“Майстер української прози”

 «Такі індивіди, як А. Дімаров,
роблять життя цікавішим і веселішим,
розганяючи  його монотонність і буденну нудьгу.
Навіть у побут вони вносять
мистецький карнавальний дух…»
М. Слабошпицький

5 травня виповнюється 100 років від дня народження видатного письменника, прозаїка,  автора повістей і романів та творів для дітей – Анатолія Андрійовича Дімарова (справжнє ім’я – Гарасюта Анатолій Андроникович).

Його  творчість  посідає одне з чільних місць в українській літературі XX століття.  Анатолій Дімаров – блискучий майстер слова, тонкий стиліст, людина з величезним почуттям гумору.

Творчий доробок складає кілька десятків томів. Найбільш популярними серед наших читачів є книги: «Про хлопчика, який не хотів їсти» (1958), «Для чого людині серце» (1963), «Блакитна дитина» (1968), «На коні й під конем» (1973)

Анатолій Дімаров прожив 92 роки. Ці роки вмістили в собі всі найпереламніші події в історії України ХХ століття. На сторінках його біографії – розкуркулення родини, Голодомор, війна, на якій отримав важке поранення, цензура в журналістиці й згодом у літературі. У 1960-х, після опублікування роману «І будуть люди», Дімарова оголосили антирадянщиком, антисемітом, а секретар ЦК КПУ з ідеології Валентин Маланчук пообіцяв, що Дімаров ще «походить у чорному тілі». Так і склалося – п’ять років письменника не друкували, хоча до цього книжки Анатолія Дімарова виходили 100-тисячними накладами. З настанням незалежності про все пережите й відчуте письменник розповів в одній із найцінніших українських книжок спогадів «Прожити й розповісти» – розповів без жодних перебільшень і виправдань себе, своїх вчинків і часу, у який йому випало жити. Перевидання його творів почали з’являтися аж у 2000-х, а 2012-го Анатолія Дімарова згадали всі українські медіа у зв’язку із присудженням письменнику ордену Ярослава Мудрого IV ступеня, який письменник відмовився приймати «з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву». Загалом творчий доробок митця становить кілька десятків томів. За другий том роману «Біль і гнів» він був нагороджений Шевченківською премією. Окрім дорослої прози, Дімаров також написав кілька книжок для дітей.

У письменника було хобі – колекціонування каміння. У творах Дімаров не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повістях «Вершини», «Поема про камінь»). Його захоплення мінералами почалося ще в 1955 році на кримському Карадазі. І, за словами письменника, ця «кам’яна лихоманка» була «невиліковною хворобою».

Усіх, хто бажає розгадати «секрети» творчості А.Дімарова, дізнатися більше про його особисте життя та отримати насолоду від читання творів автора – запрошуємо до бібліотеки.

Усіх поціновувачів творчості поета, запрошуємо переглянути книжкову виставку «Майстер української прози», яка представлена у бібліотеці, а також насолодитися читанням прози Анатолія Дімарова.