„Колисав мою колиску

Крик неволеного люду,

І – так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.”

Лепкий Б.

9 листопада виповнюється 150 років від дня народження Б.С.Лепкого, українського письменника, історика літератури, громадсько – культурного діяча, художника.

Творчість письменника протягом десятиліть займала одне з провідних місць у розвитку української літератури на західноукраїнських землях, багато в чому визначаючи її рівень: поруч з творчістю Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Петра Карманського, Василя Пачовського, Осипа Турянського, Катрі Гриневичевої...

Богдан Лепкий - видатне явище в українській літературі, постать першорядної ваги і непересічного таланту. Він належав до прогресивного кола діячів української культури, гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми українського народу, Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист і критик, педагог, збирач народної творчості і її популяризатор - він вніс вагомий вклад у розвиток усіх цих галузей української культури. Для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою Богдан Лепкий перекладає і видає твори Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, М.Коцюбинського польською та німецькою мовами. Перекладає також класиків світової літератури - Гейне, Гоголя, Конопніцької, Короленка, Лермонтова, Пушкіна, Шеллі - рідною мовою.

За кількістю написаного Б.Лепкий поступається в українській літературі тільки І.Франкові. Загалом його творча спадщина – понад 80 власних книг, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного і мистецького спрямування, рецензії, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він упорядник і видавець 62 томів творів української класики з дослідженнями, примітками, коментарями.

Не можна обминути літературознавчих досліджень Богдана Лепкого. Мабуть, нема такої сторінки історії нашої літератури, яка опинилася б поза його увагою, починаючи від обрядових пісень українського фольклору та "Слова о полку Ігоревім", до творчості його сучасників. Його перу належать двотомний "Начерк історії української літератури" (І909, 1912), дослідження про І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І. Франка. Цікаві його нариси і статті польською мовою про творчість М.Старицького, Л.Глібова, М.Римського, П.Тичини, Е.Плужника, М.Драй-Хмари та інших письменників. В 1941 році письменник видає короткий огляд української літератури "Наше письменство".

Як художник Б.Лепкий залишив автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри; А.Чайковського, І.Богуна, та інших письменників; ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т.Шевченка та інших українських авторів. Він автор спогадів про українських та польських художників, культурно – мистецьке життя в Галичині кінця XIX- початку XX ст.

Письменник багато років прожив на чужині ,але ніколи не поривав з рідним краєм, все життя проніс у своєму серці велику і ніжну любов до рідного народу, його історії і культури. Ще з дитячих років йому боліло народне горе.

Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається його чесне ім’я, а українській літературі – його твори, повертаються після довгого і несправедливого замовчування; навіть знана по всіх усюдах, де живуть українці його пісня “Чуєш, брате мій”, що постала до його вірша “Журавлі”, публікувалася без імені автора як народна.

Творчість Б.Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку української літератури від початку ХХ століття, що розгортався, з одного боку, під впливом традицій української класики під опікою І.Франка, а з другого – новітніх західноєвропейських літературних течій.

Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною, збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини. Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану і спотворену вульгарно - соціологічними догмами.

За його творами можемо вивчати українську історію і, що головніше, можемо вчитися справжньої любові до рідного краю: «З села» (1898); «Оповідання», «Стрічки» (1901); «Листки падають», «Осінь», «Щаслива людина» (1902); «В глухім куті» (1903); «На чужині», «Начерк історії української літератури» (1904); «По дорозі життя» (1905); «Мазепа» (1908); «З глибини душі» (1909); «Мати», «Кара», «Небіжчик», «Для ідеї», «Кидаю слова» (1911); «З-над моря» (1913); «Мотря», «Буря», «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер» та ін.

До 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого бібліотекар підготувала добірку книжкових видань, які знайомлять із центральними творами митця та наближають до усвідомлення  величі його Духу.