125-річчя від дня народження Максима Тадейовича Рильського

 «Він України мав чарівну вроду,

Носив її наймення гордолиць

Він виріс від суниць аж до зірниць,

Великий гранослов свого народу...»

Д. Павличко

 

Максим Рильський – один із найбільших поетів XX століття, чий внесок у національно-духовне відродження народу неоціненний. Витончений майстер неокласичного стилю, він витворив неповторний художній світ, наповнений гуманістичним змістом. Увійшов в українську культуру як поет, перекладач, публіцист, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, літературознавець, мовознавець.

Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, відомий етнограф і громадський діяч Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і князівни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, народилася в селі Романівці на Житомирщині. 1902 року помер його батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній гімназії в Києві. Деякий час Максим Рильський жив і виховувався у родині Миколи Лисенка. Навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Писати почав рано, його перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною комуністичною критикою за декадентство і відірваність від життя. Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав Рильського до себе в Харків на кілька днів у гості. Побратими Рильського - неокласики М. Драй-Хмара,             П. Филипович, М. Зеров, Д. Загул, були репресовані й загинули в радянських концтаборах.

Після ув'язнення Рильський вимушено проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору. Його творчість поділилася на два річища – офіційне та ліричне, в останньому йому вдалося створити справжні взірці високої поезії. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958). Він був головою правління Спілки письменників України, обирався депутатом Верховної Ради СРСР, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Поет помер 24 липня 1964 р. після тяжкої хвороби (рак).

В бібліотеці було представлено книжкову виставку «Він сіяв зерно золоте».