«Водохреща морозцем йде з легеньким вітерцем…»

 

 «Водохреща  морозцем

йде з легеньким вітерцем…»

На Водохреща все навкруг звабливе,

Зимове свято наше особливе,

Води йорданської рукою я торкнусь,

Почую Господа, у вдячності схилюсь.

Опівночі великі чудеса:

Вщухає вітер і панує тиша,

І відкриваються усім нам небеса,

Прислухайся до вічного ти лишень.

Вода хвилюється, цілющою стає,

Добром, любов’ю заблищить краплина,

Всьому навколо сили додає —

Із серця радість, наче пісня лине.

Людмила Яцура

З давніх звичаїв слов'ян збереглося особливе ставлення до води у цей день, ця вода вважалася особливою, її використовували не лише для лікування, а й для різноманітних магічних обрядів.

До нас в Україну це свято прийшло разом з християнством і зайняло одне з важливіших місць в нашому житті.

Освячена на Йордань вода символізує святу йорданську воду і має у віруючих особливе значення. До магiчних  властивостей свяченої води вiдносять: здатність гамувати пристрастi, вiдганяти вiд оселi злих духiв, дарувати хворому одужання часто навіть вiд невиліковних хвороб. Деякi священники та вiруючi вважають, що неiснує лiкiв, кращих за святу воду. Щоб свячена вода приносила користь необхідно, в першу чергу, дбати про чистоту власних думок i вчинкiв.

Якщо оглянутись на зимовi свята, то, мабуть Водохреща закiнчуються      найпоетичнiше. Ще за тиждень перед Водохрещам чоловiки прорубують на річці великий хрест і обливають його буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будують —  з льоду — престол. Все це оздоблюють аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Вранці 19 сiчня у церкві відбувається урочисте богослужіння. По закінченню богослужіння  весь народ іде процесією на річку. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви. Очолює зазвичай цю ходу хор, який співає «Голос Господній…», за хором іде священик, а за ним — вся громада. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду.

Якщо по дорозi до рiчки, перед процесiєю пролетять горобцi, то рiк буде несщасливий для дітей, якщо граки – для молодi. Якщо гуси – то, найiмовiрнiше, наступного року лiтнi люди важко хворітимуть.

 

 Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані хрещающуся Тобі, Господи...» . Ось тепер вода вважається освяченою i кожний набирає її собi для вжитку.

Мiж iншим колись на Українi побутувала наступна легенда. Коли священник опускав хреста в ополонку, з неї начебто вистрибувала нечиста сила i гуляла мiж людей,  до того часу поки якась жiнка не випере в рiчцi бiлизну. Тому господинi не квапилися, пiсля свят, швидко прати та повертати нечисту силу у воду – хай побiльше її загине вiд сильних морозiв. I ще кажуть: що саме на Водохреща вода в рiчцi на якусь мить перетворюється на вино.

В Україні поширений звичай хрещенських купань. У деяких районах Правобережжя аж до XX ст. дотримувалися традиції, згідно з якою у день водосвяття обов’язково купалися ряджені колядники і щедрівники, змиваючи з себе таким чином «скверну бісівських масок».

Після водосвяття  люди повертаються до своїх  домiвок...

Вдома господар освячено водою кропить усе в оселi та господарствi. Перед обiдом всi п'ють свячену воду, оскільки вважається, що освячена на Водохреще вода має питися перед вживання їжi, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». Або дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

Подекуди зберiгається звичай спiвати господарю оселi величальнi пiснi, якi годиться завершувати побажанням добра, загоди та багатства. У вiдповiдь на таке щедре побажання  всього найкращого хазяїн  обдаровує спiцiв грошима.

Гей, пане господарю,

Щасти, Боже, з Йорданом,

I з водицею,

I з царицею,

З усiм домом, з усiм добром,

I з синами соколами,

I з дочками чiчками…

Після Водохреща вже не звучали колядки і щедрівки. Розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту (в цьому роцi з 27 лютого по 15 квiтня). Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.