Юрій Андрухович – знакова фігура в сучасній українській літературі. Він – поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Народився 13 березня 1960 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному Інституті ім. О. М. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал» (1991-1995). Віце-президент АУП (1997-1999).

У юності Юрій був лідером відомої літературної групи Бу-Ба-Бу («бурлеск-балаган-буфонада»), яка об’єднала авторів з Києва, Львова, Станіслава. Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «станіславським феноменом».

На початку 90-х років разом з Ю. Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер». У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий у СП України, у 1991 році – за ідейним переконанням виходить зі складу Союзу письменників разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників. Наприкінці 80-х відомий як активний діяч первісного, ліберально-демократичного Руху. З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. У 1994 році захистив кандидатську дисертацію по творчості забороненого в радянські роки класика української поезії першої половини ХХ століття Богдана-Ігоря Антонича. Докторську пише по творчості американських поетів-бітників. Певний час був радником мера Івано-Франківська з питань культури.

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли чотири книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», який заслужив репутацію культового літературного твору, книга есе «Дезорієнтація на місцевості».

Кілька років вів рубрику «Парк культури» у загальнонаціональній щоденній газеті «День» (Київ). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ). Автор п’ятого перекладу українською мовою шекспірівського «Гамлета» (журнал «Четвер» № 10, 2000 р.). Естетичні погляди «станіславської» літературної школи, лідером якої є Ю. Андрухович, відбиті на сторінках культурологічного журналу «Плерома» (заснована в 1996 році Володимиром Ешкілевим). Його твори перекладені 8 європейськими мовами, у тому числі роман «Перверзія» опублікований у Німеччині, Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії. У російському перекладі видана невелика збірка віршів (пер. А.Макарова-Кроткова та І.Кручика, «Дружба народів», поч. 1990-х); роман «Рекреації» (пер. Ю.Ільїн-Король, «Дружба народів», № 5, 2000).

Також Юрій Ігорович є автором збірок поезій: «Небо і площі» (1985р.), «Середмістя» (1989 р.), «Екзотичні птахи і рослини» (1991 р.), «Пісні для Мертвого півня» (2004 р.), романів: «Рекреації» (1992 р.), «Московіада» (1993 р.), «Перверзія» (1996 р.), «Дванадцять обручів» (2003 р.), книг есе: «Дезорієнтація на місцевості» (1999 р.), «Диявол ховається в сирі» (2006 р.). У 2007 р. вийшла книга «Таємниця». Автор перекладів українською мовою п’єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра й американських поетів-бітників «День смерті пані День» (2006 р.).

Твори Ю. Андруховича перекладено і видано окремими книгами в Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Словаччині, Швейцарії, Іспанії, Чехії, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Данії. Письменник є автором перекладів з англійської (зокрема, він є автором п’ятого українського перекладу шекспірівського «Гамлета», а також книжки перекладів американських поетів-бітників), польської (Т. Конвіцький), німецької (Райнер Марія Рільке, Ф. Ролер, Фріц фон Герцмановскі-Орландо) та російської (Борис Пастернак, Осип Мандельштам, Анатолій Кім).

Поетичні твори Ю. Андруховича покладені на музику гуртами «Мертвий Півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе», «Karbido» тощо, які є досить популярними серед молоді.

Твори Андруховича відзначені престижними закордонними нагородами:
•1993 — лауреат премії Благовіст
•1996 — лауреат премії Рея Лапіки
•2001 — лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина).
•2005 — лауреат премії миру імені Ремарка, Оснабрюк, Німеччина.
•2006 — лауреат премії Книжкового ярмарку у Лепцігу «За європейське взаєморозуміння».
•2006 — лауреат Літературної премії Центральної Європи Angelus за роман «Дванадцять обручів» (пол. Dwanaście kręgów — перекладач Катажина Котинська).
•2014 — лауреат Премії імені Ханни Арендт (Німеччина)
•2016 — Медаль Гете
•2017 — лауреат Премії Вілениці (Словенія)
•2019  - лауреат премії ім. Вацлава Буріана, за культурний внесок у центральноєвропейський діалог.

 Він - в серці!

Під час його виконання - мурахи по шкірі!
Він те, чим ми пишаємось!
Його мотив надихає!
Він - Державний Гімн України!
Слава Україні!

10 березня - День Державного Гімну України, одного з головних символів держави поряд з прапором і гербом.

Звуки Державного Гімну викликають гордість, відчуття причетності до історії та сучасності своєї держави, бажання робити все можливе, щоб ця потужна урочиста мелодія частіше звучала як в Україні, так і за її межами.

Музична редакція пісні «Ще не вмерла України і слава, і воля» офіційно ухвалена Верховною Радою України 15 січня 1992 року.

Народні обранці, зваживши на пропозицію тодішнього Президента України Леоніда Кучми, слова Чубинського «Ще не вмерла Україна» замінили на «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Гімн у перекладі з грецької мови означає святкова пісня і є одним із символів будь-якої держави, ідентифікуючи її на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях.

Історія створення Державного Гімну України

Михайло Вербицький — один із перших композиторів-професіоналів Галичини, яскравий представник національної композиторської школи. У 1863 році він написав музику на вірші Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна».

Цей вірш він написав під впливом гімнів двох інших держав – Польщі та Сербії. Є перекази, що в нього на помешканні було зібрання української громади, на якому були студенти з Сербії, які заспівали свій гімн-пісню, яка йому дуже сподобалася і схвилювала його. Він, залишивши своїх гостей, в іншій кімнаті написав вірш „Ще не вмерла Україна”, який того ж дня прочитав своїм гостям. А от музика на цей вірш писалася багатьма композиторами протягом багатьох років.

Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині, і час від часу звучала до початку XX ст.

Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П. Чубинського і М.Вербицького.

На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні солоспіву хорову композицію. На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель.

У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.

 

І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета Т.Г.Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського подиву й осягнення.
Т.Г.Шевченко – це слава і гордість українського народу. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею. Він росте і й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка.
В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.

 

Народилася вона 8 березня 1960 року в селі Ценява Коломийського району. Закінчила Коломийську середню школу №2, пізніше - Івано-Франківський педінститут, сьогодні є професором кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Крім наукової праці, Ольга Володимирівна займається літературною творчістю, є членом Національної спілки письменників України.

Лауреат  міської премії ім. Івана Франка за книгу «Соната для коханого», літературної премії ім. Бориса Нечерди за збірку віршів «Джоконда», обласної премії ім. Василя Стефаника за збірку поезій "Пектораль", Ґран-прі Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова-2012" за роман "Дівчинка на кулі". 

Книжкова виставка знайомить користувачів із щедрим творчим та науковим набутком Ольги Слоньовської. Адже вона - автор понад 50 книг,  серед яких - збірки поезій («Гілочка глоду», «Гердани», «Силуети яблунь і коханих» та ін.), книги пам'яті полеглих воїнів-афганців Івано-Франківщини («В Афганістані, в «чорнім тюльпані», «Це потрібно не мертвим. Це потрібно живим»), наукова монографія «Слід невловимого Протея: Міф України в літературі української діаспори», підручники та посібники з української літератури для учнів загальноосвітніх шкіл, диференційований буквар «Хрещатий барвінок» (у співавторстві) та інші навчальні матеріали.

У березні світ відзначає Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир, прагнучи привернути увагу урядів і громадськості до фактів гендерної дискримінації. Свято започатковано Організацією Об’єднаних Націй у 1977 році, щоби сприяти розвитку світової спільноти. Міжнародний жіночий день – це про усвідомлення прав жінок, свободу вибору та повагу, справедливість і можливості, солідарність та співпрацю.

8 березня весь світ  відзначає Міжнародний  день прав жінок і миру. Ці поняття глибоко символічно пов’язані – роль жінки у сучасному світі важко переоцінити. Навіть на рівні міжнародного законодавства закріплено право жінки брати участь у встановленні миру та безпеки. А українська жінка в очах світу є символом незламності та сили духу.

Українські жінки завжди вирізнялися силою характеру, жагою до свободи та рівноправності, вмінням поєднувати в собі тендітність та силу волі, ніжність та незламність. Визначні українські жінки вплинули на розвиток і становлення нашої держави. Протягом усієї багатовікової історії щиро вболівали за свою країну.

Наші жінки – це справжні героїні, які захищають рідну землю нарівні з чоловіками, борються за свободу та незалежність України на фронті й у тилу, волонтерять, лікують і рятують життя, наближаючи Перемогу.

 

  7 березня відомій сучасній українській письменниці Світлані Талан виповнюється 65 років.

Світлана Талан - українська письменниця. Пише романи в жанрі «реальних історій», які їй підказує життя. Усі її твори на гостросоціальну тематику. Незмінним лишається єдине: головна героїня її книжок - жінка-українка, вольова, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою любов: до чоловіка, до дітей, до батьківщини.
Світлана Олегівна Талан народилася 7 березня 1960 року в селі Слоут Глухівського району на Сумщині в родині сільських вчителів.
У 1975 році закінчила восьмирічну школу в селі Перемога Глухівського району Сумської області. Продовжила навчання у Баницькій середній школі.
У 1983 році закінчила Глухівський педагогічний інститут.
З п'ятнадцяти років почала працювати позаштатним кореспондентом районної газети. Згодом працювала вихователем у дитсадку, пізніше - учителем початкових класів.
У 1989 році перебралася жити до східної України й відтоді живе у Сєвєродонецьку, Луганської області. Авторка про себе: «…Я переживала нелегкі часи, коли мене осяяла думка: я повинна писати, інакше збожеволію! На мене чекало стільки героїнь романів, які прагнуть кохати й бути коханими! Це вони стільки часу не давали мені спокою, прагнучи швидше розповісти свої історії читачеві! З того часу я пищу щодня. Писати для мене означає жити, дихати. Найчастіше я сідаю до роботи стомленою, пізно ввечері, але втома одразу ж кудись зникає. З кожною героїнею я проживаю її життя. Я залишаю їй частинку своєї душі, свого серця, але від цього не стаю біднішою, навпаки - багатію. І якщо та частинка доброти, щирості та любові, якими сповнені мої героїні, зроблять цей світ хоча б на крихту добрішим, я буду відчувати себе по-справжньому  щасливою».
Лауреатом конкурсу «Краща книга року – 2019» в  номінація "Сучасна література” стали книги   "Матусин оберіг” та  "Букет улюблених квітів”.
Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи за 2020 рік відзначена Світлана Талан за багаторічну просвітницьку та волонтерську діяльність, популяризацію української літератури, формування спільних національних інтересів, незалежності та соборності України.
Світлана Талан входить в трійку найпопулярніших авторок за версією журналу «Фокус» та має звання «Золотого письменника України».
Сьогодні книги Світлани Талан купити можна в усіх куточках України. Відгуки вона отримує зі всієї країни, адже її роботи дуже чуттєві сильні та реалістичні. С. Талан є автором таких книг, як: «Коли ти поруч», «Не вурдалаки», «Мої любі зрадники», «Помилка», «Розколоте небо», «Оголений нерв», «Повернутися дощем», «Купеля», «Замкнене коло», «Спокута», «раКУРС»  та інші.
Центральні образи книг авторки-сучасні українські жінки на долю яких випало чимало труднощів, всі вони борються, страждають, радіють та кохають, захищають свій дім, сім’ю та право бути щасливими.
Світлана Талан  – жінка дуже цілеспрямована, відверта, з сильним характером. Такі ж і її твори, головна ідея яких – навіть у найскладніших життєвих ситуаціях треба залишатися людиною…«Я пишу в жанрі реальних історій, тому теми обираю наболілі для суспільства. Не можу писати на якусь популярну тему, якщо вона мені не цікава або не зачепила за живе. Якось у мене запитали: «Про що будете писати, коли закінчаться гостросоціальні теми?» Вони нескінченні. У суспільства дуже багато наболілого, про яке потрібно писати. Іноді якісь негативні фактори дають поштовх для написання твору». 
Читайте, відкривайте та осмислюйте кожну грань творчого доробку ТАЛАНовитої письменниці, котра сіє в серцях читачів добро і світло.

6 березня – 95 років від дня народження Павла Добрянського (1930-2011), письменника-гумориста, члена Національної спілки письменників України, лауреата обласної премії імені В. Стефаника, Івано-Франківської міської премії ім. І. Франка, уродженця Вінниччини, багатолітнього голови обласної письменницької організації. Похований в м. Івано-Франківську.

Павло Добрянський народжений 6 березня 1930р. у с. Тарасівка, що на Вінниччині, з юних літ вирізнявся своєю допитливістю та прагненням пізнати світ. Після закінчення Вінницької фельдшерсько-акушерської школи він відправився до Мурафської дільничної лікарні, де три роки віддано працював, здобуваючи досвід і повагу. Та все ж серце його прагло до вищого. Львівський медичний інститут став тим новим горизонтом, де Павло здобув знання, які згодом привели його до керівництва однією з аптек Івано-Франківська.  Проте, як часто буває з людьми творчими, медичні рецепти не могли втамувати ту внутрішню потребу, що пала в душі Павла Казимировича. Він став не лише видатним аптекарем, а й незрівнянним гумористом, здатним висміювати повсякденне життя, надаючи йому особливого, чарівного забарвлення. Його обізнаність в мистецтві сміху стала легендою: «найкращий гуморист серед аптекарів і найкращий аптекар серед гумористів».  Та його справжній літературний шлях почався, коли Павло став відповідальним секретарем обласної письменницької організації, віддавши 15 років своєї творчої праці та натхнення. І, звісно ж, чи може бути краще місце для гумориста, ніж редакція журналу? Останні роки він працював заступником головного редактора журналу «Перевал», а його публікації ставали джерелом сміху й радості для багатьох читачів.  Павло Добрянський не тільки залишив по собі двадцять книг, серед яких такі шедеври, як «Лукаві замашки», «Чоколядовий капелюх», «Веселий аптекар» та «Кіндрат Гичка увіковічнюється». Всі ці твори стали частиною золотого фонду української гумористичної літератури, а його здатність влучно і з гумором описувати людські недоліки не залишала байдужим жодного читача. Пам’ять про нього увіковічили не лише книги, а й пам’ятна дошка, встановлена у липні 2015 року в Івано-Франківську, на вулиці Шевченка, 78, де письменник жив і творив. Це було вшанування його великого внеску у культуру, а також у рамках програми «Івано-Франківськ — місто героїв». У 2025 році йому виповнилося б 85 років — вік, на який можна поглянути з вдячністю за безмежний сміх, що він приніс своєю творчістю.

У творах Павла Казимировича змальовано химерний, веселий і в той же час такий реально-правдивий світ. Світ, де точиться боротьба з гіршим за краще, де бореться завтрашнє з учорашнім. Гумор його спрямований на соціальні явища, обстоює право людини на гідне життя, протистоїть бездуховності й знеособленню.

Усіх зацікавлених постаттю письменника-гумориста запрошуємо до бібліотеки, щоб більше дізнатися про нашого видатного краянина та познайомитися з його доробком, представленим на книжковій виставці «Павло Добрянський: лірик і гуморист».

 

«Ми - усі вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я - свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо вмираючи будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити...», - ці знамениті слова головнокомандувача УПА Романа Шухевича датовані липнем далекого 1944 р.

5 березня – 75-і роковини загибелі  Романа Шухевича, головного командира Української Повстанської Армії Романа Шухевича (1907-1950). Українська історія ХХ століття визначила генерал-хорунжому роль Прометея, прикутого до розвитку національно-визвольної боротьби рідного народу за свободу та незалежність. Пропонуємо до вашої уваги біобібліографічний список статей про цю неперечіну особистість.

Коротка біографія

Роман Осипович Шухевич народився 7 липня 1907 року в містечку Краковець, на Галичині у родині судді. За іншими даними він народився 30 червня 1907 року.

Навчався у Народній школі в Кам’янці Струмиловій в 1913-1917 роках. Досягнувши 10-річного віку вступає до Львівської гімназії, де здає так званий іспит зрілості. Будучи ще досить юним Роман цікавиться питаннями націоналістичного спрямування та ходить на різноманітні спортивні секції. Залучився до роботи в молодіжному угрупуванні української військової організації (УВО).

В 1925 році Роман Шухевич став повноправним членом УВО. А через рік, 14 вересня 1926 року його приймають до Львівської Політехніки (Львівського Політехнічного Інституту), який Роман закінчив з успіхом у 1931 році. Паралельно з цим він закінчує спеціальні курси для військових старшин (офіцерів).

В 1929 році Роман Осипович вступив до ОУН, будучи одним із перших її членів та займав там довгий час пост бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН.

В 1930 році Роман Шухевич вирішує одружитись на дочці священика Наталії Березинській, яка народила йому сина Юрія та дочку Марію.

В 1934 році через свою діяльність потрапляє до концтабору в Березі Картузькій, а з нього до польської тюрми.

Вийшовши з ув’язнення Роман Шухевич бере активну участь в організації «Карпатської Січі» та стає одним з її керівників. Починаючи з 1940 року веде активну боротьбу із фашистськими військами, захищаючи Закарпатську Україну.

В 1939-1940 роках Роман Шухевич виконує роль референта зв’язку з українськими землями в СРСР.  В 1940-1941 роках він стає Крайовим Провідником на Західних Окраїнах Українських Земель і членом Революційного Проводу ОУН.

За його сприяння в 1940 році було організовано Український Легіон, який він і очолив.

В червні 1941 року Львівським управлінням НКВД було закатовано 5450 львів’ян, в тому числі і Юрія Шухевича, рідного брата Романа. Починаючи з 1943 року Роман Шухевич займає посаду Головного Командира УПА під псевдонімом Тарас Чупринка. Вже в травні того ж року за рішенням Проводу ОУН Роман Шухевич стає Головою Бюро Проводу ОУН.

В липні 1944 року Роман Шухевич, відомий під псевдонімом Лозовський, стає Головою Генерального Секретаріату УГВР. Коли з ув’язнення повернувся Степан Бандера на пост провідника ОУН, Шухевич під псевдонімом Тур обійняв пост Голови Проводу ОУН на Українських Землях.

В періоді 1943-1950 років Роман Шухевич керує національно-визвольною боротьбою багатотисячної УПА, широкого підпілля ОУН  і мільйонних мас українського народу проти німецько-гітлерівських та московсько-більшовицьких окупантів.

5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув у бою з озвірілими московськими загарбниками в Білогорщі біля Львова.

 

 

Неможливо уявити собі сучасне життя без літератури. Навіть ті, для кого читання не є улюбленим дозвіллям, стикаються з літературними творами, адже сценарій до фільму, стаття в журналі або газеті – це теж праця письменника.

Щорічно 3 березня в усіх країнах відзначається Всесвітній день письменника – професійне свято літераторів (World Day of the writer). Повна назва цього свята Всесвітній день миру для письменника. Це свято не лише письменників, його вважають професійним святом усіх представників “четвертої влади”. В урочистостях беруть участь літературні асоціації і об’єднання, редактори, коректори, критики, культурологи, журналісти, викладачі, студенти та учні навчальних закладів, любителі читання.

Хоч професія письменника з’явилася багато століть назад, майстри слова отримали своє свято лише у 1986 році на засіданні 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу. Відтоді Всесвітній день письменника відзначають щорічно 3 березня.

Представляємо вашій увазі найяскравіші книги сучасних, українських, письменників. Їх варто читати всім – і юним читачам, і дорослим, які стежать за сучасною українською дитячою літературою, або бажають розважити дітей легкими, веселими і захоплюючими історіями. Читання формує креативне мислення у дітей та спрямовує на пошуки нестандартних рішень. Окрім цього, презентація літературних творів сприяє не тільки читанню, а й розвитку творчості. Особливо це стосується сучасної літератури, яка відображає реалії сьогодення, а тому дуже популярна серед дітей. Саме про українських письменників та їх творчість дізнаєтеся детальніше завітавши до нашої бібліотеки і відвідавши книжкову виставку «Український вклад - безцінний…». Тут представлена різноманітна за жанрами література сучасних українських письменників. Ви зможете обрати для себе нову захоплюючу книгу для читання. Тож запрошуємо усіх охочих до бібліотеки ознайомитися з книжками сучасних українських письменників та обрати літературу відповідно до вподобань.

 

А весна іде, як фея,

В чарах шуму і пісень,

Біла, біла, як лілея,

В квітах яблунь і вишень.

                  (Олександр Олесь)

Ось і знов на землю зійшла чарівна весна. Почав зникати сніг, загомоніли веселі струмочки, оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, одягається в зелень земля, гаї перегукуються голосним пташиним співом…

В бібліотеку весна завітала у вигляді книжкової виставки «Знову починається весна! Знову починаються дива…». На виставці зібрані книги про прихід весни, звичаї та традиції українського народу, прислів’я, приказки та прикмети про весняні місяці.

Весна теплом огортає наші серця, додає віри в те, що український народ переборе всі труднощі і стане щасливим.