27 березня – Міжнародний день театру

Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня. Це не просто професійне свято митців сцени, це свято мільйонів небайдужих глядачів. День театру щорічно святкують в усьому світі починаючи з 1961 року після відповідного рішення на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.

Перші театри з’явились в Греції, згодом в Китаї, Індії, а в X столітті з’являються зачатки Європейського театру. Слово «театр» походить від грецького «theatron», і означає місце для видовищ, а також місце, призначене для показу драматичних творів мистецтва перед публікою.

В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Перший український стаціонарний театр був відкритий у Львові в 1795 році, а через 24 роки з’явилася перша українська п’єса «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.

В Україні з нагоди Міжнародного дня театру проводяться театральні фестивалі, артисти отримують нагороди та державні звання, а глядачі йдуть на прем’єри вистав.

Багато століть театральне мистецтво не втрачає своєї популярності, а навпаки розвивається і приносить нам радість. Театр має виключно важливе етичне і художнє значення, несе в суспільство ідеї гуманізму і добра, сприяє формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору.

Тож чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів – ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.

Всіх бажаючих запрошуємо до бібліотеки в фондах якої є література з театрального мистецтва.

Бібліотека ліцею вітає всіх театральних діячів з Міжнародним днем театру та бажає невичерпного творчого натхнення, яскравих емоцій, прекрасних вистав, багато квітів та овацій!

 

День боротьби із захворюванням на туберкульоз

24 березня – за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) по всьому світі відзначають День боротьби із захворюванням на туберкульоз.

125 років тому, 24 березня у 1882 році, німецький мікробіолог Роберт Кох оголосив про відкриття мікро бактерії (збудника) туберкульозу.

Туберкульоз – це інфекційне захворювання, яке передається повітряно-крапельним шляхом. Збудник туберкульозу – паличка Коха. Вчені довели, що туберкульоз не є спадковою хворобою. У 2017 році Всесвітній день боротьби з туберкульозом проходить під гаслом ″Я змагаюся з туберкульозом! Я можу перемогти туберкульоз″.

З метою підвищення обізнаності про глобальну епідемію туберкульозу та привернення уваги до масштабів цієї хвороби, способів її профілактики і лікування у бібліотеці ліцею організовано книжкову виставку ″Зупинимо туберкульоз в Україні″.

 

 

 21 березня – Всесвітній день поезії

В сучасній Україні є поети! Вони мають що сказати!

В бібліотеці ліцею оформлено книжкову виставку «Золоті зерна української поезії». На виставці шанувальники поетичного слова знайдуть збірки відомих українських поетів, познайомляться з творчим доробком майстрів поетичного слова Луганщини, та збірками поезії поетів рідного краю.

Поети – люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного.

Тож запрошуємо всіх бажаючих переглянути нашу виставку і поринути у чарівний світ Поезії.

Доторкніться до поетичного слова і Ви відчуєте неперевершену насолоду!

Адже, поезія залишається в нас навіть тоді, коли закінчуються всі слова….

 70-річчя від дня народження Юрія Винничука

"Коли поетові бракне повітря, він помирає, 

а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка”.

"Танґо смерті" Юрій Винничук 

 

Юрій Винничук – одна з наймасштабніших постатей сучасного українського літературного процесу: блискучий дорослий і дитячий письменник, поет, перекладач, упорядник, актор, редактор, колумніст, містифікатор, засновник театру-кабаре, знавець жіночих і дитячих душ.

Народився 18 березня 1952 році у Станіславові. У 1973 закінчив заклад, який нині називається Прикарпатським університетом імені В. Стефаника. З 1974 перебрався до Львова і став вивчати життя у ролі вантажника, фарцовщика,  художника-оформлювача і т. д. У 1987 р. організував естрадну групу „Не журись!”, з якою гастролював і для якої писав пісні та сценарії. 1990 р. покинув театр і разом зі Стефком Оробцем створили „Кабарет Юрця і Стефця”.  З 1991-го до 1994-го завідував відділом у газеті „Post-Поступ”, а з 1996-го почав видавати газету „Гульвіса”, котра проіснувала до літа 1998 р. З грудня 1997 р. працює у відновленій газеті „Поступ”. З 1998 щотижня пише сторінку Юзя Обсерватора, завдяки якій мусив пережити дванадцять судових процесів. Автор збірки поезій „Відображення” (1990), збірки прози „Спалах” (1990), „Вікна застиглого часу” (2001), „Місце для Дракона” (2002, 2004), повістей „Ласкаво просимо в Щуроград” (1992), „Діви ночі” (1992, 1995, 2003), „Житіє гаремноє” (1996, 1999, 2002), роману „Мальва Ланда” (2003, 2004) та „Весняні ігри в осінніх садах” (2006), краєзнавчих книг „Легенди Львова” (шість видань 1999-2004), „Кнайпи Львова” (чотири видання 2000-2004), „Таємниці львівської кави” (2001, 2003, 2004), міфологічної енциклопедії „Книга бестій” (2003).  Упорядник антологій: української фантастики ХІХ ст. „Огненний змій” (1989), української літературної казки „Срібна книга казок” (1993), творів українських письменників про чортів „Чорт зна що” (2004), серії книг „Юрій Винничук презентує”, „Казкова скарбниця”, „Fest-проза”. Твори перекладені в Англії, США, Канаді, Аргентині, Франції, Німеччині, Хорватії, Чехії, Сербії, Польщі, Японії, Білорусі, Росії.За казками знято два мультфільми. Автор дитячих книжкок „Історія поросятка” (2005) та ін.

Цікаві факти

·        З 1997 року є членом Асоціації українських письменників. 

·        Твори Юрія Винничука перекладалися в Англії, Аргентині, Білорусі, Німеччині, Польщі, Канаді, Сербії, США, Франції, Хорватії, Чехії. За його казками знято 2 мультфільми. 

·        Юрій Винничук сам є автором перекладів з кельтської, англійської та числених слов'янських мов.

·        Юрій Винничук – „батько чорного гумору” в українській літературі

·        Улюблене місце відпочинку – Балкани.

·        За освітою Юрій вчитель української мови та літератури.

·        Письменник рік служив у лавах Збройних сил України

·        Сам скромно називає себе кабінетним журналістом.

·        З 20 до 30 років встиг попрацювати і вантажником і художником-оформлювачем.

·        Перші вірші почав друкувати в 19 років

·        У 1987 році організував естрадний театр „Не журись!”, для якого писав сценарії, пісні, виступав на сцені, як комедійний актор. У 1987-1991 роках був також режисером цього театру.

·        Одружений. Дружина молодша на 20 років. Разом виховують двох дітей.

·        Живе і працює у Львові.

·        У власній бібліотеці має понад 2000 збірок казок різними мовами світу.

·        Улюблений журнал – „Literatura na swiecie” (польське видання).

·        За казками знято мультфільми „Історія одного Поросятка” та „Як метелик вивчав життя”.

·        Майже ніколи не працював на постійній роботі з 9 до 6. Не любить режиму дня. Встає та лягає спати коли хоче.

·        Роман „Весняні ігри в осінніх садах” перекладений на англійську, болгарську та польську мови.

·        Письменник любить готувати. Визнаний Послом галицької кухні за визначний внесок у популяризацію галицької кулінарії, нагороджений відповідною відзнакою Клубу галицької кухні (2013)

 

 «Слава Шевченка – слава України»

Живи, поете, в бронзі і в граніті,
Живи, поете, в пам’яті людській,
Живи в піснях, живи у «Заповіті»,
У слові праведнім, у славі віковій!

Л. Дмитренко

     В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського Кобзаря – Т.Г.Шевченка. І знову - березень... І знову линуть до нас думи геніального українського поета.... Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Тараса Шевченка, до постаті, яка у своїй величі була, є і залишиться ні з чим не зрівняною, невичерпною для людського подиву й осягнення. 208 літній ювілей цієї феноменальної людини повинний спонукати всіх думаючих українців звернутися серцями до дум і сентенцій нашого Великого Поета, якого воістину можемо сприймати як генія, волею Всевишнього даного для українського народу.

Нині Шевченко актуальний, бо, щоразу звертаючись до його слів, нові покоління знаходять у них потрібне, цікаве, злободенне. Шевченко - завжди сучасний. Збагнути цей феномен – складне завдання. І розв’язати його можна, лише постійно звертаючись до геніальних Кобзаревих рядків. Допоможе осягнути кожному велич Шевченка книжково –ілюстрована виставка організована в бібліотеці ліцею.

 

 Слово і час Леоніда Глібова

Розквіт жанру байкарства в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Івановича Глібова. Це ім’я відоме кожному українцеві. Воно стоїть в одному ряду із іменами відомих у всьому світі: Езопа, Лафонтена, Крилова. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення. Жива, багата мова, легкість діалогів та дотепність байок зробили їх популярними серед дітей і дорослих.

Слава Леоніда Глібова як байкаря і дитячого письменника вийшла за межі України ще за життя поета. Багато його творів стали хрестоматійними. Але ця слава найкращого байкаря дещо відтісняє на другий план педагогічну діяльність Л.Глібова. У 1856 р. Глібов отримав атестат про закінчення ліцею і з 1 вересня того ж року його було призначено вчителем історії у повітовому дворянському училищі, що в Чорному Острові на Поділлі. Ряд архівних матеріалів  дають деяку уяву про педагогічну та літературну діяльність Глібова на Поділлі.

31 жовтня 1856 р. смотритель Чорноострівського училища надсилає відомості про вчителя Глібова, де зазначає, що той має вік 30 років, платню одержує 300 карбованців сріблом на рік.

В іншому документі знаходимо згадку про те, що Глібова призначено за сумісництвом наглядачем загальної учнівської квартири, тобто гуртожитку і за це йому буде відповідна доплата.

Заняття з дітьми Леонід Іванович проводив цікаво, часто читав свої байки. Тим самим він прищеплював учням любов до літератури.

Поряд з активною педагогічною роботою Глібов багато працював як поет, надсилаючи нові твори до “Черниговских губернских ведомостей”. З кожним новим твором популярність Глібова як байкаря зростала.

Понад два роки провів у мальовничому подільському містечку Л.Глібов. Навчав дітей, писав вірші і байки. У Чорному Острові Глібов написав байки “Билина”, “Вівчар”, “Лящі”, “Щука”, “Пісня”.

Завдяки Леоніду Івановичу українська байка досягла найвищого розвитку. З його ім’ям пов’язане остаточне утвердження в українському письменстві жанру реалістичної байки. Яскравим прикладом цього були байки: «Лебідь, Щука і Рак»,  «Зозуля й Півень», «Жаба й Віл», «Охрімова свита», «Синиця» та інші, які звучали на заході.

Школярі мали можливість познайомитися з  книжковою виставкою «Життя у відблиску праці».

Байкам Леоніда Глібова непідвласний  час, вони актуальні завжди. З них ми вчимося мудрості, духовності, життєвого досвіду.

 

 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПИСЬМЕННИКА

Неможливо уявити собі сучасне життя без літератури. Навіть ті, для кого читання не є улюбленим дозвіллям, стикаються з літературними творами, адже сценарій до фільму, стаття в журналі або газеті – це теж праця письменника.

3 березня за рішенням Конгресу Міжнародного ПЕН-клубу від 1986 року відзначається Всесвітній день письменника.

Сучасні бібліотеки – це не просто сховища книг, а справжні культурно-просвітницькі центри, в яких із задоволенням проводять час і діти, і дорослі читачі.

Роль письменника у суспільстві надзвичайно важлива. Письменник — це очі, думки та совість суспільства. Чесність, спроможність хоробро дивитися у вічі дійсності і відкрито говорити правду являють справжнього письменника. Його пильні спостереження, влучні здогадки та передбачення є відгуком часу і елементом формування відповідного пласту історії.

Завдання бібліотек, як інформаційних та просвітницьких центрів, донести до читача культурні надбання нації, ознайомити із творчою працею письменників краю, країни, світового письменства. Для цього бібліотеками організовуються зустрічі з письменниками, презентації книг, влаштовуються книжкові виставки.

 

 До 140-річчя від дня народження Архипа Юхимовича Тесленка

2 березня виповнилося 140 років від дня народження Архипа Тесленка, українського письменника, драматурга, етнографа, публіциста, учасника революційних подій 1905 р. Про його життя та творчість йшлося в літературному шкіці «Трагічна постать Архипа Тесленка».

Серед українських передових письменників кінця XIX - початку XX ст. визначне місце належить Архипу Тесленко. Цей селянин-бідняк, активний учасник революції 1905-1907рр., він все своє коротке життя і талант віддав боротьбі за народне визволення.

Народився Архип Юхимович Тесленко 2 березня (18 лютого за ст. стилем) 1882 року на околиці села Харківці, Лохвицького повіту, на Полтавщині, у бідній селянській сім’ї.

Архип ріс тихим, соромливим і був закоханий у чари рідної природи, яка уявлялась йому живою й населеною казковими істотами, у таємничість казок і повір’їв, в ясну та сумну мелодію народної пісні.

Шевченків «Кобзар» допоміг юнакові відчути справжню красу рідного слова. Шевченкові слова: «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь», – на все життя запали в пам'ять хлопцеві, і набагато пізніше він написав їх на книзі Гоголя «Сорочинський ярмарок», яку мав у своїй бібліотеці.

У своїй автобіографії Тесленко писав: «Не скінчивши (второкласної) церковноприходської школи, поступив писарчуком у волость, далі до нотаріуса. Кинув. Пішов на залізничного телеграфіста вчитись, лікар знайшов слабість на очі, забракував мене. Став жить дома. Книг не було, а бажалось читати. Познайомився з вчителем одним, почав брати у нього книги. Були в його й українські книжки… Незабаром 1905р. Хопився в тюрму. Через місяць з днями випускають мене. Далі знов ганяють за мною. Чкурнув я у Київ. Жив поміж босяками, по монастирях жив. Хліб у Лаврі місив, картоплю чистив. Навідавсь додому. Заарештовують мене в жовтні 1906р., і просидів уже я сим разом у тюрмі увесь 1907 і восьмий, – більше двох років. Одвідав і Вятської губ[ернії], пробув тільки мало там. В тюрмі заслання відбув. Увесь час був під судом – не пускали. Палата судила. Оправдавсь. В етапі у Вятську тифом болів. Увесь1909 судив окружний суд за (визволення) політичного. Два тижні арешту одбув на початку 1910».

Зима 1910-1911 рр. була найтяжчою для хворого Тесленка. Навесні письменник зовсім зліг.

В останні місяці життя, коли Тесленко вже знав, що вмирає, у його листах не знайти розпачу і нарікань. Він лишається, як і завжди, делікатним до людей.

Один з останніх його листів адресовано брату Яремі. В ньому Тесленко заповідає братові, що зробити зі своїми оповіданнями. Просить берегти їх.

У ніч з 27 на 28 червня (за н. стилем) 1911 року Архип Тесленко помер у Лукській лікарні.

Поховали його на Харківецькому кладовищі, у мальовничому куточку над селом.

Тесленко написав небагато(всього 29 років). Уся його спадщина зібрана в одному томі. Його творчість породжена епохою першої російської революції 1905 року і відбиває ті процеси, які розвивалися в українському селі під час і після її поразки. У перших поетичних творах Тесленко пише:

Как мучительно терзаться

В жгучей жажде света

И как тяжко оставаться

В тюрьме мрачной без просвета.

Захопившись театром, Тесленко пише п’єси, які призначалися для постановки у народному театрі рідного села. Обдарованість молодого драматурга помітив його перший критик – відомий артист і драматург М.Л. Кропивницький 1903 року, коли був на гастролях у Лохвиці. Тут і познайомився з ним А. Тесленко, а згодом надіслав йому на розгляд свою п’єсу «Не стоїть жить». У листі до Тесленка Кропивницький писав: «Над такою творою як драма треба працювати довго, треба її передумати не один раз і переробити… Кажу Вам одне, що у вас є іскра Божа…»

З оповідань, написаних Тесленком у 1904-1905 рр., склалася рукописна збірочка, яку поніс він у Київ (саме поніс – пішки) у червні 1905р., бажаючі надрукувати її. Керівництво журналу «Киевская старина» відмовилося їх друкувати під приводом їх «невиробленості», «невиразності» й «поганенької мови». Так було сказано про збірку, в якій були такі чудові зразки українського оповідання, як «Хуторяночка» й «За пашпортом». Чотири оповідання цієї збірочки побачили світ лише у 1906 р. (оповідання «Хуторяночка», «За пашпортом», «Мати» були надруковані у журналі «Нова громада», оповідання «У городі» – у газеті «Рада», оповідання «Дід Омелько» за життя письменника опубліковане не було).

Книжкова виставка присвячена творчості Архипа Тесленка, стане у нагоді шанувальникам української мови та літератури.

Архип Тесленко ввійшов в історію української літератури як співець селянської бідноти, правдивий і безпосередній виразник настроїв народних мас, розбурханих першою російською революцією.

Життя його – справжній громадянський подвиг. Тюрми, карцери, етапи підірвали здоров’я Архипа Юхимовича, але не зламали його духу.