2 лютого виповнюється 125 років від народження своєрідного і талановитого майстра слова Валер’яна Підмогильного.

Валер’ян Підмогильний – один із найяскравіших прозаїків 1920-х рр., один із найпотужніших українських модерністів ХХ ст., представник неореалістичної течії. Його твори засвідчують спроможність української літератури бути самодостатнім мистецьким явищем у світовому контексті.

У 1930 рр. письменника репресували, а його твори вилучили з літературного процесу аж до 1988 р., коли вперше було опубліковано «Повість без назви…», а услід – перевидано роман «Місто» й кілька оповідань. Лише відтоді твори В. Підмогильного критика почала розглядати як повноцінне явище українського літературного процесу ХХ ст. Нині він є одним із найпопулярніших українських класиків, його творчість вивчають у середніх і вищих навчальних закладах, нею постійно цікавляться сучасні дослідники.

Серед свого покоління Підмогильний вирізнявся особливою нещадністю й тверезістю бачення. Менше за всіх інших він упадав у лірику. Він був одним, може єдиним справді великим українським прозаїком, не в тому сенсі, що не писав віршів, а тому сенсі, що його проза була справді прозою.

Його творчий шлях тривав лише 15 років (водночас зі співробітництвом у журналах та видавництвах). На тридцять четвертому році життя письменник був грубо й безпідставно вилучений з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення. Залишилося кілька збірок оповідань і повістей, романи «Місто» й «Невеличка драма», ціла бібліотека перекладів французької класичної прози (О. де Бальзак(15 т.), Вольтер, В. Гюго, Д. Дідро, А. Доде, П. Меріме, Гі де Мопассан(10 томів), А. Франс(25 т)), про які академік О. Білецький ще наприкінці 20-х років сказав, що ними «сміливо може пишатися українська література…»

Сьогодні ім’я цього талановитого митця стає відоме й молодшим читачам: його твори не лише вийшли у видавництвах «Молодь» та «Веселка», а й введені до обов’язкової програми середніх шкіл і гуманітарних факультетів вузів. Це не надмірність, не своєрідна данина за довготривале замовчування. Книги В. Підмогильного викликають і нині зацікавленість не як історичної реліквії, а як глибокі психологічно-філософські роздуми про людину й навколишній світ.

8 грудня 1934 року письменник був безпідставно заарештований у Харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору.

3 листопада 1937 року до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, щоб звільнити місце для нових мучеників режиму. Разом із Валер’яном Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії розстріляні Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.

Є відомості, що в ув’язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно втрачені.

Дружина Підмогильного після розстрілу чоловіка поневірялася по чужиш квартирах і намагалася перевидати його твори, через скрутне матеріальне положення. Син Роман помер через тяжку хворобу серця.

Валеріана Підмогильного було реабілітовано 1956 року. На Байковому кладовищі Києва є могила сім’ї Підмогильних .