Євген Маланюк: шлях емігранта, творчість патріота

«Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції

перетворився на класика української літератури ХХ ст., його

поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт, очисний

вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху

до своєї державності й духовності»

М. Ільницький

 

З жодною  літературою  світу двадцяте століття не поводилося так лукаво, як з українською. Воно народжувало великих творців, давало їм крила для високого лету і їх же, ці крила, стинало, а самих творців розпинало на хрестах мук.

1 лютого виповнюється 135 років з дня народження Євгена Маланюка (1897 – 1968) – українського письменника, культуролога, публіциста, літературного критика, який народився  в Архангороді (тоді Херсонщина, тепер – районний центр Новоархангельське Кіровоградської обла сті) у родині Филимона Маланюка та Гликерії з роду Стоянових. Мати Євгена – донька тамтешніх поселенців – чорногорця Якова Стоянова та польки Марії Ліщинської. Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії з 1906 по 1914.

1914 р. — вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив, бо був мобілізований до Армії УНР. У роки війни закінчив Київську військову школу, служив офіцером у царській армії. 1920 р. — з’являється друком перший вірш. Після поразки УНР назавжди покидає Україну.

Потрапивши у табір у Каліші, зосереджується на поетичній творчості. Бере участь у виданні журналу «Веселка» та альманаху «Озимина». Восени 1923 р. переїздить до Чехословаччини. Стає лідером «Празької поетичної школи». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі.

У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». Протягом 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата».

У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух) 1949 р. — переїхав до США, де прожив до самої смерті. У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (1951); «Поезії в одному томі» (1954); «Остання весна» (1959); «Серпень» (1964); поема «П’ята симфонія» (1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень» (1962, 1966). У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово».

16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.

49 років митець прожив у еміграції, але жодної миті не зрадив Україні. Так, Батьківщина стала провідною темою його творчості. Жанрове розмаїття письменницького таланту Є. Маланюка просто вражає. Він є автором численних етюдів, елегій, балад, од, молитов, послань, поем, псалмів, ноктюрнів, автобіографічних нотаток, рапсодій й навіть сюїт та лібрето для опер.