ДО 115-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

УЛАСА ОЛЕКСІЙОВИЧА САМЧУКА

(1905-1987)

Улас Самчук - визначний український письменник, який є однією з найпомітніших постатей української прози XX століття. Його називали літописцем свого часу і свого народу, хоча з юнацьких літ він був відірваний від України.

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 р. в селі Дермань на Волині (нині Рівненська область) у родині заможних селян. Світогляд майбутнього визначного письменника формувався в оточенні родини, під впливом мальовничої місцевості, в якій він народився .Тяжко та виснажливо працюючи біля землі, батьки майбутнього письменника передали своїм дітям любов до життя, праці, дали освіту.

У 1913 р., коли Уласові було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласній школі, що діяла при Дерманській учительській семінарії. У 1921-1925 рр. - в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії.

Перед самим закінченням гімназії У. Самчук потрапив під призов до польського війська, але 23 серпня 1927 р. він дезертирував з війська, після чого потрапив до Німеччини, де наймитував у місті Бойтені в одного міщанина. З 1927 р. Улас продовжив навчання у Бреславському університеті.

Своє перше оповідання «На старих стежках» Улас Самчук опублікував у 1926 р. у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 р. він став постійно співпрацювати з журналами «Літературно-науковий вісник», «Дзвони» (Львів), «Самостійна думка» (Чернівці), «Розбудова нації» (Берлін), «Сурма» (без сталого місця перебування редакції).

У 1929 р. письменник переїжджає до Чехословаччини та навчається в Українському вільному університеті в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Олексійович опановував без учителів, самотужки. Він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Серед безпосереднього оточення Уласа Самчука були Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич і багато інших молодих митців.

Найвидатнішим твором Самчука вважається трилогія «Волинь» (1932-1937), де виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х-початку 1930-х рр., яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 рр., над третьою - з 1935 по 1937 рр. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. За трилогію «Волинь» Уласа Самчука висували на Нобелівську премію, як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину». Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.

Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У «Марії» (1934) відтворена трагедія голодомору українського народу 1932-1933-х рр. на центральних і східноукраїнських землях, у «Гори говорять» (1934) - боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

Усе свідоме життя письменник ставив перед собою завдання бути літописцем українського народу, того часу, який сам бачив, переживав.

З 1938 р. У. Самчук почав працювати як публіцист. Завдяки йому світ дізнався про героїчну боротьбу українців Закарпаття за незалежну українську державу.

У 1939 р., після розгрому Карпатської Січі, молодий публіцист повертається до Праги. Звідти у 1940 р. він переїжджає до Кракова, а у липні 1941 року - на Україну.

У 1941-1943 рр. Самчук редагував газету «Волинь», що виходила у Рівному. Протягом кількох десятиліть Улас Самчук знаходився в епіцентрі українського та європейського громадсько-політичних процесів.

У 1944-1948 рр. Улас Олексійович жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-1947).

У незакінченій трилогії «Ост» «Морозівхутір» (1948) і «Темнота» (1957) - зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах радянської дійсності. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Останній роман «Слідами піонерів» написано 1980 року. У 1986 р. письменник дописав до трилогії «Волинь» сторінки про Чорнобиль.

Помер Улас Самчук 9 липня 1987 р. Похований на цвинтарі церкви святого Володимира українського поселення Київ в одному з районів Торонто.

Бібліотека з нагоди 115-річчя від дня народження  У. О. Самчука підготувала віртуальну книжкову виставку «Подвижник слова і духу».