115 років від дня народження Івана Багряного (1906-1963), українського письменника, художника, громадського діяча

«Ми є. Були. І будем Ми!

Й Вітчизна наша з нами»

Iван Багряний

Постать Івана Багряного - одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві першої половини і середини XX ст. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомий читачам на батьківщині. Іван Багряний – автор світових бестселерів «Тигролови» та «Сад Гетсиманський», які давно знали і шанували на заході. В Україні твори письменника довгий час були заборонені. Тільки після проголошення незалежності України творчість письменника «розсекретили»: вийшли друком його романи, а на 95 – ліття Багряного йому було присуджено найвищу відзнаку держави - Державну премію України імені Тараса Шевченка (посмертно). Твори письменника включені до шкільної програми з української літератури.

Народився Іван Павлович Багряний (справжнє ім'я: Лозов'ягін Іва?н Па?влович (також: Лозов'яга); 2 жовтня 1906 року на Полтавщині в родині муляра. Пізніше жив і виростав у м. Охтирка Харківської (тепер Сумської) області). Вчився Багряний спершу в церковноприходській школі в Охтирці, а потiм у початковій школі. Літературні здібності у Багряного виявились ще з дитячих років, коли він вчився ще в школі, де, маючи 11 -12 років, редагував шкільний, писаний від руки, журнал «Надія».

1920 року Іван вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. 1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

Літературну кар'єру розпочав у 1925 році в Києві. Тут, у журналі «Глобус» було видрукувано його перший вірш «В місто». Вступаючи в літературу, за звичаєм тих часів, обрав собі промовистий псевдонім: Багряний. Того ж 1925 року під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».

1926 року Іван Багряний вступив до Київського художнього інституту. Через упереджене ставлення керівництва, отримати диплом йому не вдалося. Навчаючись в КХІ, він виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова») де зближується з Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими.



Перша книга поезій Багряного «До меж заказаних» вийшла друком 1929 року і відразу привернула увагу читача. По-перше, поетичним даром автора, а, по-друге, відчайдушною сміливістю, з якою він нещадно критикував поетів, котрі вихваляють радянську владу і за ордени продають національну честь: «Родившись з крилами, не вчились ви літати, родившись гордими, навчились плазувати». Звичайно, радянська цензура не змогла пройти повз це. Неприємності з владою у І.Багряного посилюються після спроби опублікувати поему «Аве Марія», під заголовком якої була присвята: «Вічним бунтарям і протестантам, хто родився рабом і хоче бути ним, всім скривдженим і моїй матері крик свого серця присвячую». Поема була заборонена. Така ж участь очікувала і книжку поезій «У поті чола» та написаний прозою роман «Марево».

1930 року побачив світ історичний роман у віршах «Скелька». У ньому розповідається про повстання в селі Скелька у ХVIII ст. проти свавілля московських ченців монастиря, що знаходився поряд. Селяни спалили монастир, протестуючи проти національного гноблення.

1932 року Івана Багряного заарештовують за «політичний самостійницький український ухил в літературі» і засуджують на заслання до Далекого Сходу.

Далi втеча в Україну та арешт у дорозі, на новий термін 3 роки.

16 червня 1938 року письменник повторно заарештований. У Харківській в’язниці у нього відкрився туберкульоз, хворого письменника 1940 року звільняють під нагляд. Автобіографічні подробиці про п'ять років життя − арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на Батьківщину − письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, згодом передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агiтаційного призначення. Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературу працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів− роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).

1945 року письменник емігрував до Німеччини. 1946 Іван Багряний написав брошуру − програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу − батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу.

1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років − до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.
На чужині виходить збірка його поезій «Золотий бумеранг», сатирична поема «Антон Біда – герой труда», повість «Огненне коло», твори для українських дітей, яким письменник надавав особливого значення, - «Казка про лелек та Павлика – мандрівника», «Телефон». Готує іншу – «Людина біжить над прірвою», яка була видана вже після смерті письменника. Критики за кордоном схвально відгукувалися на всі його твори. У творчій спадщині Івана Багряного – сотні публіцистичних статей, доповідей, памфлетів.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Західна Німеччина).

Іван Багряний є єдиним українським письменником в еміграції, хто мав широке визнанняння своєї творчості. Його «Тигролови» вийшли в США, Канаді та Англії англійською мовою. З англійського перекладу було зроблено переклад «Тигроловів» на німецьку, голландську та данську мови, і вийшли вони в тих країнах кількома накладами. Роман «Сад Гетсиманський», який вважається критиками найкращим з його творів, був перекладений на французьку мову і виданий у Парижі.

Премії
1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду .

1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Шевченківську премію за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Вшанування пам'яті
1996 року засновано Фундацію імені Івана Багряного.
1996 року, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, засновано літературну премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів — літературознавець i громадський дiяч Іван Дзюба.