Василь Стус – постать, що єднає Україну

Миттєве й вічне — то одно і те ж.

Коли ти весь, неначе кулька болю,

ані пережидаєш цю недолю,

ані до себе смерти не зовеш.

Як на твоїх очах твоя планета

подаленіла й зникла на очах!

Як наростає біль! В тобі, поете,

усе живе проллялося в рядках,

де ні оскарження нема, ні болю.

Бо, тратячи, своїх доходиш меж,

ані пережидаєш цю недолю,

ані до себе трудну не зовеш.

Василь Стус «Миттєве й вічне — то одно і те ж…»

   Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників, Герой України, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка (посмертно), поет страдницької долі, громадянин-патріот, український інтелігент, співтворець сучасного українського культурного відродження.

  Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області  — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.

  У 1944-54 Василь навчався у Донецькій міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною медаллю. Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно і наполегливо працював у бібліотеці. Закінчивши 1959 році навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші.

  Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії і була видана в Брюсселі.

  За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

  Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він оперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням спів в’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця.

 Василь Стус жив, творив і загинув, щоб український народ мав те, на що заслуговує, – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру. Як письменник і громадянин Стус належить до тих духовних лідерів нації, актуальність яких із плином часу не зменшується, а набуває все більшої ваги, бо сьогодні він єднає два віддалені регіони – Поділля й Донеччину, ніби стверджуючи своєю долею ідею соборності України.

 З нагоди дня вшанування пам’яті В.Стуса бібліотекарем було оформлено книжкову виставку, де представлені твори автора.