Стрітення
З давніх-давен Стрітення чекали з особливим нетерпінням і урочисто
відзначали, а тому приурочувалося до цього свята чимало звичаєвостей як церковних,
так і побутово-господарських.
Передусім, в церквах освячували свічки.
Свічки вважаються оберегом від грози - їх запалюють саме під час грому та грози
для захисту людей і тварин. Саме тому ще одна назва свята - Громиця. По
поверненні з церкви після освячення свічок запалювали їх, вважаючи, що це
допоможе уникнути весняних повенів і суворих морозів. Святили на Стрітення крім
свічок ще й воду. Ця вода вважається цілющою. Її набирали у невживану посудину
і зберігали за образами цілий рік. Вона допомагає від усяких хвороб, нею
благословляли синів на службу і будь кого у далекі небезпечні мандрівки. Нею
кропили худобу, коли вперше виганяли на пасовисько, домашню птицю та бджіл.
Із Стрітенням пов’язано багато різних
повір’їв та прикмет, відображених у народних прислів’ях. Тому на Стрітення
пильно слідкували за станом погоди. Тепло і відлига в цей день віщували ранню і
теплу весну, мороз – тривалу зиму. Коли на Стрітення ішов сніг – весна
передбачалася дощова, коли лютувала хурделиця – пізня й холодна, а коли день був
похмурий, без сонця, ще не даватимуть спокою морози... Крім того, селяни
стежили за розміром бурульок. Вважалося: якщо у увечері вони короткі до весни
снігу випаде небагато, а якщо довгі – ще
будуть рясні заметілі. Стрітення чекали і пасічники. Вони вважали: як капатиме
зі стріх водичка, так прибуватиме і мед.
З метою ознайомлення і розширення знань
про святкування Стрітення в Україні в бібліотеці пройшла народознавча година
«Стрітення відзначаємо, весну-красну зустрічаємо». Бібліотекар ознайомила
присутніх з церковними ритуалами, пов’язаними із освяченням в цей день води та
свічок, легендами, приказками та віршами, а також народними прикметами
визначення майбутньої погоди, розповіла
про цікавий звичай українських жінок
в цей день випікати «жайворонків», вирізати з паперу, ліпити з глини й
тіста пташок, цілими сім’ями виходити за село в поле, високо підіймати над
головою зроблених пташок та закликати
весну. Ще
є така прикмета. Якщо в цей день радіють люди, то весь рік буде щасливий.
Тож давайте радіти і пізнавати народну
мудрість, бо в ній закладено невмирущість духу нашого, наші надії і сподівання.
З нагоди свята у бібліотеці розкрито книжкову виставку – інсталяцію «Лютий лютує - весні дорогу готує», яка знайомить з історією, традиціями, народно-побутовими віруваннями.
Чужиною забрані долі…
День 15 лютого – це не тільки данина пам’яті загиблим, але і вираз глибокої вдячності всім, хто повернувся додому, хто чесно і мужньо виконував свій інтернаціональний обов’язок на території інших держав.
Афганістан… У нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. Близько 4 тисяч молодих хлопців - українців загинуло на тій війні, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 чоловіки залишились у полоні або пропали безвісти. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і завжди хочеться пити. Афганська війна – це не тільки трагедія, це ще доблесть і мужність людей, які побували в епіцентрі кривавого конфлікту, а також – застереження на майбутнє. Важливо зберегти пам’ять про ті події, вклонитися тим людям, які не повернулися з війни, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною.
В нашій бібліотеці до Дня виводу військ з Афганістану діє книжкова виставка – вшанування: «Крізь пекло Афганської війни», яка акцентує увагу на важких, жахливих буднях тієї війни. Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Треба сказати, що осторонь не залишилися і наші земляки - верховинці, незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця демонструючи патріотизм, мужність та відвагу.
15 лютого ми схилияємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.
Немає коментарів:
Дописати коментар