Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 р. у сім’ї дрібного поміщика, відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки, на хуторі Убіжище, поблизу Пирятина на Полтавщині (тепер — с. Мар’янівка Гребінківського р-ну). Традиції творчості письменника значною мірою зумовлені приналежністю його до давнього козацького роду — його матір Надія Іванівна походила з козацького роду Чайковських.

Початок літературної діяльності Є. Гребінки припадає на роки навчання в Ніжинській гімназії вищих наук (1825-1831). В ніжинський період написані перші ліричні поезії, байки, розпочато роботу над перекладом поеми О. Пушкіна «Полтава».

Переїзд до Петербурга на початку 1834 р. плідно позначився на творчості Є.П. Гребінки. Поет зав’язав широкі знайомства з відомими діячами російської та української культури — О. Пушкіним, І. Криловим, І. Сошенком, І. Тургенєвим, К. Брюлловим, В. Жуковським, М. Маркевичем, А. Мокрицьким та іншими, відвідував літературні салони і сам влаштовував літературні вечори вдома. Письменник хотів зреалізувати чотириразове щорічне видання українською мовою «Литературных прибавлений» до «Отечественных записок», хоча з цензурних перешкод ця ідея обмежилася лише виданням альманаху «Ластівка» (1841), де були опубліковані кращі твори тогочасних українських письменників (Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, В. Забіли та ін.).

Великою заслугою Гребінки було те, що він одним з перших звернув увагу на молодого Тараса Шевченка, якого підтримував матеріально, брав безпосередню участь в організації викупу поета з кріпацтва. Також сприяв виданню «Кобзаря» 1840 р.: за один день провів його через цензуру.

Тарас Шевченко був вдячний Є. Гребінці за допомогу і прихильність, намалював його портрет, присвятив вірш «Перебендя».

Байкарська спадщина Гребінки (всього 27 творів) є найціннішою частиною його творчого доробку. Байки Є. Гребінки представляють усі різновиди цього жанру: власне байку, байку-казку і байку-приказку. У творенні останньої полягає одна з його заслуг. Часто, кладучи в основу байки народну приказку, він наближає до неї саму побудову своїх творів. Тому ці байки лаконічні, сконденсовані, не переобтяжені довгими описами та подробицями. Український поет створив зразки тієї реалістичної віршованої байки, що стала своєрідним еталоном цього жанру в подальшому розвитку української літератури.

Славу Гребінці як байкареві принесли «Малороссийские присказки» (з присвятою «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова»), видані в Петербурзі в 1834 і 1836 pp. Значна частина байок Є. Гребінки («Лебідь і Гуси», «Верша та Болото», «Маківка», «Могилині родини» та ін.) присвячена осміянню загальнолюдських вад — чванства, скупості, хвалькуватості, невігластва, розбещеності тощо (показово, що носіями цих вад нерідко виступають представники влади). Написані в гумористично-повчальному плані, байки цього циклу часом пройняті іскристим народним сміхом, позначені комізмом ситуацій, насичені колоритними картинами селянського побуту. У деяких з них байкар творчо використав традиційні мотиви, опрацьовані ще античними авторами та їхніми послідовниками.

 

За словами І. Франка, «як байкопис, займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією».

Ліричні поезії Є. Гребінка писав українською і російською мовами. Для них характерна тематична й художня співвіднесеність з українськими народними піснями; художня структура їх основувалася на романтизмі. Так, образ човна (поезія «Човен») співвідноситься з людиною, що відважно вирушає назустріч неспокійній життєвій хвилі; романтичний образ особистості постає в «Українській мелодії» («Ні, мамо, не можна нелюба любить»), що стала відомим романсом; елегійні мотиви душевних страждань приймають поезії «Заквітчалася дівчина», «Маруся» та ін. Як і в байках, у ліричних поезіях він успішно переборював бурлескну традицію, чому сприяло захоплення народнопісенною лексикою та фразеологією. Деякі російськомовні поезії Є. Гребінки також стали популярними піснями («Очи черные», «Молода еще девица я была»).

У 1840 р. у журналі «Отечественные записки» вийшла Гребінчина повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню, — кріпосництву, яке безжалісно топтало особистість людини...

Художнє втілення українська тематика знайшла в повісті Є. Гребінки «Нежинский полковник Золотаренко» (1842) та романі «Чайковский» (1843). У 1847 р. на сторінках «Санкт-Петербургских ведомостей» було надруковано одну з останніх повістей Є. Гребінки — «Приключения синей ассигнации», у якій викривальний пафос, сатиричні тенденції, порівняно з попередніми творами, виявилися набагато виразніше.

Помер Євген Павлович Гребінка 3 грудня 1848 р. у Петербурзі. За волею самого митця його тіло перевезли до рідного Убіжища.

В бібліотеці експонується книжкова виставка, присвячена видатному митцю.