І під опіку візьми Вкраїну,

Не дай їй впасти знов на коліна.

Народ наш просить захисту в Тебе,

Бо Ти – Цариця Землі і Неба,

Прийми нас ще раз під свій Покров,

Вкотре благаєм Тебе ми знов.

Ти захисти нам Матір-Вкраїну,

Не дай зробити з неї руїну,

З колін підвестись нам поможи,

Вкраїну вільну нам збережи.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці – 1 жовтня – завжди було днем запорізьких козаків. Наші предки вірили, що Діва Марія охороняє мужніх воїнів, оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість у прийнятті складних рішень. Не випадково саме на Покров козаки обирали своїх командирів.

1 жовтня українці відзначають одразу чотири свята – Покрови Божої Матері, День Українського козацтва, День захисників та захисниць України, а також День створення УПА. Всі свята нерозривно пов’язані між собою.

У нашої держави славна історія та великі герої. Під покровом Пресвятої Богородиці українське козацтво здобувало волю та свободу для нашої батьківщини, а Українська повстанська армія в часи Другої світової війни захищала та відстоювала національні інтереси та боролась за незалежність України. Ми завжди боронили свої кордони від ворогів, боронимо їх і зараз.

 

 

О, музико! Чарівних звуків ти ріка безмежна,

Гармонія тих фарб, що з сонцем грає джерело.

Душі людської казка безсловесна

Чарує і манить, як восени тепло.

Вона – саме життя, що жити всім велить!

Вона – надія й щастя мить!

1 жовтня - Міжнародний день музики - свято, що об’єднує серця всіх, хто пише, грає, співає або просто не уявляє ні дня свого життя без музики.

Мета цього свята - поширення музичного мистецтва для всіх верст суспільства та реалізація властивих ЮНЕСКО ідеалів миру і дружби між народами, розвитку культур, обміну досвідом та взаємного шанобливого ставлення до естетичних цінностей один одного.

Музика – це не просто форма розваги, це універсальна мова, яка виходить за межі кордонів, культур і поколінь. Вона здатна виражати ідеї, емоції та історії так, як слова часто не можуть. Від ритмічних ударів стародавніх барабанів до складних мелодій сучасних оркестрів музика еволюціонувала, але її суть залишилася незмінною – об’єднувати, зцілювати та надихати.

Музика здатна хвилювати наші почуття. Вона володіє дуже потужною енергетикою і має великий емоційний вплив на людину. На думку вчених, музика може дарувати її слухачам відчуття щастя. Кожен з нас має свої улюблені мелодії, які змушують нас плакати і радіти, дозволяють задуматися про сенс життя. Грецькі філософи вважали навіть, що музика здатна формувати характер людини.  Музика – це наша з вами душа, думка, сила.  Вона  веде нас до світу прекрасного. Можливо музика - чи не єдине наше уявлення про досконалість, якою вона є. 

У нашій книгозбірні ти можеш взяти книги для читання про музику.

Поспішай до бібліотеки аби прочитати цікаві книги!

 Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек

Щорічно з 1 по 31 жовтня проходить Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек.

Цьогоріч він відбувається під гаслом:

«Сучасна українська дитяча література: безпечний провідник у стабільний світ».

Місячник покликаний привернути увагу до ролі шкільної бібліотеки в освітньому процесі, популяризувати читання серед дітей та молоді, а також показати можливості сучасної бібліотеки як простору для навчання, спілкування, творчості та відкриття нового.

Протягом жовтня на наших учнів чекають тематичні заходи, книжкові виставки, цікаві знайомства з українськими авторами та творами сучасної дитячої літератури.

Запрошуємо разом відкривати нові книжкові історії та знаходити серед них своїх улюблених героїв!

Бібліотека… Серце завмира,

Коли пірнаю в тишу таємничу,

Святилище пізнання і добра,

Що в майбуття через минуле кличе.

Щороку 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек, встановлений в Україні згідно з Указом Президента України «Про встановлення Всеукраїнського дня бібліотек» від 14 травня 1998 р. № 471/98.

На землі є дуже багато див, створених природою і зроблених руками людини. Чи не найбільше диво з див – КНИГА, у ній увесь неосяжний світ.

Як незгасний смолоскип, освітлює шлях людини книга. І завжди цей смолоскип був у руках бережливих, надійних – у руках бібліотекаря.

З нагоди цього свята бібліотека розгорнула тематично-книжкову виставку «Українська книга».

Сама назва – Всеукраїнський свідчить,  що це свято не тільки професійне, а загальнонародне, адже саме через бібліотеки, на різних етапах життя, проходить все населення України, бо без книги нема знань, поступу вперед.

Всеукраїнський день бібліотек – це нагода відзначити роль книгозбірні у житті кожного українця і зокрема зростаючих поколінь.

Це також можливість привернути увагу суспільства до ролі і високої місії бібліотекаря – просвіщати, навчати орієнтуватися у потоці інформації, сприяти оволодінню навичками пошуку та використання ресурсів на різних носіях і допомогти усвідомити значення бібліотеки суспільства знань, допомогти зрозуміти, що бібліотеки єднають світ, а бібліотекарі є хранителями, збирачами духовних скарбів, помічниками і порадниками на шляху до знань і мудрості.

Це свято духовності, мудрості і знань, символізує глибоку повагу народу до своєї духовної спадщини, освіти, науки і культури.

Всеукраїнський день бібліотек - відмінний привід відвідати бібліотеку й дізнатися, що з новинок з’явилося у фондах.

Ну або просто провести цей час за читанням. Адже читати не шкідливо, шкідливо не читати.

Бажаємо з оптимізмом дивитися у майбутнє і вірити що БІБЛІОТЕКА - як все красиве і вічне – буде завжди поруч і допоможе нам здобувати перемогу!

Бабин Яр - одна із кривавих сторінок історії українського народу в Другій світовій війні.

Євреїв сім’ями, зібраних як для відправки в табори, фашисти зганяли до Бабиного Яру. В два останні дні вересня 1941 року  навічно залишилися лежати в Бабиному Яру понад 33 тисячі мешканців столиці. Серед розстріляних були  і бранці Сирецького табору.

Масовий розстріл єврейського населення в окупованому  нацистами Києві, початком якого став Бабин Яр, обурив і сколихнув увесь світ. Пам’ять про безневинно розстріляних збережеться в серцях поколінь назавжди, спомин залишиться на віки!

До 85-х роковин трагедії Бабиного Яру у бібліотеці організовано книжково-ілюстративну виставку «Бабин Яр: Пам'ять на тлі історії».

Михайло Грушевський – постать, без якої неможливо уявити українську історичну науку та український державницький рух. Його багатогранна діяльність стала важливою частиною процесу формування модерної української національної свідомості.

У бібліотеці представлено книжкову виставку «Михайло Грушевський: історик, який творив націю», присвячену 160-річчю від дня народження видатного українського історика, науковця, громадського та державного діяча Михайла Сергійовича Грушевського.

На полицях - праці Михайла Грушевського, біографічні видання та книги, які допомагають краще пізнати його особистість, життєвий і творчий шлях. Особливе місце у творчому доробку Михайла Грушевського, що налічує понад 2000 праць, посідає фундаментальна робота «Історія України-Руси», яка стала визначним явищем української історичної науки. Учений не лише досліджував минуле, а й прагнув повернути українцям усвідомлення власної історичної тяглості, самобутності та права на власне майбутнє. Михайло Грушевський довів світові, що українці є окремою нацією, а згодом став одним із творців української державності.

     Запрошуємо до бібліотеки!

     Відкрийте для себе постать Михайла Грушевського та нові сторінки української історії через книги.

Історико-культурна спадщина кожного народу є частиною найціннішого надбання людства. Найкращі національні зразки об’єктів історії та культури, історичні ландшафти, найвизначніші пам’ятки природи є найдорожчим скарбом народу та невід’ємною частиною світової культурної спадщини.

Туризм є важливою галуззю економіки України. Він суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Отож створення позитивного образу нашої країни та її туристичних об’єктів має стати частиною загальної стратегії розвитку туризму в Україні.

До Всесвітнього дня туризму в бібліотеці ліцею підготовлено книжкову виставку «Безпечних маршрутів та приємних вражень», яка покликана надихнути відвідувачів на неймовірні пригоди та допомогти відкрити для себе нові куточки нашої неосяжної, чарівної України.

 «Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина.»

                                                               Йоганн Вольфганг фон Гете

 З нагоди Європейського дня мов у бібліотека ліцею запрошує всіх користувачів ознайомитися з книжковою виставкою «Мовами Європи».

На тематичній книжковій виставці представлені словники та навчальні видання з англійської, німецької та французької мов, які допоможуть удосконалити знання іноземних мов, розширити словниковий запас та поглибити свої знання.

Для здобувачів освіти така література є чудовою можливістю поглиблювати знання за фахом іноземною мовою, працювати з іншомовними науковими джерелами, розширювати професійну термінологію та знайомитися із сучасними досягненнями науки.

Книжкова виставка «Свято Європейських мов» – це не лише можливість ознайомитися з літературою іноземними мовами, а й нагода відкрити для себе багатство європейської культури, відчути красу різних мов та усвідомити важливість багатомовності у сучасному світі.

Семен Скляренко – український письменник, автор історичних романів. Про  причини звернення до історичної теми він писав: «…увагу мою привернули ті часи, у які закладалися основи нашої державності,.. історіографія багато наплутала, перекрутила нашу історію, зображуючи наш народ… некультурними варварами. А це далеко не так».

Семен Дмитрович Скляренко народився 26 вересня 1901 року в селі Прохорівці Гельмязівського району на Черкащині. Батько з селянської родини, але все життя працював у річковому пароплавстві на Дніпрі, спочатку матросом, а згодом начальником пристані Прохорівки.

Семен Скляренко закінчив Прохорівську сільську школу, а згодом у 1919 році Золотоніську класичну гімназію.

Перші вірші надрукував у золотоніській газеті у 1918 році. Після закінчення гімназії у 1919 році повертається до рідного села, де працює бібліотекарем, учителем і друкується у періодичних виданнях. З 1923 року служив у війську. Після демобілізації працював у чернігівській, київській газеті «Пролетарська правда». Був членом літературних організацій «Жовтень» та ВУСПП.

Під час другої світової війни був на фронті військовим кореспондентом. Нагороджений орденами і медалями.

Семен Дмитрович Скляренко був членом Правління Спілки письменників України. Багато і плідно працював, як перекладач з російської, латиської, білоруської та інших мов.

Скляренко автор більше шести десятків книг оповідань, повістей, романів, серед них книги оповідань та нарисів: «Вітер з гір», «Десять ченців», «Три республіки» (1930), «Водники – ударники» (1931), «Домаха Завгородня» (1934), «Пулино – Гута» (1935), «Оповідання про почуття» (1936), «Радість людського існування» (1937), «Завжди разом (1942), «Рапорт» (1945), «Орлині крила» (1948); повісті «Тиха пристань» (1929), «Матрос Ісай» (1930), «Страх» (1935), «Пролог» (1936), «Україна кличе» (1943), «Подарунок з України» (1946); романи: «Бурун» (1932), «Помилка» (1933), «Пролог», «Шлях на Київ» (1937), «Шлях на Київ» (1947), «Хазяїни» (1948), «Карпати» (1952). Вершиною історичної романістики 50–60-х років стали твори Семена Скляренка «Святослав» (1959) і «Володимир» (1962). На жаль, не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі – роман про Ярослава Мудрого залишився лиш в уяві письменника.

Твори С. Скляренка перекладались на білоруську, болгарську, латиську, німецьку, російську, румунську, сербську, угорську, чеську та ряд інших мов.

Популярні серед читачів його романи «Святослав» (1959 р.) і «Володимир» (1962 р.) вважаються одними з найкращих історичних романів в українській літературі. В них автор відображає боротьбу за незалежність, життя простого народу в Х-ХІ ст., описує політичні, економічні та культурні здобутки. Письменник не встиг закінчити роман про Ярослава Мудрого.

Життєвий шлях Семена Дмитровича Скляренка обірвався 7 березня 1962 року.

Вшановуючи пам'ять та з нагоди 125-річчя від дня народження українського письменника Семена Дмитровича Скляренка, в бібліотеці ліцею презентовано книжково-ілюстративну виставку «Майстер історичного роману». На ній представлено видання із творчого доробку Семена Дмитровича, що зберігаються у книжковому фонді бібліотеки.