1880 народився Осип Турянський, педагог, письменник, перекладач, літературний критик. 1907 Турянський закінчив філософський факультет Віденського університету. Невдовзі захистив докторську дисертацію, отримав науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем у середніх школах Галичини. 1908 рік став дебютним для Турянського як письменника: в альманаху віденської «Січі» вийшли друком новели  «Курка», «Ей, коб були мене вчили», «Де монце?». Від 1910 викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Тоді ж узяв шлюб із донькою  депутата Віденського парламенту – Стефанією, за якийся час у подружжя народився син. Восени 1914 Осипа Турянського мобілізували до австрійської армії й доправили на фронт, до Сербії. За рік опинився у сербському полоні, перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба. Про своє перебування в полоні написав 1917 повість-поему «Поза межами болю». Твір впере був виданий у Відні 1921 німецькою мовою, воднораз приніс Турянському світове визнання. Тодішні європейські критики оцінювали його вище, ніж «Вогонь» А.Барбюса та «Червоний сміх» Л.Андреєва. Повернувшись до Австрії, викладав право у Віденському університеті, займався в Галичині видавничою та педагогічною  діяльністю. Від 1923 Турянський працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, там-таки викладав німецьку, французьку мови, латину. Перекладав твори світової класики. Письменник помер 28 березня 1933 року у Львові. За життя його творчість не була відомою. Найповніше сучасне видання його творів з’явилося 1989 в Києві. Серед найвідоміших творів Осипа Турянського (псевдонім Іван Думка) – вже названа   повість-поема «Поза межами болю», повісті «Дума пралісу»  та  «Син землі», збірка оповідань «Боротьба за великість», комедія «Раби».

 

Рідна мово, я в тобі воскресну.

В мене ти, як і життя одна.

Море слів-скарбів твоїх чудесних –

Всім співцям не вичерпать до дна.

21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року, коли ЮНЕСКО прийняла рішення підтримати мовне різноманіття у світі.

Мова – це історія свого народу, інтелектуальний та духовний результат еволюції етносу. Нині у світі існує близько 2700 мов із понад 7000 окремих діалектів. 43% з них, на жаль,  знаходяться під загрозою зникнення, а більш ніж 200 мов вважаються повністю вимерлими. Тільки в Європі під ризиком щезання перебувають 30 мов.

Попри всі репресії, утиски й заборони, сьогодні українська мова — одна з найбільш багатих і різноманітних мов світу. У ній відображається дух і характер українського народу. Українська мова — це не тільки засіб спілкування, а й скарб, який потрібно берегти й цінувати.

Сьогодні мова для кожного українця є надважливою. Бо це наша ідентифікація, це наша культура і традиції, які різнять нас від сусіда-ворога. Українська піднялася на 20 позицій у рейтингу найпопулярніших мов – з 37-го у 2021 до 17-го місця у 2022-му. Лише за перші місяці війни кількість охочих вивчити українську в популярному додатку Duolingo зросла на 577%. Найбільше цим цікавляться у США та Польщі.

Після повномасштабного російського вторгнення чимало українців відчули потребу розмовляти українською й абстрагуватись від усього російського, по всій країні почали відкриватися розмовні курси, проводитися заняття з опанування українською для ВПО, тощо.

Українська мова — це наша національна ідентичність, наше коріння і наша доля. Ми маємо любити, шанувати і плекати свою рідну мову. Ми мусимо пам’ятати про свою мовну спадщину й передавати її наступним поколінням. Тож саме зараз час полюбити українську, вивчити і назавжди залишитися з нею.

Мова – духовний скарб нації. Вона є найголовнішою ознакою народу, що дає йому право називатися нацією. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. У світовій історії жодна мова не зазнавала такого страшного нищення і гонінь, як українська. Заборони й переслідування, насилля та спрямована пропаганда залишили великий і важкий відбиток, який досі не дає українській мові самостійно й спокійно існувати. Сьогодні за українську мову, національну ідентичність та право бути господарями на своїй землі гинуть кращі сини та доньки країни. Бажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово – любіть, шануйте і бережіть рідну мову – це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України.

З нагоди цього свята в бібліотеці оформлено книжкову виставку «Рідна мово моя, поетична й пісенна».

День Героїв Небесної Сотні — пам’ятний день, що відзначається в Україні 20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні – відважних співвітчизників, які віддали своє життя за можливість Україні бути незалежною, демократичною, відкритою світові державою та самою творити своє майбутнє.

Пам’ятний день встановлено Указом Президента України від 11 лютого 2015 року  «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, для гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції Гідності (листопад 2013 року — лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

20 лютого 2014 року на Майдані  загинуло 49 осіб, за час Революції Гідності — 98 майданівців, Героїв «Небесної сотні», відвагою, силою духу і стійкістю яких захоплюватиметься не одне прийдешнє покоління.

Подвиг героїв Небесної Сотні має визначне значення для нашої Батьківщини. Ми Єдина країна! Ми всі прагнемо одного – миру, спокою, міцної і квітучої держави та мирного неба над головою.

З нагоди річниці вшанування Героїв Небесної Сотні у бібліотеці розгорнуто книжкову виставку "Час плине, а пам'ять залишається ", на якій представлені книги, що висвітлюють події під час Революції гідності, розповідають про мужність і героїзм її учасників.

 

Я не тому письменник українського народу, що вмію писати.

Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом.

Улас Самчук

20 лютого виповнюється 120 р. від дня народження українського письменника, журналіста і публіциста, члена уряду УНР Уласа Олексійовича Самчука. Обов’язок перед собою і нацією Улас Самчук вбачав у тому, щоб «залишити по собі слід у слові». Він створив бібліотеку блискучої української прози, показав світові невичерпні можливості українського слова.

Улас Самчук більшу частину свого життя прожив у вигнанні. Ім’я його було відоме в країнах Європи та Америки, але в Україні його твори були заборонені.

Перший твір, який приніс світову славу письменникові – трилогія «Волинь», в якій зображено життя молодої людини 1920 - 1930 років. Також відомим став роман «Марія» - перший твір в історії України, в якому відтворена голодова катастрофа українського народу 1932-1933 рр. У незакінченій трилогії «ОST» зображено трагічні події тогочасної підрадянської дійсності. Також відомі його останні твори: «Чого не гоїть огонь», «На твердій землі», «П’ять по дванадцятій», «На білому коні» та інші.

Лише за часів незалежної України були перевидані твори Уласа Самчука, літературознавці почали вивчати творчість письменника, іменем письменника назвали літературні премії.

 

Шанобливе ставлення до державних символів, виховання патріотичних почуттів і гордості за власну країну є крихітною, але дуже важливою сходинкою в закладенні духовних основ державності. Як державний символ Державний Герб України, тризуб, був затверджений Постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року.

Малий Державний герб – один із державних символів України нарівні з Конституцією, прапором і гімном. Зображення герба розміщується на печатках органів державної влади і державного управління, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ, грошових знаках та знаках поштової оплати. Вже багато століть герб єднає українців.

Вперше про тризуб як про офіційний Державний герб України заговорили в 1918 р. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918 р. тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР. Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливовими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Автором проекту тодішнього герба став Василь Кричевський.

Після приходу більшовиків уся символіка Української Народної Республіки була офіційно заборонена. Однак упродовж XX століття родовий знак Рюриковичів залишався важливим символом національно-визвольної боротьби. Так, на емблемі Організації українських націоналістів (ОУН) був тризуб із мечем на місці середнього зубця. А в Українській повстанській армії (УПА) він зображався на нагородах та бофонах, а також з’являвся у друкованих виданнях та на плакатах. Радянська тоталітарна система затаврувала його як «націоналістичний знак». Використання тризуба забороняли, а «винуватців» жорстоко карали.

Особливим часом для відродження державної символіки стали події зими 2013-2014 року. На Майдані під час Революції Гідності тризуб малювали на щитах і шоломах.

Крім того, російська агресія у Криму розпочалася зі знищення тризуба як маркера української ідентичності. Під час повномасштабного вторгнення рф український герб відіграє важливу роль, як символ стійкості, героїзму та прагнення до незалежності, які демонструє весь український народ.

Український тризуб уособлює для нас зв’язок поколінь, прагнення українського народу до власної державності, соборності та незалежності. Ставши Державним Гербом сучасної незалежної України, тризуб символізує спадкоємність традицій та уособлює тисячолітній зв’язок поколінь – минувшини, сьогодення та майбутнього.

ГЕРБ
Наш герб — тризуб,
Це ВОЛЯ, СЛАВА й СИЛА;
Наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, МИ Є,
МИ ЗАВЖДИ БУДЕМ,
Добро і пісню несемо
Ми людям. ✍️ Н. Поклад

Наш герб, наша святиня, має давню та величну історію, він народжений із споконвічного народного прагнення до волі та незалежності. Національний символ, що уособлює тисячолітній зв'язок поколінь – минувшини, сьогодення і майбутнього.

  Тризуб об'єднує українських патріотів, наших хлопців та дівчат із ЗСУ, він зображений на шевронах українських воїнів, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

  Шануймо наші державні символи! Не даймо нікому знищити, загарбати нашу українську волю, силу духу, нашу незалежність! Слава Україні! Героям Слава!

  З нагоди цієї важливої дати підготовлено книжкову виставку "Тризуб – наша гордість і слава". Запрошуємо до ознайомлення!

    

Життя дається для добрих справ  – говорить народна мудрість. Для того, щоб люди не забували про таку рису, як доброта – є 17 лютого. Саме в цей день багато хто відзначає неофіційне свято – Всесвітній день спонтанного прояву доброти.

Уперше свято запровадили в американському місті Денвері ще 1995-го року, проте з кожним роком це свято набуває все більшої популярності та заохочує всіх робити спонтанні добрі справи.

Доброта – якість, яка цінується незалежно від свята, тому проявляти її варто не тільки сьогодні. Але сьогодні можна зробити ще більше добрих справ, ніж зазвичай. Життя дано на добрі справи – говорить народна мудрість, а для того, щоб люди не забували про таку рису, як доброта – є, принаймні, 17 лютого.

Свято не має політичного, релігійного або іншого забарвлення і покликане нагадати людству про роль добра в житті. Найпростішим виявом доброти в цей день буде ваше ставлення до оточуючих. Мова йде як про добре слово, просту і не дуже допомогу, підтримку, мотиваційні слова, милі бесіди і приємні зустрічі.

Приємні слова можна сказати не обов’язково знайомим – доброта може полягати в звільненому в транспорті місці, поданій руці на виході з нього або ж щирому слові “дякую” на касі в супермаркеті. Якщо ви хочете, щоб добро відчули як можна більше потребують ньому людей – сходіть в дитячий будинок, інтернат, будинок для престарілих, притулок для тварин. Неважливо, що ви туди з собою візьмете велику користь може принести щира посмішка і бесіда, ніж привезені з собою подарунки або матеріальна допомога.

Пам’ятайте, у всьому важливо проявляти щирість – вона справді цінна.

 

55 років з дня смерті Андрія Малишка.
  Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в с. Обухові на Київщині. Батько його був селянином, який інколи підроблював шевством та ходив на заробітки. Дітей у родині було одинадцятеро, та ще дід і баба, а землі мали всього дві десятини. Першими вчителями Андрія стали його мати, що була людиною розсудливою і справедливою, та дядько Микита, який першим відкрив для хлопця світ книги.

    У рідному селі хлопець закінчив семирічку, а потім поїхав до Києва навчатись у медичному училищі. Однак література все більше притягує юнака. Тому в 1929 р. він вступає до Інституту соціального виховання (пізніше Інститут народної освіти). Закінчує літератур­ний факультет у 1932 році, вчителює в Овручі, потім служить в армії, працює в газеті «Комсомолець України» і в журналі «Молодий більшо­вик».

   Вірші Андрія Малишка почали з’являтися в періодиці з 1930 року.

1935 р. у колективному збірнику «Дружба» він уміщує невелику добірку своїх віршів.

1936 p. — виходить поетична збірка «Батьківщина».

1925 р. — збірки «Лірика», «З книги життя».

1926 р. — поетична книжка «Народження синів».

1927 р. — «Жайворонки», «Листи червоноармійця Опанаса Бай­ди», «Березань».

   Тоді ж, у другій половині тридцятих років, А. Малишко пише поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Голоту».

   За досить короткий час ім’я Андрія Малишка стало поруч з імена­ми таких поетів, як П. Тичина, М. Бажан, М. Рильський, Л. Первомайський.

   З перших днів Великої Вітчизняної війни А. Малишко іде на фронт, він працює кореспондентом газет «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини». Виходять нові його збірки: «До бою вставайте!» (1941 p.), «Понад пожари» (1942 p.), «Україно моя!» (1942 p.), «Слово о полку» (1943 p.), «Битва» (1943 p.), «Полонянка» (1944 р.), «Ярославна» (1946 p.). Поетичні твори періоду війни до­сить різноманітні за настроєм, тематикою, художніми засобами.

  Після війни Андрій Малишко швидко повертається до мирної те­матики. Виходять у світ такі збірки поета: «Весняна книга» (1949 p.), «За синім морем» (1950 p.), «Дарунки вождю» (1952 p.), «Книга братів» (1954 p.), «Що записано мною» (1956 p.), «Серце моєї ма­тері» (1959 p.).

     У шістдесятих роках талант А. Малишка інтенсивно розвиваєть­ся, виходять такі його твори: збірка «Полудень віку» (1960 p.), «Віщий голос», «Листи на світанні» (1961 p.), «Прозорість» (1962 p.), «Дорога під яворами» (1964 р.), «Рута» (1966 p.), «Синій літопис» (1968 p.), «Серпень душі моєї» (1970 p.).

    Помер Андрій Малишко 17 лютого 1970 р. Він залишив після себе велику кількість високохудожніх творів, багато поетичних збірок.

    Творчість Андрія Малишка розвивалася в річищі української на­роднопісенної традиції. Поет широко використовує фольклорні образи, користується формою народних творів, часто просто стилізує свої поезії під народні пісні. Він втілює у своїх творах народні уявлення про гармонійність існування людини і природи, віру у моральність світу людей, чистоту людської душі.

   Часто звертається А. Малишко до образу матері, висловлюючи свою синівську любов і вдячність, втілюючи у цьому образі уявлення про непохитність світобудови, віру у відродження життя. Поезія А. Малишка життєстверджуюча, сповнена радісного відчуття оточу­ючого світу. Природа часто стає предметом замилування і змалювання. Причому з розвитком поетової майстерності пейзажна лірика стає все більш філософськи заглибленою.

    Андрій Малишко залишив після себе і значну публіцистичну та літературно-критичну спадщину. Займався він і перекладацькою діяльністю.

 

15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Найбільш масштабною та трагічною була війна в Республіці Афганістан, яка тривала 10 років – з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року. Через це пекло пройшли десятки тисяч солдатів. Афганська війна була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю – війна була програна.

Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули 4 тисячі українців. 72 українських воїни зникли безвісти. Понад 3 тисячі матерів утратили своїх синів, пів тисячі жінок стали вдовами. Більше ніж 8 тисяч українців отримали поранення, 6 тисяч – інвалідність. Це страшна ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.

Крім «афганців», цього дня вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах у часи СРСР та незалежної України. У період незалежності в миротворчих операціях за межами країни загинуло 49 військових. Схиляємо голови перед тими, хто загинув, виконуючи свій обов’язок.

На жаль, українцям знову доводиться відчувати руйнівний відбиток війни. З самого початку війни на Сході України тисячі «афганців» та ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від російських загарбників.

Велика шана тим ветеранам локальних збройних конфліктів, які наразі використовують свій бойовий досвід для захисту України від російських загарбників.

Ми згадуємо тих, хто пройшов крізь вогонь афганської війни, тих, чиї життя були зламані, і тих, хто повернувся додому з глибокими ранами в серці. Згадуємо тих, хто став жертвою політичних ігор та ідеологічних протистоянь.

Ми не повинні забувати про Афганістан, про його біль і надію. Пам’ятаємо про тих, хто віддав своє життя.

Бібліотекар ліцею підготувала книжкову виставку «Афганістан… Геройство. Біль. Довчасна сивина» (до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав).

День Святого Валентина – це ще одна причина завітати до нас в бібліотеку в пошуках неймовірних історій кохання. Адже де, як не на полицях книгозбірні, можна відшукати книгу, що допоможе забути негатив довкола та зігріє серце у ці холодні зимові вечори.

Ми презентуємо яскраву виставку-настрій «Любов на світі диво з див», яка допоможе вам поринути до хвилюючого і невмирущого світу любові. Дізнатися про кохання відомих людей, згадати літературні твори – зразки вічної любові – та заглибитись в сферу прекрасних людських почуттів.

 

16 лютого в Україні відзначається День єднання.

Дата 16 лютого була обрана не випадково – саме у цей день, за розвідувальними даними західних країн, зокрема США, могло розпочатися повномасштабне вторгнення російської армії до України. Це свято було впроваджено для того, щоб нагадати кожному свідомому громадянину, що саме в єднанні — наша сила.

Зовнішні й внутрішні виклики, що постали сьогодні перед нашою країною, вимагають від кожного з нас консолідації та відповідальності!

Сьогоднішня велика війна фактично стала критичною точкою об’єднання українців довкола спільних цінностей. Ми спільно обирали проєвропейський курс розвитку і відмовилися від будь-яких зв’язків із росією.

З початком повномасштабної війни українська нація показала небачений досі приклад консолідації суспільства. Українці об’єднані як ніколи — голими руками зупиняють танки та БТРи, виходять на мітинги в окупованих містах, бо покірно мовчати не вміють. Кожен українець на своєму фронті самовіддано воює за свою країну як волонтер, журналіст, хакер, кухар, водій, митець тощо. Війна стерла усі хиткі насадженні конструкти, що вносили роз’єднання, усвідомлення української ідентичності невідворотно викристалізовується в кожному громадянині України.

В бібліотеці було підготовлено книжкову виставку «Ми – єдині, сильні, незалежні та непоборні».

У цей день дуже хочеться сказати слова подяки нашим Захисникам, бо завдяки їм ми маємо можливість жити, працювати та займатися улюбленою справою.

Всесвітній день читання вголос, глобальний рух за грамотність, відзначається в першу середу місяця (5 лютого) для того, щоб підкреслити важливість читання вголос і обміну історіями. Цей особливий день, що відзначається різноманітними заходами та подіями, має на меті підкреслити силу слова та радість читання в громадах по всьому світу.

Ця подія має за мету заохочення людства, а найбільше – молодого покоління, до читання книг. Крім того, свято надихає до спілкування та обговорення прочитаного з родиною та друзями.

Всесвітній день читання вголос був започаткований, щоб мотивувати дітей, підлітків і дорослих відзначати силу слова і право кожної людини читати і писати. Цей день заохочує людей взяти в руки книгу, знайти аудиторію і читати вголос, демонструючи трансформаційну та креативну силу читання.

4 лютого у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day) під гаслом “Разом для найкращого Інтернету”. Метою цього дня є поширення знань про безпечне та відповідальне використання цифрових технологій для дітей та молоді.  Більш того, це запрошення для всіх до поважливого онлайнового спілкування задля забезпечення найкращого цифрового досвіду.

Цей день привертає увагу суспільства з одного боку до негативних аспектів використання Інтернету, а з іншого – до позитивних ініціатив і проєктів, спрямованих на підвищення освіченості користувачів у використанні інформаційних технологій.

Від соціальних мереж – до онлайн-банкінгу: сьогодні Інтернет тісно використовується у нашому житті і діяльності. Окрім комп’ютерів та ноутбуків, ми підключаємо до Інтернету  мобільні телефони, планшети, холодильники, телевізори й багато інших портативних пристроїв. Саме тому дуже важливо знати якомога більше про безпеку у Всесвітній мережі. Суть свята в поширенні інформації про безпечне використання мережі – до використання цифрового простору потрібно ставитися відповідально і не здійснювати бездумних дій.

Все наше життя – це постійні зустрічі. Однією з важливих зустрічей, описаних у Євангелії від Луки, є зустріч немовлятка Ісуса та Пресвятої Матері з праведником Симеоном на 40-ий день після народження Христа. Це свято називається Стрітення, що в перекладі зі старослов’янської означає «зустріч».

За церковним календарем свято Стрітення завершує різдвяні свята, які прославляють народження Ісуса Христа. 2 лютого віруючі освячують у церкві свічки, які потім приносять у будинок як символ світла й очищення.

Стрітенська  свічка віддавна має велику пошану у людей, адже вона наповнена великою духовною силою та Божою благодаттю. Таку свічку використовують у багатьох важливих подіях людського життя. Вважають, що вона є одним з найважливіших оберегів при стихійних лихах, особливо при грозах і буревіях. Від цього і дістала назву «громовиця», «громниця».

Стрітення символізує не тільки зустріч Старого і Нового Завітів та явлення немовляти Ісуса світові. У народному побуті цей день здавна вважався зустріччю зими із літом. Стрітення – це найперше весняне свято. І хоча ще лежить сніг та лютують морози, все ж люди знають, що «Лютневий сніг весною пахне».

В давнину вважали, що «Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів», а якщо на Стрітення є відлига, то знову треба чекати на холоди і пізню весну.

Запалювали громничну свічку у таких випадках:

·        коли над оселею гуляє страшна негода

·        коли виникали труднощі при пологах

·        коли у селі пожежа, або катаклізм

·        коли людину схопить «чорна хвороба» (епілепсія)

·        як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.

Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали до звичайної води, за повір’ями — така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:

·        лікує рани і внутрішні захворювання

·        рятує від «злого ока», відьми, вовкулака, від «пристріту»

·        нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом

·        пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону

·        а господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовище

·        окроплювали стайні та обори від відьом, щоб «не виссали з корови молока».

Стрітення – це наша зустріч із Господньою Любов’ю. Щиро любити все навкруги, шанувати своїх рідних і поважати всіх людей, які зустрічаються на життєвому шляху – ось мудрість, закладена в святі Стрітення.