До 145-річчя від дня народження Гната Хоткевича

31 грудня виповнюється 145 років від дня народження українського письменника, історика, бандуриста, композитора, мистецтвознавця, етнографа, педагога, театрального та громадсько-політичного діяча Гната Хоткевича.

Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича-письменника стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), низка драматичних творів,  повістей, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу. Багата й тематично різноманітна літературно-мистецтвознавча спадщина.  Його музикознавчі праці про українські народні інструменти, розвиток бандурного мистецтва, школа гри на бандурі відомі всьому музичному світу та визнанні кращими дослідженнями того часу.

Ще бувши студентом, Гнат Хоткевич організував в селі Деркачах, на Харківщині, сільський театр, а у студентські роки керував студентським театром в Харкові, що роз’їжджав по окраїнах Слобожанщини. Пізніше заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом трьох років поставив понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою.

Автор близько 600 музичних творів – романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур.

Гнат Хоткевич (1878-1938) – класик української літератури, автор кількох романів і повістей, які й нині друкуються («Камінна душа», «Авірон», «Довбуш»), перших зразків еротичної новели в українській літературі, а також драматичних пʼєс та інсценізацій для сцени. Нещодавно, те ж львівське видавництво «Апріорі» видало Першу частину втраченого роману Хоткевича про Тараса Шевченка під назвою  «Тарасик» (про історію роботи над романом і втрату рукопису розповідає Галина Хоткевич у своїх спогадах).

Доля Гната Хоткевича, знищеного у часи сталінського терору, а відтак реабілітованого 1956 року за відсутністю злочину, була складною. Така ж непроста доля випала на долю його дітей. А їх у Хоткевича від трьох шлюбів було семеро, з яких шестеро дожили до дорослого віку (лише донька Настя від третього шлюбу з Платонідою Скрипко-Хоткевич (1901-1976) померла 1924 року у дворічному віці від дифтерії). 1901 року Хоткевич одружився з Катериною Рубанович, жидівочкою із Катеринославщини, яка потім вихрестилася, відмовившись від своєї багатої родини. У цьому шлюбі народилися син Євген (1903-1994), доньки Тетяна (1905-середина 90-х), Ольга (1907-середина 90-х). Другою жінкою Хоткевича стала Катря Гриневичева, яка розбила свою сімʼю, покинувши чоловіка з трьома дітьми, і розбила сімʼю Хоткевича. Під тиском галицької громади, яка не схвалювала «вільної любови»,  Хоткевич з Гриневичевою змушені був повернутися на підросійську Україну, де народився від цього звʼязку, син Володимир (1913-1982), у 60-х роках ректор Харківського університету, фізик за фахом, член-кореспондент АН УРСР. І від шлюбу з Платонідою Скрипко, молодшою від чоловіка на 24 роки, крім доньки Насті, народилися син Богдан (1925-1961) і донька Галина (1929-2010). Власне, наймолодша донька і написала спогади про родину і батька. Найтрагічнішою була доля Богдана, який разом з мамою Платонідою був арештований СМЕРШЕМ у 1945 році, відбув 10-річне увʼязнення, повернувся на Західну Україну, одружився, 1959 року в нього народився син Андрій. А 1961 року Богдан пропав, лише а початку 2000-х сестра Галина дізналася про трагічну долю свого брата, який надумав втекти з Радянського Союзу, перепливши Чорне море, до турецького берега було 45 кілометрів, але був вбитий совіцькими прикордонниками.

Перша дружина Гната Хоткевича виїхала в Москву й там доживала свого віка, до своєї матері поїхав син Євген, який прожив у Москві довге життя, не залишивши потомства. Донька Тетяна померла у Запоріжжі, а донька Ольга у Венесуелі. Катря Гриневичева, яку 1914 року, з початком Першої світової війни,  як австрійську піддану, вислали до Львова, спочатку пробувала налагодити життя з першим чоловіком, а коли це не вдалося, зайнялася літературною працею. Разом із сином від першого шлюбу вона емігрувала до Німеччини і в грудні 1947 року там померла. Галина Хоткевич померла у Франції. Зі своєю мамою Платонідою Галина востаннє бачилася 1944 року, коли вони разом втікали за кордон, але в Румунії мама з донькою загубилися, аби більше не побачитися. Платоніда Хоткевич після увʼязнення приїхала  на Гуцульщину, в Криворівню, де створила музей Івана Франка. А після виходу на пенсію їй дали маленьку квартирку в Івано-Франківську, де вона померла і похована.

З нагоди ювілею митця в бібліотеці підготовлено книжкову виставку.