ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

«Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали…»

21 лютого представники всіх націй і народностей відзначали Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято: до календарів усього світу воно увійшло тільки в 1999 році. Святкування цієї визначної дати  відбулося і в нашій школі до якої долучилася вся шкільна родина.

Метою проведення заходів було:

·        донести до учнів красу і багатство української мови;

·        формувати відчуття краси рідної мови;

·        виховувати любов до рідної мови та розуміння її краси і необхідності для нашого життя.

Протягом дня у 1-11класах проведено тематичні бесіди « Моя рідна Україна», «Ой, яка чудова українська мова», « Народні символи та обереги». Вчитель української мови Зеленчук М.Я. з учнями 11 класу провела радіолінійку «Рідна мова – національний скарб». Із уст дітей лунали слова, що мова – це Божий дар, а мовлення – національний скарб, цілюще джерело. Також звучали пісні про мову.

Також бібліотекар ознайомила дітей із оформленою у коридорі школи  книжково-ілюстративною виставкою під назвою: «Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості».

Українська мова пройшла нелегкий шлях.

Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була і є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.

Мова – запорука існування народу, нації. Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродити українську мову, українську державність, націю. І ми повинні твердо усвідомити, що це – наш святий обов’язок, і за нас цього ніхто не зробить.

Осип Турянський

22 лютого виповнюється 140 років з дня народження українського письменника Осипа Васильовича Турянського. Бібліотекар провела для читачів інформаційне повідомлення біля книжкової виставки «Повернення Осипа Турянського». З розповіді бібліотекаря відвідувачі дізналися про життєвий шлях західноукраїнського письменника, автора повісті-поеми «Поза межами болю», яка стала унікальним явищем у мистецькому житті не лише України, а й цілої Європи. Основою повісті-поеми «Поза межами болю» став факт з біографії автора, коли на початку Першої світової війни він, випускник Львівської української гімназії та Віденського університету був мобілізований до австрійської армії та потрапив на австро-сербський фронт.

Незважаючи на грандіозний успіх автора автобіографічної поеми в прозі „Поза межами болю" про трагічні події Першої світової війни,  літературна доля Осипа Турянського була досить-таки тернистою. Трагедія його полягає, очевидно, у тому, що він справді залишився автором тільки однієї книжки, яка не вмерла разом із ним.

Нині ім'я Осипа Турянського і його творчий набуток повертаються до читача, зокрема на книжковій виставці „Осип Турянський. Він знав війну в обличчя" представлена його найкраща книжка „Поза межами болю", у яку входить ще роман-хроніка „Син землі". Ці твори не втратили своєї ідейно-естетичної значимості і сьогодні: вони хвилюють людські серця, просвітлюють душу високим безжальним трагізмом і осудом будь-якої війни.

В 1915 р. Осип опиняється в сербському полоні. Взимку того ж року австрійські війська прорвали фронт і серби, відступаючи, повели з собою через албанські гори «дорогою смерті» 60 тисяч полонених, серед яких був і майбутній автор «книги Болю». Люди потрапили «в країну божевілля і смерті», у «безодню небуття». Живими, як стверджує письменник, залишилось лише 15 тисяч. Цей твір, поза сумнівом, видатне явище у світовій літературі, гімн життю. Автор ствердив перемогу світла і правди над світом зневіри, зла і насильства. Відомий український поет П.Карманський невдовзі після виходу книжки у світ писав: «Це наймогутніша з відомих мені картин на тлі світової катастрофи не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі… Ваш твір викликає враження дійсно пережитого, переболілого і списаного кров’ю серця. І змістом і формою він має прикмету новітнього, наскрізь європейського твору, і я певний того, що він здобуде право громадянства у всесвітньому письменстві. Це наймогутніший протест (без протесту) проти останнього європейського злочину, це крик одчаю душі людини, мужа, батька, а рівночасно вислів віри в людину, який Вам вдалося так просто, а рівночасно так могутньо висловити трьома словами «є сонце в життю…».

Осип Турянський досі маловідомий сучасним читачам письменник. Тому присутнім було цікаво більше дізнатись про нього та його творчість.

Нові надходження літератури!!!

До відома вчителів, учнів та батьків!

20 лютого фонд нашої бібліотеки поповнився новими цікавими і дуже потрібними книжками. Вчителі 1 – 2 класів, вихователі гпд, вчитель інфоматики молодшої школи отримали навчально методичні посібники для кожного вчителя. Цікаві хрестоматії для учнів 5 – 6 класів серії «Шкільна бібліотека»: «Казка у шкільному курсі літератури», «Фольклор, міфи, легенди народів світу у шкільному курсі літератури» , «Захопливий світ біології», «Цікаві факти з історії давніх часів».

Отримали також навчально методичний довідник Василя Геращенко, Андрія Панченкова «Методика реалізації українського правопису в новій редакції».

Всі ці книги отримані за рахунок коштів державного бюджету і вони чекають на Вас у нашій бібліотеці.

Радимо прочитати

ДО 115-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

УЛАСА ОЛЕКСІЙОВИЧА САМЧУКА

(1905-1987)

Улас Самчук - визначний український письменник, який є однією з найпомітніших постатей української прози XX століття. Його називали літописцем свого часу і свого народу, хоча з юнацьких літ він був відірваний від України.

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 р. в селі Дермань на Волині (нині Рівненська область) у родині заможних селян. Світогляд майбутнього визначного письменника формувався в оточенні родини, під впливом мальовничої місцевості, в якій він народився .Тяжко та виснажливо працюючи біля землі, батьки майбутнього письменника передали своїм дітям любов до життя, праці, дали освіту.

У 1913 р., коли Уласові було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. У 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласній школі, що діяла при Дерманській учительській семінарії. У 1921-1925 рр. - в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії.

Перед самим закінченням гімназії У. Самчук потрапив під призов до польського війська, але 23 серпня 1927 р. він дезертирував з війська, після чого потрапив до Німеччини, де наймитував у місті Бойтені в одного міщанина. З 1927 р. Улас продовжив навчання у Бреславському університеті.

Своє перше оповідання «На старих стежках» Улас Самчук опублікував у 1926 р. у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 р. він став постійно співпрацювати з журналами «Літературно-науковий вісник», «Дзвони» (Львів), «Самостійна думка» (Чернівці), «Розбудова нації» (Берлін), «Сурма» (без сталого місця перебування редакції).

У 1929 р. письменник переїжджає до Чехословаччини та навчається в Українському вільному університеті в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Олексійович опановував без учителів, самотужки. Він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Серед безпосереднього оточення Уласа Самчука були Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич і багато інших молодих митців.

Найвидатнішим твором Самчука вважається трилогія «Волинь» (1932-1937), де виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х-початку 1930-х рр., яка прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 рр., над третьою - з 1935 по 1937 рр. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. За трилогію «Волинь» Уласа Самчука висували на Нобелівську премію, як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину». Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами.

Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У «Марії» (1934) відтворена трагедія голодомору українського народу 1932-1933-х рр. на центральних і східноукраїнських землях, у «Гори говорять» (1934) - боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

Усе свідоме життя письменник ставив перед собою завдання бути літописцем українського народу, того часу, який сам бачив, переживав.

З 1938 р. У. Самчук почав працювати як публіцист. Завдяки йому світ дізнався про героїчну боротьбу українців Закарпаття за незалежну українську державу.

У 1939 р., після розгрому Карпатської Січі, молодий публіцист повертається до Праги. Звідти у 1940 р. він переїжджає до Кракова, а у липні 1941 року - на Україну.

У 1941-1943 рр. Самчук редагував газету «Волинь», що виходила у Рівному. Протягом кількох десятиліть Улас Самчук знаходився в епіцентрі українського та європейського громадсько-політичних процесів.

У 1944-1948 рр. Улас Олексійович жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-1947).

У незакінченій трилогії «Ост» «Морозівхутір» (1948) і «Темнота» (1957) - зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах радянської дійсності. Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

Останній роман «Слідами піонерів» написано 1980 року. У 1986 р. письменник дописав до трилогії «Волинь» сторінки про Чорнобиль.

Помер Улас Самчук 9 липня 1987 р. Похований на цвинтарі церкви святого Володимира українського поселення Київ в одному з районів Торонто.

Бібліотека з нагоди 115-річчя від дня народження  У. О. Самчука підготувала віртуальну книжкову виставку «Подвижник слова і духу».

"Помолися за мене, рідненька,

бо тепер я у сотні, у Бога"

Час… У кожного із нас із ним свої

рахунки, а у України – особливі: більше

350-ти років боротьби за Незалежність!

І ось XXI ст. Вибух непокори і гідності проти тих, хто ціною брехні і хворих амбіцій хотів повернути Україну назад в рабство. Та воля людей і прагнення до цивілізованого людського життя перемагає. Пророчі слова Т.Г.Шевченка підняли тих, хто ціною власного життя залишиться в пам’яті українського народу як герої «Небесної сотні».

У лютому 2014 року вся Україна і весь світ стали свідками нестримної, відчайдушної боротьби простих українців, відданих патріотів за європейський вектор розвитку держави, за утвердження української нації, за гідне майбутнє для наступних поколінь. Відповідно до Указу Президента України «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні.

Вшанувати їх подвиг і самопожертву зібралися всі учні  та вчителі школи на радіолінійку – реквієм «Помолися за мене, рідненька, бо тепер я у сотні, у Бога».

За допомогою інтерактивних технічних засобів діти мали можливість побачити все те, з чого розпочинались події, які сколихнули весь світ.

"Небесна сотня"

«Вас пам’ятати будемо завжди

Із вами будемо боротись за країну

За ту країну, де нема брехні

За нашу й вашу мирну Україну…»

"Герої не вмирають" - перше, про що думає кожен, згадуючи Героїв Небесної Сотні.

19 лютого з метою гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України, у бібліотеці з гуртківцями було проведено літературні читання поезії про майдан, перегляд хронік подій, а також ознайомились з небесною сотнею.

«Їх назвали «небесною сотнею» тому, що вони загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави і ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним. Ми змінилися самі і змінили країну. І нехай там, на небі, вони усміхнуться разом з нами. Поіменно згадали героїв нашої області, які загинули на Майдані Незалежності. Пам'ять про загиблих вшанували хвилиною мовчання.

До дня вшанування трагічних подій на Майдані в коридорі школи організована книжково-ілюстративна виставка “Янголи на білих крилах…”.

Запрошуємо всіх бажаючих відвідати наш читальний зал, а також зайти на сайт бібліотеки.

Не забути! Не зрадити!

Вони з нами – світлі воїни Небесної Сотні.

А український дух – ординцям не убити,

Народ наш був і є – в нас європейська путь!..

Бринить життя струна;

весна, і зійде жито.

Й герої серед нас, бо в пам’яті живуть!

Я.Ткачівський

«Буду те говорить, що у серці записано мною»

Поети – це скарби народні-

Не лірики, ні! Сурмачі!

І линуть в майбутнє сьогодні

Пісень його дивні ключі.

М. Нагнибіда

17 лютого 115 років від дня смерті видатного українського поета Андрія Малишка. Творчість письменника починалась у сумнозвісні 30-ті рр., коли українська література зазнала великих інтелектуальних втрат, а цензура тоталітарного режиму була особливо жорсткою. Протягом 1935-1940 рр. побачили світ вісім поетичних збірок А. Малишка: «Батьківщина»(1936), «Лірика»(1938), «З книги життя»(1938) та інші. Помітне місце у ранній творчості поета займають описи природи та простих трудівників.

Також письменник постійно звертається до теми усної народної творчості. В поемах «Кармелюк», «Дума про козака Данила» герої змальовані у найдраматичніші моменти життя. В 1941 р. Малишко підготував збірку балад і пісень « Запорожці», яка так і не була опублікована через початок Другої світової війни. Під час війни А. Малишко працює військовим кореспондентом і продовжує писати. Вірші цього періоду виключно патріотичного характеру, та серед них особливе місце займає збірка «Україно моя» - полум’яне послання Україні та українцям. Вірш «Україно моя» набув величезної популярності серед бійців, його вивчали напам’ять і повторювали як клятву перед битвою.

Хоч творчий шлях Андрія Малишка проліг через перегони суперечливої доби, але без його натхненних пісень, неповною була б картина розвитку української радянської поезії. То ж хай вплітається Малишкова пісня ніжною яскравою стрічкою у розмаїтий вінок милозвучних пісень українського народу. Заходьте до бібліотеки, знайомтесь з переглядом літератури: «Андрій Малишко – чарівник поетичного слова». Переглядаючи представлені друковані видання, ви зможете ознайомитись з життєвим та творчим шляхом Андрія Малишка.

Стрітення

Свято Стрітення Господнє християни різних конфесій відзначають як данину важливої події: принесення немовляти Ісуса Христа до Єрусалимського храму на 40-й день після Різдва. У храмі Богонемовля привітав праведний Симеон.

У православ’ї свято Стрітення належить до числа дванадесятих і відзначається 15 лютого (що відповідає 2 лютого за «старим» стилем).

Старослов’янське слово «стрітення» на сучасній українській мові – це «зустріч». Стрітення – це зустріч Ісуса Христа і всього людства в особі старця Симеона з богом-батьком.

У слов’янській традиції – стрітення – це або середина зими і «повернення» Сонця, або (у південних слов’ян) – довгоочікувана зустріч зими з весною.

У народі вірили, на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди де була зима. По дорозі вони зустрічаються та сперечаються між собою. Хто виграє у суперечці, той ще залишиться на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро будуть потепління. Якщо ввечері стало холодніше, то зима ще зостанеться на деякий час.

На Стрітення говорили:

► Яка погода на Стрітення, така і весна.

► На Стрітення відлига – весна рання і тепла, коли холоду загорнутий – весна холодна, свіжий сніг – до недружньої і дощової весни.

► Якщо на Стрітення сніг через дорогу несе – весна пізня і холодна.

А от сніг на Стрітення вважався хорошим для майбутнього врожаю: сніг зранку – врожай ранніх хлібів, якщо в полудень – середніх, якщо до вечора – пізніх; на Стрітення крапель – урожай пшениці.

На Стрітення було прийнято також відпочивати, веселитися, і смачно їсти. У цей день в селах проводили гуляння, варили й пекли смаколики. Круглі золотисті млинці символізували Сонце, ще з давніх часів в цей час здійснювали обряди зустрічі та привітання світила, закликали весну і тепло.

Вважалося, що нудьгувати на Стрітення не можна – Сонце не приймає смутку, а на радісну зустріч відповість теплом і радістю.

У цей день в церквах України святять воду, а разом з водою свічки. Посвячені на Стрітення свічки звались «громовими», бо їх запалювали і ставили під образами під час грози, щоб убезпечити людей від грому та вогню.

У цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Коли ж приходили з церкви, запалювали цю «громичну» свічку – «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!». Від «громичної» свічки і саме свято, крім «Стрітення» або «Стрічання», називалося колись «Громиця».

Стрітенська свічка в народі обожнювалася, позаяк має неабиякі магічні властивості. Її дбайливо берегли упродовж року і використовували як лікувальний, заспокійливий засіб, а також проти злих духів.

У бібліотеці представлена книжкова виставка «Стрітення Господнє».

Вічний біль – Афганістан

«Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…»

15 лютого – день вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

31 рік тому в Афганістані закінчилася десятилітня військово-політична спецоперація Радянського Союзу, участь у якій взяли 160375 військовослужбовців – вихідців з України, 3360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами. Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі.

Афганська кампанія залишила невиліковну рану в душах та серцях тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, хто втратив друзів, синів чи батьків.

Віддаючи данину поваги тим, хто проявив найвищу силу духу, самовідданість, героїзм, виконуючи бойовий обов'язок, в нашій школі провели заходи, присвячені 31-річниці виведення радянських військ з Афганістану.

Класні керівники провели виховні години «Біль Афганістану».

Вчитель історії Рильчук С.Г. провела урок мужності для старшокласників  ««Афганістан як біль у моїй душі»

Бібліотека підготувала до цієї дати книжкову виставку-спогад „Афганістан – ти біль і смуток у моїй душі”. До уваги відвідувачів бібліотеки представлені книги про війну в Афганістані.

Війни! Скільки їх було в історії людства. І завжди – це страждання, сльози, втрата самого дорогоцінного в житті, біль… Таким болем для багатьох громадян колишнього Радянського Союзу став Афганістан. Залишається він біллю і сьогодні…

Афганістан...

Згадаймо ті дні, коли разом з світанком

Вставали ми всі і мчались на танках,

Або "БеТееРом",вперед на ті гори

Де ворог засів, що бив по колонах.

Афганістан...

Згадаймо бої. Згадаймо загиблих.

Шануймо батьків наших рідних. Пониклих

В журбі за синочком, що смерть там знайшов...

Геройски загинув! У вічність пішов!...

Відчуття щастя і романтики

«Минуще все, любов лиш вічна.

Міліють ріки, душі і слова.

І лиш вона пронизує сторіччя,

Перецвітає й знову оживає…»

Ось уже 17 століть поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року – День святого Валентина. Цей день називають днем закоханих. Цього дня навіть повітря сповнене коханням. Амури поспішають поєднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітися половинкам, які загубилися серед юрби. Любов’ю “хворіли” в усі епохи. Тому про неї так багато написано. Але повторень немає, бо неповторні самі люди, і кожна особа велична.

Отже, коротко про це свято.

День святого Валентина, або День закоханих - свято, який 14 лютого відзначають багато людей по всьому світу. У США - c 1777 року, в країнах СНД - з початку 90-x гoдoв.

Історія свята дня святого Валентина бере свій початок з Луперкалій Стародавнього Риму. Луперкалії - фестиваль еротизму на честь богині «божевільного» кохання Juno Februata і бога Фавна (Луперк - одне з його прізвиськ), покровителя стад, який відзначався щороку 14 лютого.

У 494 році н. е.. Папа Геласій I спробував заборонити Луперкалії. Свята, який прийшов на заміну Луперкалії, був призначений небесний покровитель - святий Валентин, якого римський імператор Клавдій II наказав вбити за його проповідницьку діяльність серед молоді. Він був страчений 14 лютого. Клавдій II розсудив, що одружений солдат навряд чи буде хоробрим і запеклим, тому заборонив легіонерам одружуватися. Епіськопі міста Терні Валентин вважав інакше і таємно вінчав закоханих солдатів.

Через деякий час Валентин був схоплений і засуджений до скарбниці. У в'язниці, священик Валентин закохався в дочку чи то свого ката. Але, на жаль, любов Валентина не врятувала, і він таки був страчений 14 лютого приблизно в 270 році нашої ери.

Перед смертю Валентин написав любовний лист своїй коханій, яке закінчив словами «від твого Валентина». Як свідчить легенда, цей лист і поклало початок традиції писати своїм улюбленим листи з зізнаннями в коханні - валентинки.

Велика частина «валентинок» анонімна, не має зворотної адреси, написана справа наліво або лівою рукою. Так прийнято - це додає загадковості. Правда одержувачі потім змушені шукати анонімного посланника, якщо вірять у долю.

Кожен народ відзначає день святого Валентина по-різному. Британці, наприклад, в День святого Валентина посилають любовні послання не тільки друзям і знайомим, але і своїм домашнім тваринам. Японці ж виявилися більш оригінальні - вони переробили 14 лютого в «8 березня для чоловіків», коли подарунки отримують в основному чоловіки.

З нагоди найромантичнішого свята року бібліотека запросила учнів на пізнавально-розважальну годину «Подорож з коханням у часі» та організувала книжкову виставку «В чарах кохання».

Для початку бібліотекар розповіла про історію виникнення цього свята і запропонувала переглянути відеоролик про святкування Дня святого Валентина в різних країнах світу.

Підлітків познайомила з книгами відомих авторів, де розкривається прекрасне почуття кохання. Прозвучали чарівливі поетичні рядки про любов. Пізнавальною для читачів стала участь у вікторині «Вгадай пару відомим літературним закоханим персонажам».

«Кохання… Прекрасне, неймовірне, всеохоплююче почуття. Романтики говорять, що саме з нього починається все на Землі. Хіміки вишукують його формулу. Психологи намагаються підвести під нього свої закони. Проте все марно. Воно загадкове, раптове, несподіване, а головне – таке бажане!»

Нехай в ваших серцях завжди живе любов! Хай ваше кохання буде щасливим, світлим, чистим і радісним!