Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року у Бердичеві на Житомирщині в сім’ї службовця та вчительки. У сім’ї Всеволода існувала цікава легенда, що мама народила його якраз, коли читала Ремарка. Після пологів акушер жартівливо сказав їй: «Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!»

Окремо варто згадати про сім’ю Всеволода. Його дідусь був відомим громадським діячем, деканом і парохом Української Греко-Католицької церкви у Бучачі. Подейкують, що саме від нього, хлопець успадкував чудове почуття гумору.

Батько письменника загинув у концтаборі, коли сину було всього три роки. Чекісти заарештували його за те, що він був Січовим Стрільцем і воював на боці УГА.

Мати викладала російську мову і літературу ще до війни, потім стала сестрою милосердя. У важкі 30-ті, втративши батька, майбутній письменник переїжджає з матір’ю до Києва. В часи Другої світової та німецької окупації жінка відкрила підпільну школу, де її 11-літній син навчався з іншими дітлахами. Через важкі реалії війни кілька класів школи Всеволоду довелося пропустити, надолужував, усе що міг, самотужки. Надзвичайно любив читати пригодницькі книги Джека Лондона, Жуля Верна, Миколи Трублаїні й частенько мріяв про море, кар’єру капітана і мандрівки в далекі краї. Однак через проблеми із зором, мрії так і залишились мріями.

Після закінчення десятирічки 1947 року Всеволод Нестайко вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету.

Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка».

Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах «Барвінок» та «Піонерія». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. Майже п’ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єс. Найвідоміші з них «В Країні сонячних Зайчиків» (1959), «Супутник ЛІРА-3» (1960), «Космо-Натка» (1963), «Робінзон Кукурузо» (1964), «Тореадори з Васюківки» (1973), «Одиниця з обманом» (1976), «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1981), «Загадка старого клоуна» (1982), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), «Слідство триває», «Таємничий голос за спиною» (1990), «Неймовірні детективи» (1995) та інші непересічні твори.

Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Йому судилося стати одним із найпопулярніших у світі дитячих письменників. За 55 років літературної діяльності він написав більше 30 повістей, романів і збірок оповідань, частина яких увійшла до золотого фонду дитячої літератури України. Він залишається не лише найчастіше друкованим і тиражованим автором, а й найбільше читаним і реально затребуваним.

Найвідомішими книгами Всеволода Нестайка стали підліткова трилогія «Тореадори з Васюківки», повість-казка «В Країні Сонячних Зайчиків», оповідання «Одиниця з обманом», «П’ятірка з хвостиком», «Загадка старого клоуна», «Чудеса в Гарбузянах», «Дивовижні пригоди в лісовій школі» та багато інших.

Одна з найбільш відомих історій автора – «Тореадори з Васюківки». Оригінальний твір вийшов ще в 1964 році і відтоді неодноразово перевидавався, а в 1965 році навіть був екранізований. Це гумористична історія з трьох окремих епізодів, кожен з яких пов’язаний з попереднім тільки персонажами. Герої книги – школярі Ява і Павлуша. Перший з них – активна і енергійна дитина, другий – більш спокійний і розважливий, але при цьому обидва мріють будь-що-будь прославитися. І щоб досягти цього, хлопці то вирішують стати тореадорами, то знайти і зловити в своєму селі іноземних шпигунів, то підкорити столицю України.

«Тореодори з Васюківки» – одна з найвеселіших книг у всій шкільній програмі. За словами Івана Малковича, був час, коли тираж «Тореодорів» перевищував тираж кращого тому про Гаррі Поттера.

Цикл книг «Дивовижні пригоди в лісовій школі» оповідає про смішні і захоплюючі пригоди учнів спеціальної школи для звірів, в якій викладання ведеться ведмежою мовою. Головні герої – друзі зайчик Кося Вухань і їжачок Колька Колючка, а також їхні однокласники. Це легкі, веселі і повні доброго гумору твори, які потішать дітей.

Також серед творів Всеволода Нестайка варто відзначити серію книг «Неймовірні детективи», головні герої якої – молоді київські детективи Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко. Ці двоє хлопців раніше і подумати не могли, в які пригоди їм судилося потрапити. Але раз по раз школярі виявляються залучені в таємничі і містичні загадки, які їм доводиться розплутувати разом з бравими служителями правопорядку.

Книги Всеволода Нестайка перекладені 20-ма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими.

Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Крути, 29 січня 1918 року… Символ героїзму та відданості українських юнаків.

29 січня в Україні відзначають 107річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як самовіддано з численним ворогом.

Крути, 29 січня 1918 року… Символ героїзму та відданості нашого юнацтва і одна з найтрагічніших сторінок української історії. Більш ніж сто років тому на залізничній станції Крути, що на Чернігівщині, відбувся бій між підрозділом російської Червоної гвардії та бійців Студентського куреня Січових Стрільців. В нерівній битві полягло 300 юних захисників, які, не дивлячись ні на що, мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій.

Трагічна загибель Студентського куреня стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Крути стали початком нової доби в історії нашої держави. Дух самопожертви, героїзму й лицарства крутянців живе й досі в Небесній Сотні Майдану та на Сході України.

Сьогодні українська молодь в лавах Збройних Сил захищає Батьківщину від російсько-терористичної агресії та бере активну участь в модернізації армії. Саме міцна сучасна професійна армія має стати запорукою того, що Україну більше ніколи не доведеться захищати підліткам і студентам, які до того не тримали зброї в руках.

День пам’яті Героїв Крут – важлива дата нашого історичного минулого, яка тісно переплітається з сучасністю, адже, як і століття тому, ворог незмінний – московити.

 

У першій половині 19 століття культура в Україні розвивалася передусім в умовах національного відродження. Тривав процес становлення нової української літератури, яка зображувала реалістичне життя і внутрішній світ героїв. У зв'язку з цим з’явилися нові художні жанри, одним з яких була байка.

Петро Петрович  Гулак-Артемовський, відомий у новій українській літературі як поет-байкар, народився 27 січня 1790 року в Київській губернії в родині священика. Навчався у церковній школі, потім у Київській духовній академії, 1817 року став вільним слухачем словесного (історико-філологічного) факультету Харківського університету. З 1818 року він викладав французьку мову  в Харківському інституті  шляхетних дівчат і польську - в  університеті. Захистивши магістерську дисертацію, П.П. Гулак-Артемовський став професором історії і викладав в університеті. У 1838 -1841 роках  він обіймав посаду декана словесного факультету, з 1841-1849 ректора Харківського університету.

Початком україномовної творчості прийнято вважати 17 вересня 1817, коли було  опубліковано в часопису «Украинский вестник» вірш «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)», адресований Г. Квітці-Основ’яненку.

Байки - це найцінніша частина художніх творів письменника. За тематично-жанровими ознаками його байки  поділяються на дві групи: байки-казки побутового характеру і байки-приказки. В байках-казках розкриваються громадські і побутові події за певним сюжетом, вводяться яскраво окресленні персонажі. Характерними байками цього типу є «Пан та Собака», «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько». Байки-приказки відзначаються дуже стислою і дотепною формою показу невеличкої події без широкого змалювання обставин, як це буває в приказках («Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я»). Широке використання живої народної мови дало змогу поетові реалістично змалювати образи дійових осіб. Ставши першим в новій українській літературі на шлях створення і поширення жанру реалістичної байки,  П.П. Гулак-Артемовський сприяв удосконаленню літературної мови, вводячи до неї форми й образи, запозичені з живої, рідної йому української мови. 

Похований П. П. Гулак-Артемовський у 1865 році в Харкові. Його могила збереглась до наших днів.

 

Це Голокост-всього одне лиш слово,

Та його сенс-пекучий болі жар,

Вбивали всіх!..Старого і малого

Мало хто життя порятував!

27 січня у світі відзначається  Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати усім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Про Голокост — як і про Голодомор, знищення вірмен у Туреччині, тутсі в Руанді, босняків у Сребрениці та будь-який інший геноцид — варто знати і пам’ятати, аби уявляти, на що здатні люди. Історія — це застереження. Розуміння причин, мети й умов Голокосту дасть змогу розпізнати подібні, коли/якщо вони з’являться знову, допомагає аналізувати суспільні й політичні процеси, застерігає не стати засобом в обізнаніших і вміліших руках.

Звідки взялася назва «Голокост»?

«Голокост» походить із давньогрецької, у перекладі — «всеспалення». Слово позначало геноцид вірмен в Османській імперії 1915 року. Проте у 1940-х єврейський письменник Елі Візель почав вживати його за цією асоціацією і щодо дій німецьких нацистів під час Другої світової. З легкої руки Візеля «Голокост» прижився у всьому світі саме як злочин проти євреїв. Самі ж євреї політику системного знищення свого народу називають «Шоа», у перекладі з івриту — «катастрофа».

Хто вигадав Голокост і навіщо?

На початку 20 століття вся Європа обговорювала працю англійського антропосоціолога Г’юстона Стюарта Чемберлена «Основи 19 століття». У ній арійці зображені творцями і рушіями прогресу, а євреї — паразитарним народом, руйнівниками цивілізації. Згодом Йозеф Геббельс назве Чемберлена «батьком нашого духу», а його концепції знайдуть продовження у гітлерівській Mein Kampf.

Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах .

Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр.

Масові розстріли тут розпочалися відразу після вступу нацистів до Києва. Він став останнім місцем  для його численних ув’язнених. Та некрополем  для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених. Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли 20 000 місцевих євреїв у відплатних акціях за вибухи. В кінці грудня 1941 р. біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області румуни знищили понад 40 000 євреїв. На українських землях, що увійшли в склад Трансністрії, румунська окупаційна влада створила протягом 1941 р. власні гетто і табори праці. У них загинули євреї з Бесарабії та Буковини.

«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5 айнзацгрупи С розстріляла 1400 уманських євреїв.

Наприкінці серпня 1941 р. відбувся масовий розстріл німецькими військовими євреїв у м. Кам’янець-Подільський. На початок війни там мешкало 10 000 євреїв. У перші десять днів серпня 1941 року угорська влада депортувала близько 18 000 євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янець-Подільського. 23 600 переселенців разом із місцевими жителями були розстріляні протягом 4-х днів, від 26 до 29 серпня. Це вбивство стало взірцем для наступних злочинних акцій.

Євреї, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944 р. були вивезені до концтабору Аушвіц. По прибуттю вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.

Страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 6 млн. євреїв ( в Україні – 1,5 млн осіб.). Це складало близько 63% європейського і 36% світового єврейства.

 

Велична і свята, моя ти Україно,

Лише тобі карать нас і судить.

Нам берегти тебе, Соборну і єдину,

І нам твою історію творить!

22 січня – День Соборності України – свято рідного краю, свято нашої держави. Соборність – це символ. Символ боротьби за волю та порозуміння між людьми.

Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає день Соборності, що символізує наше єднання та міцність, які дарують нам сили протистояти будь-яким викликам. Сьогодні – особливий день, коли ми вшановуємо історичне об’єднання наших земель, духу боротьби та невгамовного прагнення до свободи.

Наша країна – це неймовірна мозаїка традицій, культур та людей, які об’єднані спільною метою – будувати майбутнє для наших нащадків. Важливо пам’ятати про те, що в єднанні наша сила, і разом ми здатні на неймовірні звершення.

Бібліотеки відіграють важливу роль у відзначенні дня Соборності України, оскільки вони є не лише місцем зберігання книг, але і центрами культури, освіти та інформації, виступають каталізатором об’єднання громади, сприяють усвідомленню історії та підтримують національну ідентичність.

На державному рівні День Соборності України вперше відзначили в 1999 році після указу чинного президента країни Леоніда Кучми.

Події, що нині відбуваються в нашій державі, не залишають байдужими жодного з нас, викликають тривогу і занепокоєння. Під загрозою опинилася територіальна цілісність, незалежність нашої держави, мир і спокій на нашій землі. Сьогодні уже чимало українських сімей відчули жахливі наслідки війни, втративши своїх рідних і близьких.

Саме зараз так важливо бути  разом, адже в єдності дій та соборності душ ми можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

 

16 січня своє 70-ліття відзначає відомий поет, рядки якого дуже полюбилися читачам, публіцист, лауреат Народної Шевченківської премії та багатьох інших, математик з творчою душею, освітянин, директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти, депутат Івано-Франківської обласної ради, почесний доктор Національної академії педагогічних наук України Богдан Михайлович Томенчук. Його літературний доробок складає понад десяток виданих збірок віршів.

Народився Богдан Томенчук в покутському селі Ценяві, від якого, як кажуть, до Коломиї – рукою подати. І школу, і фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту закінчив із відзнакою. Працю учителя завжди вважав святою, тому із вибором професії не вагався. Богдан Томенчук попрацював у різних галузях освіти: і директором школи, і начальником управління освіти Івано-Франківського облвиконкому, і завідувачем відділу освіти Коломийської РДА. З червня 2006 року очолює Івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти, який обслуговує не лише нашу область, але й Тернопільську, Закарпатську і Чернівецьку.
Перший вірш Богдан Томенчук написав ще у 10 класі. Перша книга під назвою «На паперті душі» вийшла
1993 року. Рідко представники точних наук мають таку Божу іскру до творчості!
Богдан Томенчук є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема: ім.В’ячеслава Чорновола, ім.Івана Франка, ім.Пантелеймона Куліша та інших вагомих відзнак. Творчі вечори поета неодмінно збирали і збирають повні зали поціновувачів його творчості. Багато текстів стали піснями. Книжка «Вишийте, мамо, бронежилет» на презентаціях «заробила» майже пів мільйона гривень на підтримку ЗСУ.

До 70-ї річниці від дня народження письменника у бібліотеці діє виставка-ювілей «Богдан Томенчук - український поет і громадський дія»
Запрошуємо до перегляду!
Бажаємо ювіляру дуже міцного здоров'я, щоб вистачило до столітнього ювілею, невичерпної енергії, сили та волі, щоб зміцнювати себе фізично і духовно, натхнення, щоби писалося і творилося, всіх благ, Божої опіки, злагоди і миру! Даруйте тепло свого серця і душі людям! З Богом в цей ювілейний рік Вашого життя! Пишаємося, цінуємо, любимо, поважаємо!

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935р. в с. Біївці на Полтавщині. У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Це був легендарний курс журфаку, на якому вчилися разом майбутні яскраві поети Борис Олійник, Тамара Коломієць та Микола Сом, прозаїки Віталій Близнець, Борис Рогоза, гумористи Юрій Ячейкін, Іван Дубенко, перекладач Анатоль Перепадя, письменник та науковець, директор інституту журналістики Анатолій Москаленко та інші. Тут Василь Андрійович пише багато віршів, стає членом літературної студії імені Василя Чумака (СІЧ). Після закінчення університету працює в обласних газетах «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини», пізніше стає кореспондентом «Робітничої газети» в Черкаській області. Планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР.

Писати Василь Симоненко почав ще в студентські роки, проте через цензурні перепони друкувався мало – за життя вийшла тільки одна збірка його віршів «Тиша і грім» (1962) та казка для дітей «Цар Плаксій та Лоскотон». Поезія Симоненка поширювалася переважно методом приватного переписування та самвидаву. Масштаб цього нелегального поширення був настільки значний, а саме поетичне слово настільки довершене, влучне та щире, що твори Василя Симоненка значною мірою формували ідеологію українського руху опору 1960-1070-х.

Навесні 1960 р. Василь Симоненко долучився до діяльності створеного у Києві Клубу творчої молоді, учасниками якого також були Іван Драч, Алла Горська, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. У ці часи поет багато їздив Україною, виступав на літературних вечорах і диспутах. Разом з однодумцями, обійшовши десятки сіл та опитавши сотні людей, розпочав збір свідчень про масові розстріли та пошук місць захоронень жертв комуністичних репресій.  Ця страшна правда не могло не відобразитися в його поезії. Відтоді за Симоненком закріпилося тавро вільнодумства та неблагонадійності. З цього часу починається відкрите переслідування поета з боку влади.

У 1963 р. у Василя Симоненка виявляють тяжку хворобу – рак нирок (хвороба розвинулася після того, як Симоненка через сфабриковану справу жорстоко побили в міліції). Тяжко прохворівши кілька місяців, 13 грудня 1963 року він помирає в черкаській лікарні.

Та навіть смерть Василя Симоненка перетворюється на спалах національного духу: з Києва на поховання приїздять друзі-поети і митці, влаштовуючи патріотичну ходу; М. Вінграновський пише відомого вірша «Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі»,  Євген Сверстюк — есе «Симоненко — ідея», критик Іван Світличний та перекладач Анатолій Перепадя намагаються оприлюднити останні рукописи поета; у 1964 з’являється друком збірка поета  «Земне тяжіння»  з передмовою Миколи Сома, і швидко розходиться. На радіо «Свобода» розпочинається читання недрукованих (заборонених цензурою в СРСР) поезій та щоденників Симоненка, а на сторінках еміграційного журналу «Сучасність» з’являється велика добірка Симоненкових «захалявних» віршів та друкується його щоденник. Він став відомим як в Україні так і у світі. У 1965 році Симоненка висунуто на Шевченківську премію, однак, отримав її поет лише через 30 років (1995р), вже у незалежній Україні, посмертно.

Літературні критики називали його «поетом без каменю за душею», а есеїст Євген Сверстюк зазначив, що Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частину історії України.

 

7 січня 1925 року народився Джеральд Малкольм Даррелл — видатний англійський натураліст, письменник і захисник природи.  Його книги, такі як “Зоопарк у моєму багажі”, “Ковчег на острові”, “Моя родина та інші звірі”, не лише розважають, а й надихають піклуватися про навколишнє середовище.

Даррелл організовував численні зоологічні експедиції в Африку, Австралію та Південну Америку, створивши справжню енциклопедію дикої природи.  Він також заснував Джерсійський трест для збереження зникаючих видів, який функціонує й досі.
Цікаво, що вже в дворічному віці Джеральд захоплювався тваринами, а його першим словом було “зоопарк”. 
 Пропонуємо вам перегорнути сторінки його творів та поринути у дивовижний світ природи!

Свято Водохреща, що відзначається 6 січня, має і іншу назву - Богоявлення.

Свято Богоявлення Господнього у перших віках християнства вважалось збірним, бо стосувалось кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: Його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву "Богоявлення" треба розуміти в множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

При цій події була поява Святої Трійці: Бога сина, Бога Отця, та Бога Духа Святого. Хрещення є одним із найважливіших церковних свят. 6 січня Іоанн Хреститель хрестив Ісуса в річці Йордан. Слово "хрещу" по-грецьки означає "погружаю у воду".

Не можливо зрозуміти сенс і важливість хрещення, не роз`яснивши перш за все символічного значення води. У Старому Завіті вода - початок життя. Саме з води беруть свій початок всі живі істоти. Де немає води, там пустеля. Ось чому саме в цей день у православних було прийнято купатися в ополонці. Вважалося, що таким чином людина позбавляється від гріхів і набирається від води здоров`я.

У цей день в усіх церквах освячують воду, яка набирає особливої сили та цілющості. Водохресною водою лікують, вона допомагає відвернути будь - яке лихо.

 

Поетеса, прозаїк, критик, літературознавець, перекладач, літературний редактор, член Національної спілки письменників України

Кирпа Галина Миколаївна народилася 1 січня 1950 року на хуторі Тарасівка, що біля села Любарці, Бориспільського району Київської області. 1966 року закінчила Любарецьку середню школу. П’ять років проходила «життєві університети», працюючи на фабриці, в радгоспі, друкаркою у видавництві, журналістом, бо з першого разу не вдалося поступити до вищого навчального закладу. Але мрії, якщо в них вірити, завжди збуваються. Навчання на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1971–1976) стало відкриттям неповторного світу й вирішило письменницьку долю на все життя.

З 1969 до 1978 року працювала у видавництвах «Дніпро», «Мистецтво». Пізніше – літературним працівником газети «Молода гвардія», редактором відділу журналу «Барвінок», підтримувала тісні творчі взаємини з журналом «Соняшник». Загалом журналістській роботі віддала 12 років (1978–1990). З 1989 року – на творчій роботі.

Галина Кирпа – автор поетичних збірок «День народження грому» (1984), «Гостини» (1986), «Цвіт королевий» (1988), «Ковток тиші» (1999), «Профіль вечора» (2013), книг для дітей «Катруся з роду Чимчиків» (1992, повість у новелах), «Будинок старий, як світ» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003), вибраних творів «Місяць у колисці» (2012), яку номінували 2013 року на здобуття літературної премії імені Лесі Українки, народознавчої книги «Забавлянки мами Мар’янки» (1992, у співавторстві), «Мій тато став зіркою» (2015), «Тринадцятий місяць у році» (2017), «Абетка рідного дому» (2017), віршів та оповідань у збірці «Чарівний вузлик» (2000). У віршах Галини Кирпи для дітей «постає первісно-дитинний світ, коли ще речі тільки-но називаються, усе навколо – щойно побачене» (Марія Литвин).

Її твори перекладені албанською, білоруською, польською, російською, французькою мовами. Друкувалися в Польщі, Білорусії, Чехії, Словаччині, Канаді, США.

Друга грань таланту – перекладацька. Зроблене вражає. Переклади ніколи не робить на замовлення – тільки для душі. На одному із сайтів Інтернет-ресурсу зізнається: «Немає інтриг, детективів чи містики. Усе просто: я хочу перекладати, сідаю, працюю – і мені йдуть назустріч. Коли я вибираю книжку, працює інтуїція – і ще жодного разу не підвела. Наприклад, мене ніколи не приваблювали бестселери…». Перекладає з білоруської, данської, німецької, норвезької, шведської.

Крім безлічі публікацій у періодиці, колективних збірках, хрестоматіях, антологіях, окремими виданнями в перекладах Галини Кирпи побачили світ книги: Валентин Лукша «Літо цілий рік» (1985) – з білоруської; Бенні Андерсен «Пригоди Невсідомика» (2005), Ганс Християн Андерсен «Казки» (2006), Оле Лун Кіркеґор «Отто – носоріг» (2010) – з данської; Джеймс Крюс «Флорентіна» (1983, 1991) – з німецької; Турмуд Гауґен «Цепелін» (2006), Клаус Гаґеруп «Маркус і Діана», «Маркус і дівчата» (2006), «Маркус і велика футбольна любов» (2011), Ева-Марія Люнд «Викрадач ангелів» (2007), Ґру Дале «Хтозна що, або Свято першого зуба» (2007), Кнут Гамсун «Містерії» (2007), «На зарослих стежках» (2013), Ганна Гаґеруп, Клаус Гаґеруп «У страху великі очі» (2009), Марія Парр «Вафельне серце» (2011), «Тоня Ґліммердал» (2012) – з норвезької; Ян Екгольм «Людвігові Чотирнадцятому – ура!» (1989), друге видання «Людвігові Хитрому – ура, ура, ура» (2009), Кристіна Фалькенланд «Моя тінь» (2004), Марія Ґріпе «Ельвіс Карлсон», «Діти склодува» (2006), Ульф Старк «Мій друг Персі, Бофало Біл і я» (2008), Свен Нордквіст «Петсон, Фіндус і намет», «Полювання на лиса» (2009), «Петсон, Фіндус і торт на іменини», «Як Фіндус загубився», «Петсон, Фіндус і переполох на городі» (2010), «Різдво у Петсона» (2012), Астрід Ліндґрен «Сонячна галявина», «Домовичок Нільс Карлсон», «Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці» (2010), Оке Гольдберґ «Туре Свентон, приватний детектив» (2010), Ульф Старк «Диваки і зануди» (2015) – зі шведської.

Як критик і літературознавець активно виступає зі статтями, рецензіями, оглядами, інтерв’ю про українських митців з материкової України (Ірина Жиленко, Лариса Письменна, Надія Андріанова-Гордієнко, Євген Попович, Віктор Близнець, Марина Павленко, Микола Вінграновський, Петро Засенко, Ольга Сенюк, Людмила Задорожна, Наталка Позняк), діаспори (Ірина Гошовська, Леся Храплива-Щур, Ольга Мак, Віра Вовк, Микола Щербак), зарубіжних письменників (Ганс Християн Андерсен, Астрід Ліндґрен, Сара Лідман, Авґуст Стріндберґ), презентуючи їхню творчість у газетах «Літературна Україна», «Молода гвардія», «Слово Просвіти», «Витоки», «Жива вода», журналах «Дзвін», «Всесвіт», «Зарубіжна література», збірнику «Література. Діти. Час» тощо.

Не менш важливою сторінкою серед творчих здобутків Галини Кирпи –  упорядкування посібників, підручників, хрестоматій, антологій. Саме в цьому виді діяльності її творча доля тісно переплітається з долею чоловіка Дмитра Чередниченка, поета, перекладача, літературознавця, громадського діяча. Спільними зусиллями під псевдонімом Оксана Верес 1992 року було видано шкільні читанки «Ластівка» (2 кл.), «Біла хата» (3 кл.), «Писанка» (4 кл.), а 1993 року «Зелена неділя» (для позакласного читання). Це були перші національні підручники для початкової школи, у яких, за словами К. Стеценка, знайшов своє втілення «принцип виховання дитини на основі пробудження художнього почуття, бажання краси як вічної правди». До читанок увійшли перлини народної творчості, класика, чи не вперше в незалежній державі твори українських письменників з-поза меж України, а також сучасних авторів.

Крім цього, разом було впорядковано тритомну читанку-хрестоматію для дошкілля «Український садочок» (1997–998), хрестоматію світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» (2007) у трьох книгах, антологію поезії української діаспори «Листок з вирію» (2001, 2002, 2011) у 3-х книгах.

Заслуги Г. М. Кирпи та Д. С. Чередниченка перед національною педагогікою видатні, але до цього часу належним чином так і не поціновані. Адже, крім усього зазначеного вище, вони розробили концепцію «Історія в початковій школі», здійснили теоретико-методичне обґрунтування моделі Малої академії народних мистецтв та впровадження її в життя шкіл України (тепер це відома всім Мала академія наук, яка вперше починалася з Гнідинської школи Бориспільського району). Можна згадати й видання щомісячної українознавчої газети для шкільництва «Жива вода» у 1991–2002 роках (Д. Чередниченко – головний редактор, Г. Кирпа – член редколегії), впорядкування та підготовку до друку творів для дітей П. Чубинського, В. Сухомлинського, Л. Полтави та багатьох інших.

Співпрацюючи з Гнідинською школою, Галина Кирпа доклала багато зусиль для організації творчих зустрічей з відомими людьми. Співавтор (спільно з В. Стрілько) посібників з етики для початкової школи «Андрійкова книжка» (1кл. – 1992, 2 кл. – 1992, 3 кл. – 1993, 4 кл. – 1996) саме для цієї школи, у якій уперше в Україні було запроваджено уроки етики для молодших школярів, і які пізніше стали надбанням для всієї України.

Останнім часом Галина Миколаївна і Дмитро Семенович активно співпрацюють з бориспільською громадою. 14 листопада 2012 року відбулася презентація книги Г. Кирпи «Місяць у колисці» в Бориспільському державному історичному музеї (відділ «Сучасний Бориспіль»), тут же презентували й буквар Д. Чередниченка «Соколик». У березні 2013 року у Бориспільській дитячій бібліотеці подружжя представляло свою творчість на святкуванні Всеукраїнського тижня дитячого читання. Твори Г. Кирпи опубліковано в газеті «Термінал» та краєзнавчому альманасі «Бориспільський край», її творчість є предметом дослідження на всеукраїнських науково-практичних конференціях «Краєзнавство як феномен історичного розвитку та державотворення України» (м. Бориспіль), вивчення в курсі української літератури (розділ «Література рідного краю») відповідно до програми «Література рідного краю. Літературна Бориспільщина» (2009), рекомендованої науково-методичною радою Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів. 27 березня 2017 року на сцені Муніципального театру Бориспільської міської ради з успіхом відбулася прем’єра лірико-патріотичної драми, присвяченої Героям Небесної Сотні, поставлена за мотивами книги Галини Кирпи «Мій тато став зіркою».

Г. М. Кирпа – лауреат премії імені Івана Огієнка (1996) в галузі освіти; «Світослов» (2005) за «Чисте сяйво метафори», м. Коломия; імені Максима Рильського (2007) в галузі художнього перекладу зі скандинавських мов; премії «Кришталевий птах» (2011); літературної премії імені Олени Пчілки (2016). Нагороджена Грамотою президента Форуму видавців у Львові (2004). Член Національної спілки письменників України з 1986 року. Живе і працює в Києві.

Повість «Тринадцятий місяць у році» увійшла до списку премії «Книга року ВВС-2017» та до переліку книжкових видань на здобуття премії Президента України «Українська книжка року» (2017), а книга Ульфа Старка «Диваки і зануди» в перекладі Галини Кирпи за рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги увійшла до почесного списку IBBY Honour List 2018.

«Вона з тих людей, які не спішать виставляти себе й свою працю на люди. А борозна, яку Галина Кирпа багато років веде в літературі, глибока, зерну в ній добре, і воно дає та ще дасть щедрий урожай. Женці вдячні і йому, й землі» (Наталка Поклад).

 Новий рік – свято, яке об’єднує всю планету. День зміни року відмічають майже усі народи, не завжди у звичний нам час, але в усіх календарях є така дата. Кожен народ має свої традиції і звички. Хтось не уявляє свята без ялинки і мандаринів, інші готують непотріб щоб у святкову північ вкинутий його з вікон, щасливі мандрівники їдуть на східні острови щоб раніш за всіх мешканців планети зустріти омріяні хвилини Нового року.

Ще одна новорічна традиція – очікування казкових героїв, які, за повір’ям приносять подарунки, дарують людям свято або навіть карають завинивши дітлахів.