4 грудня світ вшановує 150 років від дня народження Райнера Марії Рільке – одного з найтонших, найглибших і найвпливовіших поетів європейського модернізму. Його творчість стала містком між зовнішнім світом і світом внутрішнім, між тишею людської душі та невимовною величчю буття.

Рільке – автор, який умів слухати мовчання. У його поезії відчувається особлива духовна концентрація, прагнення доторкнутися до сутності речей, до невидимого, що приховане за повсякденністю. Його «Дуїнянські елегії» та «Сонети до Орфея» – це вершини поетичної мови, у яких поєднались філософія, символічність, метафізичний пошук та надзвичайна музикальність рядка.

Його поезія мала великий вплив на новітню поезію різних народів, зокрема й на українську. Враження Рільке з відвідин України 1899 і 1900 років позначилися на циклі «Книга життя чернечого», збірці «Книга годин», а також на книжці коротких оповідань «Про Господа Бога та інше» (1900) — передусім два оповідання з української тематики, «Як старий Тимофій умирав співаючи» та «Пісня про правду». Враженнями цієї подорожі навіяні вірші з «Книги прощ», зокрема, вірш «Карл XII, шведський король, їде степами України». Зацікавившись «Словом о полку Ігоревім», Рільке переклав його у 1902–1904 роках.

Ліричний герой Рільке часто мандрує у внутрішні простори, шукає сенс, гармонію, власне місце у світі. Його творчість звернена до кожного, хто хоча б раз замислювався про призначення людини, про крихкість і красу життя, про те, що робить нас справжніми.