Легендарний бій під Крутами

29 січня український народ відзначає

 100-річчя битви під Крутами

В серцях людських не вмерли Крути,

Вони проклали у майбутнє шлях,

Щоб гордо майорів навіки

Жовто-блакитний України стяг.

Було їх триста, тільки триста

Героїв - українських соколят.

У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300-х героїв, які загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків – 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.

Вшановуючи пам'ять київських студентів та школярів, які 100 років тому стали на захист незалежності своєї Вітчизни, в нашій школі було підготовлено тематичну лінійку - пам'яті учнями 9 класу по формуванню в учнів почуття патріотизму.

Завдяки лінійці та детально простеженій хронології подій учасники заходу не тільки краще відчули атмосферу того часу, але й дізналися про передумови та наслідки подвигу студентів, курсантів і школярів, які без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу, які своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, а тому навічно залишаться в нашій історії як символ національної честі і приклад патріотизму для наступних поколінь українців...

Гасло «Схід-Захід  - разом» - стало лейтмотивом інформаційної години, під час якої утворили ланцюг єдності, і тим самим залучилися до акції єднання.

В бібліотеці оформлено тематичну виставку "Герої Крут - ніхто не забутий", на якій розміщено матеріал про героїчну сторінку української історії, та незламну волю юних патріотів.

235 років від дня народження Стендаля 

Анрі-Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в місті Ґренобль. Він відомий під псевдонімом Стендаль. Його батько був адвокатом, а мати померла, коли йому було 7 років. Дитинство Стендаля було нещасливим, він страждав від браку уяви в свого батька. Його вихованням займалися тітка і католицький абат Ральян, яких він недолюблював.
1797 року Стендаль вступив до Центральної школи у Ґреноблі. Там він захопився математикою. Він мав намір продовжити навчання в Політехнічній школі у Парижі, але не так і не вступив туди. Невдовзі після перевороту 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) Стендаль прибув до Парижа. Він потрапив до французької армії Наполеона. Більше року Стендаль прослужив лейтенантом, брав участь у бойових діях в Італії, Росії та Німеччині. Навіть після відставки він підтримував стосунки з цивільною і військовою адміністрацією, працював на них до самого падіння Французької Імперії.
Після падіння Наполеона та повернення до влади Бурбонів Стендаль нарешті вирішив виїхати з Франції. Він перебрався до Італії, де з захопленням почав вивчати італійське мистецтво. Його перша книга про мандри була опублікована у 1817 році. Це була перша його робота, підписана псевдонімом "Стендаль". Він був закоханий у Матільду Дембовську, але цей роман закінчився нещасливо. Меттерніхська поліція вигнала його з Мілану за підозрою в участі у повстаннях карбонаріїв, тому у 1821 році він знову переїхав до Парижа. Він заробляв на життя, працюючи в різних салонах в місті. У нього був палкий роман з герцогинею Клементиною Кур'є. Стендаль написав герцогині 215 любовних листів, де зізнавався їй у коханні. У 1822 році було опубліковано його книгу "Про кохання". В основі сюжету були його стосунки з Матільдою та романтична пристрасть, що їх поєднувала. Така тема була провідною в багатьох роботах Стендаля. Він був романтичним реалістом. На його честь навіть названо "синдром Стендаля" - стан, коли в людини пришвидшується серцебиття і паморочиться в голові, якщо забагато часу споглядати прекрасне мистецтво або щось неймовірно красиве. Саме так Стендаль описує свої переживання від поїздки у Флоренцію в книзі "Неаполь і Флоренція: мандрівка з Мілану до Реджо".
Він присвячував свої книги "кільком щасливцям", маючи на увазі декількох справді близьких йому людей, які розуміли його творчість. Твори Стендаля сповнені іронією і психологізмом. Він любив музику, особливо відомих композиторів Чімароза, Моцарта і Россіні. Він навіть написав біографію Россіні в книзі "Життя Россіні", опублікованій у 1824 році. Інші твори Стендаля: "Арманс" (1827), "Червоне і чорне" (1830), "Люсьєн Левен" (1894), "Пармський монастир" (1893). Крім цього він написав незавершений роман "Рожеве і зелене" (1837), "Італійські хроніки"(1837-1839) і "Абатиса з Кастро" (1832). Стендаль також написав біографію Наполеона, опубліковану під назвою "Життя Наполеона" у 1829 році.
Стендаль помер від розриву аневризми аорти 23 березня 1842 на вулиці в Парижі.

День Соборності України

22 січня – День Соборності України та Свободи, свято створення незалежної Української Народної Республіки. Важливою подією на шляху до Соборності став Акт Злуки. 22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва відбулося урочисте проголошення акта про об’єднання Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в єдину Народну Республіку.
Щороку 22 сiчня весь український народ iз вдячністю згадує тих героїв, якi боролися за об’єднання усiх нацiонально-демократичних сил українства, хто словом i ділом намагався вiдродити незалежну Соборну Українську державу. Ідея всеукраїнської єдності формувалася ще з часiв Київської Русi, Галицько-Волинської держави, Запорізької Січі, Визвольної вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини.

Сьогодні День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої держави. Ми пишаємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля, дорога та мила серцю кожного із нас.

 Так вперше з 1919 року було відзначено День Соборності. Це свято показує, що  Україна - єдина держава, яка мужньо перенесла і переносить найважчі випробовування, а ми - єдиний народ. Бібліотека пропонує книжкову виставку "Соборна єдина..." та  презентацію "Україна соборна". Учнями 9 класу була підготовлена тематична лінійка до свята.

Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з трепетом зберігати цей безцінний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну - Україну!

230 років від дня народження англійського письменника Джорджа Байрона

Джордж-Но́ел-Го́рдон Ба́йрон, шостий барон Байрон (англ. George Noel Gordon Byron; 22 січня 1788, Лондон – 19 квітня 1824, Месолонгіон, Греція) – англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Поряд з Персі Біші Шеллі і Джоном Кітсом представляє молодше покоління британських романтиків.

Джорж Ноел Байрон, увійшов у світову літературу як родоначальник та один із найвідоміших представників доби революційного романтизму.

Характерною рисою творчості Байрона є вічна, трагічна боротьба проти ворожої реальності. Твори Дж. Байрона, такі як: поема «Паломництво Чайльд Гарольда» (1812, 1817–18), «Шильонський в’язень» (1816), філософська драма «Манфрен» (1817), «Каїн» (1818), роман у віршах «Дон Жуан» (1824) та інші, принесли автору всесвітню славу.

Народився Джордж Байрон 1788 р. у Лондоні, в збіднілій аристократичній родині. Вчився у коледжі Харроу, пізніше у Кембриджському університеті. У 1798 р. Байрон отримав у спадок титул лорда, а в 1809 р. зайняв своє місце в палаті лордів. 27 лютого в 1812 р. у парламенті прочитав промову, яка була спрямована проти закону, що вводив смертну кару для луддитів (учасники вуличних протестів кін. XVIII – поч. XIX ст. в Англії). Дуже негативними та опозиційними були й інші промови письменника в парламенті протягом 1812–1814 рр. Луддитам та їх боротьбі Байрон присвятив «Пісню для луддитів» та вірш «Ода авторам білля». Політичні виступи Байрона та його літературна діяльність налаштували проти нього англійське суспільство. Розлучення з дружиною додало негативу до нього, тому Байрону нічого не залишалось як тікати з країни. У 1816 р. Байрон залишив батьківщину і переїхав до Італії. Він брав участь у роботі карбонарської організації в Равенні. Саме там він створив ряд творів, присвячених проблемам національного звільнення та політичної свободи Італії. Це поеми «Жалоба Тассо» (1817), «Пророцтво Данте» (1821), вірш «Ода до Венеції» (1819), історичну трагедію «Маріно Фальєро, дож Венеції» (1820), «Двоє фосками» (1821) та інші. Байрон разом із Шеллі та Лі Гентом випустили декілька номерів літературного журналу «The Liberal». У першому номері цього журналу була надрукована сатирична поема Байрона «Бачення суду» (1822), у другому – Байрон малював картину страждань та бідності, пов’язаних з роками правління короля Геогра III.

У сатиричному вірші «Бронзовий вік» (1823) Байрон висміяв учасників веронського конгресу Священного Союзу. У 1823 р. Байрон залишив Італію і переїхав до Греції, де брав участь у національно-визвольній боротьбі грецького народу. Лорд Байрон на свої заощадження побудував корабель, найняв 500 солдатів, яких очолив. Коли він тяжко захворів, відмовився покинути свій табір і загинув на полі бою. Це сталося у 1824 р. Визвольній боротьбі у Греції Байрон присвятив декілька віршів: «Пісня до сулитів», «Останні слова про Грецію» та ін.

Пам'ять про поета була відмічена в Греції національним трауром. Пізніше прах Байрона було передано на його батьківщину, до Англії.

У бібліотеці оформлено книжкову виставку, на якій представлені видання поета.

Виставку підготувала шкільний бібліотекар Шпитчук О.М.

19 січня Хрещення Ісуса Христа. Водохреща

19 січня за новим стилем християни східного обряду, що дотримуються юліанського календаря, святкують Богоявлення, або Хрещення Господнє. В народі це свято більше відомо під назвою Водохреща, завдяки чину Великого освячення води, яке відбувається напередодні та повторюється у самий день свята. Християни, що дотримуються григоріанського чи новоюліанського календарів, святкують Богоявлення 6 січня. Свято Хрещення Господнього – одне із самих древніх свят християнської Церкви. Його встановлення відноситься ще до апостольських часів. Древня назва свята – „ТЕОФАНІЯ”, що означає Богоявлення.

У цей день християни згадують хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, з якого почалося його служіння людству. Слово “хрещу” дослівно в перекладі з грецької означає “занурюю у воду”. Хрестив Христа пророк Іоанн, який впізнав у ньому Спасителя, очікуваного єврейським народом.

За переказами, коли Ісус вийшов з води, на нього у вигляді голуба зійшов Святий Дух, а голос з небес свідчив про нього як про сина Божого. Звідси і друга назва свята – Богоявлення, оскільки, переконані віруючі, саме так людям з’явився Бог у трьох особах: Отця, який говорив з небес, сина-Христа і Святого Духа у вигляді голуба.

Перші згадки про свято відносяться до початку III століття, щоправда, тоді вого відзначалося разом з Різдвом, і розділили урочистості лише до кінця IV століття. У перші століття в свято Богоявлення християнська громада поповнювалася новими членами, які приймали хрещення в цей день.

Передує святу водохресний святвечір, коли віруючі постом і молитвою готують себе до майбутнього торжества. Велике освячення води звершується в саме свято і напередодні в храмах і на водоймах.

Хрещенською водою кроплять житло, причому, зі слів віруючих, освячена вода може зберігатися роками, залишаючись свіжою.

Розколяда

З метою залучення молоді до відродження народних традицій, збереження звичаїв та обрядів, залучення її до участі в національно-релігійних святах, забезпечення змістовного дозвілля 16 січня було проведено районне кущове свято «Розколяда» на базі нашої школи, в якому  взяли участь учні Головівської ЗОШ І – ІІІст., Перехреснянської ЗОШ І – ІІст., Замагорівської ЗОШ І – ІІІст., Чорнорічанської ЗОШ Іст. та учні нашої школи. Учні виконували колядки притаманні гуцульському краю та змістовно представляли  різдвяні композиції. Всі колядницькі партії були  в гуцульській убирі.

13 січня День святої Меланії Римлянки. Щедрий вечір

Щедрий вечір (Маланка, Маланія, Васильєв вечір) – вечір 13 січня напередодні Старого Нового року.
Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають – гостини Меланки.

У народній традиції обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки.

Унаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У навечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік.

До наших днів збереглися звичаї, які містять рештки магічних вірувань давніх слов’ян. Вважають: як почнеш рік, так він і минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий. В Україні переддень Нового року й називали Щедрим вечором, вітальників, що ходили з поздоровленнями, – щедрувальниками, а віншувальні пісні – щедрівками. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році. 13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії – знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка – найдавніше українське свято, яке має глибоке прадавнє коріння та супроводжувалося цікавим театралізованим дійством.

Господар брав під пахву дідуха, який стояв на покуті протягом свят – від Святвечора до Водохреща, тричі обходив з ним усе обійстя, навідувався у всі господарські будівлі: до хліва і стайні, клуні й комори тощо. Це, за народними уявленнями, мало сприяти наступному врожаєві, добрій плодючості птиці й худоби та прибутку в господарстві.

Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: печеня, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. Щодо специфіки страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, “пироги”.

Цікавим був ритуал залякування садових дерев. Якщо яблуня, груша, слива чи інше дерево не родило протягом кількох років, господар брав сокиру, постукував обухом по стовбуру і тричі промовляв: “Уродиш – не зрубаю, а не вродиш – зрубаю!”. Дерево, злякавшись, повинно було влітку рясно вродити. Бувало, що просто підходили до дерева і просили: “Роди, Боже, так рясно, як на небі зорі, і так красно, як у небі ясно!”. Якщо ж усі дерева були родючі, тоді хазяїн просто брав солом’яні перевесла і перев’язував ними стовбури, щоб гусінь не чіплялася. Солому не знімали до весни, і вона справді захищала дерева від плодожерки. Щоб позбутися на наступний рік бур’янів, рослинних хвороб, гусені, медведки, хробаків тощо, тричі оббігали навколо клуні чи току, садка. Бігти слід було босоніж, тому це охоче, зі сміхом, робили хлопчики-підлітки, після чого вилазили грітися на піч. Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли “забрати достаток із господарства, де брали позичку”. Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.

Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша − до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: “Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом”.

Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7 – 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.

За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили “дрилю”, щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Святкування Маланки

“Маланка” – народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане виконувати магічно – заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити людям врожай та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одягали чудернацький одяг, пере¬вертали кожухи, розмальовували обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо. Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох планах: героїні новорічних пісень – щедрівок та ритуальної маски. З плином часу традиція вратила свій первісний зміст і значення, й зараз носить лише розважальний характер. Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину нежонатий хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми; Коза, Кіт, Чорт, Орач з чепігами (плугом) та ін. Сьогодні ця барвиста маланчина галерея поповнилася живими персонажами (деякі перейшли з минулих часів): бутафорними “офіцерами” і “солдатами” неіснуючих армій, в кумедному одязі; сучасними “президентами” (вітчизняними і зарубіжними), “депутатами” різного штибу, місцевими “діячами”, рекетирами, міліціонерами, “зірками” шоу – бізнесу, кіногероями тощо. Фантазія маланкуючих аж зашкалює: майструють соломяні, шкіряні, навіть – металеві Маланки, які у супроводі інших масок ходять від хати до хати з новорічними піснями та поздоровленнями. Уся ватага з музиками, що інколи нараховує від 50 до 200 чол., рухається вулицями, стежками, городами, по дорозі бешкетує: закидає тини на стріху, знімає ворота й переносить їх в інше місце, перекидає автомобілі, збидкується над перехожими; щедрує господарю, співає величальних пісень.

Народні прикмети

В ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:

якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;

якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;

якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;

якщо падає м’який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;

який перший день у Новому році, то й рік буде такий;

якщо на Меланки (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. “Яка Меланка, такі й Петро з Павлом”;
якщо вночі вітер дме з півдня – рік буде теплий, із заходу – буде вдосталь молока і риби, зі сходу – до врожаю фруктів;

якщо зоряне небо – добре нестимуться кури;

якщо ожеледь на деревах – уродить садовина;

якщо сильний мороз і падає малий сніжок – на врожай хліба, здоров’я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу – на неврожай і хвороби;

якщо під старий Новий рік добрий сніг – сій гречку.

390 років від дня народження Шарля Перро

В одному із найбільших і найкрасивіших міст у світі — Парижі (столиці Франції) — 12 січня 1628 року народилися близнюки. Подружжя Перро вже виховувало чотирьох синів. Батько, впливовий адвокат Фернан Перро, вирішив назвати новонароджених на честь французьких королів: Шарль та Франсуа. Та через півроку маленький Франсуа помер.

Дитинство Шарля було цікавим. Років з 6-ти він навчився від мами читати. Першу чарівну казку хлопчик почув від своєї няні. Йому настільки сподобались чарівні казки, що він готовий був слухати їх знову і знову. Він навіть спробував разом зі старшими братами написати свою казку. І називалася вона «Кохання лінійки та компаса».

Шарлю було 8 років, коли його віддали на навчання в коледж Бове, який був розташований недалеко від будинку родини Перро. Спочатку Шарль відставав у навчанні. Він став мовчазним, усього боявся. Навчання було для нього справжнім випробуванням. До 13 років коледж Бове був для Шарля справжнім жахом. В нього тут не було друзів, бо однолітки сторонилися його, але не чіпали, тому що в цьому ж коледжі навчалися старші брати Шарля, які могли за нього заступитися. Але згодом він став майже найкращим учнем. Та через складний характер Шарлю довелося залишити коледж і навчатися самостійно.

Майбутній казкар закінчив коледж на відмінно. Батько наполягав, щоб син одержав юридичну освіту. І хоча Шарль мріяв стати письменником, після закінчення університету працював в паризькому суді адвокатом. Однак Шарль бачив, що не може протистояти несправедливості. Через 5 років пішов з адвокатури.

Перро почав писати поеми, присвячені королеві. Правда, ще в коледжі він писав вірші. Йому дуже подобалася антична література. І він з братами зробив переклад на французьку «Енеїди».

Молодого юриста помітили, і міністр фінансів Ніколо Фуке запросив Перро на роботу. Шарль служив при дворі Людовика XIV. Король був задоволений його службою і навіть інколи радився із Шарлем. Перро розбагатів, став членом Французької академії наук, але й надалі свої придворні обов'язки поєднував з літературною діяльністю.

Творчий спадок Шарля Перро великий. Він працював над створенням «Всезагального словника французької мови». Його перу належить робота «Великі люди Франції», написані статті, книги, мемуари, поеми у віршах, багато поезій.

І хоча писав Шарль багато і в різному жанрі, основним жанром його творчості стала чарівна казка. До нього спеціально для дітей ніхто не писав. І це, напевно, найбільша заслуга Шарля Перро — його казки поклали початок дитячої літератури як окремого жанру.

Перші свої казки Ш. Перро написав у віршах, які закінчував повчальними віршованими рядками. Наприклад, казка «Червона Шапочка» містила віршик, який давав дівчатам настанову, що небезпечно слухати лихих людей. Потім казки Перро почали друкуватися без повчальних додатків, бо вони були зайві. Читачі й самі добре розуміли, що хоче сказати казкар своїми творами.

Звісно, казки Шарль Перро вигадував не сам. Деякі пам'ятав з дитинства, про інші довідався протягом життя, адже писати казки письменник почав вже у 68 років. Казки Шарля Перро — літературні, створені за сюжетами європейського фольклору.

Славу авторові приніс збірник «Казки матусі Гусині». А почалося все у 1696 році, коли в одному журналі з'явилася казка «Спляча Красуня», яка дуже сподобалася читачам. Саме тоді Перро вирішив написати цілу книжку під назвою «Казки моєї матусі Гусині», з якою пов'язана одна сімейна таємниця. Книга була видана під ім'ям П'єра Перро.

Чому Шарль підписався цим ім'ям? Таємниця з'ясувалася дослідниками його творчості через багато років. Вважають, що книжку написав сам Шарль Перро, щоб допомогти синові П'єру зробити кар'єру при дворі, написавши казки та присвятивши їх юній принцесі Орманській, племінниці короля. Книжку він підписав ім'ям сина. Сподівання Шарля справдилися. Син П'єр Перро подарував принцесі присвячену їй книгу і одержав, як нагороду, — дворянський титул, а також увійшов в коло близьких друзів принцеси.

А вийшло так, що саме ця книга принесла авторові світову славу. «Казки матусі Гусині» сподобалися парижанам. Щодня у паризькій крамниці Клода Барбена за 1 день продавалося до 50-ти книжок. Протягом року видавець тричі повторював тираж. Це був безпрецедентний випадок в історії книгодрукування Франції. Таке не снилося нікому з авторів сучасних дитячих бестселлерів. Поступово вся Європа вже знала та полюбила героїв казок Шарля Перро.

Казки письменника чарівні: в них діють чарівники та чарівниці, є чоботи-скороходи, чарівна паличка, вовк розмовляє людською мовою, а в «Синій Бороді» на ключику не відмиваються криваві плями.

Отже, Шарль Перро першим відчинив двері в літературу чарівній казці, став основоположником цього жанру. Червону Шапочку, Кота в чоботях, Хлопчика-Мізинчика, Віслюкову Шкіру, Сплячу Красуню та Синю Бороду знають всі дорослі давним-давно. Але Шарль Перро зміг так їх переповісти, що його перекази сподобалися всім. Всесвітня енциклопедія казок стверджує: «Це був найдобріший казкар в історії літератури. Він перший створив справжні дитячі казки — добрі та щасливі».

Ось таким був він, автор першої дитячої книжки, основоположник жанру «чарівна казка» — Шарль Перро. 384 роки виповнилося від дня його народження, а його ім'я пам'ятають, казки — читають.

16 травня 1703 року Шарль Перро пішов з життя. Йому було лише 75 років. Поховали його на паризькому кладовищі Сен Бонуа. На початку ХІХ століття у зв'язку із закриттям кладовища, останки Шарля Перро були перенесені до підземного некрополя церкви Сен Бонуа.

 Але доки читають його казки, живе пам'ять про нього. Казки — справа давня. Вони прийшли з тих часів, коли не було ані книги, ані письменників. Але Шарль Перро зумів переповісти те, що чув від няні з дитинства таким чином, що його казками зачитувалися не лише діти, але й дорослі. На сюжети казок Перро створено опери «Попелюшка», «Замок герцога Синя Борода», балети «Спляча красуня», «Попелюшка», багато фільмів мультфільмів.

Різдво Христове

Серед усіх свят Різдво у народній традиції святкується, мабуть, з найбільшим розмахом. Хоч православна церква по значимості ставить Різдво швидше на друге місце, більше шануючи Воскресіння Христове, але український народ веселиться і розважається найщиріше і найяскравіше саме у сувору зимову пору.

Може це пов'язане з тим, що Різдво припадає на зимову пору, коли наші пращури не мали невідкладних сільськогосподарських справ; може в дні лютих і загрозливих морозів і вітрів хочеться протиставити їм безтурботні веселощі; може простий люд з більшою щирістю радів народженню Христа, ніж Воскресінню, якому передували страждання і смерть на хресті; може свій вплив мало те, що Різдво чітко "закріплене" у календарі, тоді як дата свята Воскресіння "плаває". Якийсь вплив могла мати і новітня історія: в роки атеїстичної боротьби з християнськими святами "замаскувати" різдвяні веселощі під зустріч Нового року було легше, ніж видавати Великдень за прояви братання всіх трудящих у травневі дні і святкування великої Перемоги.
                                                     Різдво в Україні
Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших предків є Сварог. Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, – се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (Велесова Книга, дошка 15-А). Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими пращурами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи – найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують наші українські космогонічні колядки.
Тож різдво святкували задовго до християнства. Стародавній дохристиянський календар наших далеких предків – слов'ян-язичників був зорієнтований, за оцінками більшості дослідників, на річний цикл сонця, віхами для якого слугували дні сонцестояння (сонцевороту) і рівнодення. Найголовніші свята припадали на зимовий і літній сонцевороти, які виражалися, відповідно, у найкоротших і найдовших днях. Зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів. За цим зимовим циклом у слов'ян традиційно закріпилися дві народні назви, які в деяких подекуди співіснують: “Святки”, яка переважає на сході східнослов'янського ареалу, та “Коляди, Колядки, чи Коляда”, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки.
Християнська церква докладала багато зусиль, аби позбутися «поганських» обрядів, і приурочила до цих днів святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. І лише в V столітті Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами – григоріанським та юліанським. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква – 25 грудня за новим стилем.
До “різдвяних святок” належить ціла плеяда свят: Коляда (або Свят-вечір), Свято народження сонця (або Різдво Христове), Свято Богородиці, Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохреща (або Богоявлення).
Коляда чи Свят-вечір називається ще багатою кутею. До нього ретельно готуються. Накривається щедрий стіл з 12 і більше стравами, обов’язкові з яких - різдвяна кутя та узвар.
Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язано з Божою Матір’ю.
14 січня православні та греко-католики знову готують кутю, бо вечір цей – Новий рік або Свято Меланки та Василя.
Сильно християнізувалося й ще одне велике свято — Водохреща, котре отримало назву Богоявлення. Водохреща включалає три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкову богослужбу і освячення води.

Трагічний, величний і вічний Василь Стус

6 січня 2018 року виповнилось би 80 років Василю Стусу - людині, що стала символом Українського Опору другої половини ХХ століття, ключовою постаттю духовного життя доби, письменника, правозахисника, борця.
Роль, яку відігравала постать Василя Стуса у розвитку української літератури ХХ століття, відновленні української державності та національної ідеї важко переоцінити.

Гранична чесність, мабуть, найхарактерніша риса Василя Стуса - поета, особистості, громадського діяча, який не лише прожив яскраве, героїчне життя, а й зумів піднести людину до рівня її долі та покликання у слові. Звідси підвищений інтерес до його віршів - “образків доби”, в котру йому судилося жити. Рідкісна, унікальна неподільність поезії і долі. Поет залишався собі вірним до кінця! Василь Стус був неземною людиною. Він творив свій світ, який зараз цікавий не лише в Україні саме тому, що - універсальний. У ньому закладені конфлікти «особистість - середовище», які доводиться долати завжди. 

Василь Стус навіть у найтяжчі хвилини життя твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що край його почує. 

І ця його непоступлива віра в моральний абсолют виявилася прозірливішою за розпачливе примирення з дійсністю багатьох із нас. Його поезія залунала в Україні, її почули, в неї вслухаються. Схиляються перед ним і поза Україною ті, кому випало читати його твори або довідатися про його долю й боротьбу.
За коротке життя поет, член Української Гельсінкської Групи, Стус залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську та надруковано на Заході.
Вшанування пам’яті Василя Стуса - поета, літературознавця, правозахисника стало подією всеукраїнського масштабу, яка викликало значне зацікавлення в мас-медіа, в наукових колах.

До відзначення ювілею долучилася також і наша бібліотека. Ми підготували книжкову виставку до ювілею.

«Володимир Сосюра:

«Я – поет робітничої рані…»

Володимир Миколайович Сосюра 06.01.1898 — 08.01.1965  6 січня 1898 року в містечку Дебальцеве  на Донеччині в родині шахтаря Миколи Сосюри народився хлопчик, який згодом став одним з найяскравіших ліриків української літератури. В роду матері Володимира Сосюри були євреї, українці, серби. А її дівоче прізвище угорське – Антоніна Локотош. Вона, працівниця патронного заводу, замолоду в Луганську отримала перший приз на міському балу серед дворянських дочок. Предки батька нібито з французів на прізвище де Соссюр – дід так і підписувався. Його батько, Микола Володимирович, кресляр за фахом, будучи людиною непосидючою і різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Мати поета займалася домашнім господарством.  Дитячі роки майбутнього письменника минули в селищі Третя Рота (тепер м. Лисичанськ Луганської області), куди переїхала сім’я Сосюр. Про своїх батьків, які стали його першими вчителями, Володимир Миколайович з любов’ю напише у автобіографічному романі «Третя Рота». Володимир Сосюра закінчив сільську школу і поступив до сільськогосподарського училища на станції Ями Бахмутського повіту, де навчався в один час з майбутнім Маршалом Радянського Союзу К. С. Москаленко. З 12 років Володимиру довелося працювати в шахтах Донбасу, брати участь в Громадянській війні: спочатку на боці Украінськой Народної Республіки, потім – на боці Червоної Армії.  Першого вірша Володимир Сосюра написав у 14 років. Після закінчення війни навчався в Комуністичному Університеті в Харкові і на робітфаку при Харківському інституті народної освіти. У цей час він був учасником літературних організацій «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Перший його вірш (російською мовою) було опубліковано в 1917 році.

Ювіляри 2018

Розпочався 2018 рік. Цей рік насичений подіями і знаменними датами, які відзначає Україна і світова спільнота. У блозі "Бібліотечний етюд" я буду знайомити читачів з найбільш важливими народними та державними святами, ювілейними датами визначних діячів культури, літератури, мистецтва.

Січень - року початок. Про місяць січень у народі кажуть: "Скільки днів - стільки й свят".

                                                 Ювіляри січня:

6 січня - 80 років від дня народження українського поета Василя Семеновича Стуса

6 січня - 120 років від дня народження українського поета Володимира Миколайовича  Сосюри

12 січня - 390 років від дня народження французького письменника-казкаря Шарля Перро