СПІВЕЦЬ ЛЮБОВІ, ВОЛІ Й УКРАЇНИ

Я не літав в надзоряні країни,

А все державсь бездольної землі;

Боровся я за щастя для людини,

 За світло в чорній млі.

                                                  П. Грабовський

Видатний український поет, прозаїк, перекладач і публіцист кінця ХІХ — початку ХХ ст. Павло Грабовський (псевдонім Граб, 1864 —1902) народився в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Учився в Охтирській бурсі, потім у Харківській духовній семінарії. Був активним учасником організації революційних народників «Чорний переділ». 1882 року за революційну діяльність його виключили із семінарії, арештували і вислали у село під нагляд поліції. По закінченні терміну виселення працював у Харкові коректором газети «Южний край». 1886 року його знову арештували, а після тюремного ув’язнення заслали у Балаганський округ Іркутської губернії. За активну революційну діяльність 1889 року П. Грабовського ув’язнили в Іркутську на три з половиною роки. З Іркутської тюрми листувався з І. Франком, який гаряче підтримував письменника-засланця. Пізніше П. Грабовського заслано до Вілюйська, згодом до Якутська, потім до Тобольська, де він, тяжко захворівши, помер.       

Поетичний доробок П. Грабовського становлять збірки «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (переклади поезій І. Сурикова, 1894), «З чужого поля» (1895), «З півночі» (1896), «Доля» (1897), «Кобза» (1897). Поет підготував до друку ще збірку «Вітка», якої досі не знайдено. Прозою письменник залишив багато статей, нарисів, листів (до І. Франка, Б. Грінченка і багатьох інших культурних діячів).

П. Грабовський оригінальною творчістю і численними перекладами з російської і світової літератури збагатив українську літературу й літературну мову. На формування його мовно-естетичних поглядів великий вплив мали, з одного боку, український фольклор, з другого — творчість Т. Шевченка. Письменник обстоював єдиний всеукраїнський варіант літературної мови і заперечував вузькотериторіальні її відмінності. У тюрмі і на засланні, будучи відірваним від українського середовища, склав для себе словник рідної мови, до якого вносив слова з різних доступних йому писемних та усних джерел. Письменник дбав про чистоту мови, протягом творчого життя вдосконалював її, окремі слова в пізніших виданнях замінював. Проте основою мовного чуття П. Грабовського великою мірою був рідний йому слобожанський говір, зокрема західна його частина, що майже збігається із середньонаддніпрянським говором, який по суті ліг в основу нової української літературної мови. Будучи відірваним від українського літературного й мовного середовища і не маючи змоги вивіряти мову своїх творів за писемними джерелами, він часто вживав слова і їх форми, які чув на рідній Слобожанщині.

З 11 вересня у бібліотеці експонується книжкова виставка "Крик болю за рідною Україною" присвячена 155-річчю з дня народження  Павла Арсеновича Грабовського  (1864-1902), українського поета-лірика.