Стежками Миколи Федоровича Сингаївського

Сингаївський Микола Федорович народився  12 листопада 1936 року в невеличкому селі Шатрище на Житомирщині в родині хліборобів. Вчився і працював, пізніше працював і вчився. У дитинстві, як і багато його ровесників, був пастухом. «Нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне, з прив'ялою ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Так одразу по війні ми ставали старшими в сім'ї і власними мозолями відчули всі труднощі відбудови зруйнованого фашистами господарства», — згадує Микола Сингаївський.

Друкуватись почав ще навчаючись у школі. Вихід на люди дали районна газета «Радянське Полісся» та обласна «Радянська Житомирщина». Школярем восьмого класу Микола зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з'явилась добірка віршів хлопця із напутнім словом сивочолого майстра.

У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка».

У 1968 році поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» автор був удостоєний звання лауреата премії імені М. Островського.

Ще про один жанр мистецтва, до якого небайдужий М. Сингаївський, — це пісня. Вона володіє ним з дитинства, з юнацьких років. Багато мелодій, написаних композиторами на вірші М. Сингаївського, знайшли дорогу до людських сердець. Стали «співучими» серед людей «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок поета має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.