Лесь Мартович - український письменник-новеліст, представник «Покутської трійці», майстер соціально-психологічної прози.

Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько, самоук, зумів піднятися з наймита до поважного громадянина, користувався авторитетом серед односельчан. Родина була заможною, мала землю, сад і пасіку.

Навчався у Коломийській гімназії (з 1882 р.), де товаришував із Василем Стефаником і Марком Черемшиною. У 1892 році вступив на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив лише 1909 року через матеріальні труднощі. Під час навчання активно займався громадською діяльністю: працював у нелегальних гуртках, організовував читальні, проводив культурно-освітню роботу серед селян, збирав фольклор. Був редактором газет «Хлібороб» (1893 р.) та «Громадський голос» (1897–1898 рр.), який раніше редагував Іван Франко.

Працював у Львові, Дрогобичі, Городку, Стрию. З 1905 року тяжко хворів. Помер 11 січня 1916 року в селі Зубейки (нині Львівська область). Похований у селі Монастирок.

Мартович написав 27 оповідань, за життя автора світ побачило лише 5 книжок-збірок. Писати почав ще в гімназії. Перше оповідання «Не-читальник» (1889 р.) стало його літературним дебютом.

Разом із Василем Стефаником і Марком Черемшиною входив до так званої «Покутської трійці» — письменників, які правдиво й глибоко змальовували життя галицького села.

Тематика його творів — життя покутського селянства, соціальна несправедливість, злидні, моральні конфлікти. Письменник відходив від народницької ідеалізації селян, показуючи глибокі соціально-економічні причини людських трагедій (оповідання «Мужицька смерть»).

Важливою рисою стилю Мартовича є поєднання трагічного і комічного. Його гумор часто переходить у гостру сатиру, а співчуття до героїв поєднується з іронією. Писав покутською говіркою, що надавало його творам особливої виразності й правдивості.

Особливе місце посідає повість «Забобон» — глибокий соціально-психологічний твір, у якому автор майстерно відтворив селянську психологію та силу народних вірувань.

Найвідоміші твори: «Не-читальник», «Мужицька смерть», «Хитрий Панько», «Стрибожий дарунок», «Винайдений рукопис про руський край», «Грішниця», «Квіт на п’ятку», «Війт», «Народна ноша», «Забобон».

Лесь Мартович — один із найтонших аналітиків селянської душі в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття. Його проза вирізняється психологічною глибиною, соціальною гостротою та майстерним поєднанням трагічного й сатиричного. Його твори залишаються важливим свідченням життя галицького села та значущою сторінкою української класичної новелістики.