На сороковий день після Воскресіння Христового Православна Церква святкує одне з головних дванадцяти свят року (дванадесятих свят) - Вознесіння на небо Господа нашого Ісуса Христа.

Вознесіння належить до свят, що не має сталого числа, але завжди відзначається у четвер на шостому тижні після Пасхи.

На 40-й день після Пасхи Ісус Христос востаннє промовив своїм учням: «Мир вам!», а потім дав останню настанову: «Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповів вам; і ось, Я з вами по всі дні до кінця віку», про що розповідається у Святому Письмі.

Подія Вознесіння Господнього докладно описується в Євангелії від Луки і Діяннях святих апостолів, а також коротко в Євангелії від Марка. Вознесіння Господнє - день, коли Христос вознісся на Небо і сів «праворуч Отця». Після Свого воскресіння, Господь з’являвся своїм учням, розмовляв з ними та повчав їх, звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо. Близькість і постійне перебування апостолів з Господом у період Його земного життя, спричинили після Вознесіння Христа розгублення Його учнів. Але з’явилися ангели, які повідомили, що Ісус, який вознісся, таким самим чином знову повернеться на землю. Так було виголошено пророцтво про друге пришестя Христа. У віросповідних формулах I-II століть про Вознесіння Господнє говориться як про одну з основних подій земного служіння Ісуса Христа. У більшості древніх символів віри ця подія згадується слідом за Воскресінням. Між тим, у церковних джерелах перших трьох століть немає жодної згадки про окреме святкування цієї події. Відомий церковний письменник ІІІ ст. Ориген не згадує про нього у 8-й книзі свого твору «Проти Цельсія», де приводить християнські свята. Існує думка, що до ІІІ століття це свято відзначали разом зі святом Зішестя Святого Духа. Не мало воно і сьогоднішньої назви «Вознесіння», а називалось «сороковим днем після Пасхи». У IV столітті Вознесіння Господнє вже стає загальновідомим. Історик Сократ називає його «всенародним святом».

Про Вознесіння згадують святителі Іоанн Златоуст та Григорій Ниський, Лев Великий і багато інших.

У IV ст. цариця Єлена поставила храм на честь цього свята на Єлеонській горі - на місці, звідки вознісся Христос на небо. Джерела V століття виділяють Вознесіння Господнє в окреме свято — на сороковий день після Великодня, що повинно було підкреслити благодатну роль Святого Духа у спасінні.

У народі це свято ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. Відомий етнограф Василь Скуратівський з цього приводу пише: «Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати «Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися - бо в храмах ховають плащаницю».

 

23 травня – День героїв Україні. Свято встановлене на честь українських вояків – борців за волю України, передусім лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН-УПА, а також героїв Небесної сотні та військових ЗСУ, які віддали свої життя у повномасштабній російсько-українській війні за свободу України.

Це свято величі духу українських вояків – борців за волю України і є символом незборимості Української Нації. Борці за волю України, які загинули в боротьбі з ворогом залишилися нескореними. Їх гаслом було «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї».

День Героїв – це можливість висловити свою щиру подяку та пошану тим, хто без вагань пішов на захист України, чий героїчний подвиг став прикладом для всіх.

З нагоди відзначення Дня Героїв в читальному залі бібліотеки розгорнута книжкова виставка «Героями не народжуються», яка більш детально знайомить відвідувачів з подіями та людьми, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму та матеріали про героїв – Небесної Сотні та тих, які сьогодні віддають свої життя за соборність та незалежність нашої країни.

23 травня, в Україні відзначають День Героїв. Свято покликане вшанувати пам’ять усіх борців за волю і незалежність України. Цей день нагадує нам, якою ціною дається свобода.

Ми живемо у найнапруженіший час історії незалежної України. В умовах війни на Сході України, економічної кризи, реформування держави та боротьби з корупцією, сьогодні, як ніколи раніше загострилися питання патріотизму, виховання громадянськості і національної самосвідомості.

Вічна пам’ять полеглим!

Світла шана тим, хто зараз тримає зброю в руках, захищаючи Україну і весь світ від знахабнілої орди!

 

18 травня у всьому світі відзначають Міжнародний день музеїв — свято, що покликане вшанувати місце музею у суспільстві: як зберігача історії, культури, ідентичності. 

Повномасштабна війна поставила під загрозу десятки музеїв: частина зруйнована, частина евакуйована, частина — працює під обстрілами. Та попри все, музеї не мовчать. Вони стали осередками спротиву, місцями діалогу, виставками сили народу. Створюються нові експозиції, присвячені війні, культурній спадщині, непереможному духу українців.

У багатьох музеях з’явилися інтерактивні формати — онлайн-екскурсії, цифрові архіви, мобільні виставки. Музей перестав бути просто сховищем речей — він став простором пам’яті, роздумів і дії.

Сучасний музей — це місце зустрічей, розмов, пошуку відповідей. Тут працюють не лише історики, а й педагоги, дизайнери, психологи. Тут відбуваються мистецькі перформанси, читаються вірші, проходять лекції, дебати, терапевтичні заняття.

Музей — це про людину. Про нас із вами. І тому кожен, хто переступає його поріг, стає не лише відвідувачем, а співучасником збереження пам’яті.

 

 Теодозій (Тодось) Степанович Осьмачка (1895–1962) – талановитий український письменник, якому випало жити і творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати на власному досвіді нелегке життя в еміграції. Народившись у травні 1895 року на Черкащині у селянській родині, він проявив талант до письма ще в шкільні роки, один з багатодітної родини зумів самотужки здобути вищу освіту. Змолоду Т. Осьмачка вчителював у народних школах, а 1916 року його мобілізували до лав російської армії для участі в Першій світовій війні. Під час служби за поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд Росії. З 1920 року Т. Осьмачка – інструктор з підготовки працівників освіти в Кременчуку. У роки навчання в Київському інституті народної освіти почалася участь Т. Осьмачки у літературному житті: спершу він був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Валеріан Підмогильний, Євген Плужник. Перша збірка поезій під назвою «Круча» вийшла у 1922 році, а ще через три роки були опубліковані «Скитські вогні». У 1930-х роках над письменником загуркотіла безжальна машина сталінських репресій, Тодось Осьмачка після ув’язнень, психлікарні та багаторічних поневірянь врешті був вимушений емігрувати на Захід. В еміграції по-новому розкрився і засяяв талант письменника: з-під його пера вийшли прозові твори «Старший боярин», «План до двору», «Ротонда душогубців», 1954 року побачила світ книга-підсумок поетичних праць Т. Осьмачки «Із-під світу». Переїхавши з Німеччини до Сполучених Штатів Америки, Тодось Осьмачка намагався зосередитися на своїй творчості, але гнаний постійними страхами і страждаючи від манії переслідувань, згодом переїжджає до Канади, Франції, Югославії. На початку липня 1961 року у Мюнхені, прямо посеред вулиці, письменника розбив параліч, друзі своїм коштом доправили його до США на лікування у психіатричну лікарню. 7 вересня 1962 року серце Тодося Осьмачки зупинилося назавжди.

Творчість Тодося Осьмачки, яка відзначається внутрішнім драматизмом, філософською глибиною думки, загостреним психологізмом, розмаїттям художньо-філософських контрастів, стала невід’ємною частиною українського літературного процесу ХХ ст. Сучасне літературознавство розглядає творчість Тодося Осьмачки на історичному тлі, акцентуючи на неповторності стилю цього митця й діаметрально протилежних оцінках критики. Палітра творів Т. Осьмачки як представника символізму, експресіонізму та неоромантизму в українській літературі знаходить своє відображення в працях сучасних літературознавців.

 

 Вишиванка – символ України,

Кожної великої родини,

Нашої історії та мови

Залюбки вдягаємо її знову.

Щороку в третій четвер травня Україна відзначає унікальне національне свято – День вишиванки. Це свято самобутнє і не прив’язане до жодного державного чи релігійного. Втім, мільйони українців саме цього дня дістають із шафи національне вбрання – вишиванку, і йдуть у ній на роботу, в університет чи до школи.

Всесвітній день вишиванки – молоде свято. Відзначати його почали лише в 2006 році, але за цей час воно стало дуже популярним, до того ж не тільки у нас в Україні, а й за кордоном.

Ідею провести свято у 2006 році запропонувала студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. За її словами, сталося це випадково: «На перерві в університеті я зустріла свого друга Ігора, який прийшов у вишиванці на пару, і я робила це час від часу, і мої друзі робили, але ми разом ніколи не збиралися. І я запропонувала нам одночасно одягнутися у вишиванки і запросити наших найближчих друзів.»

Так з’явився Всесвітній день вишиванки. Спочатку в цей день вишиванки носили всього кілька десятків студентів і викладачів, але через деякий час свято стало всеукраїнським, а потім і всесвітнім.

Українська вишиванка – не просто святковий одяг. Споконвіку сорочка вишита дружиною або мамою вважалася потужним оберегом від нещасть: кожен стібок зберігав у собі любов і тепло душі.   Вважається, що у вишитій сорочці має значення абсолютно все – тканина, нитки та їх колір. Для української вишивки характерно часте використання орнаментів, які символізують Сонце і Воду – дві основні стихії, які створили і підтримують життя на Землі. Тому їх сприймають як батьківську і материнську енергії – сонячну і водну. У кожному регіоні України є свої традиції вишивання і символізм орнаментів, але незмінно лише одне – це частина генетичного коду українця.

Вишиванка – це споконвічна броня та духовний оберіг. Багато синів та дочок України були вимушені змінити свої вишиванки на однострій Збройних сил, адже сьогодні триває боротьба проти тих, хто хоче знищити все українське. Вдягаючи свої  вишиванки у цей день, згадаймо тих, завдяки кому українська культура, українська мова та Україна існує. Слава Україні!

 

 Сім’я наче музика, іноді вона на підвищених тонах,
іноді на низьких, але загалом – це прекрасна пісня

Сім'я – це найдорожче, що є в житті, особливо зараз, у нелегкий воєнний час.

  15 травня відзначається Міжнародний день сім'ї. Свято було започатковане ООН для вшанування й підтримки родинних цінностей, а також для пропагування здорових та гармонійних стосунків між батьками й дітьми, чоловіком і дружиною та іншими членами родини.

  Усе найкраще, що є на землі, починається з сім'ї. Сім'я – джерело любові, добра, поваги, взаємодопомоги та збереження кращих традицій людських взаємин. Міцна і дружна українська сім'я, в якій звучить дитячий сміх, панують злагода й мир, – запорука сильної та успішної держави. А основа сім'ї та роду – материнство. Це безцінний дар, вічне джерело людського буття. Для кожного з нас немає нічого святішого, ніж наші матері.

  До Міжнародного дня сім'ї у бібліотеці оформлено книжкову виставку "Щаслива родина – багата країна". Запрошуємо всіх охочих ознайомитися з літературою про сімейні цінності й родинне виховання.

 

До 2023 року День Європи відзначався в Україні у третю суботу травня. 8 травня 2023 року Указом Президента України «Про День Європи» встановлено відзначати День Європи спільно з державами Європейського Союзу — 9 травня. “Зараз, як і 80 років тому, Україна б’ється проти тотального зла. Зараз, як і 80 років тому, Україна б’ється за майбутнє – і своє, і всієї Європи, усього вільного світу. Зараз, як і 80 років тому, ми спираємося на спільну силу вільних народів і знаємо, що разом із ними завжди будемо частиною вільної Європи, яка не підкориться злу. І разом з усією вільною Європою 9 травня в Україні будемо відзначати День Європи. Європи об’єднаної, в основі якої має бути й буде мир. Європи нашої, частиною якої Україна завжди була, є й буде. 9 травня, ми будемо вшановувати нашу історичну єдність – єдність усіх європейців, які знищили нацизм і переможуть рашизм”, – наголосив Президент України.

День Європи є одним із символів Євросоюзу — прапор, валюта євро, гімн та лозунг. Гімном ЄС є «Ода радості» Людвіга ван Бетховена, а лозунгом вислів латиною In varietate concordia (Об’єднані в різноманітті).

Кожна країна має свої традиції святкування Дня Європи. У Німеччині влаштовують європейський тиждень, в Люксембурзі 9 травня вихідний, в Польщі проводять Парад Шумана. Зазвичай євроінституції в Люксембурзі, Брюсселі та Страсбурзі проводять офіційні заходи з вшанування пам’яті Робера Шумана та інших політиків, що об’єднали Європу після Другої світової.

Вже вдруге Україна відзначає День Європи під звуки повітряної тривоги та ворожих ракетних ударів. Непомірно високою ціною Україна показує всьому світові, що нашим цивілізаційним вибором є демократичні цінності й свободи, повага до прав людини та людської гідності, рівність і верховенство права. Українці завжди захищали фундаментальні європейські цінності, глибоко усвідомлюючи свою національну і європейську ідентичність, що гартувалася протягом віків у боротьбі за незалежність та Українську державність.

Для українців  – це особливий день, адже Україну та ЄС єднають спільні цінності, історія та культура. Відзначення Дня Європи в нашій державі – це підтвердження єдності України та Європи не лише за географічною ознакою, а і за духом, історією, спільними цінностями і прагненням повернутись у лоно європейської цивілізації, невід’ємною частиною якої є Українська нація.  День Європи в Україні – це день нашої єдності з ЄС і наша спільна боротьба за європейські цінності, свободу та демократію.