Місячник шкільних бібліотек 2019

В Україні з 01 по 31 жовтня 2019 року буде проведено Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек. Про це йдеться у повідомленні Інституту модернізації змісту освіти.

Рекомендації

щодо проведення у 2019 році

Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек

Додаток до листа ІМЗО 20.08.2019 № 22.1/20-2855

Злетіть у небо вільним птахом!

До 270-річниці від дня народження Йоганна Гете

«Неможливо завжди бути героєм,

але завжди можна лишатися людиною».

Й.Гете

 28 серпня 2014 року виповнюється 270 років від дня народження Йоганна Гете (28.08.1949-22.03.1832).  Народився Гете 28 серпня 1749 в Франкфурт-на-Майні в багатій буржуазній сім’ї. Його батько – імператорський радник, юрист, мати – дворянка, дочка франкфуртського старійшини. Уже в дитинстві Йоганн почав проявляти вражаючі здібності до наук. Уже в сім років він знав кілька мов, крім того, в цьому віці він почав писати свої перші вірші і складати п’єси. Багато читав і намагався максимально поповнювати свій багаж знань.

У 1765 році Гете стає студентом Лейпцигського університету, де мав вивчати правознавство. В цей час він вперше закохується, і це стало приводом для створення ліричного збірника віршів «Аннетте» (1767).

Серйозна хвороба в 1768 році ледь не поставила останню крапку в біографії Йоганна Гете, змусивши його залишити навчання в університеті, яке він зміг продовжити лише в 1770 році в Штрассбурзі. Вивчав природничі науки і медицину.

У 1771 р після захисту дисертації Гете стає доктором права. У 1772 році Гете переїжджає в місто Вецлар на юридичну практику. Саме в цьому місті поет переживає муки нерозділеного кохання до нареченої свого друга Шарлотти Буф. Свої глибокі переживання Гете передав у своєму творі «Страждання юного Вертера» – цей роман зробив поета знаменитим.

У 1775 році Гете, на запрошення герцога Карла Августа переїжджає в місто Веймар, займаючи посаду таємного радника, незабаром стає міністром в уряді.

Відомий письменник і поет, маючи широкі повноваження, контролював фінанси, стан доріг, просвітництво. За свої успіхи на цьому поприщі Гете в 1782 році був зведений в сан дворянина, а в 1815 році стає першим міністром в уряді Карла-Августа.

1791 рік ознаменувався відкриттям в місті театру, що відбулося при безпосередній участі письменника. Успішна державна служба не заважала його літературній діяльності (драма «Егмонт» і «Іфігенія в Тавриді», починає працювати над «Фаустом», пише вірші та балади). Не нехтує також вивченням фізики, ботаніки та природничих наук.

У 1784 році Гете відкриває міжщелепову кістку людини, а в 1790 році виходить трактат «Досвід метаморфози рослин».

Коли Гете було вже майже шістдесят років, він поєднався цивільним шлюбом з Крістіаной Вульпіус, своєю коханою і матір’ю його дітей, незважаючи на те, що вона була простолюдинкою, а це викликало протест суспільства. Шлюб мав статус цивільного та відбувся всупереч негативному відношенню до нього двору.

В 1808 – виходить перша частина трагедії «Фауст». Кінець роботи над «Фаустом» припадає на 1831.

Геніальний літератор пішов з життя 22 березня 1832, залишивши величезну спадщину у вигляді безлічі віршів, балад, п’єс, романів, наукових робіт в сфері анатомії, геології, мінералогії, фізики.

В бібліотеці запропоновано користувачам ознайомитися з життям та діяльністю найвизначнішого німецького поета, прозаїка, драматурга, майстра художньої, виразної мови; філософа, натураліста і державного діяча Й.Гете.

Творчість Йоганна Гете – це ціла епоха в духовному розвитку Європи. Про вершинні здобутки генія, зокрема про історію написання одного з шедеврів світової літератури – трагедії Гете «Фауст» йдеться в книжковій виставці та огляді його творчості «Злетіть у небо вільним птахом».

Шановні користувачі! Бібліотекар запрошує Вас познайомитись з творчістю Великого Гете, твори якого має кожна бібліотека. Ми чекаємо на Вас!

Магістралями слова Дмитра Павличка

В криницю старості не заглядай,

Про те, яким ти будеш, не гадай.

Якщо не можеш бути завжди юним,

То змолоду не будь старим бодай!

                                  Д. Павличко

Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів Івано-франківської області. Закінчив Львівський університет. Працював головним редактором журналу “Всесвіт”, секретарем правління Національного союзу письменників України. Один з засновників Народного руху України. Народний депутат України. Автор збірок “Любов і ненависть”, “Моя земля”, “Днина”, “Рубаї”, “Твори”. Багато його віршів покладено на музику (“Два кольори”, “Лелеченьки” та ін.). За мотивами творів написана опера “Золоторогий олень” (О.Костина), “Реквієм” (Є.Станкович).

Дмитро Васильович Павличко - поет рідкісного обдарування, високої культури. Наділений хистом публіцистичного слова, він відгукується на злободенні теми, відчуває пульс доби й водночас прагне змалювати красу світу, людських почуттів, відкрити найпотаємніші загадки буття, збагнути сутність покликання людини. Павличко - тонкий, проникливий лірик, що торкається глибинних струн душі читача. Численні вірші митця покладені на музику й стали популярними піснями.

Поет відомий і як блискучий перекладач з англійської, польської, інших мов, укладач антології "Світовий сонет". Його критичні, літературознавчі і публіцистичні праці вийшли в світ окремими книжками. Пише автор і для дітей. Дитячі книги Павличка допомагають юним читачам краще пізнавати світ. Зробив поет свій внесок і в кінодраматургію. За сценаріями Д. Павличка поставлені кінофільми “Сон”, “Захар Беркут”. Діапазон літературознавчих праць поета досить широкий. Це статті із історії української літератури, праці про побратимів по перу, роботи про зарубіжних поетів та письменників. Д. Павличка нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, орденами “Знак Пошани”, “За заслуги” ІІІ ступеня (в 1997 р.) і князя Ярослава Мудрого V ступеня (в 1999 р.).

Він є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка та лауреатом Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів 2004 року; має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. До 75-річчя з дня народження Дмитра Павличка нагороджено орденом “Герой України”.

З нагоди 90-ї річниці від дня народження Дмитра Васильовича Павличка у шкільній бібліотеці організовано книжкову виставку "Мої сумні і радісні дороги" з якою ознайомились учні 10-11 класів.

«Я розбудив весну»

Народився Володимир Лучук 27 серпня 1934 року на українській землі – Холмщині в селі Матче Грубешівського повіту Люблінського воєводства (тепер Польща) в селянській родині Івана та Олени (з Головерсів) Лучуків. Батьки мали досить багату бібліотеку, і вже в дитинстві майбутній поет проявив велике зацікавлення книжкою з одночасним нахилом до віршування – вже семирічним написав вірша. Весною 1945 року сім’я Лучуків змушена була переїхати на Волинь в село Доросині, де Володимир закінчив семирічну школу, а середню освіту здобув у районному центрі – місті Рожище. У 1953 році вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Львівського університету ім. І. Франка. Від того часу Львів став для Володимира Лучука рідним містом. Навчаючись, паралельно працював у редакції газети «Ленінська молодь» (пізніше «Молода Галичина»), а закінчивши університет у 1958 році, до 1963 року обіймав посаду старшого редактора поезії журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»). Звичайно, проблема праці як хліба навіть для професійного письменника, який систематично друкувався, отже й мав якісь гонорари, була актуальною. Володимир Лучук, крім літературної творчості, фактично систематично працював: так, після роботи в журналі він до 1965 року навчався в аспірантурі кафедри слов’янської філології Львівського університету, у 1969–1975 роках був завідувачем відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, в 1981–1984 роках завідував редакцією підручників для шкіл із польською мовою викладання у Львівській філії видавництва «Радянська школа», а в останній рік свого життя працював науковим співробітником у новоствореному Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Один із засновників Львівського суспільно-культурного товариства «Холмщина» (1990 рік).

Як поет Володимир Лучук дебютував збіркою «Довір’я» (1959). Наступного 1960 року став членом Спілки письменників України. Автор низки поетичних збірок: «Осоння» (1962), «Полум’я мене овіює» (1963), «Маєво» (1964), «Обрій на крилах» (1965), «Вагомість» (1967), «Поезії» (1968), «Братні луни» (1974), «Довір’я. Вибране» (1979), «Дивовид» (1979), «Навстріч» (1984), «Колобіг» (1986).

У спадщині Володимира Лучука потужною залишилась його перекладна діяльність. Поет перекладав з усіх слов’янських мов: білоруської (Максим Богданович, Якуб Колас, Лариса Геніюш, Максим Танк, Уладзімір Короткевич, Ніл Гілевич, Ригор Бородулін, Сяргєй Панізнік, Алєсь Разанов), болгарської (Пейо Яворов, Никола Вапцаров, Іван Давидков, Андрей Германов), ляської (Ондра Лисогорський), польської (Юліуш Словацький, Ципріян Каміль Норвід, Станіслав Виспянський, Леопольд Стафф, Юліан Тувім, Владислав Броневський, Ярослав Івашкевич, Еміль Зеґадлович), російської (Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Микола Некрасов, Іван Бунін, Микола Реріх, Велимир Хлєбніков, Сергій Єсенін, Даниїл Хармс, Володимир Британішський, Володимир Бурич), серболужицької (Гандрій Зейлер, Якуб Барт-Чішинський, Міна Віткойц, Мато Косик, Міхал Навка, Юрій Брезан, Ян Лайнерт, Кіто Лоренц, Юрій Кох, Бено Будар, Бенедикт Дирліх), сербської (Йован Йованович-Змай, Десанка Максимович), словацької (Лацо Новомеський, Павол Горов, Мирослав Валек, Войтєх Кондрот), словенської (Отон Жупанчич), хорватської (Юре Каштелан, Драго Іванішевич), чеської (Ярослав Врхліцький, Петр Безруч, Їржі Волькер, Станіслав Костка Нейман, Мирослав Флолріан, Павел Когоут). Для видання творів членів «Руської трійці» переклав польськомовні вірші Івана Вагилевича. Перекладав Володимир Лучук і з інших мов, зокрема з німецької – німецькомовні вірші Юрія Федьковича, вірші з роману «Левінів млин» Йоганнеса Бобровського, вірші Йони Грубера. Збірка вибраних поетичних перекладів «Друзі» вийшла друком у Львові в 1987 році.

Володимир Лучук також перекладав вірші слов’янських поетів для дітей. Окремим книжками вийшли дві перекладні збірки: перша – чеського поета Франтішека Грубіна «Про що співає деревце» (1975), друга – білоруського поета Василя Зуйонка «Покотився клубок» (1978). Найбільше труду Володимир Лучук вклав у переклади із серболужицької літератури: окремими виданнями вийшли антологійні збірки «Ластівка з Лужиці» (1969) і «Пташине весілля» (1989). У 1990 році за книжку віршів, оповідань, казок і пісеньок серболужицьких письменників «Пташине весілля» письменник-перекладач був нагороджений літературною премією Товариства лужицьких сербів «Domowina», що в перекладі українською мовою означає «Батьківщина».

Крім того, Володимир Лучук упорядкував антології «Поезія лужицьких сербів» (у співавторстві з Костянтином Трофимовичем, 1971), «Космічний акорд: Вірші українських поетів про космос» (1981), «У вінок Каменяреві» (1984), «Оріон золотий: Любовна лірика українських поетів» (1986), «Молода Муза: Антологія західноукраїнської поезії початку ХХ ст.» (1989), «Найдорожчий скарб: Слово про рідну мову» (1990), «Дзвінок з минулого» (1991). У 2009 році вийшла остання впорядкована за життя антологія «Свого не цурайтесь. Твори українських письменників про рідну мову». У задумах, проспектах і начерках Володимир Лучук мав ще цілу низку антологій.

Поезії Володимира Лучука перекладалися більш ніж двадцятьма мовами світу.

Світ  Володимира  Дрозда

«Народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині, помер 23 жовтня 2003 року в Києві». Строгий офіційний рядок біографії:..

А за строгим рядком – Життя, цілий світ. Світ літератури. Світ життя його героїв. Складний, правдивий, народний. І куди б доля не закидала потім, цей світ був завжди поруч – і в образі хлопчини із поліського села, і юнака, що лише стає на стежину письменства, і в образі автора його творів.

Із творами В. Дрозда, такими, як повісті «Ирій», «Замглай»,  «Балада про Сластьона», «Самотній вовк», новели «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало», зв'язані здобутки химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-их міфологізму. Сам В. Дрозд підкреслює вплив на нього Гоголя й Лесиної «Лісової пісні», і фольклорної — казки, легенди, переказу, бувальщини, уламків слов'янської міфології, яка донині тримається «поліських лісів та боліт із усім їхнім чортовинням».

Володимир Дрозд, безумовно, так і залишився хлопцем родом із поліського села Петрушин, юнаком із Олишівки. У цьому цікавому закутку старослов’янства, дійсно збереглися відгомони сіверянського духу. Хоча б у тій же цікавій петрушинській говірці, де «гаворяць», і, звичайно ж, не випадково мова творів Дрозда вирізняється розмаїттям олишівського діалекту.

На Чернігівщині свято шанують пам’ять про свого земляка. Ім’я Володимира Дрозда викарбовано на Пам’ятній дошці в центрі Петрушина, Олишівська селищна бібліотека щорічно запрошує на дроздівські читання. Петрушинська вулиця в центрі села має ім’я Володимира Дрозда. Вона веде – і це символічно — нагору, до красивого старовинного дерев’яного храму.

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ – ПИСЬМЕННИК, МИСЛИТЕЛЬ, ГРОМАДЯНИН.

…Мені здається, що я багато сказав із того,

що хотів сказати у своєму житті.

У своїх книжках я досить відвертий.                                                    

П. Загребельний

    

Павло Загребельний автор понад сорока романів. За сценаріями його творів на Київській кіностудії імені Довженка зняті художні фільми: „Ракети не повинні злетіти”, „Перевірено – мін немає”, „Лаври”, „Ярослав Мудрий”.

 «Диво», «Первомісn», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан» (Сповідь у славі), «Розгін», «Південний комфорт», «В-ван», «Гола душа», «Безсмертний Лукас», «Ангельська плоть», «Тисячолітній Миколай», «Юлія».

   ДО ЮВІЛЕЮ АВТОРА (95 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ), ОФОРМЛЕНА КНИЖКОВА ВИСТАВКА: «Дюдина – це воля»

До Дня Державного Прапора України.

До Дня незалежності України

 День незалежності України - важливий день для кожного українця, для тих, хто вважає себе патріотом України, стоїть на захисті українських кордонів, вболіває за Батьківщину та примножує її здобутки відданою працею.

  28-у річницю своєї незалежності Україна змушена відвойовувати, зі зброєю в руках боронячи від агресора власні території, відстоюючи право українців жити на своїй, Богом даній землі. Нам судилося стати учасниками творення новітньої української держави, втілювати у реальність одвічну мрію нашого народу. Це - велика честь і велика відповідальність перед власним сумлінням і прийдешніми поколіннями. Саме від кожного з нас залежить, якою бути нашій державі, як житимуть наші діти, онуки й правнуки.

  Нехай мир і злагода панують у нашому спільному домі. Нехай не міліє джерело нашої віри, надії і любові до рідної землі, додається енергії, снаги і впевненості у власних силах і переконаннях.

 

У ці святкові серпневі дні, приурочені до Дня Незалежності України, бібліотека презентує для читачів тематичну книжкову виставку «Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю!» і бажають всім міцного здоров’я, добробуту, життєвої снаги і нових звершень в ім'я України! Зі святом Вас!

Усіх бажаючих запрошуємо до перегляду.

«Сад житейський» Валерія Шевчука»

Літературно-мистецька виставка «Сад житейський» Валерія Шевчука» присвячена 80-й річниці від дня народження письменника, історика, перекладача, культуролога, автора біля двохсот книг, більше 500 наукових розвідок.

Валерій Олександрович Шевчук – лауреат Шевченківської премії (1988) та премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів (1991) за роман «Три листки за вікном», Міжнародного фонду «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля» (2001), Всеукраїнської премії в галузі гуманітарних наук, культури і мистецтва, спорту «Визнання» (2001), літературних премій ім. Є.Маланюка, М.Коцюбинського, А.Кримського, О.Копиленка, Олени Пчілки, І.Огієнка, Пантелеймона Куліша (2017), журналів «Київська старовина», «Україна», «Дніпро», «Березіль», заслуженого для польської культури (за переклади творів Я.Івашкевича, К.Галчинського).

Від 2007 року – почесний професор НаУКМА.

29 листопада 2011 року започаткована в Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка премія Валерія Шевчука (Премія Шевчука).

Нагороджений медаллю Івана Мазепи (2016) та ювілейною медаллю «25 років незалежності України».

Важко переоцінити вагомість та значимість творчого доробку Валерія Олександровича Шевчука, оскільки «… творчість його багатодонна, глибока і в корені своєму демократична, як всяке щире мистецтво, навіть найелітарніше…» (Є.Концевич).

" КОЛИ ВИРУШАЄШ НА ПОШУКИ ЩАСТЯ,

ТО ПЕРЕСТАЄШ ЗВАЖАТИ НА ДРІБНИЦІ..."

16 серпня виповнюється 85 років від дня народження Діани Вінн Джонс, британської письменниці в жанрі фантастики.

Шкільна бібліотека пропонує своїм юним користувачам календарний інформер «Діана Вінн Джонс», присвячений письменниці.

Мета якого розширити знання користувачів про сучасну літературу, зацікавити жанром фентезі, ознайомити  із життям  та творчістю Д.В. Джонс, автора романів для дітей та дорослих, сприяти вихованню інтересу до пізнання світу, до читання.

ПРОЦЮК СТЕПАН

Відомий сучасний український прозаїк, поет, есеїст, кандидат філологічних наук – Степан Васильович Процюк.

Народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському Національному університеті  ім. В. Стефаника. У 2003 році став лауреатом обласної премії ім. В. Стефаника  в номінації „проза” за роман „Інфекція”.

Літературна біографія Степана Процюка розпочалася 1992 року, коли була надрукована перша поетична збірка „На вістрі двох правд” (збірник літгурту „Нова дегенерація”, передмова Юрій Андрухович). На початку 90-х літгурту „Нова дегенерація” вдалося стати одним із небагатьох руйнівників літературної стагнації. Пізніше з'явилася збірка віршів „Апологетика на світанку” (Ужгород, 1996) та збірка поем „Завжди і ніколи” (Львів, 1999). Згодом автор припинив писати вірші, переходячи винятково на прозу й есеїстику.

Степана Процюка вважають одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів. Про його творчість написані сотні рецензій і статей. Автор має чимало читачів у різних містах України.

Твори С. Процюка перекладені кількома іноземними мовами: німецькою, російською, словацькою. Наприкінці 2008 р. в столиці Азербайджану Баку накладом 1000 примірників вийшов переклад роману Степана Процюка  „Тотем”. Перекладав книгу відомий азербайджанський письменник та видавець Ельчин Іскендерзаде. Зараз роман перекладається ще кількома іноземними мовами.

Степан Процюк — лауреат багатьох національних літературних премій: 7-разовий лауреат премії журналу „Кур'єр Кривбасу”(1998—2003); премії „Благовіст” (2000 р.); міської літературної премії ім. І.Франка (2002 р.);

обласної літературної премії ім. В. Стефаника (за роман „Інфекція" 2003 р.).

"Країна героїв Памели Треверс та Туве Янсон"

З метою ознайомлення користувачів з видатними авторами дитячих творів - до 120 річчя від дня народження англійської письменниці Памели Треверс та 100 – річчя від дня народження фінської письменниці, художниці шведського походження Туве Янсон, тому проводиться книжковий огляд : «Країна героїв Памели Треверс та Туве Янсон».

Відвідувачам надається інформація довідкового характеру щодо життя і творчості письменниць, а також представлено огляд їх відомих на весь світ творів- «Мері Поппінс» Памели Треверс, «Казки про Мімі – Тролів» Туве Янсон.

9 серпня в день народження обох письменниць було продемонстровано перегляд відеоматеріалів «Життя і творчість Памели Треверс та Туве Янсон»

Юрій Федькович та його епоха

Для бібліотекарів, літературознавців, письменників, вчителів літератури рідного краю, студентів, краєзнавців, широкого загалу представлено унікальні видання про життя і творчість Буковинського Соловія.

Вчився у Чернівецькій німецькій реальній школі. Відбував військову службу (1852—1863) у Семигороді, 1859 року став поручником; тоді ж брав участь у поході австрійського війська до Італії, під час якого написав перший вірш українською мовою — "Нічліг" (1858).

Писав спочатку німецькою мовою. Для написання ранніх віршів українською використовував латинську абетку, бо кирилиці не знав. По звільненні з військової служби працював війтом у рідному містечку, був шкільним інспектором Вижницького повіту.

Останні роки провів у Чернівцях, де у 1885—1888 був редактором газети "Буковина".

Крім поезії і прози, Федькович також писав драми. Його найпопулярніші твори: "Три як рідні брати", "Люба-згуба", "Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест", "Пречиста діво, радуйся, Маріє!"…

Запрошуємо всіх, кому цікава творча спадщина Юрія Федьковича та інформація про його життєвий шлях.

Виставка «Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно» з нагоди 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша (1819 – 1897)

Пантелеймон Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності.

Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).

В бібліотеці нагадують, що Куліш - автор першого українського фонетичного правопису, українського букваря та першої "Граматики" для навчання дітей рідній мові. Він був сучасником Тараса Шевченка й одним з ініціаторів створення Кирило-Мефодіївського братства. Переклав на українську мову Біблію, твори Шекспіра та Байрона.

Куліш відомий як автор першого історичного роману українською мовою "Чорна рада".

Лицар правди і життя

5 серпня виповнюється 120 років від дня народження українського письменника  Бориса Дмитровича  Антоненка-Давидовича.

„Він любив Україну в роки суцільної руїни,

і тоді, коли українців змушували забувати все українське,

він бив на сполох і наперекір усьому лишався незламним”.

А. Дімаров

120 років від дня народження Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича (1899–1984), українського письменника, романіста і повістяра, новеліста і репортера, нарисовця і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з кращих знавців рідної мови, автора понад двох десятків оригінальних книжок: п’єси «Лицарі абсурду», роману «За ширмою», повістей «Смерть», «Синя волошка», «Справжній чоловік», мисливської поеми «Семен Іванович Пальоха», збірок оповідань «Запорошені силуети», «Слово матері», «Як воно починалось», літературних репортажів, збірників статей (зокрема, й «Як ми говоримо…»).

ДО ЮВІЛЕЮ БОРИСА ДМИТРОВИЧА АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА В НАШІЙ БІБЛІОТЕЦІ ВІДКРИТО ДЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ КНИЖКОВІ ВИСТАВКИ: «Нескорений майстер»