Сьогодні, 23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання. Це один із знакових днів у нашому міжнародному календарі. Талант письменника - яскрава демонстрація духовного начала всього людства. Уміння висловити свої почуття і переживання, думки і образи, події і відносини, і багато чого, що так чи інакше зв’язується з людським світоглядом - справжній дар. Сказати і бути почутим, знайти розуміння і відгук у серцях вдячного читача - це мета будь-якого автора.
Блог шкільного бібліотекаря Шпитчук Оксани Михайлівни
- Головна сторінка
- Учням на замітку
- Нормативно - правова база
- Надходження
- Мої нагороди
- Конкурс "Шкільна бібліотека 2020"
- Бібліотечні уроки
- Виховні заходи
- Поради читачам
- Віршовані рядки від читачів
- Для Вас, батьки!
- Публікації в пресі
- Візитка
- Фотогалерея
- Місячник шкільних бібліотек
- Акція "Подаруй бібліотеці книгу"
- Відеопрезентації
- Для Вас, вчителі!
- Відеоролики
- Опитувальник
- Інтерактивні вправи
- НУШ
- Впровадження УДК
- Казки і мультфільми
- Буклети
вівторок, 23 квітня 2024 р.
пʼятницю, 22 березня 2024 р.
вівторок, 19 березня 2024 р.
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на
Київщині в родині вчителів.
1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще
школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро",
який редагував Андрій Малишко.
У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський
педагогічний інститут ім. М. Горького, але залишила його і поїхала навчатися в
Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила 1956 р., а
вже наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі".
Друга збірка "Вітрила" була опублікована у 1958 р., згодом – збірка
"Мандрівки серця" у 1961 р. А у 1962 р. збірка "Зоряний
інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім
поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили
окремими виданнями до 1977 р. Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі
сторінок періодики. Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані
й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки
"Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". 1969 р. Осип
Зенкевич видав у діаспорі велику збірку "Поезії", до якої ввійшло все
краще, створене на той час поетесою, зокрема поезії, які поширювалися у
"самвидаві" через заборону комуністичною цензурою. Ще одна збірка
"Княжа гора" була розсипана у 1972 р., що не було дивним, адже
звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна
навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. 1977 р. надрукована збірка
Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки", через два роки роман у
віршах "Маруся Чурай", а у 1980 р. – збірка "Неповторність".
1987 р. вийшла збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах
"Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала
Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. Збірка "Вибране"
побачила світ 1989 р. За книжку "Інкрустації", видану італійською
мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки. 1998 р. у
Торонто Світовий конгрес українців нагородив Ліну Костенко найвищою своєю
відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний
роман у віршах "Берестечко" і окремою брошурою видана лекція
"Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала". 2000 р. Ліна
Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені
Олени Теліги.
Ліна Костенко – одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи
випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи
компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито.
Поезії Ліни Костенко – неперевершеного митця слова – незвичайні,
прекрасні, художньо довершені. «Це – як висловився Володимир Базилевський, –
більше ніж поезія – тут наша історія і філософія, наш спосіб думання, героїка.
Тут минуле й сучасне, просвічене рентгеном мислі…»
пʼятницю, 15 березня 2024 р.
Володимир Шухевич (1849-1915) - визначний український етнограф, фольклорист, публіцист, педагог, культурно-освітній і громадський діяч, уродженець села Тишківці, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, дід головного командира УПА генерала Романа Шухевича.
Найбільшим
результатом його багаторічної етнографічної праці стала п’ятитомна монографія
«Гуцульщина», присвячена дослідженню матеріальної і духовної культури галицьких
гуцулів, видана у 1899-1908 роках Науковим товариством імені Шевченка у Львові
й надрукована у чотирьох томах. «Гуцульщину» високо оцінили вітчизняні й
зарубіжні діячі науки і культури, а Іван Франко відзначав, що про вартість
праці В. Шухевича найкраще свідчить те, що вона іще в рукописі була перекладена
польською.
пʼятницю, 8 березня 2024 р.
Здобувачі освіти уявно пройшлися стежинами Великого Кобзаря, показали свої акторські здібності, перевтілюючись у різні ролі, поклали квіти до пам'ятника Тарасові Шевченку , вшановуючи пам'ять про нього. Всі присутні вкотре переконалися, що ми разом творимо історію, дружно вплітаємо всю красу й цвіт нашої національності у спільний вінок нетлінної слави. І хай вкотре збудуться пророчі слова Кобзаря:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі!