«Він умів кількома рядками сказати те,

 на що іншим потрібні сторінки.»
Максим Рильський

14 травня – 155 років від дня народження видатного українського письменника, майстра соціально-психологічної прози, неперевершеного новеліста, відкривача людської душі Василя Семеновича Стефаника. «Василь Стефаник – се правдивий артист із Божої ласки, яким уже нині можемо повеличатися перед світом», - писав Іван Франко.

 

Цікаве про Стефаника:

- народився в заможній селянській сім’ї;

- батько не шкодував грошей на його освіту;

- в старших класах, був виключений з гімназії в м. Коломия, за участь у таємному учнівському товаристві;

- продовжував навчання у гімназії м. Дрогобича. Там став членом таємного гуртка молоді;

- вступає на медичний факультет Краківського університету, Тут у нього пробуджується інтерес до літературної творчості. Тож залишає університет;

- пише новели, які перекладаються німецькою, російською та італійською мовами;

- дружив з багатьма відомими українськими письменниками;

- одружився і з дружиною та трьома дітьми переїхав до рідного села;

- дружина Ольга передчасно померла., Василь Стефаник залишився вдівцем у 43 роки та самотужки виховував трьох неповнолітніх синів -Семена, Юрія та Кирила. Він більше не одружувався і присвятив себе дітям;

- був депутатом австрійського парламенту;

- за фальшивим доносом був заарештований, проте завдяки клопотанням письменника Марка Черемшини його невдовзі звільнили;

- Стефаник гаряче вітав утворення Української Народної Республіки;

- у січні 1919р. очолював урядову делегацію ЗУНР до Києва у зв'язку з проголошенням універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР;

- відмовився від персональної пенсії від радянського уряду, коли довідався про штучно створений голод 1933 року і переслідування української інтелігенції в УРСР;

- митрополит Андрей Шептицький призначив письменнику пенсію від Української Греко-Католицької Церкви. Стефаник попросив видати призначену йому суму дрібними грошима, вийшов на майдан і роздав їх жебракам з проханням помолитися за померлих від голоду українців;

- останній рік життя Василь Стефаник тяжко хворів. Помер 7 грудня 1936 року. Похований у рідному селі Русів.