150-річниця від дня народження Лесі Українки

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

25 лютого в Україні відзначається 150-річниця від дня народження Лесі Українки – видатної української поетеси, перекладача, культурного діяча. Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся Українка – неперевершений поет боротьби, поет-патріот. Її твори надихають, додають сил та впевненості.

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Косач-Квітка) народилася 25 лютого 1871 року у місті Новгород-Волинському. Першою вчителькою дівчинки стала її мати - письменниця Олена Пчілка. Вона розробила свою програму навчання, яку і випробувала на своїй доньці. Може в супереч недузі, що послала їй доля, а може, завдяки любові до життя Леся виросла різносторонньою та творчою натурою. Вона вже з п’яти років складала та грала невеличкі музичні твори, у вісім років написала свій перший вірш. Друкуватися майбутня всесвітньо відома поетеса почала з 12 років. Список вивчених Лесею іноземних мов заслуговує на повагу: болгарська, іспанська, латинська, давньогрецька, італійська, польська німецька, англійська, французька. А в 19 років написала власний підручник «Стародавня історія східних народів».

Леся Українка не тільки талантом, але й власним життям заслужила звання народної героїні.

Вчитель української мови та літератури підготувала відеопроєкт «Відома і невідома Леся Українка» до 150 річчя від дня народження Лесі Українки.

Бібліотекар школи підготувала книжкову виставку «Життєві та творчі дорого Лесі Українки».

 

Міжнародний день

 рідної мови

Мова рiдна, слово рiдне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камiнь має.

Сидір Воробкевич

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано в листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в Парижі.
У світі налічується безліч мов. За попередньою оцінкою їх кількість становить близько 6 тисяч. Мова кожного народу самобутня, розкриває менталітет і традиції нації, формує свідомість людини. Знання мови допомагає розширити кругозір, глибше проникнути в культуру іншої країни.
Учені довели, що вік нашої рідної української мови – 7 тисяч років. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула. Для нас рідна мова – це не тільки безцінна спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.
Наша рідна українська мова – одна з найбагатших і наймелодійніших мов світу. Її порівнюють з калиною, бо вона така ж красива, як народний, улюблений символ українців, її порівнюють зі співом солов'я, бо лине вона, як ніжна пісня співучого соловейка.
Відзначення Міжнародного дня рідної мови було спрямовано на забезпечення школярів інформацією про шлях становлення української мови, прищеплення і розвиток почуття патріотизму, національної гордості за мову, за тих, хто передав нам у спадок цей неоціненний скарб.
До Міжнародного дня рідної мови в бібліотеці підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги користувачів пропонується література, що висвітлює питання етнонаціональної політики та розвитку полікультурного простору нашої держави: законодавчі документи та матеріали, довідкові видання, твори відомих українських і не тільки українських поетів рідною мовою і в перекладах мовами народів світу та інша література.

У мові - чари барвінкові

Печаль і радість, в ріднім слові.

Із ним і в пеклі ти, і в раї.

І просто серце завмирає…

Д.Білоус

Їм у віках судилося безсмертя

(До дня Героїв Небесної Сотні)

«Для когось це межа між миром і війною, для когось – між азійською і європейською цивілізацією, для когось – між неволею і незалежністю»
20 лютого ми відзначаємо героїчну і надзвичайно болісну для всіх дату – День Героїв Небесної Сотні. Саме цей день у 2014 році став найдраматичнішим і переломним етапом Революції гідності, днем масових розстрілів мирних демонстрантів у Києві. Своє життя віддали найкращі представники нації, більшість з них – молодь, ті, хто лише починав жити.
Сумні сторінки нашої історії. Але ми завжди будемо пам’ятати наших героїв.
Близько двох тисяч осіб вийшло на Майдан Незалежності з акцією протесту, після оприлюднення урядом Азарова рішення щодо призупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію України з ЄС.
Саме тоді, в перший день, народилося гасло “ Україна – це Європа ”, наш шлях – до європейських цінностей. Основною рушійною силою на Майдані була молодь і студентство. Саме вони змусили змінюватися все суспільство.
Уболівання за подальшу долю України, за її соборність і державну незалежність консолідувало країну. Євромайдан став тією дієвою формою волевиявлення мільйонів громадян, яке здивувало весь світ. Він виявився могутнім тестом на високу порядність, честь, гордість і нечуваний патріотизм.
Високу ціну заплатила Україна за свій європейський вимір на Майдані. Найбільш жорстоке протистояння відбулося між “ беркутівцями ” і патріотами країни 18-20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, де переважно від куль снайперів, загинула майже сотня повстанців. Своє життя віддали найкращі представники нації, більшість з них – молоді, ті, хто лише починав жити. Відтоді загиблих учасників акції протесту стали називати Небесна сотня.
Серед Героїв Небесної Сотні є і наші краяни: Р.Гурик, І.Дмитрів, С.Дідич, І.Ткачук, М.Костишин, В.Шеремет, які поклали своє життя за Україну. Герої не вмирають – вони вдивляються у нас із фото і відео, знову і знову йдуть у свій останній бій.
Небесна Сотня – це наш біль і наша гордість, це наші сльози і вдячність за все, що її бійці зробили для нас. Вони пожертвували своїм життям за щастя інших, за кращу долю для своєї держави.
В пам'ять про полеглих за майбутнє України присвячується ця віртуальна виставка.
Вони з нами – світлі воїни Небесної Сотні.
А український дух – ординцям не убити,
Народ наш був і є – в нас європейська путь!..
Бринить життя струна;
весна, і зійде жито.
Й герої серед нас, бо в пам’яті живуть!
Я.Ткачівський

 

 Стрітення Господнє 

15 лютого відзначаємо одне з дванадцяти християнських свят  – Стрітення Господнє.  У цей день, за народним повір’ям, зима зустрічається з весною.

З давніх-давен Стрітення  чекали з особливим нетерпінням і урочисто відзначали, а тому приурочувалося до цього свята чимало звичаєвостей як церковних, так і побутово-господарських.

Передусім, в церквах освячували свічки. Свічки вважаються оберегом від грози - їх запалюють саме під час грому та грози для захисту людей і тварин. Саме тому ще одна назва свята - Громиця. По поверненні з церкви після освячення свічок запалювали їх, вважаючи, що це допоможе уникнути весняних повенів і суворих морозів. Святили на Стрітення крім свічок ще й воду. Ця вода вважається цілющою. Її набирали у невживану посудину і зберігали за образами цілий рік. Вона допомагає від усяких хвороб, нею благословляли синів на службу і будь кого у далекі небезпечні мандрівки. Нею кропили худобу, коли вперше виганяли на пасовисько, домашню птицю та бджіл.

Із Стрітенням пов’язано багато різних повір’їв та прикмет, відображених у народних прислів’ях. Тому на Стрітення пильно слідкували за станом погоди. Тепло і відлига в цей день віщували ранню і теплу весну, мороз – тривалу зиму. Коли на Стрітення ішов сніг – весна передбачалася дощова, коли лютувала хурделиця – пізня й холодна, а коли день був похмурий, без сонця, ще не даватимуть спокою морози... Крім того, селяни стежили за розміром бурульок. Вважалося: якщо у увечері вони короткі до весни снігу випаде небагато, а якщо довгі  – ще будуть рясні заметілі. Стрітення чекали і пасічники. Вони вважали: як капатиме зі стріх водичка, так прибуватиме і мед.

З метою ознайомлення і розширення знань про святкування Стрітення в Україні в бібліотеці організовано виставку «Лютий лютує – весні дорогу готує». На виставці представлені матеріали з яких читачі можуть ознайомитись з церковними ритуалами, пов’язаними із освяченням в цей день води та свічок, легендами, приказками та віршами, а також народними прикметами визначення майбутньої погоди, про цікавий звичай українських жінок  в цей день випікати «жайворонків», вирізати з паперу, ліпити з глини й тіста пташок, цілими сім’ями виходити за село в поле, високо підіймати над головою зроблених пташок та  закликати весну.

Афганістан

Афганістан…  У нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. Близько 4 тисяч молодих хлопців - українців загинуло на тій війні, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 чоловіки залишились у полоні або пропали безвісти. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і завжди хочеться пити.   Афганська війна – це не тільки трагедія, це ще доблесть і мужність людей, які побували в епіцентрі кривавого конфлікту, а також – застереження на майбутнє. Важливо зберегти пам’ять про ті події, вклонитися тим людям, які не повернулися з війни, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною.

В бібліотеці до Дня   вивода військ з Афганістану діє книжкова виставка – вшанування : «Крізь пекло Афганської війни»,  яка   акцентує увагу на важких, жахливих буднях тієї війни. Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Треба сказати, що осторонь не залишилися і наші земляки - Верховинці, незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця демонструючи патріотизм, мужність та відвагу.

15 лютого ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.

Лесь Мартович

«Не для слави, а для людей» - ці прості, але глибокі за змістом слова характеризують усю діяльність українського письменника-класика кінця 19 - початку 20 ст. Леся Семеновича Мартовича.
Лесь Мартович пройшов тяжкий, але чесний життєвий шлях. Його життя і самобутня творчість органічно пов’язані з чарівним куточком української землі у межиріччі Черемоша і Прута.
За майже три десятиліття до початку 20 ст. в селянській родині цього чудового краю - Покуття - 12 лютого 1871 року народився Лесь Мартович.
Батько його був писарем і вирішив за всяку ціну дати синові добру освіту. Вчився Лесь у сільській школі. Після її закінчення у 1882 році він вступає до польської гімназії в Коломиї. З 1892 року письменник навчається в Чернівецькому університеті на юридичному факультеті і в 1895 році складає перший юридичний іспит та одержує право працювати помічником адвоката.
Починається його довга мандрівка по провінціальних містечках Галичини. Сіре життя галицької провінції, нудьга, а згодом і серйозна хвороба не давали змоги розвинути таланту письменника, але він все ж не покидав мрії про літературу і рвався до Льовова.
В 1898 році Лесь Мартович переїздить до Львова.
З цього часу він систематична виступає зі своїми творами в галицьких газетах та журналах. В 1900 році у Львові виходить перша збірка оповідань письменника «Нечитальник», в 1903 році виходить друга збірка під назвою «Хитрий Панько», в 1905 році третя - «Стрибожий дарунок» і інші оповідання.

В 1909 році він складає іспити за університетський курс, а навесні 1914 року, вже будучи тяжко хворим, одержує наукову ступінь доктора права. За своє життя Лесь Мартович написав 27 оповідань. Основною темою творів Леся Мартовича було нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального і національного поневолення, а також твори з життя інтелігенції, які написані з дусі гострої, їдкої, викривальної сатири. Дуже виразно показав письменник трагізм становища селянства, його повну безправність, темряву і затурканість в оповіданнях «Лумера», «Мужицька смерть». Будучи юристом, Лесь Мартович чимало уваги приділив показу суті буржуазного суду як засобу пригноблення трудящих. Цій меті присвячені його драматичні сцени «За топливо», «За межу», «Зле діло».
Останні роки життя Лесь Мартович жив у селі Улицькому. Стан здоров’я письменника так погіршав, що він уже був не в змозі виконувати службові обов’язки. В ці роки написана його найбільша повість «Забобон».
Злигодні першої світової війни остаточно підірвали слабке здоров’я письменника. Взимку 1916 року його шлункова хвороба раптово загострилась і 11 січня 1916 року в селі Погариську на Львівщині на руках полонених солдат Лесь Мартович помер. Похоронили його в сусідньому селі Монастирок.

Твори
Корпус літературних творів Леся МАРТОВИЧА
Лумера
Іван Рило
Винайдений рукопис про руський край
Мужицька смерть
За топливо
За межу
Ось поси моє
Зле діло
Стрибожий дарунок
Відміна
Гарбата
Грішниця
Хитрий Панько
Квіт на п'ятку
Війт
Смертельна справа
Булка
Прощальний вечір
Народна ноша
Забобон

Видання
Не-читальник. — Чернівці, 1889.
Хитрий Панько і інші оповідання. — Львів, 1900.
Стрибожий дарунок і інші оповідання. — Львів, 1905.
Забобон. Повість. — Львів, 1917; Київ, 1926.
Оповідання. — Львів, 1922.
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкову виставку "Його душа співала і творила".

День Святого Валентина

Найбільша з нагород – любов! 

Чи скарб дорожчий хтось знайшов?

А з нею хоч і бідний ти,

Сміливо йтимеш до мети!!!

І дійсно любов додає впевненості у собі і власних силах, змушує перебороти неможливе, надихає на добрі справи і вчинки. Вона – основа стосунків між людьми, вона приносить комусь щастя і спокій, комусь розчарування і біль, але нікого не залишає байдужим.

Саме цьому загадковому почуттю, яке з’являється не звідки і зникає без попередження, присвячена книжкова виставка, організована в бібліотеці «Кохання вільно світ чарує».

Книги представлені на виставці – це вибухова суміш, яка переповнена безміром ніжності, таємницею всепрощення, силою почуттів і відданості, нестримним вибухом фантазії та багатством уяви. Вони стануть найкращими порадниками і вчителями у ваших сердечних справах.

Традиція відзначати свято закоханих - 14 лютого - формувалася століттями. В основу покладена легенда про святого мученика, який перебуваючи за гратами, закохався у незрячу доньку начальника в’язниці і зцілив її. Валентина стратили, але він на передодні написав дівчині листа у вигляді сердечка. Відтоді такі любовні листи називають валентинками. Квітковою емблемою свята стала червона троянда.

Тож, усім, хто відзначає цей день, незайве знати, що це свято нагадує нам про жертовну любов, про готовність зарадити тим, кого любиш.

Цього дня закохані дарують одне одному подарунки, обмінюються валентинками, на яких лише два слова: кому адресована й від кого, пригощаються солодощами. Тобто свято з церковного перетворилося на світське і воно дуже популярне серед молоді.

Тож на передодні найромантичнішого свята року – Дня Святого Валентина, запрошуємо всіх бажаючих завітати до бібліотеки за книгою, яка подарує вам радість зустрічі з улюбленими героями, підніме настрій, стане віддушиною серед сірих буднів. А також ознайомитися з виставками та одержати більш детальну інформацію про це романтичне свято.

 

 

 Конкурсний вибір підручників для 4 класу

Валер’ян Підмогильний

Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. в с. Чаплі під Катеринославом (нині околиця м. Дніпро) у селянській родині. Після закінчення початкової школи навчався у Катеринославському реальному училищі. У 1918 р. вступив до Катеринославського університету. Проте у 1919 р. він залишив навчання і працював учителем і два роки вчителював. У 1922 р. письменник переїхав до Києва, а з 1923 р. працював редактором видавництва «Книгоспілка», згодом – редактором журналу «Життя і революція», був одним із засновників літературної групи «Ланка» (з 1926 р. – МАРС). У 1929 р. В. Підмогильний переїхав до Харкова, де працював консультантом з іноземної літератури у видавництві «Рух».                                                                                                                  Перші оповідання В. Підмогильний почав писати, ще навчаючись в училищі. У 1920 р. вийшла збірка «Твори. Том І». У 1921 р. з’явилися друком оповідання «В епідемічному бараці», повість «Остап Шаптала». У 1922 р. в еміграційному журналі «Нова Україна», який видавав Володимир Винниченко, був надрукований цикл оповідань «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». У 1930  р. на сторінках журналу «Життя і революція» було надруковано роман «Невеличка драма», який нещадно засудили критики. В останні роки життя письменник зміг видати новелу «З життя будинку», а незавершена «Повість без назви» була надрукована лише у 1988 р.                                                                                                                                    Знаний Валер’ян Підмогильний і своїми перекладами з іноземних літератур: твори Вольтера, Д. Дідро, О. де Бальзака, Стендаля, Анатоля Франса, Гі де Мопассана, Г. Флобера та ін. Також переймався проблемами функціонування української мови, зокрема разом з Є. Плужником він уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926–1927 рр.).                                                                                              8 грудня 1934 р. В. Підмогильний був заарештований і засуджений – десять років ув’язнення в концентраційному таборі на Соловецьких островах. У листопаді 1937 р., до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області, В. Підмогильний був розстріляний в урочищі Сандормох у Карелії.                                                                   За своє недовге життя В. Підмогильний написав досить багато творів високого рівня. Тому письменник заслуговує не тільки на вдячну пам'ять, а й на те, щоб знову бути з нами.                                                                                                                  Щоб дізнатися більше про життя та творчу діяльність Валер’яна Підмогильного, відвідайте відділ обслуговування користувачів та ознайомтеся з книжковою виставкою «Полинова зоря Валер’яна  Підмогильного».