Введення в храм Пресвятої Богородиці
Сьогодні християни східного обряду святкують Введення в храм Пресвятої
Богородиці, або, як кажуть в народі – Третю Пречисту
Введення в храм Пресвятої Богородиці належить до числа дванадцяти
найбільших церковних свят. Це Богородичне свято встановлено на згадку про перші
відвідини Храму трирічною Дівою Марією. Виконуючи дану Богові обітницю, батьки
Марії привели її до Храму, і там священик за велінням Господнім увів її до
Святого святих, куди лише раз на рік заходив сам. Свято символізує початок
нових взаємин між Богом і людиною, початок Нового Заповіту, нового життя і
нової віри, адже невдовзі Марія стане Богоматір’ю й народить Спасителя. В
народі свято Введення в храм Пресвятої Богородиці називали Третьою Пречистою,
або Виденням. Наші пращури вважали, що в цей день Бог відпускає праведні душі
подивитися на своє тіло, а тому свято й називали «Виденням». Введення відкриває
собою зимовий святковий цикл. Тому й говорили: «Введення прийде, свят наведе».
І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини,
Андрія, Варвари, Сави, Миколая, і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохреща.
З цією датою на всій території України пов’язано чимало прикмет, прогнозів
і звичаїв. У цей день українки варили перші від початку Пилипівського посту
вареники – з грушками, маком, коноплями і обов’язково з медом. А ще підмічали
погоду: якщо на Введення буде мороз, то і Різдво з Водохрещею теж будуть
морозними.
Сьогодні, 4 грудня, третя Пречиста, Введення(Введеніє) чи, як ще інколи
кажуть, Ворота зими. Досі ми підсвідомо віримо: хто в
цей день першим переступить поріг нашої оселі, той
буде першим «полазником» (це той, хто приносить або щастя, або невдачу) і
визначить долю-недолю на наступний рік. І ось у цій прикметі проявляється трохи
гендерна нерівність 🙃: прийде першим хлопчик-юнак-чоловік — на добро,
увійде старий і немічний чолов’яга, плюс, не дай Боже, злидар — кепсько:
болячки та злидні вас не покидатимуть... Та найгірше, коли першою до вас
прителіпається навіть не мала дівчинка чи молодиця, а стара баба — то повний
капєц, рік буде нікудишнім, злиденним, з болячками та гризотами. Сьогодні бажано
нікому нічого не позичати, щоб не позичити назавжди везіння, міцне здоров’я,
добру долю.
«Світло нескореної душі» (до 90-річчя від дня народження Григора Тютюнника)
Ідеалом для мене завжди була доброта,самовідданість і
милосердя людської душі.
Григір Тютюнник
Григір Тютюнник належить до покоління шістдесятників і відомий в
українській літературі як майстер психологічної новели.
Народився Григір Михайлович Тютюнник 5
грудня 1931 року в селі Шилівка на Полтавщині в селянській сім’ї.
У 1937 р. батька заарештували і
відправили на заслання, звідки він не повернувся. Після цього Григора до себе
на Донбас взяв батьків брат, який разом із дружиною його і виховували.
Григір Тютюнник почав вчитися в
українському класі початкової школи, але через деякий час клас розформували і
хлопця перевели в російський. Після війни вступив у Зіньківське ремісниче
училище, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його, працював на
Харківському заводі ім. Малишева, але серйозно захворів і повернувся до
Шилівки. За те, що не відпрацював належних трьох років відсидів 4 місяці в
колонії. Після ув’язнення повернувся на Донбас. Працював у колгоспі, на
відбудові шахт, слюсарював.
У 1951 р. Тютюнник пішов до армії,
служив у морфлоті на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню
школу, працював токарем у вагонному депо.
Впродовж 1957-1962 pp. навчався у
Харківському університеті на філологічному факультеті, де захопився
літературною працею і самоосвітою. Після завершення навчання в університеті
Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.
Першу новелу «В сумерки» Григір Тютюнник
написав російською мовою. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника
переклав твір українською мовою і з того часу писав лише нею.
У 1963 р. переїхав до Києва. Працював у
редакції газети «Літературна Україна», в сценарній майстерні Київської
кіностудії ім. О. Довженка, у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь»,
«Дніпро», «Веселка».
У 1966 р. вийшла перша книжка Григора
Тютюнника «Зав’язь», яка зробила письменника популярним. Журнал «Дружба
народов» відзначив оповідання Григора Тютюнника як найкращі у своїх публікаціях
1967 р. Пізніше побачили світ збірки новел «Батьківські пороги» (1972),
«Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970),
«Степова казка» (1973), повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу»
(1978).
У 1980 р. письменнику присуджено
літературну премію ім. Лесі Українки за кращі твори для дітей та юнацтва
(«Климко», «Вогник далеко в степу»).
Григір Тютюнник є автором кіносценарію
за твором «Вир» Григорія Тютюнника.
Перекладав українською мовою твори В.
Шукшина, М. Горького, І. Соколова-Микитова та інших.
6 березня 1980 р. Григір Тютюнник
покінчив життя самогубством. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
У 1981 р. за мотивами оповідання «Син
приїхав» створено фільм «Скляне щастя». А 1984 р. знято фільм «Климко» (за
сценарієм Г. Тютюнника і М. Вінграновського).
У 1989 р. творчість Григора Тютюнника
посмертно відзначили Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.
До 90-річчя від дня народження Г. М.
Тютюнника в бібліотеці підготовлено віртуальну книжкову виставку. До уваги
користувачів пропонуються прижиттєві й більш пізні видання творів письменника
та література про нього.