Емма Андієвська. Творчість, що протистоїть часу  

«Кожен є творцем власного життя.

Вибір є і там, де немає жодного вибору.

Коли людина хоче чогось усім єством,

вона цього обов’язково досягне»

Емма Андієвська

Емма Андієвська – лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (2018), людина особливого стилю. Вона поетеса, прозаїк, малярка, не перестає дивувати – словом, образом, кольором.

Народилася 19 березня 1931 року у м. Сталіно (нині Донецьк). Дитинство провела на дуже зрусифікованому Донбасі (до шести років ні слова не знала українською, тільки після переїзду до Вишгороду, що під Києвом, вперше почула українську мову). Еммі судилося прожити в Україні лише 12 років. Батька, хіміка-винахідника, як згадує сама Емма, «прибрали, аби його винаходи не дісталися німцям», що спонукало її матір вивезти дітей до Німеччини у 1943 році. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна.

Навчалась у гімназії, через недугу (хвороба хребта змусила три роки пролежати в гіпсовому ліжку та вісім років ходити в корсеті) здавала екзамени екстерном - рятувала досконала пам’ять. Мала природне оперне контральто, навіть брала уроки оперного співу, але не змогла продовжувати заняття вокалом. Згодом закінчила Український вільний університет (1957 р.), здобувши вищу філологічну, філософську освіту (захистила магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики»). Проте вчилася все своє життя. Крім російської, української, німецької та англійської мов знає старогрецьку, латину, санскрит, французьку, італійську, читає іспанською та португальською мовами.

Працювати почала у 1954 році, влаштувавшись диктором на радіостанції «Визволення» (потім – «Свобода»). Часто бувала у Франції та США. У Нью-Йорку працювала спочатку дизайнером в Nor Cross Company, а потім – в Манхеттенській медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою - майбутнім ректором Українського вільного університету.

Саме у Нью-Йорку родина Емми оселилася в одному будинку з Богданом Бойчуком, що тоді лише починав творчу діяльність. Він запропонував молодій поетесі друкуватися в тільки-но створеному журналі «Нові поезії». Вона погодилася. Згодом Б. Бойчук став формувати Нью-Йоркську групу, залучивши до неї й Емму Андієвську.

У 1959 році одружилася з відомим українським письменником, літературознавцем, перекладачем, істориком Іваном Кошелівцем (1907-1999). Подружжя виїхало до Німеччини й оселилося в Мюнхені (хоча за письменницею закріплене громадянство США), де доля подарувала їм 40 років спільного життя і творчої праці. Там само, на Kidlershtrasse 39, у маленькому помешканні, заставленому картинами, мешкає вона й донині.

Все життя Емми Андієвської пройшло у праці. Це означало (на додаток до щоденної напруженої редакційної, дикторської і режисерської роботи в українському мюнхенському відділі радіо «Свобода» (1955-1995 рр.) - крім ведення домашнього господарства, ще й численні виступи, презентації своїх творів, організацію виставок картин та вернісажів. І при цьому вона знаходила час для творчості. Все це було можливим тільки завдяки надзвичайно сильній волі, суворій самодисципліни, «фантастичній працездатності і циклопічній продуктивності» Емми Андієвської. Як стверджує сама письменниця, вона і зараз спить лише дві години на добу, а змолоду взагалі могла спати одну годину.

У 1992 році авторка вперше після довгого часу побувала в Україні, а потім ще декілька разів відвідувала свою малу батьківщину - Донеччину.

Дебютна збірка Емми Андієвської «Поезії» вийшла у 1951 році і одразу привернула увагу критиків своєю яскравою образністю, оригінальністю поетичної мови, отримала надзвичайно схвальні відгуки.

Потім з’явилися інші збірки поезій: «Народження ідола» (1958), «Риба і розмір» (1961), «Кути опостінь» (1962), «Базар» (1967), «Пісні без тексту» (1968), «Наука про землю» (1975), «Кав’ярня» (1968), «Спокуси св. Антонія» (1985), «Вігілії» (1987), «Архітектурні ансамблі» (1989), «Знаки. Тарок» (1995), «Межиріччя. Сонети» (1998), «Сегменти сну» (1998), «Вілли над морем» (2000), «Атракціони з орбітами і без» (2000), «Хвилі» (2002), «Хід конем» (2004), «Півкулі і конуси» (2006), «Погляд з кручі» (2007), «Рожеві казани» (2008), «Фульгурити» (2008), «Ідилії» (2009), «Міражі» (2009), «Мутанти» (2010), «Бездзигарний час» (2013) тощо; прозові твори, серед яких збірки: «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Джалапіта» (1962), «Казки» (2000), «Проблеми голови» (2000), та романи: «Герострати» (1970), «Роман про добру людину» (1973), «Роман про людське призначення» (1982) тощо. Друкувалися твори у США, Німеччині, Франції, окремі праці вийшли друком або були перевидані в Україні.

Член Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська отримала Національну премію ім. Тараса Шевченка в номінації «Література».

Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської.

Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев’яти поетичних збірок, п’яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев’яти тисяч картин.

Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. В 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного Українського мистецтва Корсаків.

Всесвітній день поезії

Поету, кажуть, треба знати мову

Та ще й уміти вправно рифмувать.

Натхнення і талант — і все готово,

Слова самі піснями забринять.

Василь Симоненко

21 березня у всьому світі володарі рими, їх музи і шанувальники відзначають День поезії. Вшановувати тих, хто вміє підбирати найкращі слова і складати їх в найкращому порядку, вирішили на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі  у 1999 році.

„Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу ”.

Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною. З давніх-давен людина використовувала дар Божий — мову — для вираження своїх емоцій чи оспівування найпрекраснішого почуття — любові. Вважається, що найдавніші вірші-гімни були створені у 18 столітті до нашої ери. Автор віршів — поетеса-жриця Ен-хеду-ана (En-hedu-ana), про яку відомо лише те, що вона була дочкою аккадського царя Саргона, який завоював Ур (територія Ірану). Ен-хеду-ана писала про місячного бога Нанне і його дочку, богиню ранкової зорі Інанні.

Поети — люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного.

Україна багата майстрами високої поезії. На весь світ і різними мовами прозвучали пророчі слова Т. Шевченка, сильна жіноча поезія Л. Українки, могутнє слово І. Франка, а також поетів кінця  20 ст. та поетів – сучасників. Серед них найяскравіша, незбагненна і неповторна в своїй геніальності Ліна Костенко. Величезна скарбниця високого українського поетичного слова поповнюється щодня, щогодини, земля наша багата талантами.

День поезії покликаний об’єднати усіх людей, відданих віршам. У цей день по всьому світу проходять конкурси та фестивалі, зустрічі авторів і шанувальників, на яких початківці і досвідчені поети презентують свої збірники. Безліч заходів до Дня поезії — це шанс молодих сучасних авторів і маленьких видавництв заявити про себе, отримати першого шанувальника і познайомити світ зі своєю творчістю.

В цей день люди мистецтва хочуть нагадати всім, що вірші — це живопис, який можна почути.