230 років від дня народження англійського письменника Джорджа Байрона

Джордж-Но́ел-Го́рдон Ба́йрон, шостий барон Байрон (англ. George Noel Gordon Byron; 22 січня 1788, Лондон – 19 квітня 1824, Месолонгіон, Греція) – англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Поряд з Персі Біші Шеллі і Джоном Кітсом представляє молодше покоління британських романтиків.

Джорж Ноел Байрон, увійшов у світову літературу як родоначальник та один із найвідоміших представників доби революційного романтизму.

Характерною рисою творчості Байрона є вічна, трагічна боротьба проти ворожої реальності. Твори Дж. Байрона, такі як: поема «Паломництво Чайльд Гарольда» (1812, 1817–18), «Шильонський в’язень» (1816), філософська драма «Манфрен» (1817), «Каїн» (1818), роман у віршах «Дон Жуан» (1824) та інші, принесли автору всесвітню славу.

Народився Джордж Байрон 1788 р. у Лондоні, в збіднілій аристократичній родині. Вчився у коледжі Харроу, пізніше у Кембриджському університеті. У 1798 р. Байрон отримав у спадок титул лорда, а в 1809 р. зайняв своє місце в палаті лордів. 27 лютого в 1812 р. у парламенті прочитав промову, яка була спрямована проти закону, що вводив смертну кару для луддитів (учасники вуличних протестів кін. XVIII – поч. XIX ст. в Англії). Дуже негативними та опозиційними були й інші промови письменника в парламенті протягом 1812–1814 рр. Луддитам та їх боротьбі Байрон присвятив «Пісню для луддитів» та вірш «Ода авторам білля». Політичні виступи Байрона та його літературна діяльність налаштували проти нього англійське суспільство. Розлучення з дружиною додало негативу до нього, тому Байрону нічого не залишалось як тікати з країни. У 1816 р. Байрон залишив батьківщину і переїхав до Італії. Він брав участь у роботі карбонарської організації в Равенні. Саме там він створив ряд творів, присвячених проблемам національного звільнення та політичної свободи Італії. Це поеми «Жалоба Тассо» (1817), «Пророцтво Данте» (1821), вірш «Ода до Венеції» (1819), історичну трагедію «Маріно Фальєро, дож Венеції» (1820), «Двоє фосками» (1821) та інші. Байрон разом із Шеллі та Лі Гентом випустили декілька номерів літературного журналу «The Liberal». У першому номері цього журналу була надрукована сатирична поема Байрона «Бачення суду» (1822), у другому – Байрон малював картину страждань та бідності, пов’язаних з роками правління короля Геогра III.

У сатиричному вірші «Бронзовий вік» (1823) Байрон висміяв учасників веронського конгресу Священного Союзу. У 1823 р. Байрон залишив Італію і переїхав до Греції, де брав участь у національно-визвольній боротьбі грецького народу. Лорд Байрон на свої заощадження побудував корабель, найняв 500 солдатів, яких очолив. Коли він тяжко захворів, відмовився покинути свій табір і загинув на полі бою. Це сталося у 1824 р. Визвольній боротьбі у Греції Байрон присвятив декілька віршів: «Пісня до сулитів», «Останні слова про Грецію» та ін.

Пам'ять про поета була відмічена в Греції національним трауром. Пізніше прах Байрона було передано на його батьківщину, до Англії.

У бібліотеці оформлено книжкову виставку, на якій представлені видання поета.

Виставку підготувала шкільний бібліотекар Шпитчук О.М.