День пам’яті Героїв Крут – оборонців української державності

 

Сьогодні ми згадуємо трагічні та героїчні події, а також вшановуємо пам’ять загиблих українських юнкерів, студентів та гімназистів, які 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути, що за декілька кілометрів від Києва, вступили у запеклий бій з багатотисячним більшовицьким військом під командуванням М. Муравйова. Командуючим силами УНР у бою під Крутами був Аверкій Гончаренко.

Основною метою радянських військ було захопити Київ. Саме цей бій під Крутами зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків, тому Центральна Рада змогла ще протриматися у Києві. Це було надзвичайно важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання державами Четвертного союзу незалежності України. Завдяки жертовності тих молодих людей, 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнали УНР самостійною державою. У березні 1918 року Київ був звільнений від більшовиків та уряд УНР повернувся до столиці.

Полеглі герої були вшановані Центральною Радою, та 19 березня перепоховані на Аскольдовій Могилі в Києві. Але ще залишаються ті, яких не знайшли до сьогодні.

Відображення цієї історичної події, цього бою збереглися у спогадах учасників крутянських подій, у дослідженнях багатьох істориків. Також написано багато творів, присвячених борцям за незалежність України. Серед них есеї та поезії П.Тичини, О. Степаненко, Б. Лисянського, В. Янева, С. Гординського, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка, О. Лятуринської, У. Самчука, Л. Старицької-Черняхівської та всіх хто зберігав і надалі вшановує пам’ять Героїв Крут.

 

 

Голокост – лихо століття

27 січня у всьому світі відзначається День пам’яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році було звільнено в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.

"Неможливо розповісти про геноцид, але і замовчувати його не можна". Ці слова належать колишньому в’язню Освенціма Єлі Візелю. Він вижив у таборі смерті, щоб стати письменником та журналістом, а у 1986 році – лауреатом Нобелівської премії миру. Доки жива людська пам'ять, трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому не повинних євреїв і представників інших національностей, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами,в роки другої світової війни.

Голокост - переслідування та знищення євреїв нацистами та їх прибічниками після приходу до влади Гітлера та до закінчення Другої світової війни. За даними Енциклопедії Голокосту, загинуло до 3 млн. польських євреїв, 140 тисяч євреїв Литви, 70 тисяч євреїв Латвії ; 560 тисяч євреїв Угорщини, 280 тисяч євреїв Румунії, 140 тисяч євреїв Германії, 100 тисяч євреїв Голландії, 80 тисяч євреїв Франції, 80 тисяч євреїв Чехії, 70 тисяч євреїв Словенії, 65 тисяч євреїв Греції, 60 тисяч євреїв Югославії. В Білорусії було знищено біля 800 тисяч євреїв.

До цієї скорботної дати в бібліотеки організовано тематичну полицю книг «Голокост - його не можна забути».

Пам'ять про Голокост необхідна нам, щоб наші діти ніколи не були байдужими спостерігачами проявів ворожнечі. Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті і відстоювати гідність людини. Темою цього дня є вічна пам'ять і зобов'язання докласти зусиль до недопущення геноциду і злочинів проти людяності.

 

Барбара Космовська – сучасна польська поетеса і письменниця

Народилася 24 січня 1958 року в місті Бітова Поморського Воєводства в Польщі. Писати вірші почала, будучи ученицею ліцею. Можливо, тому в якості майбутньої професії вибрала польську мову і літературу, вступивши на філологічний факультет Гданського Університету. В студентські роки брала участь в різних поетичних конкурсах та неодноразово вигравала престижні міжнародні літературні призи.

Деякий час викладала польську мову і літературу в одній із середніх шкіл рідного міста. Трохи пізніше вступила до аспірантури і в 1999 році отримала ступінь кандидата наук, захистивши дисертацію по творчості З. Урбановського. Примітно те, що і ця розробка була відзначена спеціальним дипломом «За кращу роботу».

У 2000 року випущений перший роман “Голодна кішка”. У 2001 вийшов роман «Приватна територія», 2002 «Провінція», «Гобелен» та «Буба». У 2003 «Вгору по річці», 2004 «Блакитний автобус», у 2005 — книга «Думчики». Автор романів «Пушка» та «Буба — картковий сезон».

У 2007 році письменниця опублікувала повість “Позолочена рибка”. Цей твір став  Книгою Року у Польщі, а Космовська отримала першу премію на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен. Книжка ввійшла до шкільної програми із зарубіжної літератури за 9-ий клас.

Пізніше були написані такі твори:

    2008 — Hermańce (Германьці)

    2008 — Puszka (Бляшанка)

    2011 — Samotni.pl (Самотні)

    2011 — «Українка» (твір для дорослих читачів)

В даний час Барбара Космовская читає лекції на кафедрі історії літератури при Поморській Академії міста Слупськ, там же займає посаду Доцента. Крім цього працює над вивченням питань позитивізму в галузі дитячої та молодіжної літератури, друкується в журналі «Гулівер» і є депутатом Бітовської Міськради.

    Барбара Космовська є авторкою радіоспектаклів для дітей і юнацтва.

 

240 років від дня народження Стендаля (Анрі Марі Бейль) (1783—1842), французького письменника

Анрі Марі Бейль, якого весь світ називає просто Стендаль, народився 23 січня 1783 року у Франції. Його батько працював адвокатом, а мати померла, коли синові виповнилося всього сім років. Фактично матір хлопчику замінила його тітка Серафі, проте Анрі завжди відчував брак тепла і любові з її боку. Та й батько не тішив його своєю увагою, тому хлопчик проводив багато часу з дідом Анрі Ганьоном.

У школу Анрі пішов лише в 13-річному віці, але робив у навчанні помітні успіхи. Йому навіть пророкували велике майбутнє в галузі математичних наук, тому в 1799 році Стендаль вирішив вступити до Політехнічної школи в Парижі. Але з цим задумом майбутнього письменника збіглися події державного перевороту, під час якого до влади прийшов Наполеон. Це настільки захопило юнака, що він отримав звання сублейтенанта і переїхав до Італії.

Геніальний талант письменника всі могли помітити вже з виходом роману Стендаля «Расін і Шекспір». Автор поставив настільки високу планку в психологічному реалізмі, що перевершити його у майстерності слова не зміг ніхто.

Одним із найвідоміших романів автора можна назвати «Червоне і чорне».

Після падіння Наполеона та повернення до влади Бурбонів Стендаль нарешті вирішив виїхати з Франції. Він перебрався до Італії, де з захопленням почав вивчати італійське мистецтво. Його перша книга про мандри була опублікована у 1817 році. Це була перша його робота, підписана псевдонімом "Стендаль". Він був закоханий у Матільду Дембовську, але цей роман закінчився нещасливо. Меттерніхська поліція вигнала його з Мілану за підозрою в участі у повстаннях карбонаріїв, тому у 1821 році він знову переїхав до Парижа.

Він заробляв на життя, працюючи в різних салонах в місті. У нього був палкий роман з герцогинею Клементиною Кур'є. Стендаль написав герцогині 215 любовних листів, де зізнавався їй у коханні.

У 1822 році було опубліковано його книгу "Про кохання". В основі сюжету були його стосунки з Матільдою та романтична пристрасть, що їх поєднувала. Така тема була провідною в багатьох роботах Стендаля. Він був романтичним реалістом. На його честь навіть названо "синдром Стендаля" - стан, коли в людини пришвидшується серцебиття і паморочиться в голові, якщо забагато часу споглядати прекрасне мистецтво або щось неймовірно красиве. Саме так Стендаль описує свої переживання від поїздки у Флоренцію в книзі "Неаполь і Флоренція: мандрівка з Мілану до Реджо".

Він присвячував свої книги "кільком щасливцям", маючи на увазі декількох справді близьких йому людей, які розуміли його творчість. Твори Стендаля сповнені іронією і психологізмом. Він любив музику, особливо відомих композиторів Чімароза, Моцарта і Россіні. Він навіть написав біографію Россіні в книзі "Життя Россіні", опублікованій у 1824 році. Інші твори Стендаля: "Арманс" (1827), "Червоне і чорне" (1830), "Люсьєн Левен" (1894), "Пармський монастир" (1893). Крім цього він написав незавершений роман "Рожеве і зелене" (1837), "Італійські хроніки"(1837-1839) і "Абатиса з Кастро" (1832). Стендаль також написав біографію Наполеона, опубліковану під назвою "Життя Наполеона" у 1829 році.

Стендаль помер від розриву аневризми аорти 23 березня 1842 на вулиці в Парижі.Подекуди зберiгається звичай спiвати господарю оселi величальнi пiснi, якi годиться завершувати побажанням добра, злагоди та багатства. У вiдповiдь  хазяїн  обдаровує спiцiв грошима.

 

 22 січня - День Соборності України

В історії України є події, які за своїм історичним значенням доленосні. Одне з них – Соборність України. Поняття «соборність» з’явилось у нашому науковому й політичному лексиконі порівняно недавно. Насамперед, слід підкреслити, що соборність не є явищем лише суто українським. Це загальна, органічна ознака будь-якої нації, – неодмінна умова її розвитку й процвітання. Вона означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. Це – один з найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу. По-друге, соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від досягнення реальної державності, забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, побудови процвітаючої демократичної національної держави.

Тривалий час українські землі були розділені кордонами двох імперій. Однак українці мріяли про єдність та власну державу. Буремного 1919 року, 22 січня, у Києві, на Софійському майдані було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Україна стала Соборною – неподільною державою. І хоча державі не пощастило тоді зберегти єдність і незалежність, Акт злуки став реальним втіленням одвічної мрії українців про суверенність своєї держави. Головні торжества проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Української Народної республіки В. Винниченку. Також цього дня згадують підписання Четвертого універсалу Центральної Ради – 22 січня 1918 року що проголосив Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою.

Щороку 22 січня в Україні відзначають День Соборності України згідно з Указом президента України № 42/99 від 21 січня 1999 року. Яскравим проявом єдності, прагнення українського народу до свободи, став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 22 січня 1990 року. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова, відзначаючи День Соборності.

Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки – це суспільна потреба берегти світлу пам’ять незліченних жертв, протягом віків принесених українським народом на вівтар незалежності, соборності, державності.

Вітаємо всіх з Днем Соборності! Нехай в кожній родині панує мир і спокій, любов і взаєморозуміння!

Запрошую відвідати виставку, на якій представлені видання, в яких аналізуються основні аспекти й теоретичне осмислення незалежності й соборності України, простежується розвиток відповідних державотворчих ідей, розглядаються шляхи розбудови соборної України у сучасних умовах.

 День Соборності України – це нагадування українцям про те, що сила нашої держави – в єдності українських земель, а сила народу – в єдності людей.

Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.