Основоположнику художньої прози 240 років (до річниці від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка)

Григорій Федорович народився 18 (29) листопада 1778 року в слободі Основа під Харковом. Звідси й його літературний псевдонім – Основ’яненко. Все своє життя він прожив у Харкові. Як стверджував Пантелеймон Куліш, родина Квіток жила „просто, по-старосвітськи, по-козачи”, тож Гриць змалечку „чув у отецькій господі і всюди по околиці щиру українську мову. Звичаї ж у панів були, в щоденній жизні їх, ті ж самі, що й у посполитих; і родини, і хрестини, і весілля, і похорони одбувалися так само в панському домі, як і в простацькому, хіба з більшою пихою та достатком”. Не дивно, що Квітка- Основ’яненко чудово знав і українську мову, і старі українські звичаї та обряди, а також народні пісні, думи, перекази, приказки, прислів’я тощо.

З раннього віку Квітка-Основ’яненко мав дуже слабке здоров’я, тому Григорій навчався вдома. Слід сказати, що в Основ’янському маєтку Квіток була гарна бібліотека, де зберігалися документи з історії України доби Хмельниччини. Хлопець читав все, що потрапляло йому на очі. Григорій мав феноменальну пам’ять і дуже любив історію. А ще була музика. Хлопець чудово грав на фортепіано й флейті. А краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів надихали на написання власних музичних творів.

На 15-му році життя батько послав його до війська. У 1793-1797 рр. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804-го по 1805 рік упродовж кількох місяців перебував у монастирі. Йти у ченці Григорія відмовив філософ Сковорода, котрий був добре знайомий з родиною Квіток. Покинувши монастир, юнак знову повертається на військову службу, але вже за рік виходить у відставку.

У 1816-1828 рр. він займає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада дозволила Квітці зробити чимало для освіти та культури Харківщини.

1827-го письменник береться за написання сатиричних комедій і повістей, спершу російською мовою, ще пізніше, з 1832 р., він почав писати твори українською мовою. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому вже було 40 років, і наступні 25 літ свого життя він успішно поєднував службову діяльність із літературною. Саме з ініціативи Григорія Федоровича у Харкові відкрили приватний театр, в якому Квітка був і режисером, директором та істориком. В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про обдарованість простого народу, пропагував ідею надання освіти простим людям.

До цікавих творів письменника варто зарахувати «1812 рік в провінції», «Добре роби – добре й буде» (1836), «Козир-дівка» (1838), «Щира любов» (1839), «Перекотиполе» (1840), «Божі діти» (1840). На увагу заслуговують і роман «Пан Халявський» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні й етнографічні нариси «Головатый» (усі – 1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), так звані фізіологічні нариси «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841) та інші. Не можна не згадати його твори, побудовані на народних віруваннях, – «Конотопська відьма», «От тобі скарб», «Мертвець великдень». Джерелами для написання повісті стала дійсність українського села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії – образність повісті, від казки й переказу – її розповідний стиль.

В останні роки життя Григорій Федорович створює цілу низку прекрасних історичних нарисів: „Основание слободских полков”, „О Харькове и уездных городах Харьковской губернии”, „Театр в Харькове”, „Головатый” та ін. Квітка-Основ’яненко залишив по собі значну літературну спадщину, яка нараховує близько 80 прозових і драматичних творів. Він розробив основи художньої прози, розширив тематику української літератури, збагатив її жанрами, виступив новатором у жанрах оповідання, повісті, роману, уперше в європейській літературі обрав героями своїх творів вихідців із народу, показавши різні сторони його життя.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко був видатним українським прозаїком дошевченківської доби. Головну роль Квітки в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він «творець повісті, один із перших того роду творців у Євроропейських письменствах». Квітка-Основ’яненко звеличив в очах суспільства простого селянина-трудівника, широко відкривши двері в літературу позитивним персонажам з народу.

Для нас його твори – це спадщина наших предків, це правдиві картини народного життя. Не обійшли увагою і пам’ятні місця Харкова, пов’язані з життям та діяльністю Г.Квітки-Основ’яненка, здійснивши віртуальну екскурсію парком з однойменною назвою, завітали на Квітчину вулицю, побували на могилі письменника, відвідали його музей. А насамкінець переглянули бібліотечну виставку «Вірний правді житті», присвячену славному «батькові української прози».

Ольга Кобилянська - цариця української літератури

155 років від дня народження письменниці

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї службовця.  У 1873 -1877 рр. вчилася в початковій чотирикласній німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освічу вона здобувала самотужки. З 1889 до 1891 жила в с. Димка.  Пізніше вона разом з родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну участь у жіночому русі, 1894 року виступила одним з організаторів «Товариства руських жінок на Буковині» Важливою подією в житі і О. Кобилянської було знайомство із Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою і познайомила її з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала жіночий рух у Галичині. Захопившись феміністичними ідеями, О.Кобилянська вперше в українській літературі порушує тему емансипації жінки. Формувалася естетична концепція людини і світу О. Кобилянської під впливом ідей німецького філософа Фрідріха Ніцше, який мав значний вплив на модерністів Європи.dovidka.biz.ua 1899 року О. Кобилянська побувала на Наддніпрянській Україні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві, могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни та румунської окупації Північної Буковини письменниці довелося жити в тяжких умовах зазнаючи переслідувань з боку румунської влади. З 1927 року в Україні було розпочато видання дев’ятитомного зібрання творів Кобилянської. Того ж року на відзначення 40-річчя літературної діяльності їй була призначена урядом пенсія, що дала письменниці можливість поліпшити матеріальний стан та придбати власний будинок, в якому письменниця прожила останні роки свого життя. Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях. Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою повість «Людина», був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаною раніше німецькою мовою оповідання -“Вона вийшла заміж”». Пізніше з’явилися оповідання й повість «Він і Вона» (1895), “Царівна” (1896), “Що я любив» (1896 р.), «Аристократка» (1898), ін. позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей жіночої емансипації Одним з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість “В неділю рано зілля копала” (1909), написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише нитку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» ін. Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926 р ), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.

У бібліотеці до 155-річного ювілею Ольги Кобилянської  27 листопада відбулася виставка «Робітниця свого народу». Вона знайомить з життям та творчістю видатної української письменниці.

Великим досягненням української літератури стала повість Ольги Кобилянської «Земля», перекладена на безліч мов світу. Ця повість та багато інших творів видатної письменниці, серед яких «Людина», «Царівна», «В неділю рано зілля копала…», було представлено на виставці на честь 155-річчя з дня народження Ольги Кобилянської.

Акція "Подаруй бібліотеці книгу"

Подаровано для бібліотеки 54 книги.

«Знавець душі народної»

до 180-річчя від дня народження І. С. Нечуя-Левицького, українського письменника

«Іван Левицький – се великий артист

зору, колосальне, всеобіймаюче око України»

І. Франко

Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) народився 13 (25) листопада 1838 р. у с. Стеблів Богуславського повіту Київської губернії. І. С. Левицький показав надзвичайні успіхи у навчанні. Він закінчив Богуславське повітове духовне училище, Київську духовну семінарію та Київську духовну академію.

Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну культуру, сприяла дальшому розвиткові літературного процесу в Україні. Він одним із перших серед українських письменників відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної України. Зі сторінок його повістей і оповідань постали жахливі картини життя заробітчан, трагічна доля московок, розгнівні постаті народних месників, безпросвітна темрява пореформеного села.

Друкуватися він почав 1868 року («Дві московки»). Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 р.), повістей: «Бурлачка» (1878 р.) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 р.), «Над Чорним морем» (1891 р.) — про діяльність української інтелігенції. Письменнику належать гумористично-сатиричні твори «Кайдашева сім'я» (1879 р.), «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 р.), «Афонський пройдисвіт» (1890 р.).

Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На Кожум'яках», історичні драми «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 р.) тощо), етнограф-фольклорист («Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868—1871 рр.), «Українські гумористи та штукарі» (1890 р.), лінгвіст «Сучасна часописна мова в Україні» (1907 р.); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 р.) тощо.

І хоча творча спадщина І. Нечуя-Левицького нараховує не один том, візитною карткою письменника стала повість «Кайдашева сім'я», вперше надрукована 1879 року в десяти номерах львівського журналу «Правда». У тому ж році повість вийшла у Львові окремою книжкою. Автор двічі звертався до царської цензури, але дозволу надрукувати твір у Росії не одержав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати «Кайдашеву сім'ю» з деякими змінами.

2 (15) квітня 1918 р. І. С. Нечуй-Левицький помер. Похований письменник на Байковому кладовищі.

Творчий доробок Нечуя-Левицького – взірець високої майстерності, новий крок у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів. Він назавжди залишився з народом, а його кращі твори поповнили золотий фонд класичної спадщини української й світової літератури.

Запрошуємо відвідати тематичну книжкову виставку з нагоди пам’ятної дати. Експозиція містить такі відомі твори автора, як: «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», гумористичні оповідання та ін., а також праці вчених, які досліджували життя та творчість письменника.

Навіть тепер, в ХХІ столітті доробки Нечуя-Левицького актуально болючі і знаходять свою аудиторію і глядачів, адже його п’єси ставляться театральними трупами в кожному куточку України.

СХИЛІМО ГОЛОВИ В СКОРБОТІ…

1933-й рік… найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю нашого народу.

23 листопада в школі  відбувся захід – реквієм «Схилімо голови в скорботі»,  який підготували бібліотекар, педагог – організатор, вчитель історії разом з учнями 11 класу.

Діти нагадали про ті страшні сторінки історії нашої держави, коли без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі Європи, в Україні, яка була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей.

Сьогодні ми впевнено можемо говорити, що це був більшовицький геноцид! Це була безкровна, людоморська війна проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.

Учасники заходу зачитали розповіді свідків того страшного голодного лихоліття, адже це – достовірне джерело правди про голодомор.

Тривожною була хвилина мовчання. Адже моторошно уявити мільйони зморених голодом людей України.

Також учні наголосили на тому, що хліб потрібно шанувати, адже колоски пшениці вважаються символом життя і перемоги над голодом.

Учні школи під час лінійки прослухали пісні про голодомор.

Звертаючись до учнів школи, вчитель історії Рильчук Світлана Григорівна закликала усіх зберегти пам’ять про ці події і запалити свічку пам’яті 24 листопада о 16.00 год.

Щорічно, кожну четверту суботу листопада, відзначається День пам’яті жертв голодомору 1932-33рр. В цей день усі українці запалюють свічку пам’яті, адже, мабуть, не знайдеться жодної родини, яку б минуло це лихо.

Бібліотекар школи оформила книжкову виставку «Пам’ятаємо про голодомор» та ознайомила учнів з літературою, яка знаходиться в фонді шкільної бібліотеки. 

День Гідності та Свободи

Традиційно 21 листопада вся шкільна родина відзначає разом зі всією Україною День Гідності та Свободи. Учні, батьки, вчителі вшанували патріотизм і мужність громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року-лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору. Метою запровадження пам’ятної дати стало донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття.

Цього дня на виховному заході ми згадали документально події Майдану з листопада 2013- го по лютий 2014 року. Переглянули документальні відеоролики. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять Небесної Сотні та воїнів, полеглих на сході України.

Захід підготували учні 5-Б, 8, 10-А класу з бібліотекарем та педагогом-організатором. Бібліотекар Оксана Михайлівна Шпитчук підготувала тематичну виставку і ознайомила учнів з літературою, яка знаходиться в фонді.

Відзначаючи День Гідності та Свободи, ми сповнені гордістю за наших співвітчизників, які понад усе цінують свободу і гідність та продовжують боронити незалежність України від зовнішньої агресії.

Слава Україні! Героям слава!

20 ЛИСТОПАДА - ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ДИТИНИ

У ЦЕНТРІ ВСЕСВІТУ ДИТИНА

У 1954 році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала всім країнам ввести в практику святкування Всесвітнього дня дитини як дня світового братерства і взаєморозуміння дітей, присвяченого діяльності, спрямованої на забезпечення благополуччя дітей в усьому світі.

20 листопада знаменує день, в який Асамблея прийняла в 1959 році Декларацію прав дитини, а в 1989 році – Конвенцію про права дитини.

Конвенція ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною ще 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року.

20 листопада бібліотекар школи провела бібліотечну годину "У центрі всесвіту дитина", де ознайомила учнів школи з історією свята, а також оформила книжкову виставку.

Немає нічого дорожче, краще і бажанішим в цьому світі, ніж діти. Діти приносять в наше життя радість, щастя, повноту, гармонію. Тільки діти перетворюють пару в справжню сім'ю! Діти вчать нас життєвої мудрості, дарують нам сенс у житті, живлять нас силою і енергією. Діти ніколи не припиняють бути цікавими, навіть коли самі стають батьками, і постійно потребують любові і розуміння.

Що треба для щастя й усмішки дитини?

Щоб сонце ласкаве нас гріло щодня.

Оселя затишна й чуйна родина,

Мамина пісня щоб завжди жила.

Щоб зорі вночі у вікно зазирали,

Сади буйним цвітом цвіли навесні,

Пташки від зорі до зорі щебетали,

Бажання збувались великі й малі.

Щоб небо не плакало з горя важкого,

Земля не здригалась від туги й жалю.

Бажаємо щастя простого й земного,

В добрі хочем бачить Вкраїну свою.

Відзначення 1030-річчя хрещення Київської Русі-України

Згідно наказу відділу про проведення заходів до дня хрещення Київської Русі в нашій школі було проведено ряд заходів. День почався спільною молитвою отця Василя в храмі Петра і Павла.

На великій перерві було проведено тематичну лінійку «Хрещення Київської Русі - перша сходинка до духовності», підготовлену бібліотекарем школи та вчителем християнської етики. Метою якої є виховання в дітей та молоді поваги до духовної спадщини народу. Учні дізналися про хрещення в історії нашої держави, житті суспільства, розвитку його культури, духовності та моралі, а також про життя князя Володимира Великого - хрестителя Київської Русі.

На загальній годині спілкування учні 5-11 класів мали можливість переглянути фільм про хрещення Русі.

Такі заходи розвивають в учнів інтерес до історії свого народу, залучають їх до духовно-моральних цінностей, вчать розбиратися в таких поняттях, як гуманність, толерантність, доброзичливість, терплячість, а також визначати жорстоке звертання й знаходити захист від нього

День хрещення Київської Русі-України. Це свято було затверджено на державному рівні Указом Президента України в 2008 році. Щорічно православні християни відмічають його 28 липня. Хрещення Київської Русі-України – перша сходинка до духовності.

Свято Хрещення давньої України нагадує нам про одвічні християнські цінності – правду, добро, милосердя, любов до ближнього. То ж пам’ятаймо про це!

Толерантність єднає всіх

З метою формування в учнів моральних якостей особистості, попередження конфліктів, насильства в сім’ї і суспільстві, протидії расизму і ксенофобії, підвищення рівня культури дітей, виявлення соціальної активності, небайдужості до морально-етичних проблем, актуальних в нашому суспільстві, сприянню формування громадської позиції в учнів в нашій школі 16 листопада був проведений день толерантності на тему «Толерантність врятує світ».

Люди, яких люблять і шанують, не обов'язково вродливі і не завжди винятково розумні. Проте вони мають такі якості, які полегшують їм встановлювати контакти з іншими людьми й допомагають знаходити собі друзів. Ці якості можуть бути закладені в характері від самого народження, але їх можна й набути, доклавши до цього певних зусиль. У чому ж таємниця правильного спілкування з людьми? Які риси для цього необхідні? У чому полягає дружнє ставлення до людей? На всі ці питання існує єдина відповідь – ТОЛЕРАНТНІСТЬ!

Ідеї толерантності набувають все більшого визнання в сучасному світі, все більше країн активно запроваджують їх  у свою освіту, державно-суспільне життя, розглядають їх як найдієвіший засіб досягнення  взаєморозуміння,  взаємоповаги, злагоди між громадянами.

З метою формування в учнів поняття «толерантність»; формування толерантного ставлення оточуючих,  до суспільства, до певних ситуацій, відпрацьовування навичок безконфліктного спілкування; розвитку фантазії, творчих здібностей з учнями 9-11 класів було проведено тест «Толерантність».

З метою попередження конфліктних ситуацій та навчанню виходити з конфліктної ситуації з учнями 5-6 класів було проведено конкурс плакатів «Толерантність очима дітей».

Шкільним бібліотекарем було організовано виставку «Толерантний світ – гармонійний світ», де учні мали змогу знайти цікаву інформацію стосовно толерантності в періодичних виданнях, буклетах та книгах.