ПАРАСКА ПЛИТКА-ГОРИЦВІТ

1927–1998

Гуцульська художниця та письменниця, казкарка, народний філософ, майстриня витинанки, фольклористка, етнограф, яку називали “Гомер Гуцульщини”. Більшість життя прожила у селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області.

Батьком Параски був онук Олекси Довбуша – відомий у Косівському повіті коваль Штефан Плитка. Мати Анна – талановита ткаля та вишивальниця. Завдяки батькові Параска знала багато мов, зокрема німецьку, тож під час Другої світової війни працювала перекладачем у сільській канцелярії. У 1943-у році самотужки дісталася Німеччини з метою вступити до університету, але натомість потрапила на службу в німецьку родину, де потерпала від принижень.

Повернувшись до Криворівні, стала зв’язковою УПА (псевдонім — Ластівка), носила повстанцям до лісу харчі та теплі речі. Після арешту на 10 років опинилася в сибірських таборах, з яких п’ять пересувалася на милицях через обморожені ноги.

Після другого повернення до ріднох Криворівні Параска Степанівна жила усамітнено – мовляв, через нещасне кохання: в таборах покохала юнака, але після повернення додому втратила з ним зв’язок.

Творчий доробок Параски Плитки-Горицвіт складається із рукописних книг з власними ілюстраціями в саморобних палітурках: усього їх відомо біля 50-и. Серед цих книг – філософські твори, а також твори про народне життя, зокрема – альбоми “Доля гуцулки” та “Доля гуцула”. Крім того, Плитка-Горицвіт упорядкувала словник гуцульської говірки.

У Криворівні створено музей мисткині. Про неї знято три документальні фільми: “Світ Параски Плитки-Горицвіт” (1992), “Коляда для Параски” (1999), “Піктограма” (2008). Перша книга записів народних оповідань та переказів Плитки-Горицвіт під назвою “Старовіцкі повісторькє” була опублікована у 2008-у році.

“Люблю життя, бо то є відтінком усього того, що маю, – казала Параска. – Доки життя дається, трудімося, щоб не залишитися у довгах (…) Творчістю дорожу, бо то є життєвий неспокій у путі до…”