Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. у с. Лісогори Чернігівської області в родині дрібного поміщика. Дитинство майбутнього письменника минуло на Полтавщині. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові.

Майже тридцять років Олекса Стороженко перебував на військовій службі, пройшовши шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полках. Згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу.

Під час військових експедицій Південною Україною вивчав життя й побут селянства, зустрічався з колишніми січовиками. Брав участь у воєнних кампаніях: російсько-турецькій війні 1828–1829, придушенні польського повстання 1830–1831, у поході 1849 в Угорщину; був контужений. 1850–1863 – служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припала на той період, захоплювала О. Стороженка. У 1864 переведений на службу до м. Вільно. Вийшов у відставку в чині дійсного статського радника. 1868 оселився на хуторі Трішин коло Берестя і тут прожив останні роки життя, захоплюючися музикою, малюванням і скульптурою. З 1850-х – друкувався на сторінках російських часописів "Северная пчела" і "Библиотека для чтения", зокрема було опубліковано роман-хроніку з української старовини "Брати-близнюки" (1857) та "Рассказы из крестьянского быта малороссиян" (1858). 1861 – став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в часописі "Основа". 1863 у Петербурзі вийшли "Українські оповідання" у двох томах, написані ще в 1850-х.  З українського доробку за життя Стороженка надруковано лише кілька творів письменника, зокрема шість перших розділів повісті "Марко Проклятий" у львівському журналі "Правда" у 1870–1876 роках. Згодом опубліковано 16 розділів посмертно у 1879 в одеській "Типографії Л. Нітче". У передмові до посмертного видання 1879, редактор зазначив, що "з тих 16 розділів, дванадцять повністю написані особисто Стороженком, а решта читири розділи створено редактором відповідно до листів письменника, його планові та поглядам на цілі та значення цього твору". Пізніше, стало відомо, що не 12 а 11 перших розділів написано Стороженком.

У травні 1854 року пішов у відставку з армії за станом здоров’я. Через місяць почав працювати виконуючим обов’язки чиновника з особливих доручень VI класу у Києві.

Як письменник Олекса Стороженко заявив про себе у 1857 році, коли на сторінках російських журналів і газет з’явився його роман “Брати-близнюки”.

З 1861 р. став відомим і як україномовний письменник – творчий доробок Олекси Стороженка друкували в часописі “Основа”.

У 1863 році у Петербурзі вийшов двотомник “Українські оповідання”.

Помер Олекса Стороженко після того, як впав у холодну воду, переходивши річку несправним мостом, і застудився. На фоні інших захворювань та недоброго стану здоров’я після служби, це призвело до смерті.

 

Джеремі Стронґ народився 18 листопада 1949 року у Лондоні – англійський дитячий письменник, представник сучасної англійської літератури. Зокрема, він добре відомий, як автор численних книжок для дітей та юнацтва. Його творам властивий своєрідний легкий стиль, лагідний гумор, зрозумілі та смішні для дітей ситуації у які потрапляють його персонажі, та цікаві, небувалі сюжети. А якщо письменник додав до цих кумедних історій добре серце, учительську любов до дітей, активну організацію та участь у багатьох літературних подіях для молодих читачів та письменників, то ви отримаєте одного з найулюбленіших дитячих письменників Великої Британії.

Перш ніж стати письменником, Джеремі Стронґ працював пекарем, начиняв близько 1000 пиріжків джемом. Згодом письменник зрозумів, що він створений для більш серйозніших справ і пішов вчителювати. Та робота дитячого викладача швидко йому набридла. Джеремі Стронґ вирішив покинути вчителювання і стати справжнім дитячим письменником. І це йому личить найкраще. Адже він дійсно зрозуміло, весело, креативно пише чудові сюжети, які звертають увагу на сімейні цінності і доброту.

В Україні перекладами його творів з 2005 року опікується львівське Видавництво Старого Лева, що спеціалізується на дитячій літературі.

Завдяки теплу, яким ділиться зі своїм читачем Джеремі Стронґ та неперевершеному гумору, ці книги стали улюбленими в багатьох родинах, і історії розходяться в бібліотеці, як гарячі пиріжки!

До вашої уваги бібліотека пропонує прочитати такі чудові, веселі книги цього автора.

 

16 листопада світ святкує Міжнародний день толерантності.

Толерантність – це милосердя.

Толерантність – це доброта в душі.

Толерантність – це повага.

Толерантність – це дружба.

Толерантність – це терпіння.

 Любов виникає з любові: коли  Ти хочеш, щоб Тебе любили, Ти сам перший люби. Толерантність – це прийняття людини такою, як вона є, зі всіма її чеснотами й недоліками. Це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних.  Багато книг описують толерантність у широкому розумінні, ми різнимося великою кількістю рис та особливостей: починаючи від статі, віку, кольору шкіри, характером та звичками. Книги містять багато повчань, бути терпеливими до інших людей. Ми можемо уявити себе на місці інших людей і стати трохи ближчими до них, зрозуміти та полюбити.  Не легко бути толерантним. Вторгнення росії в Україну змінило ставлення людей один до одного. Війна згуртувала українців навколо спільної мети, проте, налагодження соціальних контактів одне з одним стало важчим. Адже, кожен із людей нині має власну історію війни. Тому потрібно бути більш чутливими, толерантними та обережними у спілкуванні як з військовими, так і з цивільними. Будьмо люблячими, будьмо  добрими, ввічливими, толерантними!

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ВРЯТУЄ СВІТ!

 

День доброти, який відзначається 13 листопада щире, чисте та світле свято. Доброта - це якість, яка повинна бути притаманна кожній людині. Тому виявляти добрі наміри у всіх своїх діях повинен кожен. У наш досить неспокійний час мало хто спроможний на гідний вчинок. І тоді ми шукаємо підтримку у людей, для яких «безкорислива допомога», «милосердя» та «чуйність» це важливі складові життя. Адже, піклуючись про інших, ми зокрема піклуємося й про себе. Саме про ці людські якості учні говорили в бесіді «Добро в тобі» з бібліотекарем. Вони отримали не тільки інформацію про День доброти, а й поділилися, які хороші вчинки вони роблять, розповіли, які риси людини є помічниками та ворогами цієї риси.

Юні читачі слухали і обговорювали оповідання В. Сухомлинського «Важко бути людиною», «Який слід повинна залишити людина на землі», знаходили різні способи в допомозі людям і тваринам та брали участь в іграх «Чарівні слова» , «Так, ні», «Ввічливо – не ввічливо».

Бібліотекар побажала дітям утримуватись від поганих і лихих намірів, а в спілкуванні з іншими людьми бути добрими і справедливими.

Робіть добрі вчинки щодня, і нехай світ наповнюється добром!

 

 

Умираючи, кажу вам усім:

ніколи не сміявся без любові до вас усіх,

до сонця, до вітру, до зеленого листу!

Остап Вишня

Остап Вишня (1889-1956) – народний письменник унікальної популярності, один з майстрів гумору і сатири, «чарівник сміху» ХХ ст. У своїх творах, які завжди були пов’язані з проблемами сьогодення, автор змушував українців поглянути на себе з гумором. Своїми творами, які виходили рекордними мільйонними тиражами, він захоплював широке коло читачів. Його називали «королем українського тиражу».

Якщо ви вмієте поглянути на себе з гумором читайте твори Остапа Вишні. Для Вас бібліотека підготувала виставку «Король українського тиражу», яка присвячена 135-річчю від дня народження засновника жанру «усмішка».

 

Міхаель Андреас Гельмут Енде (12 листопада 1929 р. – 28 серпня 1995 р.), німецький письменник, автор понад 30 книг, більшість з яких – для дітей, народився у містечку Гарміш-Партенкірхен у сім’ї художника-сюрреаліста Едгара Енде, виріс у Мюнхені.

У 1936 р. його батько підпадає під заборону творити як «художник дегенеративного напряму мистецтва». Матері Луїзі вдається закінчити курси з основ лікувальної гімнастики, що згодом допомагає їй утримувати сім’ю. Однак у сім’ї постійно спалахують конфлікти між батьками, і Міхаель це дуже важко переносить. Школа ще дужче гнітить хлопчика: він відчуває відразу до навчання, вчителів, які насаджують дидактичні методи виховання. Розраду знаходить у друзях: один із них, Віллі, син купця, став прототипом Бастіана у «Нескінченній історії».

Після закінчення початкової школи з 1940 р. навчається в гуманітарній гімназії Максиміліана в Мюнхені (1996 р. вона була перейменована на «Гімназію ім. Міхаеля Енде»), де йому знову ж таки не щастить із навчанням: його залишають на другий рік. Але у 1943 р. учнів евакуювали через бомбардування і відправили до місця для переховування дітей. Там він ближче познайомився і навіть зав’язав дружбу зі своїм однокласником, відмінником Матіасом (хоча навчаючись разом у гімназії, хлопці один одного дуже недолюблювали), який захоплюється читанням Шіллера, Новаліса і Гьольдерліна; класичною музикою, мистецтвом і театром.

Під впливом нового друга Міхаель починає писати вірші. Його перший вірш – «Молитва Апокаліпсису», у якому відображені жахи війни. У 1945 р. юнак отримує припис про його призов до армії. Відтак дезертирує і долучається до організації «За свободу Баварії». Згодом знову зустрічається з другом Матіасом, співає в хорі. Коло друзів-інтелектуалів зростає. 1947-1948 закінчує школу Вальдорф у Штудгарті. У сімнадцять років здобуває стипендію на навчання в театральній школі (1948-1950). Разом з друзями відвідує бібліотеки, знайомиться з творами французьких екзистенціалістів.

На всю подальшу письменницьку творчість Міхаеля Енде мали великий вплив картини батька-сюрреаліста, літературні читання в товаристві Матіаса, а також вчення екзистеціоналіста Жана Поля Сартра.

Газети починають публікувати вірші Міхаеля; він сам грає у театрі, сам пише п’єси. У 1951 р. йому вручають диплом актора сцени. Але невдовзі юнак залишає театральну діяльність, щоб цілковито присвятити себе літературі. Працює кінокритиком на баварському радіо.

І ось одного разу, подорожуючи по Італії на замовлення радіо, він якось ввечері натрапляє на молодече товариство, що сидить на площі королівського замку і слухає історії, які переповідає один чоловік з книжки Олександра Дюма. Ця подія, а також зустріч із однокласником, який попросив написати кілька слів до дитячої книжки з малюнками, стали визначальними для Міхаеля Енде як дитячого письменника – з-під його пера замість «кількох слів» вийшов перший роман для дітей про Джиммі-Ґудзика на 500 сторінок (опублікований у 1960 р.): «Є щось таке як перша любов. Вона завжди є якимось особливим переживанням. Маємо пізніше, можливо, важливіші, або більш доленосні любові, але перша любов таїть якесь чудо, яке більше не повториться. Ось так у мене з «Джимом-Ґудзиком». Це була моя перша книга і мій перший успіх. Я тоді писав цю історію не переслідуючи певної мети. Я нічого собі тим не обіцяв, я писав книгу просто для себе» (Zeitmagazin, November 1994).

Енде стає успішним всесвітньовідомим (завдяки численним перекладам англійською, японською, італійською та багатьма іншими мовами світу) дитячим письменником, неодноразово нагороджений найвищими преміями за різні твори, серед яких особливе місце посідають «Момо» (1972) та «Нескінченна історія» (1979).

Письменник одружувався двічі. А 28 серпня 1994 р., через важку хворобу видатний письменник, відомий на весь світ класик літератури для дітей помер у Штудгарті. Як і заповідав сам автор, на його похороні звучала музика Моцарта, Глюка, а хор Державного театру виконав заключний акт з опери «Goggolori», до якої він написав і лібретто, і музику.

 

Фрідріх Шиллер (Шіллер) (1759-1805) – німецький поет, філософ, теоретик мистецтва і драматург, професор історії та військовий лікар, представник літературних напрямів «Буря і натиск» та драматизму.

А ще – автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну Європейського Союзу.

Шиллер увійшов до історії світової літератури як  захисник людської особистості.

Шиллер почав писати свої перші твори ще під час навчання у медичній академії. Його талант завоював багато прихильників: і серед друзів, і серед вчителів, навіть при дворі герцога. Тоді ж він пише драму «Розбійники», яку завершив у 1781 р., вже після випуску академії. На той час Шиллер був простим полковим лікарем із жалюгідною платнею без офіцерського звання та дозволу на приватну практику, проте він прагнув змінити життя та присвятити його поезії.

13 січня 1782 р. в Мангеймському театрі з надзвичайним тріумфом відбулася прем’єра драми «Розбійники», після якої стало зрозуміло, що в літературу прийшов талановитий драматург.

У 1795 – 1797 рр. він видає та редагує журнал «Годинники» (нім. «Die Horen»).

 «Хорен» видається щомісяця у видавництві Котта в Тюбінгені. За участю провідних представників культури в Німеччині видання досить скоро набуває статус фундаментального елементу Веймарського класицизму і має значний вплив на німецьку інтелектуальну історію.

Протягом останніх 17 років свого життя (1788 – 1805) дружив з видатним поетом Йоганом Гете , якого він надихав на завершення  творів, що залишилися тоді у чорновому варіанті. Цей період дружби двох поетів та їх літературна полеміка увійшли до німецької літератури під назвою «Веймарський класицизм».