Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова.
При всій своїй простоті й популярності
вона дуже багата лексиконом
і незрівнянно мелодійна...
З простою красою і ніжністю її мови
й стилю в’яжеться нерозривно
її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих,
а особливо до найбідніших між бідними, до жінок.
І. Франко

22 грудня народилась Марко Вовчок (справжнє прізвище – Вілінська Марія Олександрівна; 1833-1907), відома українська письменниця. Ця неймовірна жінка змогла досягнути всього - слави, визнання, захвату своїх видатних сучасників. А любовні історії Марії Маркович захоплюють не менше, ніж її знамениті романи. Вона обрала чоловічий псевдонім - Марко Вовчок. Однак обстоювала власну жіночу свободу й право вибору навіть тоді, коли патріархальні приписи вважалися незрушними й вічними. До літературного доробку Марка Вовчка і до неї як особистості досить трепетно ставився Тарас Шевченко. Поет присвячував Марку Вовчку вірші, а також висловлювався і в тому дусі, що “…якщо порівняти Жорж Санд і нашого Марка Вовчка, то я рішуче віддаю перевагу нашому автору”. Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання (“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання (“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”), психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальної казки (“Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), художнього нарису (“Листи з Парижа”), історичних повістей та оповідань  “Кармелюк”, “Невільничка”. Та найбільшу славу принесла їй повість "Маруся" – історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Повість була написана у 1860-х роках. Згодом отримала нагороду Французької Академії та була перекладена багатьма мовами.
З творами Марка Вовчка ви можете ознайомитися у бібліотеці, де у ці дні проходить виставка книг «Ясна зоря української літератури», присвячена творчості відомої української письменниці.

19 грудня відомій американській дитячій письменниці і романістки ЕЛЕОНОР ПОРТЕР виповнюється 155 років.   До цієї дати  в бібліотеці  оформлено викладку літератури «Та, чиї твори привнесли сонячне світло у життя мільонів».

Народилася майбутня письменниця 19 грудня 1868 в містечку Літтлтон, штат Нью-Гемпшир в родині багатого аптекаря. З дитинства Елінор виховувалася в пуританському дусі і співала в церковному хорі. Вона була досить хворобливою дитиною, тому вчителі в початкових класах приходили до неї додому. Завдяки своїм вокальним даним дівчина стала випускницею найстарішого музичного навчального закладу США – Консерваторії Нової Англії. У 1892 році Елінор вийшла заміж за Джона Лаймана Портера, бізнесмена з Вермонта, після 10 років жвавого листування. Елінор Портер не могла мати дітей, тому знайшла розраду в написанні історій для дітей та допомоги сирітським притулкам. Перші оповідання були опубліковані в жіночому журналі «Домашній співрозмовник» і нью-йоркському тижневику. У 1907 році було опубліковано її першу повість під назвою «Проти течії: історія Маргарет».

Найзнаменитіша повість Еленор Портер – «Полліанна». На Бродвеї було поставлено однойменну п’єсу, яка пройшла з великим успіхом. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд, за право екранізувати роман заплатила його авторці чималу на той час суму. Роман «Полліанна» захопив читачів настільки, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів з проханнями розповісти, що сталося з головною героїнею роману далі. Примірник роману «Поліанна» Елеонор Портер подарувала своїй бабусі Меріон на знак великої пошани і вдячності за ті поради, які письменниця отримала від неї у дитинстві. Цей примірник тепер дбайливо зберігається в одній із найбільших бібліотек світу – Бібліотеці Конгресу США. 🔰До числа найбільш популярних творів відносять – «Просто Девід» 1916 року, «Шлях до згоди» 1917 року, «Про гроші, гроші» 1918 року, «Світанок» 1919 і «Мері-Мерайя» 1920 року. Померла письменниця 21 травня 1920 року. У «Нью-Йорк таймс» був написаний некролог під коротким заголовком «Померла автор Поліанни».

 

«Я належу до того художнього напрямку,
який зараз не в моді, — я…романтик!
Саме звідси йде розхристаність
і зворушливість шукання самого себе.»
Микола Хвильовий

13 грудня виповнюється 130 років від дня народження Миколи Хвильового (справжнє прізвище Фітільов) – українського прозаїка, поета, публіциста, політичного діяча, одного з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейного натхненника гасла «Геть від Москви!».

Микола Хвильовий – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (сьогодні райцентр Сумської області). Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах, з 1921 р. – жив і працював у Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій – «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронт». Цикли памфлетів Миколи Хвильового – «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», – а також полемічний трактат «Україна чи Малоросія?» сконденсували в собі все багатоманіття думок та ідейно-естетичних шукань періоду літературної дискусії в Україні (1925–1928 рр.). Ці публіцистичні твори (а також його роман «Вальдшнепи») викликали гостру реакцію вульгарно-соціологічної критики та партійних ортодоксів.

Центральною для Хвильового – полеміста та публіциста – була проблема історичного буття України, української культури. Заперечуючи москвофільські тенденції частини тогочасних літераторів, Хвильовий проголошував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва: «Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати.

Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Річ у тім, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування... Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».

Перші поетичні збірки Миколи Хвильового – «Молодість» (1921 р.), «Досвітні симфонії» (1922 р.), поема «В електричний вік» (1921 р.), які були позначені впливами неоромантизму та імпресіонізму, отримали доволі високу оцінку тогочасних літературознавців, але якнайповніше свій талант Микола Хвильовий розкрив у жанрі новели. Збірка його прозових творів «Сині етюди» (1923 р.) стала якісно новим етапом  тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії.

У людській масі письменник виокремлює найперше людську індивідуальність з її пориваннями до високої, часом недосяжної мети, однак він не заплющував очей і на драматичну невідповідність проголошуваного високого ідеалу та його реального втілення.     Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт зі своїм часом, його одновимірною буденністю. Для Миколи Хвильового було характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Система розірваних фраз, мальовничі епітети, своєрідна ритмічна організація прози – це ознаки його лірико-орнаменгальної манери письма. Саме такий cтиль характерний для більшості його новел та оповідань, він допомагає авторові радикально розірвати з елементами народницько-просвітянської традиції.

Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської». В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, на знак протесту проти арешту М. Ялового, Микола Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933 р.

 

10 грудня – Міжнародний день захисту прав  людини – саме в цей день в 1948 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини – епохальний документ, у якому були проголошені невід’ємні права, притаманні кожній людині незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Права людини – це соціальна спроможність людини вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення своїх різнобічних матеріальних та духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами .

Міжнародний день прав людини нагадує всім про гідність кожної особистості, невід’ємність її громадянських, культурних, економічних, політичних і соціальних прав, а також про необхідність захищати ці права.

Захист прав людини є одним із головних завдань міжнародної спільноти. Тому в цій галузі існує близько 300 декларацій, конвенцій, хартій, у різний час створених і визначених світовим співтовариством. Без дотримання цих прав неможливе нормальне існування та розвиток людини в суспільстві.

В бібліотеці ліцею презентовано книжкову виставку «Право створено на користь людству» та проведено бібліотечний урок «Права людини понад усе!» з учнями 3 класу.

 

«І душу, і тіло
Даймо за край свій єдиний,
Кожнеє слово хай буде в нас діло
Задля своєї країни!»
Б. Грінченко

9 грудня мало б виповнитись 160 років від дня народження Бориса Грінченка – українського письменника, педагога, мовознавця, літературознавця, етнографа, історика, публіциста, громадсько-культурного діяча.
Борис Грінченко був керівником Всеукраїнської вчительської спілки, одним із засновників Братства тарасівців, організатором і головою Київської “Просвіти”, видавцем книжок для народу, членом правління Чернігівської громадської бібліотеки, автором шкільних підручників: “Українська граматика”, “Рідне слово”, “Квітка”, “Проліски”, “Думка”; поетичних збірок, повістей, ряду п’єс, публіцистичних статей.
Він був укладачем “Каталогу книг учительської бібліотеки”, покажчиків “Література українського фольклору (1777–1900)”, “Огляд української лексикографії”; упорядником і видавцем широковідомого “Словаря української мови” (у 4 томах).
Про Бориса Дмитровича сучасники говорили, що він більше працював, ніж жив.
Це одне із тих світлих імен, що осявають нелегкий шлях духовного становлення української нації.
Грінченко Борис Дмитрович (1863–1910) – український письменник (поет, прозаїк, публіцист, перекладач, літературознавець, драматург), фольклорист, етнограф, мовознавець, лексикограф, видавець народопросвітніх книг і редактор першої щоденної загальноукраїнської газети «Громадська Думка», організатор товариства «Просвіта», педагог і громадський діяч. Його багатогранна діяльність була спрямована на формування української нації і становлення Української держави. Великим Просвітителем ввійшов він в історію України.

10 цікавих фактів про Бориса Грінченка
1. ПІД ЧАС НАВЧАННЯ В РЕАЛЬНОМУ УЧИЛИЩІ БОРИС ГРІНЧЕНКО ПІДТРИМУВАВ ЗВ'ЯЗОК ІЗ ГУРТКОМ РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ-НАРОДНИКІВ, ТА ПОШИРЮВАВ ЗАБОРОНЕНУ ЛІТЕРАТУРУ ЗА ЩО І БУВ УВ'ЯЗНЕНИЙ
В листопаді1879 року, 16-річного юнака було заарештовано за "чтєніє і распространєніє" забороненої народницької літератури. Цей арешт мав свої сумні наслідки: набута у в'язниці хвороба легень та заборона продовжувати навчання в університеті. За півтора місяці увязнення проявив неабияку стійкість не зламавшись на допитах і не здавши своїх товаришів, чим зажив великої ппопулярності серед харківської молоді.
2. ГРІНЧЕНКО АВТОР ПЕРШОГО ФУНДАМЕНТАЛЬНОГО "СЛОВНИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ" (1907-1909)
За дорученням видавництва "Київська Старовина" в 1902-1904 рр. упорядкував фундаментальну працю «Словарь української мови», найповніший і лексикографічно найдосконаліший українськийсловник до початку 20 століття, який став словником української живої мови.
3. ПИСЬМЕННИК Є ОДНИМ З ОРГАНІЗАТОРІВ УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДСЬКОГО ТОВАРИСТВА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯНСЬКОГО СПРЯМУВАННЯ "ПРОСВІТА"
Просвіта - громадська організація, утворена 1868 у Львові з метою культурного розвитку. Його багатогранна діяльність була спрямована на формування української нації і становлення Української держави. Великим Просвітителем ввійшов Б. Грінченко в історію України.
4. ЗНАЙШОВ КОХАННЯ ВСЬОГО ЖИТТЯ
1883 року, у м. Зміїв, на вчительських педагогічних курсах Борис Грінченко познайомився з молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Незабаром вони одружились і змогли пронести своє кохання через все життя.
5. ГРІНЧЕНКО БУВ АКТИВНИМ ДІЯЧЕМ БРАТСТВА ТАРАСІВЦІВ
Братство Тарасівців – українська таємна організація, яка була створена влітку 1891 року на могилі Тараса Шевченка у Каневі. Своїм основним завданням ставило боротьбу за національне визволення українського народу.
6. ОДНИМ ІЗ НАЙЯСКРАВІШИХ ТВОРІВ ГРІНЧИНКА Є ВІРШ "ЗЕМЛЯКАМ, ЩО РАЗ НА РІК ЗБИРАЮТЬСЯ НА ШЕВЧЕНКОВІ РОКОВИНИ" (1898 р.)
Слухайте, вслухайтеся і відкривайте в собі Україну...
7. СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ СВОЄЇ ДОНЬКИ ВИДАВ ЖУРНАЛ
Грінченко дуже любив свою доньку Настю і вирішив видати для неї журнал під назвою "Квітка", у якому він писав короткі оповідання, вірші та загадки.
8. УСІ СВОЇ ПОДАЛЬШІ ЗНАННЯ ЗДОБУВАВ ВИКЛЮЧНО ЗА ДОПОМОГОЮ САМООСВІТИ.
Самостійно опанувавши німецьку, норвезьку та французьку мови, перекладав твори зарубіжних письменників, які відзначаються точністю і високою майстерністю.
9. СЕРЦЕ ПИСЬМЕННИКА НЕ ВИТРИМАЛО ТЯЖКИХ ВТРАТ
Донька Анастасія Грінченко була активною учасницею збройних виступів революції 1905–1907 років, внаслідок чого її було увязенно. У в'язниці в Анастасії розвинувся туберкульоз і вже 1908 вона пішла з життя. Невдовзі помер і її син. Ці смерті дуже підірвали здоров'я Бориса, він помер за півтора року після доньки, 6 травня 1910 року в Оспедалетто (Італія).
10. ІМЕННИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Історія створення Університету Бориса Грінченка як навчального закладу почалася з появою педагогічних курсів понад сторіччя тому (1874 р.). У 1917-1918 рр. Педагогічні курси були реорганізовані в Українську Педагогічну Академію, а у 1919 р. – інститут Бориса Грінченка.
За радянської влади – вищі педагогічні курси, а із 1939 р. – Київський міський інститут удосконалення вчителів.
У 1993 р. Київський міський інститут удосконалення вчителів було реорганізовано в Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б.Д. Грінченка
Про життя та діяльність Бориса Грінченка розповідає література, представлена на виставці “І знаю я: є чари в тихім слові”.