Народилася 25 серпня 1940 року в селі Розтоках. Її творчі поривання пов’язані з місцем народження і тісними стосунками в родині. Милуючись красою Гуцульщини, ще будучи малою дівчинкою, вона відчувала потребу розповісти про це краянам та одноліткам. У 10-літньому віці вона опублікувала свої перші ліричні спроби в місцевій газеті. І з тих пір бажання творити не зникало, а ще більше проймало її. Вже в юначих роках вона постала перед читачами в цілком сформованому та індивідуальному образі поетеси. Так відчиняла двері життя відома письменниця, журналістка, громадська діячка.
Трудову біографію Марія Влад розпочала 1958 року у школах Косівщини, а згодом – у районній газеті. Була завше кмітливою, беручкою, доцотною у праці. Проживала у Косові, на квартирі, в сусідстві зі славною сім’єю Сагайдачних. Вступила на журналістський факультет Львівського університету, вчилася заочно, закінчила виш у 1968 році. Вийшла заміж на Косівщині. Тут народилася і виростала старша дочка Людочка. Але доля вивела Марію Влад з гір і закинула аж до золотоверхого Києва.
Перша збірка Марії Влад «Грають у дримби вітри», отримавши ряд схвальних відгуків, стала яскравим явищем у літературному процесі 70-х років минулого сторіччя. Критики ставили молоду поетесу поруч із іменами Драча та Вінграновського, яких вважали тоді вершинами української поезії. Через рік, 1972 року, Марію Влад прийняли до Спілки письменників. Її поезії і статті друкували в багатьох вітчизняних (і не тільки) ЗМІ. 1976 року – стала членом Спілки журналістів.
Працювала журналісткою, зокрема в газеті «Літературна Україна» (1980-1988), і редактором журналу «Welcome to Ukraine». На Українському радіо вела культурологічні програми. Працювала в НРУ, була співфундатором створення Жіночої громади Руху та низки жіночих спільнот.
Знаковим кроком після проголошення Незалежності стало запрошення Марії Влад до праці в атестаційній комісії Міністерства оборони України. Небагато з нас знають той факт, що практично усі нині діючі військові статути української армії переклала з російської саме вона... А ще вона навчала української мови працівників Міністерства, допомагала перекладати на українську документи. З її допомогою до армійських підрозділів були залучені на службу капелани. Вона стала співфундатором Спілки солдатських матерів, першою очолювала цю Спілку. Марія Миколаївна багаторічно опікувалася військовими втікачами та сім’ями загиблих, була для них і лікарем-психологом, і мамою, і третьою стороною у примиреннях.
Марія Влад – автор поетичних збірок «Грають в дримби вітри» (1971), «Живиця» (1973), «Мелодії травня» (1975), «Чиста злива» (1979), «Мова полонин» (1981), «Час пробудження птиць» (1982), «Віно» (1984), «Біла днина» (1987), «Полонина» (1988), «Світло слова» (2012), «Вірші та поеми» (1990), а також етнологічної книги «Стрітеннє» (1992). У 2000 році вийшла книга новел релігійно-етичної тематики «Який цей світ», за неї пізніше авторка отримала премію «Благовіст».
У 2009 році – дипломантка конкурсу «Коронація слова» за роман «Святий Йосиф Обручник». Книга розповідає про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Для цього видання потрібен був дозвіл церковної влади, благословив автора ректор Івано-Франківської теологічної академії, єпископ Софрон Мудрий. М. Влад уклала цю книгу на основі схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів епохи Ренесансу. Це перший твір релігійної тематики, який було високо оцінено на конкурсі «Коронація слова» у номінації «Вибір видавців». Престижну нагороду номінантці вручив настоятель Студійського Уставу в Києві о. Олександр Приліп. «Святий Йосиф Обручник – це приклад для наслідування. Саме він зміг чинити волю Божу і стати Обручником Пресвятої Родини. Дуже дякую, п. Маріє, за цей високо духовний твір», – зазначив він тоді.
2012 року у Львові вийшла її книга оповідань «Бурштинове диво».
2013 року у Косівському видавництві «Писаний Камінь» побачила світ книга оповідок «Кедрове Божелісся», до котрої також увійшли розповіді про народні звичаї і вірування гуцулів «Стрітеннє».
Майже усі твори М. Влад – про рідну Гуцульщину. Кожна оповідка оперта на бувальщині, розкриває правдиву історію з життя волелюбних, ніколи й ніким не скорених гуцулів. Сама письменниця казала: «Моє єство зіткане з Гуцульщини, з її краси і гіркоти, з її зеленої смерекової радості й бурштинової сльози, що закипілася навіки в моєму серці».
Марія Миколаївна – учасник багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових, релігійних, літературних форумів і конференцій, автор резонансних радіопубліцистичних програм.
М.Влад нагороджено офіцерським Хрестом з мечами, орденом княгині Ольги III ступеня та журналістською відзнакою «Золоте перо».
Серед її приятельок – славні Любов Голота, Ганна Чубач, Тамара Коломієць, Євгенія Божик. Також у молодості була в приятельських стосунках з нині вже покійними Любов’ю Забаштою та Марією Пригарою.
...Як той узір
Милує зір,
Так серце — говір співанковий.
Я народилась серед гір,
І щастя тут мого підкова.
Сопілка, воля, постоли
Мені лишилися у спадок.
Смереко, хвою постели —
Впаду в твої перини падьма.
Та ще зажди —
Нап'юсь води
Із чуркала студеного.
Так мої русини-діди
Пили щоденно.
З сонцем в спілці,
Смерічко, милого знайди —
Нехай заграє на сопілці
Гуцульської,
Нашої.
Бо на світі я не чула
Кращої.
Померла 14 вересня 2017 року у Києві.
Немає коментарів:
Дописати коментар