Театр – життя, актори в ньому люди…

Театр – це кафедра, з якої можна

багато добра принести людям.

М.В.Гоголь

Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня. Це не просто професійне свято митців сцени, це свято мільйонів глядачів. Театральне мистецтво – багатогранне і різноманітне, допомагає взаєморозумінню, збагаченню внутрішнього світу кожної людини.

День театру щорічно святкують в усьому світі починаючи з 1961 року після відповідного рішення на IX конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.

Перші театри з’явились в Греції, згодом в Китаї, Індії, а в X столітті з’являються зачатки Європейського театру. Слово «театр» походить від грецького «theatron», і означає місце для видовищ, а також місце, призначене для показу драматичних творів мистецтва перед публікою.

В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. Перший український стаціонарний театр був відкритий у Львові в 1795 році, а через 24 роки з’явилася перша українська п’єса «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.

В Україні з нагоди Міжнародного дня театру проводяться театральні фестивалі, артисти отримують нагороди та державні звання, а глядачі йдуть на прем’єри вистав.

Багато століть театральне мистецтво не втрачає своєї популярності, а навпаки розвивається і приносить нам радість. Театр має виключно важливе етичне і художнє значення, несе в суспільство ідеї гуманізму і добра, сприяє формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору.

Тож чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів – ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.

Всіх бажаючих запрошуємо до бібліотеки, в фондах якої є література з театрального мистецтва.

Бібліотека вітає всіх театральних діячів з Міжнародним днем театру та бажає невичерпного творчого натхнення, яскравих емоцій, прекрасних вистав, багато квітів та овацій! 

29 березня – 140 років від дня народження української поетеси

Марійки Підгірянки

(Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської)

Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я.

Списувала, що мені старі ліси розказували.

Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову…

А писала, бо чула душевну потребу…

Марійка Підгірянка

Народилася Марійка Підгірянка (справжнє ім’я — Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська) 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави на Івано-Франківщині в сім’ї лісничого. Зростала розумною, талановитою дівчинкою, тягнулась до науки. З дитинства поринула у світ літератури, а сприяв цьому дідусь по матері, священик Микола Волошин. Дід мав велику бібліотеку, навчав улюблену внучку читати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. Восени 1888 року Марійка стала ученицею другого класу місцевої школи. Вчилася легко і охоче. Пам’ять у неї була дуже добра, прочитавши будь яке оповідання, могла переказати його ледь не дослівно.

Марійка здобула лише початкову освіту (6 класів), але на досягнутому не зупинилася. Мріючи стати вчителькою, вона зайнялася самоосвітою. Допомагав дочці батько, який досконало володів німецькою мовою, добре знав математику, біологію. У 1896 році склала екстерном іспити до Коломийської школи. В 1900 році у Львові складає іспити на атестат учительки народної школи. З того часу понад сорок років вчителювала в різних школах Галичини і Закарпаття.

У 1902 році у періодичних виданнях з’явилися перші вірші за підписом Марійки Підгірянки. Її твори друкувалися в газеті «Діло», журналі «Літературно-науковий вісник». Хто тоді міг подумати, що впродовж десятків років це ім’я не сходитиме із сторінок газет, журналів, антологій, читанок, букварів, календарів, які друкувалися у Львові, Коломиї, Харкові, Ужгороді, Тячеві, Чернівцях, Вінниці, Пряшеві, Празі, Кракові, Варшаві, Відні, Софії, у Канаді та США.

На вчительському віче у Львові 1904 року Марійка запала в душу  молодому вчителеві Августину Домбровському, з яким пов’язала свою долю.

1908 року вийшла її перша поетична збірка «Відгуки душі». Підготовлений до друку рукопис другої збірки «Краплина крові» загинув у хуртовині Першої світової війни.

Далі свої корективи вносить Перша світова війна. Августина Домбровського забирають на фронт. Марійка Підгірянка з чотирма дітьми потрапляє у спеціальні табори. Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі «Мати-страдниця». Її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вона вийшла у Львові в серії «Золота бібліотека», потім була надрукована у першому номері журналу «Дукля», що виходив у Чехословаччині.

У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті. Тут у трьох селах навчала дітей української грамоти. Разом з чоловіком, Марія Омелянівна проводила  велику патріотичну роботу, за що чеська влада звільнила її з посади вчительки. Довелося заробляти на шматок хліба, даючи приватні уроки онукам Івана Франка.

Твори, які публікувалися в газетах, поетеса часом підписувала скорочено – криптонімом М. П. У 1920 році вийшов «Збірничок віршів для дітей», а в 1925-1927 роках – три випуски літературних матеріалів для початкової школи під назвою «Ластівка», де вміщено, вірші і переклади.

У 1929 році Домбровські повернулися до Галичини.

Навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. До кінця життя Марійка Підгірянка була прикута до ліжка. Вдома вишивала, писала вірші для своїх онуків.

1957 року сім’я оселилася в передмісті Львова.

У 1960 році М. Підгірянку прийняли в члени Спілки письменників. У 1962 році вийшла її остання прижиттєва збірка «Гірські квіти».

Померла Марія Омелянівна Підгірянка 18 травня 1963 року. Похована у Львові на Личаківському кладовищі, неподалік від могили Великого Каменяра.

Ціла низка віршів Марійки Підгірянки була покладена на музику. Окремі вірші писала на відомі мелодії народних пісень, щоб їх могли наспівувати діти.

Знавець німецької, чеської, польської та інших мов, поетеса успішно займалася перекладацькою діяльністю. Вийшов у світ знаменитий «Робінзон Крузо» у її перекладі. Перекладала і вірші, зокрема, чеського поета і педагога Йозефа Кожішека, працювала над перекладами творів Гейне і Тагора. Але ці переклади, як і інші рукописи письменниці, загинули в згарищі рідної домівки.

У рідному селі Марії Омелянівни Білі Ослави у грудні 1989 року було урочисто відкрито художньо-меморіальну дошку. В Івано-Франківську є вулиця Марійки Підгірянки.

Посмертні збірки віршів Марійки Підгірянки для дітей –  «Безконечні казочки» (1970), «Грай, бджілко!» (1978), «Ростіть великі» (1979), «Школярики йдуть» (1981). Багато віршів, а також п’єса «В чужому пір’ю», казка «Рожка Тихолазка» публікуються вперше – взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника. Її твори ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкувалися у колективних збірках і антологіях, у журналі «Малятко».

2009 року син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Емма Андієвська. Творчість, що протистоїть часу  

«Кожен є творцем власного життя.

Вибір є і там, де немає жодного вибору.

Коли людина хоче чогось усім єством,

вона цього обов’язково досягне»

Емма Андієвська

Емма Андієвська – лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (2018), людина особливого стилю. Вона поетеса, прозаїк, малярка, не перестає дивувати – словом, образом, кольором.

Народилася 19 березня 1931 року у м. Сталіно (нині Донецьк). Дитинство провела на дуже зрусифікованому Донбасі (до шести років ні слова не знала українською, тільки після переїзду до Вишгороду, що під Києвом, вперше почула українську мову). Еммі судилося прожити в Україні лише 12 років. Батька, хіміка-винахідника, як згадує сама Емма, «прибрали, аби його винаходи не дісталися німцям», що спонукало її матір вивезти дітей до Німеччини у 1943 році. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна.

Навчалась у гімназії, через недугу (хвороба хребта змусила три роки пролежати в гіпсовому ліжку та вісім років ходити в корсеті) здавала екзамени екстерном - рятувала досконала пам’ять. Мала природне оперне контральто, навіть брала уроки оперного співу, але не змогла продовжувати заняття вокалом. Згодом закінчила Український вільний університет (1957 р.), здобувши вищу філологічну, філософську освіту (захистила магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики»). Проте вчилася все своє життя. Крім російської, української, німецької та англійської мов знає старогрецьку, латину, санскрит, французьку, італійську, читає іспанською та португальською мовами.

Працювати почала у 1954 році, влаштувавшись диктором на радіостанції «Визволення» (потім – «Свобода»). Часто бувала у Франції та США. У Нью-Йорку працювала спочатку дизайнером в Nor Cross Company, а потім – в Манхеттенській медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою - майбутнім ректором Українського вільного університету.

Саме у Нью-Йорку родина Емми оселилася в одному будинку з Богданом Бойчуком, що тоді лише починав творчу діяльність. Він запропонував молодій поетесі друкуватися в тільки-но створеному журналі «Нові поезії». Вона погодилася. Згодом Б. Бойчук став формувати Нью-Йоркську групу, залучивши до неї й Емму Андієвську.

У 1959 році одружилася з відомим українським письменником, літературознавцем, перекладачем, істориком Іваном Кошелівцем (1907-1999). Подружжя виїхало до Німеччини й оселилося в Мюнхені (хоча за письменницею закріплене громадянство США), де доля подарувала їм 40 років спільного життя і творчої праці. Там само, на Kidlershtrasse 39, у маленькому помешканні, заставленому картинами, мешкає вона й донині.

Все життя Емми Андієвської пройшло у праці. Це означало (на додаток до щоденної напруженої редакційної, дикторської і режисерської роботи в українському мюнхенському відділі радіо «Свобода» (1955-1995 рр.) - крім ведення домашнього господарства, ще й численні виступи, презентації своїх творів, організацію виставок картин та вернісажів. І при цьому вона знаходила час для творчості. Все це було можливим тільки завдяки надзвичайно сильній волі, суворій самодисципліни, «фантастичній працездатності і циклопічній продуктивності» Емми Андієвської. Як стверджує сама письменниця, вона і зараз спить лише дві години на добу, а змолоду взагалі могла спати одну годину.

У 1992 році авторка вперше після довгого часу побувала в Україні, а потім ще декілька разів відвідувала свою малу батьківщину - Донеччину.

Дебютна збірка Емми Андієвської «Поезії» вийшла у 1951 році і одразу привернула увагу критиків своєю яскравою образністю, оригінальністю поетичної мови, отримала надзвичайно схвальні відгуки.

Потім з’явилися інші збірки поезій: «Народження ідола» (1958), «Риба і розмір» (1961), «Кути опостінь» (1962), «Базар» (1967), «Пісні без тексту» (1968), «Наука про землю» (1975), «Кав’ярня» (1968), «Спокуси св. Антонія» (1985), «Вігілії» (1987), «Архітектурні ансамблі» (1989), «Знаки. Тарок» (1995), «Межиріччя. Сонети» (1998), «Сегменти сну» (1998), «Вілли над морем» (2000), «Атракціони з орбітами і без» (2000), «Хвилі» (2002), «Хід конем» (2004), «Півкулі і конуси» (2006), «Погляд з кручі» (2007), «Рожеві казани» (2008), «Фульгурити» (2008), «Ідилії» (2009), «Міражі» (2009), «Мутанти» (2010), «Бездзигарний час» (2013) тощо; прозові твори, серед яких збірки: «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Джалапіта» (1962), «Казки» (2000), «Проблеми голови» (2000), та романи: «Герострати» (1970), «Роман про добру людину» (1973), «Роман про людське призначення» (1982) тощо. Друкувалися твори у США, Німеччині, Франції, окремі праці вийшли друком або були перевидані в Україні.

Член Спілки професійних митців Німеччини, Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003 р.) та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів» (2018 р.). У 2018 році Емма Андієвська отримала Національну премію ім. Тараса Шевченка в номінації «Література».

Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері. Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської.

Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев’яти поетичних збірок, п’яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев’яти тисяч картин.

Малярство художниці прикрашає колекції провідних музеїв світу. В 2019 році великий обсяг творів нею передано до Музею Сучасного Українського мистецтва Корсаків.

Всесвітній день поезії

Поету, кажуть, треба знати мову

Та ще й уміти вправно рифмувать.

Натхнення і талант — і все готово,

Слова самі піснями забринять.

Василь Симоненко

21 березня у всьому світі володарі рими, їх музи і шанувальники відзначають День поезії. Вшановувати тих, хто вміє підбирати найкращі слова і складати їх в найкращому порядку, вирішили на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі  у 1999 році.

„Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу ”.

Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною. З давніх-давен людина використовувала дар Божий — мову — для вираження своїх емоцій чи оспівування найпрекраснішого почуття — любові. Вважається, що найдавніші вірші-гімни були створені у 18 столітті до нашої ери. Автор віршів — поетеса-жриця Ен-хеду-ана (En-hedu-ana), про яку відомо лише те, що вона була дочкою аккадського царя Саргона, який завоював Ур (територія Ірану). Ен-хеду-ана писала про місячного бога Нанне і його дочку, богиню ранкової зорі Інанні.

Поети — люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного.

Україна багата майстрами високої поезії. На весь світ і різними мовами прозвучали пророчі слова Т. Шевченка, сильна жіноча поезія Л. Українки, могутнє слово І. Франка, а також поетів кінця  20 ст. та поетів – сучасників. Серед них найяскравіша, незбагненна і неповторна в своїй геніальності Ліна Костенко. Величезна скарбниця високого українського поетичного слова поповнюється щодня, щогодини, земля наша багата талантами.

День поезії покликаний об’єднати усіх людей, відданих віршам. У цей день по всьому світу проходять конкурси та фестивалі, зустрічі авторів і шанувальників, на яких початківці і досвідчені поети презентують свої збірники. Безліч заходів до Дня поезії — це шанс молодих сучасних авторів і маленьких видавництв заявити про себе, отримати першого шанувальника і познайомити світ зі своєю творчістю.

В цей день люди мистецтва хочуть нагадати всім, що вірші — це живопис, який можна почути.

 Підсумок акції "Карантин"

1-4 класи 

5-11 класи 

 207 річниця з Дня народження геніального поета Тараса Григоровича Шевченка

У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники. Саме вони прославляють свою країну, звеличують її серед інших націй світу. Тарас Григорович Шевченко — великий поет, геній українського народу. Він зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства.

«Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…»

У цьому році минає 207 річниця з Дня народження геніального поета Тараса Григоровича Шевченка. Світлий образ Великого Кобзаря − безсмертний, як і сам народ, що породив його.

Сьогодні ми маємо можливість по-новому осмислити його поетичні та прозові твори. Саме до дня народження Тараса Шевченка учні ліцею долучились до написання аудіокниги творів поета.

Кожен українець пам’ятає його слова, в кожному живе його дух і кожен бачить у ньому щось своє.

Шановні користувачі та гості, запрошуємо вас на перегляд книжкової виставки «Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем!», яка покликана ознайомити читачів із творчим доробком Великого Кобзаря, допомогти усвідомити суспільну й художню цінність Шевченкового Слова. Представлені видання висвітлюють життєвий та творчий шлях Тараса Григоровича, його мандрівки різними куточками світу, спогади про Кобзаря, невідомі епізоди та цікаві факти із життя письменника.

Ще в школі був проведений конкурс малюнка до творів Шевченка.

Вибір підручників 4 і 8клас

Всесвітній день письменника

Свято ухвалили рішенням 48-го конгресу International PEN Club. Він тривав з 12 по 18 січня 1986-го. Цю дату закріпили у календарі. З тих пір День письменника святкують щороку майже у всіх країнах світу.

ПЕН-клуб – це організація поетів-романістів, яка була заснована у Лондоні ще у 1921 році. Ініціатором створення даної структури була англійська письменниця Кетрін Емі Доусон-Скотт. Найперший склад ПЕН-клубу очолив Джон Ґолсуорсі. Після першого конгресу ПЕН-клубу Лондона регіональні центри цієї організації з’явилися в 11-ти країнах світу. Зараз їх налічується вже близько 130.

Утім це не тільки професійне свято митців пера. У цей день закликають не забувати про те, що письменницька праця має нести правду і захищати свободу слова.

Роль письменника у суспільстві надзвичайно важлива. Письменник — це очі, думки та совість суспільства. Честність, спроможність хоробро дивитися у вічі дійсності і відкрито говорити правду являють справжнього письменника. Його пильні спостереження, влучні здогадки та передбачення є відгуком часу і елементом формування відповідного пласту історії.

Завдання бібліотек, як інформаційних та просвітницьких центрів, донести до читача культурні надбання нації, ознайомити із творчою працею письменників краю, країни, світового письменства. Для цього бібліотеками організовуються зустрічі з письменниками, презентації книг, влаштовуються книжкові виставки.

У бібліотеці до Всесвітнього дня письменника організовано книжкову виставку «Український вклад безцінний…», на якій широко представлено твори письменників нашого краю.

В нас хороша новина, завітала в гості радісна весна!

А весна іде, як фея,

В чарах шуму і пісень,

Біла, біла, як лілея,

В квітах яблунь і вишень.

(Олександр Олесь)

Весна чи не найулюбленіша пора року дітвори. З її приходом оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, одягається в зелень земля, гаї перегукуються голосним пташиним співом...

Весна - пора року, коли природа оживає та розквітає у всій своїй красі! Вона відкриває у душі кожної людини жагу до життя і неспинне бажання посміхатися.

В бібліотеку Весна завітала у вигляді виставки-настрою «В нас хороша новина, завітала в гості радісна весна!». На виставці зібрані книги про прихід весни, звичаї та традиції українського народу, прислів'я, приказки та прикмети про весняні місяці.. Приходьте до нас у гості, перегляньте виставку, і зарядіться позитивною енергією Весни.