«Співець козацької вольниці»
(165 років від дня народження Андрія Чайковського (1857–1935), українського письменника, автора багатьох романів з історії України)

 

Ніякий українець не повинен
забирати з собою у могилу того,
що знає, що пережив, а що може
мати загальний інтерес, хоч би із
малої закутини нашої землі.

/Андрій Чайковський/

    Андрій Якович Чайковський – український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національної Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.

   Народився письменник 15 травня 1857 р. в м. Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано осиротів і виховувався в своїх родичів. Початкову освіту одержав у дяка. У 1877 р. закінчив Самбірську гімназію і, відбувши військову службу, поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію, перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї, де й жив до дня смерті 2 червня 1935 р. Друкуватися почав з 1892 року.
   На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» та ін. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.
   Трапилося так, що Чайковський, творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958 р. після тривалої перерви львівське видавництво “Каменяр” видало збірку творів письменника “За сестрою” з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для повернення письменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини, викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966 р. “Каменяр” здійснив ще одне видання творів під назвою “Олюнька”.
   І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником – із його “Сагайдачним”.
   Андрій Чайковський увійшов в українську літературу наприкінці XIX століття і працював на її ниві чотири десятиріччя. Його численні оповідання й повісті були високо оцінені Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським, Осипом Маковеєм. Наші уявлення про західноукраїнський літературний процес кінця XIX – початку XX століття, будуть неповними без осмислення його творчості. Він збагатив українську літературу творами, в яких реалістично показав галицьку дійсність, створив картини побуту різних верств населення краю.
   Чайковський-адвокат написав цілий ряд оповідань та нарисів «з судової зали». Плідно, хоч і з неоднаковим успіхом, працював він в жанрі історичної повісті.
   Художня проза Андрія Чайковського мала широкий резонанс. Його твори видавалися у Львові, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві, Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді.