Солов’їну, барвінкову,

колосисту – на віки –
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.

9 листопада – День української мови та писемності… Це свято нині крокує державою по-особливому, адже вперше ми його відзначаємо в полоні війни. Тому кожен громадянин України сьогодні, як ніколи відчуває свою причетність до свого народу, до своєї мови. Бо мова – це той інструмент, який об’єднує націю у єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Життя мови залежно від народу, який несе її у своїй душі, у своїх звичаях, традиціях, у піснях і у своїй культурі. Рідна мова – це мова батька, мова мами, це мова народу, рідна мова – це мова серця.

Живе наша мова – і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність. Бо наша мова – це ми – українці, добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра і Дністра, від сивих Карпат до Чорного моря.    

9 листопада 2015 року в Красноїльському ліцеї  було проведено тематичну лінійку «Мово українська, гордосте моя!», присвячену Дню української писемності та мови, яку підготували учні 10 класу разом з вчителем української мови та літератури Жиколяк Т.І. та бібліотекарем Шпитчук О.М.

Метою заходу було поглибити знання учнів про виникнення писемності, усвідомлення ними краси та багатства рідної мови, популяризації українського слова.

На лінійку завітала дівчинка-мова – Гаврищук Маргарита, яка закликала учнів ліцею берегти та дбати про українську мову.  А ще здобувачі освіти мали змогу створити словесний передзвін доповнюючи український віночок з патріотичних стрічок-висловів. Гарного настрою додала пісня "Батьківська мова" у виконанні учениці 9-Б класу Шпитчук Віталіни.

Тематичним доповненням була книжкова виставка «Є мова – є нація» підготовлена бібліотекарем. Після завершення лінійки учні познайомилися з літературою, яка була представлена виставці та леп буком до дня писемності та мови.

Українська мова в усьому світі – це тренд, а для нас це мова нашої боротьби й незламності. Впродовж всіх століть українська мова зазнавала безліч утисків та заборон з боку різних держав, особливо зі сторони Росії. Однак зараз вона з кожним днем все більше розквітає та набуває нового та переосмисленого значення.

Історія створення Дня української писемності та мови

Офіційне свято було започатковане 9 листопада 1997 року Указом Президента "Про День української писемності та мови". Дата свята вибрана не випадково, адже саме у цей день також вшановують пам'ять Нестора-Літописця – послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. Дослідники вважають, що саме з його праці "Повість временних літ" була закладена основа для писемної української мови.

У День української мови і писемності учасники освітнього процесу Красноїльського ліцею  долучилися до написання Радіодиктанту національної єдності 2022.

Нам, українцям, потрібно утверджувати рідну мову, щоб цей нетлінний скарб возвеличував Україну, служив єднанням між поколіннями.

 В єдності - ми сила! Разом - до перемоги!

 

Цікаві факти про українську мову

·          У сучасній українській мові нараховується понад 250 тисяч слів.

·          Українська мова має найбільше спільної лексики з білоруською, польською та сербською мовами. За вимовою українська найближча до чеської та словацької.

·          Перші слова українською були записані на листі в 448 р н.е. візантійським істориком Пріском Панікійським. Він записав слова «мед» і «страва».

·          Іменники в українській мають цілих 7 відмінків – це рекорд для слов'янських мов. На відміну від споріднених мов, у нас також є кличний відмінок.

·          У сучасній нормі правопису в українській мові дозволено вживати фемінітиви до професій і родів занять.

·          Найчастіша перша буква в словах в українській мові – буква «П». Найменше слів починається на букву «Ф» (не враховуючи букву «И» і м'який знак).

·          Перший український буквар вийшов у Львові в 1574 році. До наших часів зберігся лише один зразок з цієї партії. Зараз він зберігається в бібліотеці Гарварду.

·          Українська мова багата на синоніми. У слова «горизонт» 12 синонімів, а у слова «бити» – цілих 45.

 

 

„Колисав мою колиску

Крик неволеного люду,

І – так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.”

Лепкий Б.

9 листопада виповнюється 150 років від дня народження Б.С.Лепкого, українського письменника, історика літератури, громадсько – культурного діяча, художника.

Творчість письменника протягом десятиліть займала одне з провідних місць у розвитку української літератури на західноукраїнських землях, багато в чому визначаючи її рівень: поруч з творчістю Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Петра Карманського, Василя Пачовського, Осипа Турянського, Катрі Гриневичевої...

Богдан Лепкий - видатне явище в українській літературі, постать першорядної ваги і непересічного таланту. Він належав до прогресивного кола діячів української культури, гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми українського народу, Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист і критик, педагог, збирач народної творчості і її популяризатор - він вніс вагомий вклад у розвиток усіх цих галузей української культури. Для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою Богдан Лепкий перекладає і видає твори Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, М.Коцюбинського польською та німецькою мовами. Перекладає також класиків світової літератури - Гейне, Гоголя, Конопніцької, Короленка, Лермонтова, Пушкіна, Шеллі - рідною мовою.

За кількістю написаного Б.Лепкий поступається в українській літературі тільки І.Франкові. Загалом його творча спадщина – понад 80 власних книг, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного і мистецького спрямування, рецензії, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках; він упорядник і видавець 62 томів творів української класики з дослідженнями, примітками, коментарями.

Не можна обминути літературознавчих досліджень Богдана Лепкого. Мабуть, нема такої сторінки історії нашої літератури, яка опинилася б поза його увагою, починаючи від обрядових пісень українського фольклору та "Слова о полку Ігоревім", до творчості його сучасників. Його перу належать двотомний "Начерк історії української літератури" (І909, 1912), дослідження про І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І. Франка. Цікаві його нариси і статті польською мовою про творчість М.Старицького, Л.Глібова, М.Римського, П.Тичини, Е.Плужника, М.Драй-Хмари та інших письменників. В 1941 році письменник видає короткий огляд української літератури "Наше письменство".

Як художник Б.Лепкий залишив автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри; А.Чайковського, І.Богуна, та інших письменників; ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т.Шевченка та інших українських авторів. Він автор спогадів про українських та польських художників, культурно – мистецьке життя в Галичині кінця XIX- початку XX ст.

Письменник багато років прожив на чужині ,але ніколи не поривав з рідним краєм, все життя проніс у своєму серці велику і ніжну любов до рідного народу, його історії і культури. Ще з дитячих років йому боліло народне горе.

Сьогодні українському письменникові Богданові Лепкому знову повертається його чесне ім’я, а українській літературі – його твори, повертаються після довгого і несправедливого замовчування; навіть знана по всіх усюдах, де живуть українці його пісня “Чуєш, брате мій”, що постала до його вірша “Журавлі”, публікувалася без імені автора як народна.

Творчість Б.Лепкого тривала майже півстоліття, на яке припали складні і драматичні події та суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку української літератури від початку ХХ століття, що розгортався, з одного боку, під впливом традицій української класики під опікою І.Франка, а з другого – новітніх західноєвропейських літературних течій.

Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною, збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини. Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану і спотворену вульгарно - соціологічними догмами.

За його творами можемо вивчати українську історію і, що головніше, можемо вчитися справжньої любові до рідного краю: «З села» (1898); «Оповідання», «Стрічки» (1901); «Листки падають», «Осінь», «Щаслива людина» (1902); «В глухім куті» (1903); «На чужині», «Начерк історії української літератури» (1904); «По дорозі життя» (1905); «Мазепа» (1908); «З глибини душі» (1909); «Мати», «Кара», «Небіжчик», «Для ідеї», «Кидаю слова» (1911); «З-над моря» (1913); «Мотря», «Буря», «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава», «З-під Полтави до Бендер» та ін.

До 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого бібліотекар підготувала добірку книжкових видань, які знайомлять із центральними творами митця та наближають до усвідомлення  величі його Духу.

3 листопада 1962 року в Донецьку народилася Роздобудько Ірен Віталіївна – українська журналістка, письменниця, поетеса, сценаристка.

Її називають однією з найуспішніших українських письменниць, вона – неодноразова переможниця літературного конкурсу «Коронація слова». Варто зазначити, що завдяки цьому конкурсу до сучасного українського літературного процесу влилися твори низки таких авторів як Марія Матіос, Лариса Денисенко, Андрій Кокотюха. І це лише найвідоміші з коронаційних «відкриттів».

Письменниця у своїй творчості ніколи не обмежувалася якимись одним жанром, вона також сміливо експерементує із стилями, темами та героями і вибудовує власну оригінальну манеру.

Ірен Роздобудько просто займається улюбленою справою, і можливо, саме у цьому нестримному бажанні і закладена формула її успіху. А ще – у таланті і великій працелюбності. У творчому доробку Ірен кілька десятків дуже різних книжок, серед яких легкі детективи, любовні, психологічні, сатиричні романи та навіть дитячі книжки, зокрема «Коли оживають ляльки», «Пригоди на острові Клаварен», «Дитинство видатних людей», куди увійшли п'ять біографій маленьких геніїв різних країн – Блеза Паскаля, Вольфганга Моцарта, Катерини Білокур, Чарлі Чапліна та Ганса Андерсена.

«Мерці» – перший досвід Ірен Роздобудько у жанрі психологічного трилера й перша перемога (друге призове місце в «Коронації слова – 2000»). Далі були: детектив «Пастка для жар-птиці» – отримав премію Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2001» та одна з найвідоміших серед читачів книжок, психологічна драма «Гудзик», що отримала премію Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2005». За книжкою режисер Володимир Тихий зняв однойменний фільм. А ще у списку нагорд є спеціальна відзнака «Коронації слова – 2011» у номінації «Кіносценарії» за «Садок Вишневий…» – Ірен Роздобудько, Олесь Санін.

Ірен Роздобудько – володарка титулу «Золотий письменник України». Таку назву носить почесна літературна відзнака, якою нагороджують найпопулярніших письменників України.

     Довідка

 «Золоті письменники України» – українська літературна відзнака для українських письменників-романістів.

Перша церемонія нагородження відбулася в Києві 24 листопада 2012 року. Нагороди були вручені 18 письменникам, серед яких була й Ірен Роздобудько. Почесну відзнаку їй вручив Пітер Ян Волтерс – посол Нідерландів в Україні.

Відзнака «Золотий письменник України» заснована Тетяною та Юрієм Логушами і надається письменникам-романістам Міжнародним Благодійним Фондом «Мистецька Скарбниця» з метою:

·         відзначити та вшанувати тих українських письменників, чиї романи здобули широке визнання читачів, про що свідчать тиражі їхніх творів, які сумарно перевищують 100 тисяч примірників, виданих у формі паперової книжки за період від 1991-го року до теперішнього часу;

·         донести до свідомості суспільства вагомість знайомства із «Золотими письменниками України» для ще більшої популяризації їхніх творів та збільшення накладів;

·         сприяти розвитку українського красного письменства в Україні та в цілому світі.

Батьки назвали доньку Ірен на честь героїні роману Джона Голсуорсі «Сага про Форссайтів» Ірен Форсайт. У шість років дівчинка написала своє перше оповідання – «Казку про Чайник і Матрьошки». Однак ще до того, як навчилася писати, вона вигадувала різні історії і небилиці і розповідала їх друзям у дитячому садку, особливо під час тихої години.

У шкільні роки Ірен відвідувала різні театральні гуртки і мріяла про сцену. Однак у старших класах зрозуміла, що великої актриси з неї не вийде, а тому вступила на заочне відділення факультету журналістики Київського національного університету і з 16 років почала працювати, при цьому сміливо бралася за будь-яку роботу, а тому й має за плечима безцінний та величезний досвід у різних сферах діяльності.

У 1988 році Ірен Роздобудько переїхала до Києва, де мешкає і сьогодні. Працює головним редактором журналу «Караван історій. Україна».

Про своє особисте життя письменниця не любить розповідати. Відомо, що у неї є доросла донька Яна, яка за фахом скульптор-монументаліст. У 2009 році Ірен вийшла заміж за відомого поета та барда Ігоря Жука. У зіркового подружжя не тільки хороші стосунки у родині, вони ще й спільно займаються творчістю, зокрема виступають дуетом з піснями та співаною поезією.

 Ірен Роздобудько пише про людей і для людей, тому кожна книга авторки пронизана життєвим сенсом та мораллю. Її твори – це своєрідний колаж, оригінальне поєднання цікавих тематичних ракурсів та різних жанрово стильових характеристик, символічних образів та глибоких підтекстів.
«Я хочу, щоби люди змінювалися всередині!», – говорить Ірен Роздобудько.
Бажаєте познайомитися з творами письменниці, чи перечитати їх? Завітайте до нашої бібліотеки.